За повістю Т.Г. Шевченка "Наймичка"

Одним із найзворушливіших образів у Шевченковій творчості, зокрема у великій книзі «Кобзар», є образ матері. Не можна оминути ті зворушливі слова, якими наш безсмертний Шевченко ушанував матір, просту селянську жінку, яка своєю щирою ласкою злагоджувала страждання дітей, що росли серед неволі й злиднів. Шевченко, який сам пережив драму самотності і відчай сироти, як ніхто інший зміг передати це у своїх творах. І, звичайно, одним із найяскравіших образів був образ матері в поемі «Наймичка». Сам він у дитинстві зазнав тільки дрібку того щастя, доки жива була його мати і своєю ласкою гріла і тішила малого хлопчика.

Мабуть, Тарасова любов до власної неньки і пустила глибокі корені пошани та любові до материнських змарнілих рук, зболеного серця, відданої душі. Шевченкові жінки-матері є багатостраждальними, вимушеними коритися невільничій несправедливості і разом з тим плекати щастя материнства, викохуючи своїх дітей задля того важкого життя. Такою є і Ганна з поеми «Наймичка». До того ж материнському образу в «Наймичці» було додано ще більше трагізму, оскільки Ганна згідно з жорстокими законами того світу змушена соромитись свого материнства. Але водночас Шевченко підніс у поемі образ жінки-матері на найвищий рівень чистоти, глибини й вірності почуттів, возвеличив моральну красу і незрівнянну силу материнства, цілісного і божественного за своєю суттю. Таким чином з одного боку такий кришталево чистий світлий образ Ганни-матері, а з іншого – такий жорсткий трагізм її жіночої долі...
Поема, присвячена материнству, поема, сповнена глибоких і сильних почуттів, складних до акторського відтворення переживань, врешті поема великого Кобзаря, яку не можна читати і грати абияк...