Чернігівський лижник Олексій Кирик: «Зараз головна збірна України – це ЗСУ і волонтери»

Нещодавно в американському Лейк-Плесіді закінчилася зимова Універсіада – головні студентські змагання сучасного світу. Для українців цей захід був пам’ятним ще й тому, що до цього Україна не приймала участі у зимових Універсіадах з 2017-го року (2019-го українці не поїхали до країни-агресора у російський Красноярськ, а у 2021-му змагання у швейцарському Люцерні скасували через коронавірус).

У Лейк-Плесіді Чернігів представляли два студенти: біатлоністка Юлія Городна з Чернігівського інституту інформації бізнесу і права та лижник Олексій Кирик з НУ «Чернігівського колегіуму». З Олексієм ми й поговорили: про спорт, окупацію Чернігівщини та головну збірну нашої країни.

-Наскільки у розумію, Ви з Корюківки. Де починали займатися лижами та чому взагалі обрали саме цей спорт?

-Не зовсім так: лижним спортом я почав займатися у селі Наумівка (Корюківського району, - прим.), за що дякую моїм першим тренерам Олексію Погуляю та Світлані Симончук: мені подобалось, як інші спортсмени займались лижами, тож і я вирішив спробувати: прийшов на лижи самостійно. Участь у змаганнях беру з 11 років і можу зізнатися, що досі дуже люблю лижи.

-Таке стандартне для усіх українців запитання: де Ви зустріли початок широкомасштабної війни? І розкажіть чи торкнулася війна Вашої рідної Наумівки: чи була вона в окупації, чи постраждала від війни?

-Під час початку широкомасштабного вторгнення російських агресорів я був на базі у Тисовці (село у Львівській області, - прим.): ми готувалися до чемпіонату України. Потім, у середині березня 2022-го, поїхав на Європейський юнацький олімпійський фестиваль до Фінляндії (це були перші мої міжнародні змагання). Мої батьки були в окупації у Корюківці близько місяця, але військові окупантів просто пройшли моє місто. Наразі з батьками все добре.

-Тобто Ваш перший міжнародний старт відбувся тоді, коли Чернігів знаходився під обстрілами… Що відчували, представляючи Україну, у той час, як Ваші рідні були в окупації? Як взагалі доїхали до тих змагань?

-Добиралися ми автобусами зі Львова до фінського Вукоатті. Щодо відчуттів: з одного боку був гордим представляти Україну, вперше спробувати себе на міжнародному рівні. З іншого ж боку, поки я був у безпеці, мої рідні перебували в окупації, тож дуже за них хвилювався.

-А як давно Ви живете у Чернігові та на кого вчитеся у «Чернігівському колегіумі»?

-Наразі я студент 4 курсу спеціальності «фізична культура і спорт». Відповідно, останні 4 роки жив у Чернігові, причому два роки мешкав на лижній базі. Можна сказати, мені пощастило – свої речі звідти я забрав у грудні 2021-го. Взагалі ж, коли у березні дізнався, що окупанти зробили з базою, був дуже засмучений: як на мене, це була найкраща українська база для підготовки як лижників, так і біатлоністів.

-Розкажіть як завоювали путівку на Універсіаду та наскільки війна ускладнила підготовку?

-Відбір на змагання відбувався влітку 2022-го року, під час літнього чемпіонату України з лижоролерів. Війна не дуже вплинула на тренувальний процес, адже підготовку ми, переважно, проходили на Західній Україні: влітку був лижоролерний збір в естонському Отепяе, а потім готувались на базі в Яворові Львівської області. Що дійсно вплинуло на підготовку – так це відсутність снігу.

-З якими планами їхали на Універсіаду: чи планували завоювати медаль, чи було просто бажання себе показати?

-Було бажання себе показати. Атмосфера на Універсіаді була дуже гарна, та незвичайна: відчували підтримку від всіх учасників, а на стадіоні українцям влаштовували овації, люді навіть вставали зі своїх місць!

-До речі, наскільки завчасно прилетіли до США? Чи була змога адаптуватися до зміни часових поясів?

-Прилетіли за 4 дні до змагань. А адаптовуватися та підлаштовуватися під часовий пояс Лейк-Плесіда почали ще в Україні. Тому, у цьому плані, все пройшло більш-менш нормально.

-Ви не надто успішно виступили на Універсіаді: 67-е місце у кваліфікації спринту, 78-е у гонці на 10 км «класикою» та 72-е у гонці переслідування. Чи задоволені результатом та чи була змога його покращити?

-Результатом не задоволений від слова «взагалі». Хотілося б краще, але в Україні не було снігу, тож і підготуватись змоги практично не було. Лише два тижні ми каталися на лижах у Карпатах, де залишалось трохи штучного снігу.

-Ви були заявлені на 30-кілометровий марафон, але у підсумку участь на цій дистанції не брали. Це Ваше рішення, задум тренерів, чи травма?

-Травми не було. Раніше не бігав 30-ки, тож, спільно з тренерами, вирішили не брати участь на цій дистанцій – гадаю, я був до неї не готовим. Взагалі ж моя «коронка» – то спринт («коньком» чи «класикою» – нема різниці). Саме тому прикро, що на Універсіаді спринт був тільки вільним стилем й я не зміг на ньому показати себе якнайкраще – бігло багато спортсменів старших за віком, а з України на Універсіаду відправилася дуже молода команда.

-Зараз багато говорять про «спортивний фронт»: мовляв, українські спортсмени нагадують світу про існування української держави, про те, що Україна досі воює й потребує підтримки світу, щоб здобути перемогу над найбільшою країною у світі. Що Ви відчували, представляючи Україну у США та чи була можливість здійснити якусь промоцію України (чи брали у Вас інтерв'ю чи нагадували Ви про необхідність підтримки України)?

-Інтерв’ю в мене не брали, та й я не дуже гарно знаю англійську, якщо чесно. Спілкувалися з колегами з Казахстану – вони дуже цікавилися Україною.

-Й що вони казали про Україну? Чи підтримували казахстанці український народ?

-У багатьох різні думки з цього приводу. Ті, з ким я спілкувався, кажуть просто: «ми за мир».

-Зараз як раз багато говорять про повернення білоруських та російських спортсменів на міжнародні змагання. Чи підтримаєте Ви таку перспективу?

-Ні, я повернення росіян та білорусів не підтримаю. На мою думку, поки Росія атакує Україну (у тому числі з території Білорусі), вони не повинні виїжджати за межі своєї країни, вони не заслуговують виступати на світовій арені. Росіяни люблять, говорячи «спорт вне политики», наступного дня підтримувати агресію проти України. Тому на світовій арені просто ніхто не чекає на російсько-білоруських спортсменів.

-Як Ви гадаєте, чи розуміють це ті ж Ваші колеги з Казахстану? Чи для них немає різниці: виступати зараз поруч з українцем, або росіянином? Бо абстрактно «за мир» (на словах) виступають й багато російських спортсменів, які прицьому не засуджують російський терор й вбивства росіянами мирних мешканців України...

-Я думаю, що казахстанці це розуміють. Зараз складно навіть уявити: якщо український спортсмен зустрінеться з російським – як ми будемо дивиться в їхні очі?..

-Що Вам далі ці змагання: як особистості, як студенту й як представнику збірної України?

-Дали велику купу емоцій та позитива, нових знайомств, та, звісно, певну мотивацію.

-Гадаю, Ви погодитеся, що наразі головна збірна України, яка виборює головну перемогу для нашої країни – це ЗСУ. Щоб Ви побажали хлопцям та дівчатам, які боронять українську державу?

-Звісно, наша головна збірна зараз – це ЗСУ та волонтери, які допомагають в цій війні. Війні, в якій ми обов’язково переможемо. Крок за кроком і метр за метром. Наші хлопці та дівчата з ЗСУ – найкращі. Це люди з Великої літери: вони зараз пишуть нову історію, котра назавжди закарбується не тільки у серцях українців, а і всього світу. Наша країна незламна і не зламається, як би тяжко не було. Певен, що після перемоги, Україна отримає «квиток» до Євросоюзу.

Дякую нашим хлопцям і дівчатам за те, що вони боронять спокій, мир та процвітання для майбутніх поколінь українців(слово «українців» Олексій просив виділити, - прим.). Дякую за можливість вчитися та займатися спортом.