«Хату розбомбили, я сам ледь не згорів» – як безхатьки виживають під час війни у Чернігові

«Центр створений завдяки Чернігівській міській раді. Спочатку у нас не було прикладу наслідування роботи, тому ми їздили в інші центри, щоб побачити як вони працюють. На початку ми планували організувати його як місце для ночівлі, але сусіди переймалися, що таке місце буде біля них, не знали чого очікувати. Ми вирішили створити більш повноцінний центр, який виконуватиме більше функцій. Потім почали допомагати відновлювати документи, госпіталізовувати бездомних, адже без документів у лікарню не кладуть. З часом зібрався фонд одягу та їжі, люди почали розуміти, що все не так погано, і почали допомагати».

«У нас пустих ліжок практично не буває, так було до 24 лютого, і після. На сьогодні у нас проживає 12 осіб, двоє лежать у лікарні і ще 16 виїхали в наш філіал. Тобто зараз у нас 30 осіб. Приходять люди, які не мають документів, вони не можуть влаштуватися на роботу, не мають житла. У них залишилися лише такі варіанти як вокзал, якась лікарня, в’язниця або наш центр. Ці люди можуть у нас пожити, привести свої думки в порядок, зібратися, почати планувати своє подальше життя. Працювати ми їх не змушуємо, але від їхньої допомоги не відмовляємося. Більшість не сильно можуть працювати за станом здоров’я. Бездомні тут прибирають за собою та допомагають адміністрації центру, це для них як домашні справи. Ми приймаємо людей незважаючи на їхнє минуле. Головне – як людина поводить себе зараз, її вчинки. Ми відкриті кожному, кому потрібна допомога з проживанням, юридична чи психологічна» – говорить Микола Миколайович.

«Я працював на приватному підприємстві. Фірма збанкротувала, зі мною не розрахувалися. Я житель іншого міста та області, зареєстрований в Одеській області. Раніше працював, був одружений. Родина моя в Одеській області залишилася, а я жив під Ніжином у Великій Дорозі, у мене там була хата. І ось прийшла війна, хату розбомбили, усі документи згоріли, я сам ледь не згорів, ледве врятувався. Ці обставини привели мене на початку зими в це місце. Я прийшов, попросився, мене прийняли із задоволенням. До нас тут добре ставляться, центр забезпечує нас найнеобхіднішим: житло, харчування, одяг, взуття, засоби гігієни, навіть книги та телевізор є. Зараз я займаюся відновленням документів. Процес ускладнений, бо я зареєстрований у Одеській області, але цим уже займаються».

«Я потрапив у центр місяць назад», – розповідає 52-річний пан Андрій, – «залишився без житла, тому прийшов сюди. Ми жили з дружиною в громадському шлюбі, дітей у нас не було, і ось вона померла. Так я залишився без житла. Працівники центру поставилися до мене добре, з розумінням. Саша все правильно сказав, нам тут добре допомагають, та й живемо ми мирно, все добре. У моїх подальших планах – це отримати документи, зробити групу та якось жити далі».

«Сусіди розповіли про цей центр де допомагають погорільцям, обездоленим, добре ставляться, кажуть що чому ти нікуди не ходиш, ну я й вирішила піти. Вчора написала заяву на допомогу, а сьогодні вже прийшла її отримати. Я зараз знімаю квартиру за 2500 і оплачую комунальні послуги, а тут ще й підключили опалення до квартири моєї, де йде ремонт, і кажуть ще й за нього платити. Не знаю що робити. Ремонт почали робити там, але все дуже повільно, та й багато чого маю купувати за свої кошти. Я працювала 40 років у музичній школі, зараз у мене лише 5 учнів, а це дуже мало. Пенсії 2500, віддай за квартиру, а жити за що невідомо. Добре що є такі місця, куди можна звернутися по якусь допомогу.».

«Такий центр є надважливою складовою міста. В лютий мороз і в спеку цілодобово сюди можуть звернутися за допомогою безхатьки та ті, хто потребує невідкладної допомоги. Ми завжди готові допомогти нужденним, але наші ресурси починають закінчуватися. Волонтери менше привозять допомоги в Чернігів, а більше везуть у такі гарячі точки як Бахмут та інші. Тому ми завжди раді допомозі. Якщо в людей є змога допомогти із харчуванням, підгузками, засобами гігієни, взуттям та іншим, то ми не відмовимося. Усе роздається тим, кому справді потрібно».