«Коли стався перший поруч «прильот», дружина була на кухні — пила чай. Від вибухової хвилі двері, що були зачинені на «щипок», відчинилися разом із замком. Тоді вона зрозуміла, що відбувається, і забігла до спальні, щоб одягнутися тепліше. Встигла тільки кинути в коридор «тривожну» сумку — і в цей момент прилетіло в будинок. Почало все розвалюватися, сипатися стеля. Усе було загіпсовано, тож кімнату огорнув білий пил. Потім загорівся будинок. Вона кликала сусідку, яка жила через стінку: «Тамаро, Тамаро!», — але відповіді не було. Дружина задкувала до коридору, все вже палало. На щастя, їй вдалося вибратися — хоч одяг і обгорів. Коли вона вийшла надвір, побачила, що сарай поруч уже горить, бо був повний дров. Вона хотіла туди йти, але через сильне полум’я розвернулася і швидко пішла до виходу. Тоді підбіг сусід, забрав її, і вони сховалися у підвалі в сусідів. Вона вся була чорна, у обгорілому одязі.
Дякуємо Євгену Красногору — він відвіз її до лікарні. Там дружину оглянули, вмили і направили до Чернігова, де надали першу допомогу та зашили рани. У неї в правому плечі стояла пластина після старої травми — перелому ключиці. Коли будинок завалився, пластину змістило. Тепер її мають вийняти і поставити три нові — а це, самі розумієте, дуже дорого.
Нині від будинку лишилися лише руїни — цегла, дрова, уламки. Усе, що наживали понад 40 років, зникло за одну хвилину».