Роман Пицків не прагнув стати частиною великих подій. Просто в той вечір, коли Революція Гідності тільки набирала сили, він вийшов з роботи й побачив, як кількох молодих активістів «пресують» силовики. І не пройшов повз. З того почався шлях, який привів його від барикад до фронту. Вулиця Лютеранська в його пам’яті й досі звучить особливо: крики, каміння, гуркіт щитів і відчуття, що свобода — це не слово, а дія, яку здійснюєш попри страх.
Пізніше Роман повів за собою майданівців у батальйон «Чернігів» і став його командиром. Ще пізніше цей батальйон форматувався в окремий підрозділ – 13 окремий мотопіхотний батальйон 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені Івана Виговського, який стояв на обороні Чернігівщини у 2022 році.
Далі на шляху Романа — війна, що не зупиняється досі. Звільнений Сєвєродонецьк, люди з українськими плакатами у руках — ці образи він носить у собі так само, як і перші ночі на Майдані.