157 чоловіків, серед яких 7 цивільних повернулися з російського полону до України. Це перший обмін після тримісячної паузи та 71-й з 2022 року. Його родзинкою є те, що додому повернули 19 людей, які були засуджені до тривалих термінів ув’язнення, а 15-ро — до довічного. Перші емоції крізь слухавку та обійми крізь роки невідомості — як це було дивіться та читайте у нашому репортажі.
Надворі морозно й від ранку не вщухає хурделиця. Загорнувшись в українські стяги, люди поступово сходяться до місця, куди от-от мають приїхати автобуси зі звільненими з полону бійцями та цивільними.
Рідні чекають звільнених з полону
Раптово тишу розривають переливи одночасного плачу й сміху дівчини. Це Ольга отримала сповіщення, у якому зазначено, що її коханого — Руслана Куртмаллаєва, військовослужбовця 501 батальйону морської піхоти України, звільнено з полону.
Ольга дочекалася свого чоловіка морпіха Руслана Куртмаллаєва з полону
— 3 роки і 10 місяців мій чоловік був у полоні. Він потрапив туди під час оборони Маріуполя. 2 роки і 2 місяці він провів у одиночній камері. І сьогодні я його побачу, я дуже чекаю на цей момент. Я зазвичай завжди приїжджаю зустрічати хлопців, але сьогодні і мій щасливий день. Здається, найдорожче — це просто поговорити, — нетямиться від радощів дівчина.
Після цих слів розмову з дівчиною перериває телефонний відеодзвінок. Телефонує керівниця центрального регіонального центру Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Юлія Павлюк. Але по той бік слухавки — звільнений Руслан. Перші емоції від онлайн-зустрічі та що закохані говорили один одному — дивіться у нашому відео.
Поруч з теплого пуховика визирає чотирилапий Майло. Цуценя зігріває Надію, яка чекає з полону рідного брата свого чоловіка.
Рідні чекають зниклих безвісти
— Мого чоловіка обміняли на День Незалежності. Він був у полоні 3,5 роки. Дуже надіємося, що і брат сьогодні буде вдома.
З такою надією тут і пані Людмила з Сумщини. Вона тут — кожен обмін. Бо вже рік і три місяці її чоловік — безвісти зниклий. Жінка принесла показати фото звільненим. А раптом впізнають.
— Він з 2014 року воював. Ми стоїмо за кожного, це всі наші хлопці. Хочеться почути найменшу звісточку, бо вже нема сили. Один звільнений хлопчик казав, що ніби бачив таке обличчя. Але каже: «Ви красенів шукаєте, а вони там зовсім не так виглядають».
Слова глушить гучне: «РОЗІЙДІТЬСЯ, ДАЙТЕ ДОРОГУ ШВИДКИМ!». Під акомпанемент «ВІТАЄМО! ДЯКУЄМО!» парамедики виводять поранених. Чоловіки щільно протискаються крізь сотні фотографій з обличчями безвісти зниклих. Їх тримають ті, хто не має жодної звістки чи живий син, чоловік, тато, брат… Вони вкотре приїхали сюди показати фото звільненим. А раптом в полоні. А раптом впізнають.
Ховає носа під капюшоном від снігової хвищі пес Бакс. Він вперше приїхав з Тетяною чекати її сина з полону. Його офіційний статус — безвісти зниклий. Та жінка вже понад 2,5 роки сподівається знайти його серед живих.
Рідні чекають зниклих безвісти
— Він був енергетиком у цивільному житті.
— Зараз йому роботи стільки, най вже повертається!
— Най ваші слова та Богу у вуха. Він обов’язково має повернутися.
Точно повернувся чоловік Ельвіри — Ескендер Кудусов. Полонили українського морпіха під час оборони Маріуполя. Майже 4 роки чоловік був у неволі.
— Це сюрприз для мене. Перше, що я відчула — не повірила. Поки не пощупаю і не обійму — не повірю. Буду обіймати і плакати, хоч все вже і виплакала. Діти вже пишуть: «Мамо, коли ми зможемо забрати тата?». Коли він їхав — син був метром зросту, а нині 1 м і 70 см.
У натовпі погляд чіпляється за фото, де піхотинець тримає в руках величезного кавуна. 8 місяців тому поховала брата і вже пів року шукає безвісти зниклого на Луганщині дядька Марина. Будівельник у перші дні повномасштабної війни став на захист Чернігова.
Рідні чекають зниклих безвісти
— Всі рідні мене відправили і сказали привезти гарні новини, — заходиться сльозами жінка.
По той бік юрби теж бачу сльози. Але це інші сльози. Вони не оплакують, їх крізь очі штовхає радість. 9-річній Софії і 19-річній Ірині сказали, що тата звільнили з полону.
— Майже 4 роки ми його чекаємо. Він потрапив у полон на Чорнобильській АЕС. Хочемо просто його нарешті обійняти і поцілувати.
І цей момент наближається до них просто з-за рогу. На територію заїжджають автобуси зі звільненими з російського полону оборонцями та цивільними.
Кожен погляд з натовпу вишукує серед звільнених рідне обличчя. Вони вигукують прізвища, позивні та ближче підносять фото. Знесилені полоном чоловіки уважно дивляться на портрети, вслухаються у прізвища, бо знають, як це важливо — отримати бодай якусь звістку.
Затискають в обіймах своїх коханих щасливі Ольга і Ельвіра. Чоловіки нарешті вдома.
— Я бажаю кожному, хто чекає, пережити ці радісні емоції зустрічі. І ви дочекаєтеся, повірте! — Ельвіра лагідно гладить по плечах жінок, які сьогодні не побачили рідних облич.
Най всі дочекаються своїх.
ФОТО: Валентин Бобир
АВТОРКА: Марина Дубина