Через війну слово «дім» для багатьох українців набуло особливого сенсу. Саме цій темі присвячена колекція котильонів (традиційна українська нагрудна прикраса з бісеру) харківської майстрині Ольги Толстої. Дівчина перенесла на українські оздоби зображення дерев’яних будинків Чернігова. Ольга розповіла чернігівському онлайн-журналу PECHERA.info про любов до національного вбрання і прикрас, знайомство з проєктом «Дерев’яне мереживо», першу поїздку до Чернігова, і що для неї означає рідний дім.
Харківська майстриня присвятила колекцію прикрас чернігівським будинкам
12:13, 15 березня
Суспільство Ольга Толстая
Ольга Толстая виготовляє прикраси ще з дитинства, але до традиційних українських прийшла у 2022 році. Котильони, силянки, ґердани, намиста, дукачі – дівчина створює як бісерні, так і металеві оздоби. Прикраси Ольги – це і копії старовини, і сучасні інтерпретації за власними схемами. До речі, котильони, про які розповімо далі, майстриня виготовляє без станка. Кожна бісеринка нанизана вручну. Виготовлення такої прикраси може тривати від 5 до 50 годин.
- Робота, виконана у техніці ручного бісерного ткацтва, переважає над тими, що виконані на станку, своєю міцністю, – пояснює Ольга. – Такі прикраси зазвичай міцніші, вони носяться довше. Саме тому я надаю перевагу цій техніці, хоч вона займає більше часу.
З 2022 року попит на українські прикраси значно зріс. Люди різного віку та професій обирають традиційні оздоби для себе чи на подарунки. Проте не всі мають можливість придбати етнічні прикраси, часто обирають дешевший варіант, який зазвичай не є традиційним.
Майстриня зауважує: з 2024 року з’явився попит на регіональні прикраси. Люди цікавляться, що б вони носили, якби жили на своїй землі 100 чи більше років тому. Ольга розповідає:
- Люди намагаються віднайти оцю регіональну ідентичність, відходячи від поверхневого погляду на традиційні прикраси та вбрання. Саме тому зараз стають популярними прикраси і вироби, що мають регіональну приналежність. За основу для прикраси можуть брати фрагменти вишивки сорочки чи рушника з певного регіону.
Прикраса, де за основу взята вишивка з сорочки з Чернігівщини
Ольга виконувала подібні замовлення і для мешканців Чернігівщини. Люди замовляли ґердани та котильони із зображенням вишивки з місцевих сорочок.
Окрім традиційних прикрас, харків’янка також цікавиться українським одягом. У просвітницьких відео Ольги можна побачити народне вбрання, виготовлене її мамою.
- Носити старовину, я вважаю, не доречно, тому мама виготовляє для мене копії та сучасні версії традиційних елементів вбрання. Завдяки цьому я можу показувати іншим, розповідати та демонструвати, як можна додати в сучасний гардероб елементи традиційного вбрання. У моєї мами власний бренд одягу, і мені дуже пощастило, що вона допомагає втілювати всі мої ідеї. Ми з увагою ставимося до деталей, щоб те, що ми створюємо, дійсно мало якесь підґрунтя. Базуючись на минулому намагаємося створювати щось сучасне, – ділиться майстриня.
Звідки у дівчини таке захоплення етно стилем? Ольга відповідає: «Моя родина завжди з повагою ставилася до свого коріння». З 2015 року жіноча частина сім’ї навіть почала створювати родинне дерево. Ольга, її мама та бабуся дослідили своє коріння аж до 1700-х років.
- У нашій родині дуже поважали, цінували і завжди з любов'ю ставилися до всіх рідних, близьких, пращурів. Деякі розповіді про рідних, яких вже з нами немає, запам’ятовуються та передаються з покоління в покоління. З часом цікавість перейшла від історій про пращурів до традиційного вбрання, а від нього - до прикрас. Спробувала не лише цікавитися, а й шити одяг та виготовляти прикраси, а потім і показувати людям, розповідати про них. Ця цікавість завжди була присутня в моєму житті, і дуже хочеться, щоб вона передавалася і наступним поколінням.
«Я не бачила такого в жодному місті»
Ольга допомагає безпритульним тваринам свого мікрорайону у Харкові. Дівчині доводилося відвозити чотирилапих до нових господарів у різні міста України. Втім, потрапити у Чернігів нагоди не випадало.
Якось, блукаючи інтернетом, Ольга натрапила на проєкт «Дерев’яне мереживо Чернігова». Переглядаючи інтерактивну мапу, дівчина вирішила перенести частинки дерев’яних будинків на прикрасу.
- Цей формат прогулянки і дослідження міста завдяки інтерактивній мапі мене дуже зацікавив. Я такого не бачила в жодному місті. Ти можеш досліджувати історію міста не через відомі історичні локації, а через звичайні вулиці, приватні сектори. Це реальна архітектурна спадщина, яка має цінність для української культури, але вона жива, в ній живуть люди, це їхні будинки. Мене це вразило настільки, що захотілося створити щось, пов'язане з цими будиночками та архітектурою, яку могла б упізнати будь-яка людина, котра мешкає в Чернігові, – згадує майстриня.
Дівчина обирала вікна для майбутніх прикрас за вдалим поєднанням кольорів. За цей час Ольга встигла ознайомитися з історією чернігівських будинків
- Мені дуже сподобалося, що цей проєкт займається не лише збереженням локацій на єдиній мапі, а й реставрацією, відновленням будинків, які пошкодив час.
Ольга обрала для котильонів вікна, тому що їхні пропорції підходять під розмір прикраси – від 20 до 40 бісеринок у ширину. Окрім цього, вікна кожної хатини мають своє унікальне оздоблення. До речі, для зображення скла харків’янка обрала прозорий бісер, який реалістично виблискує на сонці.
Майстриня є координаторкою ГО «Пошуковий загін «Ангел», що займається евакуацією цивільних з прифронтових територій. Ольга неодноразово слухала історії тих, хто покидає рідний дім, та відчула на собі, як це. У свої котильони дівчина вклала особливий сенс – відчуття рідного дому.
- Виїжджаючи, люди здебільшого тужать не за речами, а за відчуттям дому, безпеки. Вони зі сльозами на очах розповідають, як не хотіли покидати дім, як їм важко це робити. Згадують, що у них там залишилось, і в них постійно навертаються сльози на очі. Цими прикрасами хотілося подарували приємний спогад про дім мешканцям Чернігівщини. Я спеціально зробила обмежену партію прикрас, щоб втілити у такому форматі інші віконечка. Люди з будь-якого регіону, які хочуть хоча б біля серця носити віконце рідного дому, можуть замовити таку прикрасу.
Дівчина вже отримала не одне подібне замовлення, зокрема, від мешканців Чернігівщини. Замовляли навіть прикрасу з віконцем хатини із Чорнобильської зони. А дехто попросив майстриню додати за «склом» силует бабусі й дідуся.
«Чернігів дуже недооцінений з туристичного погляду»
Ольга у Чернігові
Аби презентувати підписникам котильони, Ольга поїхала в Чернігів. У своєму відео майстриня не лише показала прикраси, а й розповіла про проєкт «Дерев’яне мереживо Чернігова». До речі, це була перша поїздка дівчини до нашого міста.
- Для мене Чернігів став відкриттям, – ділиться Ольга. – На мою думку, він дуже недооцінений з туристичного погляду. У Чернігові немає моря чи гір, які б привертали увагу людей, але натомість є дещо інше, чого немає в інших містах. Наприклад, ті ж хатини, які є по всьому місту. Я мала нагоду їхати не основною трасою, а зі сторони Вишгорода. Ми побачили величезну кількість сіл, неймовірну природу, цікаві хатинки і купу всього.
У Чернігові дівчина принагідно пройшлася маршрутом з дерев’яними будинками. Вона говорить:
- Парки і клумби ми набачилися вже у Харкові. А щось таке регіональне і, на жаль, недооцінене більшістю, знайшлося саме в Чернігові. Я дуже вражена. Впевнена, що це не останній мій візит, обов'язково ще раз приїду і принагідно загітую всіх своїх друзів.
«Поступово починаю забувати, яким був мій мікрорайон до вторгнення»
Для Ольги слово «дім» має своє особливе значення. Дівчина мешкає в одному з найбільш постраждалих мікрорайонів Харкова – Північній Салтівці.
- Є будинки, в яких вщент розбомблений під’їзд, жодної вцілілої квартири. Є такі, де лише вибило вікна чи пошкодило дах. 1 квітня 2022 року квартира моєї бабусі згоріла від прямого влучання «Граду». У цій квартирі був старовинний буфет, який залишився від мого прадідуся, були світлини та багато особистих речей, пов'язаних з бабусею і дідусем. І це все в один момент знищили росіяни.
Дівчина зізнається, що, живучи в прифронтовому місті з відключеннями світла та постійними тривогами, найбільше боїться втратити відчуття дому.
- Для мене дім – це не лише стіни, – наголошує Ольга. – Це і люди, які тебе оточують, і звуки, які ти чуєш. До повномасштабного вторгнення я ніколи не думала, що колись буду стояти у себе на балконі, дивитися у вікно, і чути не сміх дітей, які грають у футбол на стадіоні, чи людей, котрі гуляють алейкою під під'їздом, а чути вибухи, чи як розбирають зруйновані росією багатоповерхівки. Іноді ловлю себе на думці, що поступово починаю забувати, яким був мій мікрорайон до вторгнення. Тому хочеться якнайдовше зберегти оцей спогад про дім: який він був, і який він зараз.
Завдяки своєму захопленню, харків’янці вдається допомагати безпритульним хвостикам свого мікрорайону. Кошти, виручені за першу прикрасу, Ольга витратила на корм, крупу та м’ясо для тварин. Дівчина згадує:
- Ми з мамою приготували кашу, взяли корм і приїхали до нас на Північну Салтівку. Ми тоді тимчасово мешкали в області, але постійно навідувалися додому. Приїжджали і бачили надзвичайну кількість покинутих, голодних, наляканих вибухами тварин. Коли ми вперше так обійшли наш мікрорайон, зрозуміли, що це не може бути одноразовою акцією. Ми досі намагаємося допомагати безпритульним тваринам, годувати, прилаштовувати, забезпечувати кормом жінок, які опікуються ними у своїх дворах.
Окрім цього, дівчина постійно допомагає нашим захисникам. Як розповіла майстриня, її родина у волонтерстві ще з 2014 року. Щодо самої Ольги, то дівчина часто розігрує свої прикраси за донат на допоміжні банки. Завдяки її виробам вдається закривати потреби на дрони, РЕБи, мобільні лазні, одяг для військових тощо.
Котильони з віконцями чернігівських будинків з’явилися завдяки майстерності та любові Ольги до національної спадщини. Це не просто прикраси, це — символи, що нагадують про місце, куди завжди хочеться повертатися – рідний дім. Майстриня готова перетворити на котильон віконце будь-якого будинку. А Чернігів завжди радий таким гостям, тож сподіваємося ще побачити Ольгу в нашому місті.
Фото надала Ольга Толстая.
Валентина Гавриленко