13 квітня Чернігів сколихне хвиля нестримного українського гумору – до нас їдуть «Вар’яти». Це перше україномовне гумор-шоу, яке існує майже шість років і приблизно стільки ж збирає аншлаги по всій Західній Україні. І ось настала й наша черга! Хто такі і з чим приїдуть – ми поцікавились у найвідомішого «вар’ята» – Сергія Притули. Популярний гуморист і телеведучий розповів про шоу, історію його створення та перший успіх, а також поділився деякими подробицями особистого життя, творчими планами й думками про майбутнє країни.

Без нецензурщини і політики

– Проект «Вар’яти» існує вже більше п’яти років. З чого він почався?
– З бажання заповнити вакуум у сфері україномовного гумору. Станом на 2010 рік, коли ми створювали «Вар’яти-шоу» з позиціонуванням «Перше україномовне», ситуація виглядала дуже невтішно: у країні з назвою Україна за 20 років незалежності весь україномовний гумор звівся до кількох команд КВН, кількох локальних гумористів на Західній Україні, котрі за її межами не гастролювали, моєї участі у «Камеді-клабі» як єдиного україномовного резидента в структурі, а також нашого з Андрієм Молочним спільного дітища – скетч-шоу «Файна Юкрайна», яке попри телевізійний успіх не мало гастрольної історії.

У травні «Вар’ятам» стукне шість років. Завдяки чому так довго існуємо? Тут кілька компонентів. По-перше, унікальність шоу, бо хоч шість років з моменту створення і пройшло, але в цьому сегменті (стовідсотково україномовна програма) у нас досі немає конкурентів. По-друге, затребуваність подібного гумору, адже саме попит породжує пропозицію, а по-третє, без зайвої скромності скажу, що у нас дуже хороший матеріал, якби наше шоу не було смішним, то перших два пункти не спрацювали б!

– Хто такі «Вар’яти»? Розкажіть, будь ласка, про свій колектив.
– На момент формування шоу у складі були хлопці зі Львова, Тернополя, Чернівців, Млинова, Ізяслава, Івано-Франківська. З плином часу колектив видозмінювався. У силу тих чи інших обставин одні люди структуру покидали, інші в неї вливались. Зараз у нас колектив на 50 відсотків складається з колишніх учасників команди КВН «Тернопільська Особлива» і на 50 – з учасників команди КВН «Бомба» (м. Млинів). Сукупно це чотири актори, гітарист, звукорежисер і я в ролі конферансьє, або ж, як зараз прийнято казати, працюю у форматі стендапу. Ну і ще кілька чоловік, які відповідають за адміністративну частину роботи плюс менеджмент і піар.

DSC_6004

– Чи пам’ятаєте перший аншлаг шоу? Де і як це було?
– Ну, взагалі, перший аншлаг – це був якраз наш перший виступ 28 травня 2010 року в Тернополі. Ми виступали в пабі «Хмільне Щастя» в одному з торгово-розважальних центрів міста. У цьому не було нічого дивного, адже половина учасників шоу – це тернополяни. Але справжній незаангажований аншлаг відбувся набагато пізніше. Це трапилось у Львові десь на сьомому місяці існування шоу. Перших півроку ми «набивали руку» по клубах у Львові, Тернополі, Чернівцях, Івано-Франківську, Ужгороді. Всюди у нас були «вльоти» по бюджету. І в більшості випадків кількість глядачів коливалась у межах 40–80 чоловік. В Ужгороді взагалі був антирекорд – 12 придбаних квитків. Але ми не здавались, працювали, учились на помилках, удосконалювались. І я пригадую, як адміністратор клубу «Пікасо» у Львові за пару днів до виступу зателефонувала і сказала: «Хлопці, всі столики продані». Нехай на той час це було «аж» 250 осіб, що зараз у порівняння не йде з нашими концертами в залах-тисячниках, але на той момент це був неймовірний успіх.

– Ніколи не доводилося «вигрібати» за власні жарти?
– Мені особисто часом доводилось. За власні. І в «Камеді», і на «Новому каналі». А за ті, які лунають зі сцени під час виступів «вар’ятів», слава богу, ні. Ми достатньо серйозно фільтруємо матеріали, у нас немає нецензурщини, і ми не жартуємо про політику. Тому територія «гострих кутів» достатньо обмежена.

– Чого варто очікувати чернігівським глядачам?
– Це наш перший концерт у місті. Відверто скажу, обласних центрів, де ми в цьому турі будемо виступати вперше, залишилось три – Херсон, Суми й Чернігів. Місцеві організатори концертів не проявляли інтересу до нашого шоу. Та й не проявляють. І це при тому, що ми минулого року збирали аншлаги по таких містах, де україномовний гумор взагалі ніколи не водився: Миколаїв, Одеса, Харків, Дніпропетровськ і т. д. Тож навіть цей перший у Чернігові концерт на свій страх і ризик організовує дівчинка з Харкова. Перший концерт – це знайомство, від нього залежить подальший успіх. Ми підберемо програму «зе бест» за останніх два-три роки!

IMG_0004

– Чим ви займаєтеся поза «Вар’ятами»? Над якими проектами працюєте в даний час?
– Ну, в мене в цьому плані все стабільно – проекти на «Новому каналі»: «Суперінтуіція», станом на цей момент відзняли 18 нових випусків, «Страсті за Ревізором», новий сезон яких розпочнемо знімати за тиждень до концерту в Чернігові, і «Хто Зверху?», 12–15 епізодів шоу плануємо знімати влітку. Ну і окремим рядком виділю підготовку до зйомок телеверсії «Вар’яти-шоу».

Не населення, а громадяни

– Що можете назвати особисто для себе головною подією кількох минулих років?
– Одруження, народження племінниці, переведення сина в іншу школу та підписання Мінських угод. Пояснення важливості кожної з подій займе занадто багато часу та місця на шпальтах. Просто по факту є ось так.

– Син росте таким самим жартівником, як і батько? Ким бачить себе в майбутньому?
– Зараз малий бачить себе будівельником. У нас вся квартира завалена конструкторами, з яких він будує різні замки та гаражі. А щодо почуття гумору, то, слава богу, гени передались. Смішить. І часто підкидає мені якісь ситуації, які я використовую потім під час концертів у якості конферансу.

DSC_5865

– Поділіться своїм досвідом озвучення мультфільмів. Чим вас приваблює така робота?
– Досвід невеликий. Два рази долучали до озвучки головних героїв, один раз – епізодична роль. Подібна діяльність мені дуже подобається, бо, по-перше, завжди можна потішити свою дитину, що якийсь кролик з екрану говорить татовим голосом, а по-друге, озвучка не забирає багато часу та зусиль, тож кошти, отримані за цю роботу, я з легкістю спрямовую на благодійність.

– Ви активно допомагаєте українським військовим. Коли почали займатися волонтерством?
– Історія довга і своїм корінням сягає ще часів Майдану. Потім був Чонгар, куди повіз допомогу прикордонникам. Потім допомагав тернопільській «Альфі» СБУ, потім 8-му полку спецназу, потім 3-му батальйону 80-ї бригади, а потім… втягнувся. Коли кількість підрозділів, яким спромігся чимось допомогти, перевалила за 25 одиниць, рахувати перестав. Як можу, так стараюсь.

– Яку допомогу надаєте солдатам? Що вже вдалося зробити та що ще необхідно?
– Та різне. Свого часу бронежилет та кевларовий шолом були на вагу, берци, форма… потім зосередив свою увагу на двох напрямках – оптиці та транспорті. За два роки завдяки пожертвам небайдужих громадян придбав більше 30 транспортних засобів, може й 40, я вже давно не рахую. А тепловізорів, приладів нічного бачення, снайперських і коліматорних прицілів… десятки, десятки, десятки… Зараз окрім транспорту та оптики активно допомагаю підрозділам, у яких є потреба у водолазному спорядженні, – це і прикордонники, і інженерні війська, зрештою, науково-дослідний центр у Чернігові (це якраз була перша структура, якій я починав допомагати по «водолазці», забезпечив шість комплектів). А що ще необхідно? Все необхідно. Якби наша армія була б усім забезпечена, то у волонтерах потреби не було б.

DSC_5978

– Якою хочете бачити країну років через п’ять? Що для цього має зробити кожен із нас?
– Ох… та тут я зараз трактат напишу. Я б хотів бачити країну не з населенням, а з громадянами, які чітко усвідомлюють, що з корупцією треба боротись, не чекаючи команди зверху, а починаючи з себе. Що реформи – це не тільки тема податків та бюрократії, а й паркування на газоні, сміття мимо урни, вживання алкоголю за кермом. Я багато що хочу побачити. Але поки що я бачу, що ті, на кого ми сподіваємось найбільше – молодь, і далі продовжують ходити на мітинги постояти за 100 гривень і не роблять з цього трагедії, продати голос на виборах за 300 і виправдовуватись, мовляв, мала стипендія, за 500 попрацювати «тітушкою» тощо. Ось це прикро. Але хочеться вірити у краще!

0462.ua

Сергій Притула: «Для Чернігова підібрали програму the best»

13 квітня Чернігів сколихне хвиля нестримного українського гумору – до нас їдуть «Вар’яти». Це перше україномовне гумор-шоу, яке існує майже шість років і приблизно стільки ж збирає аншлаги по всій Західній Україні. І ось настала й наша черга! Хто такі і з чим приїдуть – ми поцікавились у найвідомішого «вар’ята» – Сергія Притули. Популярний гуморист і телеведучий розповів про шоу, історію його створення та перший успіх, а також поділився деякими подробицями особистого життя, творчими планами й думками про майбутнє країни.

Без нецензурщини і політики

– Проект «Вар’яти» існує вже більше п’яти років. З чого він почався?
– З бажання заповнити вакуум у сфері україномовного гумору. Станом на 2010 рік, коли ми створювали «Вар’яти-шоу» з позиціонуванням «Перше україномовне», ситуація виглядала дуже невтішно: у країні з назвою Україна за 20 років незалежності весь україномовний гумор звівся до кількох команд КВН, кількох локальних гумористів на Західній Україні, котрі за її межами не гастролювали, моєї участі у «Камеді-клабі» як єдиного україномовного резидента в структурі, а також нашого з Андрієм Молочним спільного дітища – скетч-шоу «Файна Юкрайна», яке попри телевізійний успіх не мало гастрольної історії.

У травні «Вар’ятам» стукне шість років. Завдяки чому так довго існуємо? Тут кілька компонентів. По-перше, унікальність шоу, бо хоч шість років з моменту створення і пройшло, але в цьому сегменті (стовідсотково україномовна програма) у нас досі немає конкурентів. По-друге, затребуваність подібного гумору, адже саме попит породжує пропозицію, а по-третє, без зайвої скромності скажу, що у нас дуже хороший матеріал, якби наше шоу не було смішним, то перших два пункти не спрацювали б!

– Хто такі «Вар’яти»? Розкажіть, будь ласка, про свій колектив.
– На момент формування шоу у складі були хлопці зі Львова, Тернополя, Чернівців, Млинова, Ізяслава, Івано-Франківська. З плином часу колектив видозмінювався. У силу тих чи інших обставин одні люди структуру покидали, інші в неї вливались. Зараз у нас колектив на 50 відсотків складається з колишніх учасників команди КВН «Тернопільська Особлива» і на 50 – з учасників команди КВН «Бомба» (м. Млинів). Сукупно це чотири актори, гітарист, звукорежисер і я в ролі конферансьє, або ж, як зараз прийнято казати, працюю у форматі стендапу. Ну і ще кілька чоловік, які відповідають за адміністративну частину роботи плюс менеджмент і піар.

– Чи пам’ятаєте перший аншлаг шоу? Де і як це було?
– Ну, взагалі, перший аншлаг – це був якраз наш перший виступ 28 травня 2010 року в Тернополі. Ми виступали в пабі «Хмільне Щастя» в одному з торгово-розважальних центрів міста. У цьому не було нічого дивного, адже половина учасників шоу – це тернополяни. Але справжній незаангажований аншлаг відбувся набагато пізніше. Це трапилось у Львові десь на сьомому місяці існування шоу. Перших півроку ми «набивали руку» по клубах у Львові, Тернополі, Чернівцях, Івано-Франківську, Ужгороді. Всюди у нас були «вльоти» по бюджету. І в більшості випадків кількість глядачів коливалась у межах 40–80 чоловік. В Ужгороді взагалі був антирекорд – 12 придбаних квитків. Але ми не здавались, працювали, учились на помилках, удосконалювались. І я пригадую, як адміністратор клубу «Пікасо» у Львові за пару днів до виступу зателефонувала і сказала: «Хлопці, всі столики продані». Нехай на той час це було «аж» 250 осіб, що зараз у порівняння не йде з нашими концертами в залах-тисячниках, але на той момент це був неймовірний успіх.

– Ніколи не доводилося «вигрібати» за власні жарти?
– Мені особисто часом доводилось. За власні. І в «Камеді», і на «Новому каналі». А за ті, які лунають зі сцени під час виступів «вар’ятів», слава богу, ні. Ми достатньо серйозно фільтруємо матеріали, у нас немає нецензурщини, і ми не жартуємо про політику. Тому територія «гострих кутів» достатньо обмежена.

– Чого варто очікувати чернігівським глядачам?
– Це наш перший концерт у місті. Відверто скажу, обласних центрів, де ми в цьому турі будемо виступати вперше, залишилось три – Херсон, Суми й Чернігів. Місцеві організатори концертів не проявляли інтересу до нашого шоу. Та й не проявляють. І це при тому, що ми минулого року збирали аншлаги по таких містах, де україномовний гумор взагалі ніколи не водився: Миколаїв, Одеса, Харків, Дніпропетровськ і т. д. Тож навіть цей перший у Чернігові концерт на свій страх і ризик організовує дівчинка з Харкова. Перший концерт – це знайомство, від нього залежить подальший успіх. Ми підберемо програму «зе бест» за останніх два-три роки!

– Чим ви займаєтеся поза «Вар’ятами»? Над якими проектами працюєте в даний час?
– Ну, в мене в цьому плані все стабільно – проекти на «Новому каналі»: «Суперінтуіція», станом на цей момент відзняли 18 нових випусків, «Страсті за Ревізором», новий сезон яких розпочнемо знімати за тиждень до концерту в Чернігові, і «Хто Зверху?», 12–15 епізодів шоу плануємо знімати влітку. Ну і окремим рядком виділю підготовку до зйомок телеверсії «Вар’яти-шоу».

Не населення, а громадяни

– Що можете назвати особисто для себе головною подією кількох минулих років?
– Одруження, народження племінниці, переведення сина в іншу школу та підписання Мінських угод. Пояснення важливості кожної з подій займе занадто багато часу та місця на шпальтах. Просто по факту є ось так.

– Син росте таким самим жартівником, як і батько? Ким бачить себе в майбутньому?
– Зараз малий бачить себе будівельником. У нас вся квартира завалена конструкторами, з яких він будує різні замки та гаражі. А щодо почуття гумору, то, слава богу, гени передались. Смішить. І часто підкидає мені якісь ситуації, які я використовую потім під час концертів у якості конферансу.

– Поділіться своїм досвідом озвучення мультфільмів. Чим вас приваблює така робота?
– Досвід невеликий. Два рази долучали до озвучки головних героїв, один раз – епізодична роль. Подібна діяльність мені дуже подобається, бо, по-перше, завжди можна потішити свою дитину, що якийсь кролик з екрану говорить татовим голосом, а по-друге, озвучка не забирає багато часу та зусиль, тож кошти, отримані за цю роботу, я з легкістю спрямовую на благодійність.

– Ви активно допомагаєте українським військовим. Коли почали займатися волонтерством?
– Історія довга і своїм корінням сягає ще часів Майдану. Потім був Чонгар, куди повіз допомогу прикордонникам. Потім допомагав тернопільській «Альфі» СБУ, потім 8-му полку спецназу, потім 3-му батальйону 80-ї бригади, а потім… втягнувся. Коли кількість підрозділів, яким спромігся чимось допомогти, перевалила за 25 одиниць, рахувати перестав. Як можу, так стараюсь.

– Яку допомогу надаєте солдатам? Що вже вдалося зробити та що ще необхідно?
– Та різне. Свого часу бронежилет та кевларовий шолом були на вагу, берци, форма… потім зосередив свою увагу на двох напрямках – оптиці та транспорті. За два роки завдяки пожертвам небайдужих громадян придбав більше 30 транспортних засобів, може й 40, я вже давно не рахую. А тепловізорів, приладів нічного бачення, снайперських і коліматорних прицілів… десятки, десятки, десятки… Зараз окрім транспорту та оптики активно допомагаю підрозділам, у яких є потреба у водолазному спорядженні, – це і прикордонники, і інженерні війська, зрештою, науково-дослідний центр у Чернігові (це якраз була перша структура, якій я починав допомагати по «водолазці», забезпечив шість комплектів). А що ще необхідно? Все необхідно. Якби наша армія була б усім забезпечена, то у волонтерах потреби не було б.

– Якою хочете бачити країну років через п’ять? Що для цього має зробити кожен із нас?
– Ох… та тут я зараз трактат напишу. Я б хотів бачити країну не з населенням, а з громадянами, які чітко усвідомлюють, що з корупцією треба боротись, не чекаючи команди зверху, а починаючи з себе. Що реформи – це не тільки тема податків та бюрократії, а й паркування на газоні, сміття мимо урни, вживання алкоголю за кермом. Я багато що хочу побачити. Але поки що я бачу, що ті, на кого ми сподіваємось найбільше – молодь, і далі продовжують ходити на мітинги постояти за 100 гривень і не роблять з цього трагедії, продати голос на виборах за 300 і виправдовуватись, мовляв, мала стипендія, за 500 попрацювати «тітушкою» тощо. Ось це прикро. Але хочеться вірити у краще!

Автор
(0 оценок)
Актуальность
(0 оценок)
Изложение
(0 оценок)

Отзывы и комментарии

Написать отзыв
Написать комментарий

Отзыв - это мнение или оценка людей, которые хотят передать опыт или впечатления другим пользователями нашего сайта с обязательной аргументацией оставленного отзыва.
 
Основной принцип - «посетил - отпишись». 
Ваш отзыв поможет многим принять правильное решение

 Комментарии предназначены для общения и обсуждения , а также для выяснения интересующих вопросов

Не допускается: использование ненормативной лексики, угроз или оскорблений; непосредственное сравнение с другими конкурирующими компаниями; безосновательные заявления, оскорбляющие деятельность компании и/или ее услуги; размещение ссылок на сторонние интернет-ресурсы; реклама и самореклама.

Введите email:
Ваш e-mail не будет показываться на сайте
или Авторизуйтесь , для написания отзыва
Автор
0/12
Актуальность
0/12
Изложение
0/12
Отзыв:
Загрузить фото:
Выбрать