Ринок праці в Чернігові. Нема роботи чи робітників?

«Чернігівський дискусійний клуб – медіа, як майданчик для обговорення проблем громади». Це офіційна назва проекту, який найближчі 10 місяців пропишеться на сторінках газети «Семь дней» і сайту 0462.ua за підтримки посольства США в Україні.

Другий захід, який відбувся 28 жовтня, був присвячений актуальним проблемам ринку праці.

Далі в нас заплановані теми майбутнього спортивних шкіл Чернігова, міського бюджету, роботи патрульної поліції, готовності міста до можливої зовнішньої агресії і т. д. До літа 2017 року ми раз на місяць будемо вести цей проект і з тією ж регулярністю знайомити читачів зі змістом обговорень.

Ринок праці. Нема роботи чи робітників?

Питання безробіття і створення нових робочих місць – одна з козирних карт політиків на виборах будь-якого рівня – від президентських і парламентських до місцевих.

І при цьому з вуст тих, хто хоче вирішити цю проблему, звучать щоразу страшніші цифри. Кількість безробітних б’є всі рекорди, число робочих місць скорочується, а працездатні молоді українці все частіше виїздять за межі України.

У випадку з Черніговом останнє твердження може бути доповнено словами про внутрішню трудову міграцію – у Київ (найчастіше), Харків чи Львів…

Ось для прикладу цитати з минулорічних програм кандидатів на посаду міського голови Чернігова чи заголовків їхніх агітаційних матеріалів у ЗМІ.

Володимир Зуб («Самопоміч»):

«…Створити нові робочі місця, регулярно організовувати ярмарки вакансій».

Владислав Атрошенко («Блок Петра Порошенка»):

«…Створення в Чернігові технологічного парку з логістикою та бізнес-інкубатором».

«…Розширення зв’язків між владою, освітою та бізнесом (організація презентацій підприємств та комунікацій між учнями та потенційними роботодавцями)».

Микола Миргородський («Батьківщина»):

«Ми готові в короткі терміни створити в Чернігові тисячі нових робочих місць».

Утім, як виявилося в ході підготовки і проведення нашого заходу, дефіцит робочих місць – дещо перебільшена проблема. Навіть навпаки – знайти кваліфікованого працівника на деякі вже існуючі робочі місця набагато важче, ніж створити ці місця.

Перший дзвіночок – результати опитування на сайті 0462.ua, які продемонстрували, що відтік кадрів із Чернігова – це не стільки результат відсутності роботи, скільки наслідок невисокого рівня зарплат. Особливо на фоні сусідства з найбагатшим містом України – Києвом.

Новый рисунок (1)

Як видно, більше ніж дві третини згодні з тим, що робота в Чернігові є (якщо об’єднати 3-й та 5-й варіанти відповіді). Правда, більшість із них упевнена: ключове питання – не наявність робочих місць, а заробітна плата.

Про ці дві сторони ринку праці, а також про інші моменти ми поспілкувалися з учасниками нашого заходу.

Наші спікери:

• Ірина Симонова, директор Молодіжного центру праці (МЦП) при Департаменті сім’ї, молоді та спорту Чернігівської обласної державної адміністрації;

• Сергій Маслєнніков, генеральний директор групи компаній НВО «Магр», депутат Чернігівської міської ради минулого скликання;

• Сергій Берестовий, голова обласної організації «Асоціація роботодавців Чернігівщини», голова ради підприємців при Чернігівській обласній державній адміністрації;

• Крім того заочно нам прокоментувала деякі аспекти представник Чернігівського міського центру зайнятості – заступник директора ЧМЦЗ Світлана Серб.

Модератор – Сергій Кириченко, головний редактор газети «Семь дней».

Новый рисунок

Дефіцит робочих рук

Скарги на недостатність в Чернігові роботи доводиться чути регулярно. Утім, нерідко зустрічається і протилежна думка. Мовляв, той, хто хоче працювати, завжди роботу знайде. Тож де правда? Чи дійсно нема роботи на ринку праці, чи нема кваліфікованих спеціалістів?

Ірина Симонова

– У молодіжному центрі праці ми переглянули свою статистику. До нас найчастіше звертаються випускники вищих навчальних закладів. У сумі це 87 %. Приблизно 10 % – молоді люди, які вже мають технічну освіту.

Якщо це літні канікули, то навіть школярі бажають знайти собі якусь просту роботу. Хто шукає роботу, висловлює наступні потреби ( зазначу, це люди, які навіть не закінчили вишу чи є його випускниками).

Вони бажають, щоб їх заробітна платня складала в середньому від 3 тисяч гривен. Уже. На старті.

Вони навіть не знають, чим зможуть допомогти тому підприємству, де мають надію працевлаштуватися, але вже 3 тисячі гривень ми маємо їм запропонувати. Звичайно, це відрізняється від реалій. Таку роботу ще треба пошукати.

– А які зараз реалії?

Ірина Симонова

– Мінімальна заробітна плата зараз – 1450 гривень. Тобто випускник після закінчення свого закладу має документ спеціаліста по своєму профілю, але по факту він не знає ні корпоративної етики, ні як діє підприємство. Взагалі він приходить навчатися.

Ми бажаємо впровадити програму стажування на підприємствах, але не знайшли ще те підприємство, яке готове витрачати робочий час свого персоналу, щоб навчити чогось молоду людину, яка ще навчається.

Ідея гарна, але треба зацікавлене підприємство. Хоча б домовитись про дві години практики, коли студенту пояснили б, чому там робиться так, а не інакше.

З іншого боку, робочі спеціальності, які в нас є у принципі, майже всі себе реалізовують. Якщо взяти ліцей побуту, який виховує швачок, кухарів, перукарів і т. д., – вони самі себе можуть працевлаштувати і забезпечити. Це у принципі ті ж форми малого бізнесу.

Ті ж, хто найчастіше звертається до нас, – це випускники вищих навчальних закладів або люди з незакінченою вищою освітою. Останні шукають роботу, наприклад, офіціантом, промоутером.

Новый рисунок (3)

– Тобто головні проблеми – це завищені апетити шукачів роботи і перекіс, який склався на ринку праці?

Сергій Маслєнніков:

– Вот, например, приходит ко мне человек и говорит, что он классный пекарь. Я спрашиваю его, сколько он хочет. Он просит от 3 тысяч. Но если человек говорит, что он пекарь, а на самом деле у него лишь корочка пекаря, тогда мы говорим о разнорабочем, который считает себя специалистом, но на самом деле таковым не является.

Если мы договариваемся о сдельной оплате труда (например, пекар, помимо самой ставки, может получать какую-то копейку за каждую булочку), тогда у человека будет стимул работать.

– Тобто в Чернігові будь-який кваліфікований спеціаліст може собі знайти роботу?

Сергій Маслєнніков:

– Не так. Любой человек, который хочет работать, особенно по рабочим специальностям, эту работу найдет. Но если человек грузчик, а хочет зарплату академика – это другой вопрос.

С дефицитом рабочих мест я не сталкивался. Может, это касается только моей сферы деятельности, т. к. я не изучаю рынок труда в общем. Но у нас – наоборот – есть дефицит рабочей силы.

Лідери та аутсайдери

Найнижча конкуренція серед претендентів, за даними «HeadHunter Україна», спостерігається в Тернопільській, Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях, у топ-5 найменш конкурентних міст увійшов також Хмельницький.

Складніше всього знайти роботу традиційно жителям Києва та області. Така ж ситуація в Сумах, Запоріжжі, Чернігові й Харкові.

Новый рисунок (2)

Сергій Берестовий:

– Мы сегодня говорим в основном о рабочих специальностях. Я могу привести пример. Мне нужны были два карщика на электрокары. Это несложная специальность, достаточно трехмесячных курсов.

Но мы очень долго искали карщиков, которые были бы с документами, обученные. Их нет. А те, которые есть, наверное, уже где-то работают. А зарплата карщика в районе 3,5–4 тысяч гривен.

Еще одно из направлений бизнеса – аграрный. Черниговская область же воспринимается как аграрная? У нас в политехническом институте выпускают товароведов, технологов, всех-всех, но у нас в городе не выпускают нормальных агрономов.

У меня на предприятии три агронома. Двое из них пенсионного возраста. Я ищу специалистов, но их нет.

По внешнеэкономической деятельности наш политех тоже занимается выпуском специалистов. Но тут, к сожалению, качество этих специалистов достаточно низкое. Наверное, хромает преподавательский состав.

В то же время каждый год у нас выпускается 100 или 200 парикмахеров, 80–90 % из которых не идут работать по своей специальности вообще. А парикмахерами становятся люди, которые до этого ими не были, но как-то так сложилось, что они освоили специальность на коротких курсах.

Получается, государство (теперь это будут местные бюджеты) потратило деньги на образование тех людей, которые им не пользуются.

Любое дело начинается с инвентаризации. Знаний, ресурсов – всего. Я думаю, что, если проинвентаризировать, сколько за последние пять лет из выпущенных специалистов по факту осталось работать в той отрасли, за которую заплатили деньги, вы удивитесь. Как бездарно в нашей нищей стране мы выбрасываем деньги!

Сергій Маслєнніков:

– Абсолютно согласен. Вот в советские времена было четко: закончил ты ПТУ или вуз – тебе разнарядочка на стройку народного хазяйства, и условно год-три обязан отработать. Смог – остался в городе, не смог – в поля поехал. Не важно. Тебя там уволить не имеют права, но была хоть какая-то связь между потраченными деньгами и работой.

А сейчас, я думаю, нет статистики, сколько людей пошло работать по специальности?

– Пані Ірино, чи є зараз якась подібна статистика?

Ірина Симонова:

– Скажімо так: до 2016 року вона велась. Але вже рік цього нема.

Сергій Берестовий:

– Вы соберите данные, куда выпускники деваются через два года после окончания учебы. За два года человек уже определяется, хочет ли он остаться в своей сфере. Главное в специалисте что? Если он занят на работе, которая ему нравится, это совсем другой результат.

Новый рисунок (171)

Заважає Київ

Сергій Берестовий:

– У нас в Чернигове рынок труда перекошенный. По одной простой причине. У нас час сорок на маршрутке до Киева. И время все уменьшается, т. к. дороги и транспорт становятся лучше. Бровары уже не город. Это спальный район Киева. То же может произойти и с Черниговом. Если обсуждать работу, то это нужно делать с точки зрения наличия такого магнита.

Обучение должно быть платное, чтобы человек, который платит, понимал, выбросил он свои деньги или нет. А бюджетное финансирование – это глубоко неправильно.

Раньше было как. Если ты студент-краснодипломник... я один на факультете имел право получить свободный диплом. Тогда я взял свободный диплом, приехал в Нефтегазгеологию сюда к нам: вот я «красный», мне разрешили. Но мне ответили: вы, дескать, нам не нужны. Или идите на работу, куда после училища берут.

Это я к тому, что и тогда были перекосы, не бывает ничего идеального. Но обязательно нужно анализировать, кто сейчас нужен. Аграрная область!

Сергій Маслєнніков:

– А почему аграрная? Я не совсем согласен.

Сергій Берестовий:

– Если смотреть на доход области де-факто по структуре выработанной продукции.

Сергій Маслєнников:

– Но никто же не запрещает ей быть промышленно развитой.

Сергій Берестовий:

– Естественно. У нас сейчас есть великолепная молодежь, которая самозанята и пишет великолепные программные продукты. Это в основном выпускники политеха в большей степени. Но вот все остальное – оно непонятно. Нам нужно разобраться, в каком направлении двигаться.

Ірина Симонова:

– Хочу додати стосовно аграрної області. Дійсно, у нас дуже багато по селах відкривається підприємств сільськогосподарського напрямку. Ми розмовляли з одним керівником, який теж не один раз доводив, що знайти гарного агронома у нас неможливо.

– Була репліка про Київ і неможливість знайти конкретних спеціалістів. Наскільки ці проблеми пов’язані? Тобто умовно у нас не можна знайти електрокарника. Його просто нема чи він уже в Києві і заробляє більше?

Сергій Берестовий:

– Я так глубоко не изучал вопрос. Просто привел пример по одному из предприятий. Есть зарплата 4 тысячи гривен, что для Чернигова – нормально. Естественно, этого мало и нужно больше. Но эта специальность не требует особых знаний, физических данных. А специалистов все равно мало. Тогда мы, конечно, нашли специалиста. Переманили его у кого-то, потому что у нас зарплата больше. Но «дырка» осталась.

– Коли говорили про стартові зазіхання шукачів роботи, можливо, справа в тому, що вони орієнтуються на київські зарплати?

Ірина Симонова:

– Вони орієнтуються на загальний рівень життя. Це нормальна потреба – мати мінімальний дохід, заплатити за комунальні послуги і щось собі вдягтись. Я це розумію.

Сергій Маслєнніков:

– Подождите. Если на сегодня прожиточный минимум условно 3 тысячи – меньше этих денег никак прожить нельзя. Но это уже деньги за какую-то относительную специальность. А без специальности («хочу и у меня есть физиологические потребности»), ну, пусть будет 2 тысячи. Доход все равно есть. Хотеть – это одно, но желаемую прибыль можно не получить.

У человека остается выбор: или ждать и «хотеть», или начать работать с переработкой. То есть если за 8 часов выходит 2 тысячи, то на 3 тысячи нужно проработать 12 часов. Хочу из личного примера сказать. Когда у меня возникли личные обязательства (женился, появились дети), я понял, что нужно «пахать». По 12 часов работал, и ничего. Я понимал, сколько мне нужно, и у меня не было других вариантов.

Ірина Симонова:

– Я теж хотіла про це сказати, що з часом це проходить. Наприклад, за рік без роботи.

Новый рисунок (11)

Сергій Маслєнніков:

– Знаете, почему на это требуется год? Потому что папа с мамой кормят, поят и говорять: «Смотри, какой у нас классный сын, а его не берут засранцы-предприниматели».

Сергій Берестовий:

– Хотя я в Чернигове знаю людей, которых приглашают на работу программистами, предлагают полторы тысячи долларов в месяц. А он отмечает, что меньше двух его не устроит. И никуда не идет.

Вы понимаете, отношение молодежи к работе настолько индивидуально. Они хотят ту работу, которую они хотят. И за те деньги, которые они хотят. Говорить, что нет работы или еще что-то, нельзя. Всегда работа есть. Но вопрос в том, что, наверное, нет работы такой, где ничего делать не нужно и будут платить много денег. Такой работы нет. Хотя в некоторых странах и такая работа есть. Например, в Объединенных Арабских Эмиратах чистокровные арабы мало работают, потому что их государство обеспечивает. Чудеса где-то случаются. Но мы не арабы.

– Підсумовуючи, чи можна сказати, що молодь просто не знає справжньої ситуації на ринку і власної ціни – скільки коштує те, що вони вміють. Відповідно і професію обирають без цих знань, а потім лишаються на ринку праці з дипломом, який нікому не потрібен…

Ірина Симонова:

– Тут дуже впливає викладацький склад і те, що вони розповідають. Викладачі можуть казати, що їх учні суперкласні спеціалісти і їх робота коштує шалених грошей. Але це Чернігів, і тут таких грошей нема.

Сергій Маслєнніков:

– Сказано четко: час с небольшим езды. Если ты считаешь себя нереализованным в Чернигове – пожалуйста…

Сергій Берестовий

– И потом в Киеве они работают официантами.

Сергій Маслєнніков:

– Иногда люди рассказывают: в Москве, дескать, платят тысячу баксов. Окей. Только сколько ты работаешь? 12–16 часов. Где ты живешь? В неотапливаемом вагончике. Что ты ешь? Ну, понятно. Затем еще на таможне часть денег заберут. Так зачем куда-то ехать? Работай здесь по 16 часов – и будешь иметь те же деньги. Только ты будешь дома и т. д.

Світлана Серб:

- Дестабілізуючими факторами на регіональному ринку праці є йміграційні процеси та «тіньова» зайнятість. Низька заробітна плата, середній розмір якої в Чернігові становить 3700 грн (у Києві – 8500 грн), заборгованість по оплаті праці, а також близькість до столиці призводять до виїзду найбільш мобільної та кваліфікованої частини населення, переважно молоді віком до 35 років.

Де брати кадри

– Чому тоді, коли в нас проходять вибори, усі говорять про створення робочих місць, яких, як можна зробити висновок з ваших слів, у нас достатньо? А не про те, щоб змінити ситуацію з людьми, які приходять на ці місця. Тобто щось змінити в системі підготовки кадрів.

Сергій Берестовий:

– Все намного глубже и начинается намного раньше. Я учился в школе, мои родители учились в школе, мои дети учатся. И я смотрю на преподавателей в школе. Их средний возраст – за 60. Они обучают детей. У них огромный разрыв временной, интеллектуальный. Они не могут обучить современного ребенка, потому что сами отсталые. Без обид. И я отсталый уже по сравнению с той молодежью.

Затем он приходит в университет. Там ему начинает преподавать торговое дело преподаватель, который за пределы Черниговской области никогда не выезжал. Что такое рынки, скидки и другие вещи и приемы – он рассказать не может. А учит по учебникам и штампам. Не его вина в этом. В результате – появляются «специалисты».

Если он сам за эти годы ничего не изучит, не будет пытаться куда-то поехать и т. д., то как специалист он из себя ничего не будет представлять.

Но даже если такой человек с мозгами, который сумел на неблагодарной почве сам отучиться, появляется – а такие дети есть – где этот человек? Его еще с 7–8-го класса начинают выхватывать американские программы, немецкие программы.

И если этого не произошло, по окончании обучения он уже уезжает в Киев, Польшу, Чехию. Это я говорю о тех, кто потенциально может зарабатывать большие деньги и с них платить большие зарплаты. Соответственно, остаются посредственности. В определенном смысле ими являемся и мы.

Даже потенциал Чернигова начала 90-х годов на базе камвольно-суконного комбината, радиозавода и других крупных предприятий, которые превратились в ноль, материально-техническая база которых устарела и разграблена… специалисты ушли, технологии пришли другие.

Что такое создать сейчас предприятие, которое бы зарабатывало большие деньги в Чернигове? Это очень сложно.

Навчання для безробітних

– Клієнти 560 центрів зайнятості України тепер можуть безкоштовно займатися на онлайн-курсах від провідних вітчизняних і західних вузів, – запевняє заступник голови Держслужби зайнятості Сергій Кравченко.

За його словами, уже можна поступати на курси програмування Гарвардського університету або КПІ, підприємництва та створення стартапів Стенфорда і Києво-Могилянської бізнес-школи. Більше інформаціі – на сайті prometheus.org.ua.

– То чи нам треба створювати робочі місця, на які будуть приходити недостатньо кваліфіковані люди? Чи нам треба взятися с іншого боку до підготовки кадрів?

Сергій Берестовий:

– Я бы поступил следующим образом. Сюда нужно привлечь тех, кто принесет деньги и технологии. А это возможно, только если приехавшему предприятию здесь будет выгодно. Выгоднее, чем в Польше, Чехии, Беларуси.

Мы говорим об инвестициях. Это не только деньги. Это знания и технологии. Специалистов на такие предприятия обучают за границей. Если я езжу на выставки по миру, то также приношу с собой какие-то знания.

Но это путь медленный и неэффективный.

Нужно говорить с властями. Но когда мы им указываем, что у нас аренда земли на объездной дороже, чем в Варшаве или Праге, то кто сюда придет? Если мы говорим, что нам нужна электрическая энергия, чтобы запустить станок, а нам ее не дают? «Чому бідні? Бо дурні. Чому дурні? Бо бідні» ?

Новый рисунок (9)

Ірина Симонова:

– Щоб бізнес почав розвиватися і ситуація змінилася на краще, треба щоб було безпечно інвестувати, щоб не було законодавчих фокусів.

Разом з тим не треба забувати про вплив родини на вибір професії дитини. Наприклад, якщо в сусідки тітки Галі син закінчив інститут і став юристом, бо в неї брат – власник юридичної фірми, і через два місяці купив собі автомобіль, то дитина вже батькам не доведе, що він не юрист і йому подобається труби крутити.

Ну й те, про що я вже згадувала: було б добре, якби ми могли направляти на практику молодих спеціалістів на підприємства Чернігова.

Сергій Маслєнніков:

– Пожалуйста, назовите мне хоть одно производственное предприятие, которое бы отказалось взять на практику пэтэушников или выпускников из институтов?

Ірина Симонова:

– Ну от ви кажете про агрономів, яких нема. А їх готує політех…

Берестовой:

– Какая у них подготовка? Какая база, какие поля, какие лаборатории? Если вы можете красиво сделать макияж для себя, это же не значит, что вы специалист по макияжу? Как политех, при всем моем уважении, может готовить агрономов? Наверное, сможет. Лет через 20. Когда там появятся преподаватели, которые являются кем-то в своей области.

Это как у нас после администрации все шли в регионалку преподавать. Или с налоговой: им по закону разрешалась преподавательская деятельность, как государственным чиновникам. Я не говорю, что они плохие люди, но…

Сергій Маслєнніков:

– Я не буду комментировать агрономов, поскольку не являюсь в этой области специалистом. Но если брать то, чем я занимаюсь, мы не то что не пускаем, мы вынуждены чуть ли не в коррупционные связи вступать с преподавателями, чтобы нам отдавали лучшее. Я шучу, конечно, взяток им никто не дает. Но мы тратим и время, и силы, и средства. Вплоть до того, что, когда мы ездили в ПТУ, я им сказал: «Давайте я вам свои станки отдам, я как раз занимаюсь модернизацией».

В этом году ко мне из ПТУ пришло три токаря на практику. Они добросовестно отработали полтора месяца. Их все устроило, нас все устроило. Я им сказал: приходите работать. Один остался, второй, чуть-чуть побыв, убежал в другое место, т. к. там у него брат. А третий остался учиться дальше. Нормальные, классные пацаны. Они уже через полгода будут получать по верхней планке. Потому что толковые ребята.

Ірина Симонова:

– Але ж це робоча спеціальність.

Сергій Маслєнніков:

– Хорошо, мне также нужны программисты станков, мне нужны технологи, начальники цехов, мастера, конструктора. На листке А4 мелким почерком не поместится, кто мне нужен.

Біржа праці чи біржа безробіття?

– Дуже шкода, що зараз нема представника центра зайнятості.

Сергій Берестовий:

– Да центр занятости – это ненужная структура! Она настолько не нужна, что вы себе представить не можете. С точки зрения государства, это развращение.

– У ЗМІ тиждень тому опублікували інформацію, що за останні 15 років, по даних центру зайнятості, зараз найвищий рівень безробіття по області. На окрему вакансію претендує 9 чоловік, а по окремих районах – 60.

Сергій Маслєнніков:

– Биржа – это место раздачи денег. То есть эта статистика говорит о том, что в этом году больше всего раздали денег тем, кто называет себя безработными. Задайте вопрос любому предпринимателю, как к нему приходят с биржи труда. Девятеро из 10 просто просят подписать бумагу, что они не нужны на предприятии.

– А у вас був досвід найму через центр зайнятості?

Сергій Маслєнніков:

– Конечно.

Сергій Берестовий:

– Последние несколько лет я стараюсь не иметь дел с работниками центра занятости. Но помню, что три-пять лет назад, когда мы заказывали людей у них, там чуть ли не по блату кого-то присылали. Основная масса не хочет искать работу. Ну как я буду брать человека, который говорит, что не подходит?

Новый рисунок (5)

– Міністр соцполітики Рева заявив, що зараз планується реформа центрів зайнятості, щоб вони виконували виключно посередницьку функцію. Тобто не виплачували гроші.

Сергій Берестовий:

– Их нужно вообще сократить. Они не нужны. У нас, как только государство влазит кому-то помогать, – это капец. Потому что каждый чиновник начинает обосновывать, насколько он нужен там, где он триста лет не нужен. Если человеку нужна работа, он читает объявления в интернете и газетах. А зачем нужны центры?

Сергій Маслєнніков:

– С моей точки зрения, пособия нужно выплачивать только инвалидам и другим нетрудоспособным гражданам.

Сергій Берестовий:

– Фонд занятости должен быть другой. Чем больше они платят, тем им лучше, тем их значимость выше. Понимаете, какой парадокс…

Сергій Маслєнніков:

– Деньги по безработице платятся по большей части тем, кто реально работает. Возьмем идеальный вариант: человек получает пособие и не работает. У меня вопрос: а почему он не работает? Государство дает ему деньги. У нас в городе нет работы? Улицы подметать. Или переучиваться.

Новый рисунок (4)

Світлана Серб:

- Не можна говорити, що центри зайнятості – зайві. По-перше, ми державна СОЦІАЛЬНА установа, котра надає допомогу громадянам, які залишилися без роботи. Найчастіше допомога по безробіттю для таких людей – єдине джерело доходу в період пошуку роботи. Виплата допомоги по безробіттю громадянам, які протягом своєї трудової діяльності сплачували страхові внески, а потім опинилася у скрутних життєвих обставинах, є соціально справедливою.

Державна служба зайнятості, допомагаючи шукачам роботи, ні в якому разі не підтримує і не культивує утриманські настрої, а навпаки – мотивує людину до праці, орієнтує її на активну позицію, підвищення власної конкурентоспроможності на ринку праці. Виплата допомоги по безробіттю – це лише частина соціальних гарантій кожного.

А по-друге, є статистика, яка демонструє результати роботи. Так, станом на 1 листопада 2016 року на обліку в Чернігівському міському центрі зайнятості перебувало 2800 безробітних – на 500 осіб менше, ніж рік тому. Рекордна кількість безробітних, а саме 6,2 тисячі громадян, тобто в 2,2 рази більше, ніж нині, перебувала на обліку шість років тому – у 2009 році.

Зарплата більша, робітників – менше

Сергій Берестовий:

– У нас другая проблема назревает. После высказывания премьер-министра о повышении минимальной зарплаты рынок в такую тень перейдет!

– Люди сходу хочуть отримувати 3 тисячі, а тут такий подарунок – відразу 3200 мінімальна зарплата.

Ірина Симонова:

– Я сомневаюсь, что если минимальная зарплата будет 3200, то как-то уровень жизни изменится.

Сергій Маслєнніков:

– Поменяется. Налогов, вероятно, будут платить меньше.

Сергій Берестовий:

– Процесс должен быть постепенным. Если вы поднимаете 50 килограмм, а я вам скажу поднять 100, вы, скорее всего, не поднимете, а может, и себя травмируете. Если государство последние два года поднимало зарплату раз в квартал на 50–100 гривен, а теперь решило за квартал поднять ее в 2 раза, что произойдет? Коллапс.

Это популистские вещи. Ну, если уборщица у меня зарабатывает 1600 гривен и очередь из уборщиц у меня стоит 10 человек, то сейчас я должен буду ей платить 3200? Я ей эти деньги платить не буду, т. к. на этом рынке других людей полно. Значит, я переведу ее на полставки.

Сергій Маслєнніков:

– Но при этом налоги придется платить со ставки. Поэтому, скорее всего, убирать она будет нелегально.

Сергій Берестовий:

– Сегодня после 34 тысяч гривен единый социальный взнос (ЕСВ) больше не растет. То есть я буду платить себе 100 тысяч зарплату, платить сниженный налог только с 34 тысяч по сравнению с тем, что пришлось бы платить за всех сотрудников. А им платить в конвертах.

Что произойдет дальше? Перерасчет всех остальных вещей, которые были привязаны к зарплате. Это коснется надбавок, коэффициентов. И это за собой повлечет то, что придется государству где-то взять эти деньги. А если налогов не будет, где-то деньги нужно будет взять. С чего?

Премьер-министр говорит: 3200 с налогами. Не знаю, кто ему подсказал. Я слышу второе заявление президента: «но это никак не коснется налоговой нагрузки предприятий». И у меня опять раздвоение личности. Как я могу увеличить зарплату, если при этом не увеличивать налоги?

Сергій Маслєнніков:

– Повышение зарплаты может и не прибавить денег людям. Потому что с зарплатой человека лишат субсидии. Чтобы ему лучше жилось, нужно повышать зарплату серьезно и радикально. Условно человек получает 3 тысячи, мне ему нужно платить 5, чтобы он вышел на ту базу, на которой был до того.

Если государство стимулирует уход бизнеса в тень, то предприниматели на своем уровне ситуацию сбалансировать никак не могут.

К сожалению, сейчас все усугубляется. Если я не могу работнику платить, я не смогу найти денег для него. Люди будут обращаться в центры занятости. А где брать деньги? Дальше, не приведи господь, опять революция.

Новый рисунок (12)

Сергій Берестовий:

– В любом деле должна быть последовательность.

Сколько фонд занятости по стране, соцстрахования, куда мы перечисляем деньги и ничего взамен не получаем, поедают денег – не знаю.

Почему мы никогда не будем такой страной, как Америка? У предпринимателя в Америке сзади стоит государство. И говорит: «Вася, если ты хочешь создать рабочие места, создавай сколько хочешь. Мы тебе гарантируем: если ты ошибся, обанкротился, проиграл, то твоим людям, которых ты уволил, мы заплатим пособие».

Почему Европа никогда не догонит в этом смысле Америку и многие немцы переезжают туда? Потому что, если я создал предприятие, взял 300 человек, но через три месяца понял, что ошибся, – взял и уволил 200 человек. Мне не надо выходные пособия выплачивать, не надо за несколько месяцев предупреждать.

Что это дает? Этот груз берет на себя государство. Но у предпринимательства появляется возможность маневра развития, что-то находить и создавать эти рабочие места. Такое есть только в США. А у нас модель постсоветская. У нас даже трудовой кодекс такой, что мать-одиночку-аферистку я никогда не уволю с работы.

– Підсумовуючи, можна сказати, що є різне бачення. Комусь не вистачає робочих місць, кваліфікованих кадрів і т. д. Який крок треба зробити, щоб тема безробіття зникла? Що треба, щоб вирішити проблему?

Сергій Маслєнніков:

– Нужно политикам рты заклеить. Такой проблемы нет.

– Вам же треба знайти людей на робочі місця? Проблема є, тільки, з вашої точки зору, вона інакше виглядає.

Сергій Берестовий:

– Да нет, мы их находим. Это нормальный процесс.

Сергій Маслєнніков:

– Например, нужно завтра открыть драматический театр. Нам нужно уже сейчас 10 дирижеров симфонических оркестров. Но будет предложение – будет и спрос. Они появятся.

Говорю вам прямым текстом: я в следующем году собираюсь строить дом для рабочих и создавать квартиры. То, что должно делать государство, буду делать за свой счет. Я готов на определенных условиях предоставлять жилье своим рабочим.

Но этому работнику я могу квартиру дать, а завтра он уйдет. Законодательно в этой ситуации меня никто не защищает, только успевай уворачиваться.

Вот в Броварах на производстве плитки человек получает 11 тысяч. Причем оплата сдельно-премиальная, т. е. он действительно работает. А если я сделаю 15 тысяч? Сюда подтянутся люди из Броваров. Но просто переманить деньгами – это чревато. Кто-то даст больше, и человек уйдет и подорвет процесс.

А я сейчас говорю о чем. Вот тебе жилье сразу, но это жилье служебное. Мы подписываем документ, что, если ты отработаешь 15 лет при обычной зарплате, я не буду из нее высчитывать стоимость жилья, квартира перейдет тебе автоматически.

– Це законодавчо можна зробити?

Сергій Маслєнніков:

– О-о-о! Вот тут сказали про мать-одиночку, я бы посмотрел, как ее оттуда выгнали.

Сергій Берестовий:

– Мы это уже проходили. Я покупал квартиры сотрудникам в Чернигове и Киеве. Главное – это платить. А что человеку за эти деньги нужно – квартира, наркотики или рок-н-ролл, – это его право. Вопрос в чем. Специалисты есть. Они подтягиваются, если их притягивать зарплатами.

Сергій Маслєнніков:

– Ну, не только зарплатами. Я здесь не согласен. Все равно есть пакет определенный.

Ірина Симонова:

– Умови праці...

Сергій Берестовий:

–По условиям труда с рабочими так сложно. На одном из моих предприятий у нас есть спецодежда. Я уже сказал, что повыгоняю, если ее не будут носить. Мы покупаем по два комплекта спецодежды. Каждую неделю ее стираем. Смотрю: ходят в старье. Чистом, но не в новом. Спрашиваю, где новое. Отвечают, что берегут... Так это же за мой счет! Я не прошу беречь, я тебе дал! Ботинки, штаны. И зарплату заплатил.

Сергій Маслєнніков:

– Он ее уже домой отнес, скорее всего.

Сергій Берестовий:

– Такая ментальность. В любом деле она играет роль. А если говорить о наличии специалистов, то Великобритания с XV века является страной, которая выпускает кадры для всего мира. Там самое большое количество университетов. При этом сказать, что в Британии много предприятий, инженеров. Ну, как бы…

Сергій Маслєнніков:

– Бизнес по производству специалистов.

Сергій Берестовий:

– А мы этих специалистов сюда не купим. Они дорого стоят. Проблема одна: нужно, чтобы государство как можно меньше вмешивалось. Вот клянусь вам: как только оно влезет куда-то – жди проблем.

– Як тоді можна змінити ситуацію та зменшити кількість людей, які шукають роботу?

Ірина Симонова:

– Я не можу не погодитися. На рівні Чернігова ми… ніби як обласний центр… але все одно починається все згори. Будь-які законодавчі акти, прийняття рішень – це все на загальноукраїнському рівні.

Я виступаю за те, щоб зробити для підприємців податкові пільги при прийомі на роботу молодого спеціаліста. А все законодавство побудовано на тому, що ми повинні залякувати, штрафувати. Ніхто не говорить про заохочення.

– Хоча б у нас нема податку на безробіття, як в одній сусідній країні…

Ірина:

– Мені здається, це справа часу.

У цілому головна умова, за якої підприємець може працювати, – отримання вигоди. А зараз роботодавці не захищені.

Сергій Маслєнніков:

– Проблема с безработицей деньгами не решается. Их и так раздают. Преференции налоговые? Категорически против. Рабочих рук не хватает, а вы хотите еще и поощрять их деньгами.

Самый простой вариант, который не решается на местном уровне, хотя частично в области можно что-то сделать, следующий. Вы платите кому-то пособие по безработице… Пожалуйста, убедитесь, что они действительно НЕ РАБОТАЮТ.

Рейтинг професій

Хто потрібен

Міжнародний кадровий портал «HeadHunter Україна» проаналізував ринок вакансій і склав рейтинг найбільш затребуваних професій в Україні станом на осінь 2016 року.

Найбільш помітний попит спостерігається у професійних сферах «Продажі», «Інформаційні технології та телекомунікації», «Маркетинг, реклама та PR», «Адмінперсонал», «Транспорт і логістика», «Робочі спеціальності».

У рейтинг сфер з найвищою конкуренцією входять топ-менеджери, юристи, фахівці-бухгалтери і фінансисти, виробничники. З початком навчального року було багато пропозицій для фахівців у сфері освіти, але поступово вакансії заповнюються. Помітне зростання вакансій спостерігалося у сфері автобізнесу, спортивних клубах і салонах краси.

– Які професії зараз у Чернігові найбільш затребувані?

Сергій Маслєнніков:

– Я их уже перечислил. Директора предприятий, начальники цехов, мастера, технологи, конструкторы, программисты, инженеры. И погнали! Сварщики, токаря, пекаря – это уже вообще не обсуждается.

Сергій Берестовий:

– Я когда-то на заседании коллегии областного совета показал, что в реальном секторе по цифрам работает 10 % человек. То есть эти люди делают прибавочную стоимость. 10 %. Каждый десятый. Потому что 35 % пенсионеров, 25 % детей и учащихся, 12 % госслужащих и т. д. Это очень мало. Нет добавочной стоимости. А вы сейчас хотите знать, кто нужен.

Самая большая занятость будет в госсекторе. У них там свои проблемы. Например, сокращения: пишут заявления, их переводят в другие управления. Ничего не меняется, но движняк какой-то есть. Потом из сектора аптек и парикмахерских, где также большая занятость. Банковские услуги, страховые, торговля. Я был удивлен, когда узнал, что наш политех готовит торговых специалистов.

Ірина Симонова:

– Там впереди планеты всей.

Сергій Берестовий:

– Я тоже был шокирован. Торговля – это самое главное в экономике. Откуда там такие специалисты, не знаю.

Сергій Маслєнніков:

– Хотя ты критикуешь наш политех, я считаю, что сейчас лучшего заведения в области нет.

Сергій Берестовий:

– Безусловно! Но нельзя быть специалистом во всем.

Сергій Маслєнніков:

– Даже если ты прав, лучше пока ничего никто не предложил. Пускай хотя бы так. Но нужно сбалансировать. Нельзя выпускать тех, кто на рынке вообще не нужен.

Новый рисунок (10)

– А хто не потрібен на ринку праці?

Сергій Берестовий:

– Сколько людей из пединститута через пять лет остались работать педагогом?

Ірина Симонова:

– Багато хто працює репетиторами. Це фактично дрібні підприємці такі.

Сергій Маслєнніков:

– Это, конечно, классно. Но непонятно, зачем государство содержит этот институт.

Сергій Берестовий:

– Вот как врачи. Мы платим налоги и содержим больницы. А врачи зарабатывают деньги частной практикой в той сфере, которую мы поддерживаем за счет налогов.

– Хто найчастіше залишається без роботи?

Ірина Симонова:

– Юристи, економісти, учителі…

Сергій Маслєнніков:

– Вот вы сказали «невостребованный экономист». Прошу прощения, фиг вы найдете нормального экономиста.

Ірина Симонова:

– А чому? Кому потрібен економіст?

Сергій Маслєнніков:

– Да всем!

Сергій Берестовий:

– Если я поставлю ему задачу, он ее выполнит?

– Тобто юрист, економіст, учитель – це топ-3?

Ірина Симонова:

– Так.

Сергій Маслєнніков:

– Знаете, ищу менеджера по персоналу уже год. Вот вам, пожалуйста, педагогическое образование. А их нет.

Світлана Серб:

- Наразі в Україні загалом і в Чернігові зокрема існує великий попит на робітничі професії. 70 % вакансій, поданих роботодавцями до міського центру зайнятості, потребують саме «робочих рук». Підприємства Чернігова шукають працівників сфери торгівлі та послуг, кваліфікованих робітників з інструментом, робітників з обслуговування, експлуатації та контролювання за роботою технологічного устаткування, складання устаткування та машин.

Крім того, кожна восьма вакансія – це робота за найпростішими професіями, які не потребують спеціальної освіти. Йдеться про підсобних робітників, вантажників, двірників.

Водночас майже кожний другий зареєстрований у Чернігівському міському центрі зайнятості безробітний має вищу освіту і не бажає перенавчатися на робітничі професії. Тобто на ринку праці має місце професійний дисбаланс.

Сергій Берестовий:

– Проблема одна: кто хочет работать – работы много. Это было всегда. И в советские времена, и будет завтра. То, что кто-то хочет зарабатывать больше, – это уже такое дело. Понятно, что тот же рабочий в Японии, Германии, Киеве и Чернигове зарабатывает разные деньги. В мэрии Нью-Йорка работает 102 человека. Бюджет этой мэрии 1,2 триллиона долларов. Сколько в нашей мэрии работает?