Відроджуємо українські колядки та щедрівки разом!

Новорічні та Різдвяні свята поступово добігають кінця, але Чернігів ще чекає на головне міське зимове свято – фольклорний фестиваль «Коза». Відбудеться він 13 та 14 січня і припаде на час щедрівок.

Ми вирішили дослідити цю тему детальніше й познайомити наших читачів зі старовинними українськими щедрівками та колядками. Допомогла нам у цьому фольклорист Віра Ібрямова-Сиворакша.

Колядки та щедрівки – два види обрядових новорічних пісень. Так, саме пісень! Бо просто розповідати їх у віршованій формі, як це зустрічається зараз, раніше не було прийнято.

Слово «колядка» за припущеннями є видозміною латинського calendae (так у Стародавньому Римі називалися перші дні місяця) або kalandai (так у Візантії називали Новий рік). Назва «щедрівки» походить від Щедрого вечора. Утім, самі пісні набагато старіші за ці назви.

У деяких місцевостях їх навіть не розрізняють, а там, де розрізнення є, базується воно на тому, що колядки співають від Різдва, а щедрівки – на Новий рік (за старим стилем) та на Водохреще. Інша допоміжна ознака – приспів. Як правило, у колядках у ньому співається «Святий вечір!», а в щедрівках «Щедрий вечір!».

Від багатьох інших народних пісень зимові обрядові відрізняються певними особливостями виконання. По-перше, співаються вони конкретному адресатові, а за їх виконання співаки отримують винагороду. Саме виконання складається з чотирьох послідовних дій. Окрім співу, вони передбачають ще й дотримання правил етикету.

Підійшовши до дверей чи під вікно, колядники запитують, «на кого співать» чи «кому колядувать», просять дозволу. Господарі у відповідь називають чиєсь ім’я, після чого хтось зачинає спів, а інші підхоплюють. Наприкінці співу колядники вигукують: «Добрий вечір!», «З празником!», нерідко додаючи щось на зразок «Вечір добрий, дайте пиріг довгий, з руками з ногами, щоб бігав за нами».

До колядування готуються заздалегідь. Парубки та дівчата з одного кутка села об’єднуються в гурт від чотирьох-п’яти до восьми-десяти чоловік (зрідка більше), обирають заспівувача або старосту. Також до групи колядників входять міхоноша та звіздар.

Організовані гурти бувають різними: дитячими (хлопчики, рідше хлопчики з дівчатами) віком 7–12 років, хлопчачими (підпарубчаки від 14 до 16 років), парубочими, мішаними (парубки та дівчата шлюбного віку). Крім того, існують гурти, складені із сімейних пар.

У книзі «Український музичний фольклор» музикознавець та дослідник Анатолій Іваницький наводить такі різновиди зимових обрядових пісень: дитячі, світські, церковні. Окремо виділяють пісні про Меланку, посівальні та обряд водіння Кози.

Дитячі щедрівки, а також речитативні вітання найбільш поширені на Лівобережжі й на Поділлі, хоча побутують на всій території України. Вони відрізняються короткими текстами (часто жартівливого характеру) або простими наспівами, як то: «Щодрик-петрик, дайте вареник, ще того мало – кусочок сала, решето овса, наверх ковбаса, да й пісенька вся».

Дорослі гурти виконують світські пісні, які лежать в основі всієї новорічної обрядовості. Джерелом церковних колядок слугували християнські моралізаторські притчі, народження Ісуса та епізоди з його життя. Посівальні пісні, або засівалки, виконувалися хлопцями й парубками на Новий рік. Виконуючи їх, хату господаря щедро посипали зерном, бажали гарного врожаю та добробуту.

На відміну від колядок та щедрівок, посівальні пісні не співались на мелодії, а скандувались, промовляючись говіркою: «Сиплю на вас жито, щоб довго вам жити. Ще й пшеницю яру, щоб горя не знали. Сиплю на вас просо, щоб мирно жилося. Сиплю й овес, щоб вами гордився рід увесь».

Якщо окремо розглянути зміст щедрівок, то можна помітити дві основні тематики – землеробство та сім’я. Люди турбувалися про майбутній врожай, тому про нього не лише співали, але й носили із собою плуг або чепіги, імітуючи орання. Оскільки колядки та щедрівки майже завжди адресувалися конкретним членам родини, їх можна поділити на чотири основні групи: пісні господареві, господині, парубкові, дівчині.

У колядках господареві переважають аграрно-господарчі та сімейно-побутові мотиви. Йому бажають здоров’я й багатства, а його родині – щастя. Господаря порівнюють із місяцем, дружину – із сонцем чи зорею, дітей – із зіроньками. Також відомі порівняння господаря з виноградом, дружини – із калиною, дітей – із квітами.

У піснях господині її хвалять як дружину, матір та хазяйку. Парубка зображують звитяжним лицарем, майбутнім господарем. Співаючи про дівчину, оспівують її красу та вбрання, вправність у господарстві. Майбутню наречену величають та зичать щасливого кохання, весілля.

Почути автентичні українські колядки та щедрівки ми зможемо вже на цих вихідних на Красній площі, де два дні проходитиме фестиваль «Коза». А доти маємо час, аби вивчити тексти деяких із них.

Ех ти, да козухна
(водіння кози)

– Ех ти, да козухна,
Ех ти, сєрая,
Де ж ти ходила
Де ж ти блудила?
– А я же ходила
По тьомним лєсам,
По сирим борам.
– Чом тебе, коза,
Да стрільці не вбили,
Вовки не з’їли?
– А я тих стрільцов,
Добрих молодцов,
Не спужалася,
Не збоялася.
Тільки боюся
Старого діда
Бородатого
Да нежонатого.
Він мене сколе ж,
Він мене споре
Під щире серце
Да крізь полотенце.
Тут коза впала,
Нежива стала,
Тут коза не дише,
Хвостиком колише.
– Жмися не жмися,
Живо схватися,
Розвеселися.
При цьому дому
Да при хазяїну
В ніжки вклонися.
Дасть нам хазяїн
Мірочку вівса,
Щоб наша коза
Да й була сита.
Дасть нам хазяїн
Ще й копієчку
На горілочку.

Промовляючи:
Дай, Бог, вечір добрий!

Нова рада стала
(колядка)

Нова рада стала,
Як на небі хмара.
Над вертепом звізда ясна
Увесь світ осіяла.

Де Христос родився,
В ясла положився,
Там младенець перед Богом
Пеленами оповився.

Хвалим тебе, пане,
Ясний господарю.
Пошли, Боже, многі літа
Цьому дому й господарю.

Щоб і хліб родився,
Щоб і скот плодився,
А щоб же наш пан-хазяїн
Та й ні об чім не журився.

Промовляючи:
Вечір добрий!

Мати Божа
(колядка)

Мати Божа, Мати Божа
Сама єдина спородила Суса Христа,
Божого сина.

Божого сина.
Спородивши Божого сина,
Ізлякалася.

Ізлякалася.
Під те дерево, під кедрово,
Заховалася.

Заховалася.
Де не взялись ті анголи,
З небес летючи.

З небес летючи.
– Не лякайся, Божа Мати,
То ангольський глас.

То ангольський глас.
Бери дитя народжене,
На руки приймай.

На руки приймай.
Щоб хрестини освятили,
На руки злили.

На руки злили.
Під дерево, під кедрово,
Ріки потекли.

Ріки потекли.
А к Рожеству Христовому
Сади зацвіли.

Сади зацвіли.
Здивувались усі люди
Ще й дітки малі.

В пана Івана хороша жона
(колядка на хазяїна)

В пана Івана хороша жона

Приспів:
Бог йому дав, Бог йому послав
Умну жону да в його дому,
Бог йому дав.
(Приспів повторюється після кожного рядка)

Вона рано встає, як півень піє.
Сінечки мела, червонця знайшла.
Да закупила да три города.
Що первий город та з мужиками.
А другий город що з козаками.
А третій город та все з панами.
Що з мужиками діло робити.
А з козаками військо водити.
А із панами суди судити.
Суди судити, суди рядити.
Ми ж тебе, Ванєчка, не зневажаєм.
Із Новим годом поздоровляєм,
Зі Святим Василем поздоровляєм.

Промовляючи:
Дай, Бог, добрий вечір!

Декламує:
Скорєй даріте,
Нас не баріте,
Короткі свитки,
Померзли литки!

Ой рясна, рясна в лузі калина
(колядка на дівчину)

Ой рясна, рясна в лузі калина.
Святий вечор! (Повторюється після кожного рядка.)
Ой красна, красна дєвка Танєчка.
Як пошла й она лужком-бережком.
Лужком-бережком да й до церковки.
Пани стояли, шапки знімали.
Шапки знімали, в неї питали:
– Чи ти царєвна, чи королєвна?
– Я й не царєвна, не королєвна.
Не королєвна, батькова дочка.
Дєвка Танєчка перевоз держала.
Перевоз держала, перевозила.
Як прийшло же к йой сімсот козаків.
– Дєвка Танєчка, перевези нас.
– Нема ні часа, ні минуточки.
Приєхав мой брат з Україночки.
Як привіз мінє три гостинчики.
Перший гостинчик – зельоно сукно,
Второй гостинчик – золотий перстень,
Третій гостинчик – із пір’я вінок.
Золотий перстень – ручечка сяє,
Зельоно сукно слєд замєтає.

Промовляючи: Добрий вечор!

Що за гаєм, гаєм, гаєм зелененьким
(щедрівка на хлопця)

Що за гаєм, гаєм, гаєм зелененьким.

Приспів:
Щедрий вечер, добрий вечер.
(Повторюється після кожного рядка.)

Там пасеться коник вороненький.
Ніхто ж того коня не поймає.
Тільки поймає молодець Іванко.
Він поймає, коня осідлає
Да й поїде та й до тестя в гості,
А тесть каже: «Мій зять їде,
Мій зять їде, везе мені дару.
Пару жупанів, пару пістолетів».
Теща каже: «Мій сокол летить,
Мій сокол летить, везе мені дару.
Везе мені дару – калачів пару.
Да бувай здоровий, молодець Іванко».

Промовляючи:
Дай, Бог, вечір добрий!