Туристи є. Справа за туризмом

«Чернігівський дискусійний клуб – медіа, як майданчик для обговорення проблем суспільства». Це офіційна назва проекту, який з вересня минулого року прописався на сторінках газети «Сім днів» і сайті 0462.ua за підтримки посольства США в Україні.

Сьогодні він завершується: позаду вже вісім публікацій, присвячених різним темам, які ми вважаємо важливими для чернігівців. Наостанок наші читачі мають можливість почути думки експертів щодо теми туризму, яка вже багато років стає чи не найголовнішою під час обговорення перспектив розвитку Чернігова.

Втім, на практиці помітні зрушення відбуваються не в тому темпі, як під час обговорень. Втім, ми сподіваємося, що такого не станеться цього разу і все про що говорили наші гості, з теорії легко і швидко перейде в реальність.

***

Так історично склалося, що основним майданчиком для обговорення проблем суспільства були, власне, місцева влада або політики в розпал передвиборних кампаній. Цим пояснюється і досить низька якість таких обговорень. Тому що влада часто не зацікавлена ​​в чесному і відкритому діалозі з суспільством, активістами та експертами. Як правило, такі обговорення носять декларативний, фасадний характер і не призводять до вироблення ефективних інструментів для вирішення проблем громадян. А політики переслідують власні цілі і, використовуючи роль модератора заходу, всіляко заважають повернути дискусію в об'єктивне русло.

Тобто таким чином створюється певна монополія на громадські та експертні комунікації, що абсолютно неправильно. Ми впевнені: повинні працювати альтернативні комунікаційні, дискусійні майданчики для обговорення міських проблем і вироблення механізмів їх вирішення.

Саме це і є метою нашого проекту – організувати суспільно-медійний клуб на базі газети для незалежного експертного обговорення.

На кожне обговорення запрошуються представники міської влади, незалежні експерти, активні городяни. За результатами дискусії ми отримуємо різні погляди на питання, привертаємо увагу до проблеми, розкладаємо тему по поличках, щоб читачеві стало простіше орієнтуватися в проблемі і розуміти її.

Результати цих обговорень оформлюються в цікаві і змістовні матеріали в спеціальному додатку газети «Сім днів» і окремих рубриках на сайтах 0462.ua і gorod.cn.ua.

Перший із заходів відбувся 9 вересня 2016 року і було присвячене питанням шкільної освіти. Другий, на якому обговорили ключові проблеми ринку праці в Чернігові, відбувся в жовтні. Третє, листопадове обговорення стосувалося актуальної на сьогодні теми функціонування і фінансування спортивних шкіл міста. У грудні ми вирішили поспілкуватися на тему майбутнього транспортної сфери в місті. Новий 2017 рік відкрили відвертою розмовою про те, треба чи не треба спрощувати доступ українців до зброї, потім обговорили проблему безпритульних тварин та шляхи її вирішення. Далі поспілкувалися щодо того, яке «обличчя» матиме Чернігів після запровадження глобального проекту – введення дизайн-коду міста. Минулого місяця справа дійшла до будівельних війн, а завершити ми захотіли більш позитивною темою – ситуацію, що склалася в галузі туризму.

Питання туризму в Чернігові регулярно піднімають політики під час передвиборчих кампаній. Туризмом займаються як мінімум два структурні підрозділи Чернігівської міської ради – управління культури та туризму і управління стратегічного розвитку. Чернігів постійно декларує бажання увійти до «елітного дивізіону» туристичних міст України, киваючи якщо не на Київ, Львів чи Одесу, то на Чернівці з Кам’ янцем-Подільським так точно…

Разом з тим, довгий час зрушення були малопомітними і не такими потужними як хотілося б. І лише в останні роки справи почали наздоганяти слова. Сподіваємося, цей темп збережеться й надалі. Адже Чернігів останнім часом все частіше вигулькує в загальноукраїнських і навіть міжнародних оглядах, присвячених туризму в Україні. Далі буде…

А ми з допомогою людей, які безпосередньо займаються питаннями туризму, вирішили проаналізувати поточний стан, визначити головні проблеми на шляху розвитку галузі в Чернігові та області, а також сформулювати «секрети», які б допомогли здолати ці перепони.

***

Це остання публікація в рамках нашого проекту, який тривав з вересня 2016 року і охопив дев’ ять різних тем, які, на нашу думку, є важливими для жите л ів Че рнігова.

Втім, це зовсім не остання стаття, в яких ми з допомогою незаангажованих експертів намагаємося пояснити читачам ті чи інші питання, надати інформацію щодо змін та темпів розвитку в тих чи інших галузях.

Туристи є. Справа за туризмом

Стало краще чи гірше?

Сергій Кириченко:

– Хотілося б розбити спілкування на три умовні частини: наскільки змінилася ситуація в порівнянні з минулими роками, що гальмує подальший розвиток і в підсумку – конкретні ідеї або механізми, які б допомогли ефективно розвивати галузь. Після відкриття туристичного сезону чернігівський екскурсовод Олег Герасименко поділився власними враженнями. Головні тези: туристів стало більше, але галузь за ними не встигла. Хотілося би почути від вас оцінку ситуації. Чи є розвиток в останні два-три роки?

Альона Костирко:

– Безперечно, розвиток є. Ми це бачимо по останніх двох роках, за які значно збільшилася кількість фестивалів у місті, за допомогою яких у тому числі ми можемо залучати туристів.

Ми активно анонсуємо і висвітлюємо ці фестивалі. До того ж вирішили відійти від відкриття туристичного сезону.

Сергій Кириченко:

– Він не повинен і закриватися…

Альона Костирко:

– Саме так! Краще говорити про відкриття високого сезону.

З березня ми почали анонсувати «Дерун-фест» і встановлення рекорду. Їздили з буклетами на міжнародну виставку по туризму, яка відбувається в Києві наприкінці березня. Працюємо з Асоціацією індустрії гостинності України, яка також великий поштовх зробила в цьому напрямку – допомагає просувати туризм по всій Україні.

Як наслідок – на «Дерун-фест» екскурсоводів просто не вистачало. Тобто у нас був такий наплив, що дехто працював у дві-три зміни, деяким групам турагенції навіть відмовляли, бо не мали змоги знайти екскурсовода.

Минулого року теж був наплив на відкриття, але не такий великий. А тепер я чула відгуки, що й готелі були забиті на сто відсотків. Причому, приміром, у готелі «Україна» була більшість іноземців – італійці. І на площі під час «Дерун-фесту» було приємо чути англійську, португальську, італійську мови… Це приємно.

Катерина Бурдук

– Ми в Європі!

Альона Костирко:

– У нас ще були гості із Запоріжжя, які потім телефонували і питали, як ми готувалися до встановлення рекорду. Вони хотіли набратися досвіду, щоб у себе гастрономічний рекорд реалізувати.

До нас приїздили гості з Коростеня, які попередній рекорд встановили і хотіли побачити, чи зможемо ми побити їхній рекорд… Як вони всі дізналися? Ми запитували. З інформації на туристичних виставках. І після були повідомлення в ЗМІ, що Чернігів заявив, що поб’є рекорд. Їм стало цікаво – вирішили побачити це на власні очі.

Сергій Кириченко:

Тобто можна сказати, що місто не очікувало такого напливу.

Альона Костирко:

– Не очікували, але в той же час це не збіг обставин. Ми розвиваємося, хочемо максимально розмістити, але по факту виявилося, що в нас недостатньо потужностей для розміщення

Я знаю, що двом групам відмовили, дехто брав із Києва екскурсоводів. Були групи, які хотіли потрапити на пивзавод, але також у цей день було все переповнено і не можливо цього зробити.

Сергій Кириченко:

– У нас так мало екскурсоводів чи просто надзвичайний наплив дався взнаки?

Юрій Король:

– Я, у принципі, погоджуюся в більшості з Олегом Герасименком. Ми перед тим обговорювали ситуацію, яка склалася в кінці квітня – на початку травня, і в цілому вона не вийшла за рамки чогось непередбачуваного.

Як завжди, це дати дуже гарячі, тут великий наплив, але і бронюється це все заздалегідь. Наприклад, мої групи були заброньовані в кінці січня – на початку лютого. Тоді можна було більш-менш спокійно забронювати, коли народ був «на раскачкє». Хто зіграв на випередження – той не мав проблем. У принципі, це завжди – кожен рік.

Сергій Кириченко:

– Чому не можна було підготуватися, коли побачили попит, і запропонувати більше?

Юрій Король:

– Більше пропонувати не можна – не витримає більше інфраструктура міста. Як показує практика на печерах, за день більше тисячі чоловік не пройде. Ви просто порахуйте інтервал екскурсії. Навіть якщо ми зменшимо її до банальних 10 хвилин, то за годину пройде максимум чотри групи… Це наша межа. Наше вузьке місце

Сергій Кириченко:

– Тобто розвиватися немає куди?

Юрій Король:

– Розвиватися можна. Але не в екскурсійному напрямку, а в плані загального туризму. Ми зараз постійно говоримо про розвиток туризму, але все зводиться до розвитку екскурсій. Тобто туристи приїхали на один день і поїхали. Але туризм передбачає 25 годин мінімум. Більше доби, щоб турист залишився переночувати. І тоді можна говорити про розвиток.

Так, екскурсоводів у місті завжди не вистачало на травневі вихідні. До того ж частина працює на виїзді. Їх вистачає на звичайні вихідні. Це не проблема. До того ж у нас щороку випускаються групи екскурсоводів. Бодай п’ять чоловік з випуску знайдеться таких, що знають на хорошому рівні історію міста.

А от пікові дати – це не лише проблема Чернігова, а й будь-якого більш розкрученого з туристичної точки зору міста. Робити з цього трагедію не варто. Туристи й без того знайшли чим зайнятися.

Сергій Кириченко:

– Ви про заходи в рамках фестивалю?

Юрій Король:

– Не хочу применшувати чиїсь заслуги, але велика кількість груп бронювалася задовго до анонсу всіх заходів. Я говорю про свої групи. Новий рік відсвяткували – почали планувати

Я завжди доношу думку, що починати планувати старт високого туристичного сезону треба десь після новорічних свят. Так працюють усі туроператори, увесь турбізнес. Ніколи це не планується за тиждень чи за два до початку. І я раджу туристам так чинити. Європа завжди бронює тури за шість місяців. Якщо ми хочемо працювати з європейськими туристами – ті ж німці, австріяки планують екскурсії по Чернігову за півіроку. І в них все виходить красиво.

Сергій Кириченко:

– І все ж таки за останні два-три роки в нас у туристичній галузі лише плюс?

Сергій Кнуренко:

– Я би спробував зміни розділити на позитивні і негативні. З позитиву – покращення центру міста, що опосередковано впливає на враження від міста. Це очевидно. Спеціально турист не поїде дивитися на центр міста, але коли потрапляє туди – це вже хороше враження, яке вона забрала з собою і розповіла іншим.

Друге, що варто відзначити, – намагання міської влади перетворити центральну площу на місце проведення різноманітних заходів, що пожвавлює «сонне царство». Це дуже позитивно. У Європі в містах центральна площа – завжди пішохідна зона, там багато закладів, де можна посидіти, поспостерігати. І якщо саме така стратегія у Чернігова – я її повністю підтримую. Тоді треба вирішити і транспортне питання, щоб площа стала площею.

Третє – намагання влади говорити про амбіції Чернігова. Це добре. Про це треба говорити

Коли місто має амбіції – воно привертає увагу.

Але є і негативні явища. Я не володію в повному обсязі статистикою відвідувань міста, але об’єктивно ми всі бачимо, що за останні роки зменшився потік туристів. І білорусів стало менше, уже не кажу про росіян. Як наслідок – зменшилося як мінімум два напрямки туризму: паломницький і шопінг. Я кожного дня їжджу повз печери іноді по кілька разів. Мені здається, що стало менше паломницького туризму. Я спілкуюся з людьми, які стоять на базах – торгують… Очевидно, туристів-покупців стало менше. Тому добре, коли десь прибуло, але ми бачимо і негативні тенденції, де є зменшення. Це треба фіксувати і реагувати

Друге – недобудови. У центрі міста, в історичних зонах. Недобудова на Валу, відсутність нових готелів…

Була тенденція, здалося, коли з’явився парк-готель «Чернігів». Було враження, що це динаміка. Але за останні два-три роки я не чув, щоб було введено новий готель.

Сергій Кириченко:

– Але чи вони потрібні? Чи не будуть вони порожніми стояти?

Сергій Кнуренко:

– Так, це важливо. Але ми ще поговоримо про те, як збільшити потік туристів, щоб готелі не були порожніми.

І останнє – погіршення безпеки туристів. Криміногенна обстановка впливає. Це по всій країні. Не лише у нас. Але треба це відзначати і впливати на процес.

Сергій Кириченко:

– А чи варто нам взагалі чіплятися за шопінг-туризм і називати закупи туризмом. Адже він залежить від факторів, на які ми не можемо впливати. Наприклад, ті ж білоруси після обвалу курсу рубля майже припинили на якийсь період їздити. А ми побудуємо для них інфраструктуру, яка потім буде незатребуваною…

Сергій Кнуренко:

– Я не вважаю, що треба рахувати лише білорусів як тих, хто може їхати до нас за товарами.

Сергій Кириченко:

– А кого ще?

Сергій Кнуренко:

– Усіх, хто навколо живе. Адже наші люди можуть купувати в різних місцях. Можуть у Києві, а можуть приїхати в Чернігів і лишити гроші тут.

Емірати не відмовляються від шопінг-туризму. Люди туди їдуть подивитися країну, покупатися в морі і щось придбати! Три в одному. І коли у нас нема комплексного підходу –ми відразу щось втрачаємо. Ніхто ще не відмовився від того, щоб туристи залишили гроші, купуючи товари.

Сергій Кириченко:

– Але ж чи це повноцінний турист? Ті ж білоруси приїздять лише купити, здається. Ні екскурсій, ні ночівлі, ні ресторанів…

Катерина Бурдук:

– Останнім часом саме так. Лише купити. Були часи, коли у вихідні – по два-три автобуси класичних туристів. Ми їх обслуговували – екскурсії, огляд міста, печери. Але на сьогодні одна-дві групи за сезон. Це дуже мало.

Альона Костирко:

– Як правило, їде п’ять-шість осіб у кращому випадку, і індивідуально замовляють екскурсії…

– А взагалі роботи у чернігівських туроператорів за останні роки стало більше?

Катерина Бурдук:

– Туроператор працює на пошуки нових маршрутів, нових ідей (навчання, активність і т. д. Робота є навіть у складні часи. Це не лише прийом груп у місті чи області. Є дитячий туризм – шкільні групи приїздять. Якщо ти хочеш – знаходиш туристів.

Але сказати, що дуже багато груп дорослих приїздять до Чернігова… Були групи, які залишалися на кілька днів, але багато було й одноденних. Бо є питання проживання. Групи переважно хочуть недороге житло, можливо хостельного типу, а з цим у Чернігові бувають проблеми. Тому дуже багато одноденок.

Залізниця і дороги гальмують туризм

– Якщо виділити ключові моменти, що пригальмовують розвиток галузі, то які проблеми, з вашої точки зору, потрібно вирішити в першу чергу?

– Юрій Король:

– Як людина, яка займається не тільки організацією, а ще й проведенням турів, знаю, що на практиці головне питання «Як добратися?». Турист без дороги неможливий. Повинні бути створені нормальні умови для транспорту, для розвитку інфраструктури.

Зараз же, щоб доїхати до Чернігова, треба витратити чимало часу, фінансів, і це все в першу чергу відбиває туристам бажання їхати.

У нас немає нормального прямого залізничного сполучення. Так, ходять через чернігівський вокзал потяги, але вони курсують або так, що туристу незручно, або не з тих місць, які для нас ключові, стратегічні. Ті чотири чи п’ять потягів, які проходять через Чернігів, не зроблять нам великого напливу туристів.

Якщо абстрагуватися від залізничного транспорту, у нас є ще автомобільні дороги. Порівнюючи з іншими областями, гріх жалітися. Чернігівська область має біль-менш нормальну інфраструктуру в плані автомобільних доріг. Ми маємо дві міжнародні траси, вони в першу чергу завжди ремонтуються… Але, якщо взяти Новгород-Сіверський напрямок, то новгород-сіверська екскурсія вже майже померла. Не хочу казати «померла» – сподіваюсь н7а зміни. Доїхати зараз до Новгорода-Сіверського займає близько трьох годин часу. Це на маленькому автобусі, а великий – я навіть не ризикну туди направити.

Сергій Кириченко:

Може, це спеціально, щоб туристи заночували…

Юрій Король:

Не факт, що вони туди доїдуть взагалі! Стан дороги після Сосниці залишає бажати кращого, там уже напрямок, а не дорога…

Добре, що до Качанівки відремонтували. Була страшна дорога туди. Але в минулому році ситуація зрушила з місця. Тепер до Качанівки можна доїхати елементарно: часу менше витрачається, комфорт набагато більший… Сподіваюсь, роботи просунуться й далі – і Тростянець і Сокиринці також будуть з нормальною автодорогою. Тому цей напрямок у нас, можемо сказати, уже більш-менш закритий.

Але якщо аналізувати інші недоліки, які у нас спливають… Та ж сама Качанівка. Позаминулого року вимкнули газ (економили) – і палац всю зиму простояв без опалення. Коливання температури на вулиці рівносильне коливанню температури в приміщенні. У лицарській залі в Качанівці тріщинами пішла стеля.

Поки ми тут видумуємо нові маршрути і розвиваємо нові напрямки, у нас валяться старі будівлі. Те, що нам діди-прадіди будували і залишили, ми за одну-дві зими такого «господарювання» просто зруйнуємо. Ще один такий економний варіант опалення – і, вважаю, Качанівка може відпасти як маршрут. Там будівля просто сиплеться з усіх боків.

Є ще батуринський напрямок. Він біль-менш закритий по автомобільній дорозі. Там доїхати будь-який із екскурсійних маршрутів можна добре. І цей напрямок – один із найпопулярніших. А чому? А тому, що туди добратися можна легко, елементарно. Дорога гарна, сполучення з усіх боків, і з Києва, і з Чернігова, і через Ніжин ходить купа поїздів… Тому актуальна стала співпраця з новими туроператорами, турагенціями. У цьому році активно підтягнувся і Харків, і Запоріжжя, і Вінниця. Думаю, чимала роль у цьому і залізничного сполучення. Тому що дуже багато груп ми забирали просто з Ніжинського залізничного вокзалу. Вони навіть не заїжджали в Чернігів, може вже потім...

За наявності нормальної інфраструктури – усе чудово, усе задовольняє туристів. Вони звикли до комфорту, їм потрібен елементарний комфорт. Якщо буде автодорога, якщо буде залізниця – ситуація значно просунеться…

Були яскраві приклади, коли до Чернігова ходив харківський потяг. Це було дуже зручно і по часу. І потяг гарний. Туристи їздили в Чернігів навіть на один день. Навіть екскурсанти приїжджали, не кажучи вже про тих, хто залишався на вихідні дні. Тому ключовий момент – і цей момент по всій Україні – автодороги. Без цього ніяк.

Інфраструктура міста також повинна відповідати. Але зараз у цьому плані дещо ситуація вирівнялась. Центральну частину міста причепурили. І туристи позитивно відзначають, що місто цікаве, гарне…

Не хочу погоджуватися з тими жителями міста, які кажуть, що треба полатати спочатку в під’їзді дірки, а вже потім фонтани будувати. Знаєте, якщо в будинку розбите одне вікно, потім розіб’ють друге, третє, а потім і будинок валиться… Якщо не буде порядку в центрі міста, то не буде й на околиці.

Сергій Кириченко:

– Щодо сполучення: у нас у Верховній Раді є «агент впливу» – Анна Романова, яка постійно піднімає це питання. І зі Львовом, і з Харковом, і з Півднем, можливо. Тим не менше зараз анонсується відкриття потягів у польському напрямку. Можливо, у міській раді щось більш відомо про перспективи сполучення.

Альона Костирко:

У нас у квітні був перший туристичний ворк-шоп в Асоціації гостинності… Там були представлені і Чернігів, і Чернігівщина. Ми підготували туристичний продукт. Прийшло 36 туристичних операторів Київщини і Києва. У рамках цього заходу в нас було декілька зустрічей із представниками Укрзалізниці. Не з головою, а з його заступником. І ми спілкувалися на цю тему з Анною Романовою. Говорили про транспортну ізоляцію Чернігова. Нам зручніше поїхати до Москви, до Санкт-Петербурга, ніж до України. Тому і в політичному плані це питання розглядалося: чи не випадково це роблять? Піднімалось питання щонайменше налагодження маршруту із Західною Україною. Вони подали ідею, як можна вирішити це питання. Оскільки закупівля нових потягів – це кошти і ще раз кошти (на цьому вони робили наголос), то запропонували продовжити потяг, який їде зі Львова до Києва. А потім він би віз людей до Чернігова. Тобто просто подовжити. Це буде менш затратно для залізниці.

Але постало питання: коли ж саме запускати цей потяг, щоб був резонанс, щоб вони побачили, що туристи їдуть до нас і наші їдуть до Львова? Тобто що є сенс у цьому потягу. Тому поки що це питання призупинили. Бо, якщо не помиляюсь, позаминулого року управління транспорту Чернігівської міської ради вже зверталось до Укрзалізниці з цим питанням. І вони відповіли, що потяг, який був, тепер не має попиту.

Сергій Кириченко:

Тому що він у Києві стояв чотири чи п’ять годин, перед тим як вирушати до Чернігова. Тому всі пересаджувалися на маршрутку, щоб не гаяти час.

Альона Костирко:

– Ми теж це питання піднімали, щоб якщо його продовжувати, то щоб в цьому був сенс. А не так, щоб продовжити, а потім два дні їхати до Львова.

Тоді вони сказали: вирішуйте, коли ви хочете, щоб цей потяг запустили. Ми вирішуємо, потім пишемо про це до них заяву. Їм потрібен буде час, щоб цей потяг продовжити. Але на яких умовах? Це все обговорювалось на початку квітня.

Зараз у нас є два варіанти: запустити цей потяг уже на початку вересня, коли наступна сезонна хвиля, або вже під Новий рік, коли сезон поїздок до Львова піковий. Ми вирішуємо, як зробити так, щоб дійсно був резонанс, щоб потяг був актуальний для якомога більшої кількості людей. І буду вдячна, якщо ви щось порадите. Ми зараз збираємо думки.

Юрій Король:

– Як мінімум за два місяці треба вирішувати питання, тому що є бронювання. Сьогодні на завтра – це вже запізно.

Альона Костирко:

– Так, це стовідсотково. Ми проговорювали це.

Юрій Король:

– За два місяці – анонс, а залізниця починає продавати квитки за 45 днів. Осінь – це перспективний час для Чернігова: завжди багато груп, багато туристів. Перші два тижні вересня – мертві, поки там усі у школу пішли, поки розібралися що до чого. Потім, уже десь із другої декади, починається більш-менш нормальний рух. І до морозів. Там уже залежимо від погоди. Чим більше гарної погоди, тим довший осінній туристичний сезон. Тому як мінімум за два місяці до початку цього осіннього сезону, якщо ми говоримо про другу половину вересня, відраховуємо 60 днів і… рекламуємо такий потяг. А за 45 діб до початку Укрзалізниця вже продаватиме квитки – і можна щось буде викупати, бронювати, пропонувати.

Головне, щоб не було такої ситуації, як із потягом Одеса – Мінськ, який прибуває в Чернігів о 4:30, і туристи не знають, куди піти. Доводиться домовлятися з готелем про раннє поселення, а готель не хоче цього робити без додаткової оплати. Починаються складнощі: туристів повести нікуди – ще все закрито…

А назад потяг взагалі у нас не зупиняється. Тобто туристи приїхали, а вивезти їх із Чернігова вже треба придумати як. З одного боку, це стимулює, щоб залишитися додатково на одну добу і поїхати в будь-якому іншому напрямку на екскурсію. З іншого боку, це також стримує. Сюди приїхали, а назад – через Київ.

Сергій Кириченко:

Ще одне питання: реклама міста. Свого часу в Чернігові була реклама Львова, у кращі часи – Ялти, у Полтаві ми бачили рекламу Кам’янця-Подільського. Рекламу Чернігова ніде не видно. Це проблема? Чи, на вашу думку, на це не варто витрачати кошти?

Альона Костирко:

– Над цим працює наш новостворений відділ. Ми вирішили, що перше місто, в якому ми будемо давати свою рекламу, – це Київ. Це більш зручно, це більш економно. Тобто простіше привезти туриста звідти, куди він уже їде. І ми вирішили, що це в першу чергу буде Київ і Київщина. Є на меті поставити там білборди по місту в центрі і в певних точках. Зараз треба зрозуміти, де саме це варто робити. Ми над цим працюємо, вивчаємо ситуацію.

Стосовно виїзду на туристичні виставки – це також шлях промоції. До речі, нове для Чернігова в туристичному плані: у цьому році ми вирішили зробити обмін містами. На туристичній виставці я обмінювалась контактами з іншими містами України. Готові вже співпрацювати з Черкасами. Вони пішли назустріч. А в цьому році, ви знаєте, 6 травня були дні Одеси в Чернігові. А 10–11 червня ми їдемо в Одесу – на дні Чернігова в Одесі. Ми показуємо там свою культуру. Ми зустрічаємося там з представниками туристичного бізнесу, із представниками ЗМІ. Одеса також для нас потенційний ринок. Одесити до нас їздять, і їздять уже автобусами великими, тобто 40 і більше чоловік. Але треба більше. Поки що це тільки обмін містами по Україні. Про закордон мовчу. Це «тактика малих перемог», називає голова асоціації Олександр Лієв.

Ще хочу розповісти: на тому тижні відкрився всеукраїнський туристичний портал, єдиний зараз і перший в Україні, Zruchno.Travel. Кожен туристичний оператор, кожен, хто взагалі відноситься до туризму, може зареєструватися на цьому порталі безкоштовно і заносити туди ту інформацію про фестивалі, які відбуваються в місті, про будь-які локації, цікаві туристу: чи це готель, чи якась пам’ятка архітектури, чи якийсь туристичний маршрут. Або ви якийсь туроператор і хочете продати свій маршрут особисто. Це безкоштовно можна занести. Цим самим сайт популяризує ідею: «Мандруй Україною!».

Сергій Кириченко:

– Здається, була схожа ідея стосовно такого ж чернігівського сайту.

Альона Костирко:

– Так, туристичний портал зараз в реалізації. Дизайн уже розроблено, зараз іде наповнення. Ми планували його запустити до відкриття туристичного сезону, але, на жаль, з технічних причин це не вийшло. Планується це зробити вже наступного місяця.

Катерина Бурдук:

– Якщо взяти по місту, хотілось би більшої доступності для груп на проживання. Для нас це болюче питання тому, що ми втрачаємо людей, втрачаємо групи саме через це. Хотілося б якісь недорогі хостели, можливо тільки для дитячих груп з інших міст. Можливо, щоб ці хостели були не дуже далеко від міста, якщо не в самому місті. Тому що, як правило, в осередках зеленого туризму більш дешеве проживання, ніж у готелях Чернігова. Щоб вони були доступні для дітей, котрі хочуть приїхати і, можливо, один день походити з екскурсіями по місту, переночувати, а потім виїхати на наступний день у Батурин по маршруту чи ще кудись. Хотілось би доступності для дитячих груп у фінансовому плані. Є така проблема. Можливо, вона вирішиться шляхом конкуренції.

Я розумію, що всі хочуть заробляти гроші, але треба думати не тільки про гаманець, а й перспективу. Якщо раз приїхали, то по доступних цінах, можливо, ще приїдуть у наше місто.

Козирні карти є. Хто зіграє?

Сергій Кнуренко:

– От, наприклад, така пропозиція: із міського бюджету дати дотацію Укрзалізниці на те, щоб до нас ходив потяг. Дотації спочатку будуть більші, а потім менше, ще менше… згодом усі звикнуть, і їх не потрібно буде взагалі. Але, щоб такі пропозиції народжувалися у творчих головах, треба щоб був діалог між місцевою владою і зацікавленими особами.

От у нас – відсутність діалогу міської влади із зацікавленим бізнесом та НГО (недержавні громадські організації) щодо розвитку туристичної галузі. І як наслідок немає консенсусу еліт відносно пріоритетів і немає партнерства влади, бізнесу і громадськості. Оце одна з проблем, яка не дозволяє творчим думкам реалізуватися. Я переконаний, якщо б громадськість брала участь у розвитку цієї галузі економіки, результат був би зовсім іншим.

Далі по порядку. У структурі міськради та виконкому не визначено відповідального за розвиток туризму як галузі економіки з відповідними кількісними і якісними показниками. Має бути затверджена методологія підрахунку кількості туристів, грошей, які вони залишають у місті, і т. д. Це дуже професійна діяльність, а в нас на сьогоднішній день до неї професійно не підходять. Це моя особиста точка зору.

Наступне. Відсутній туристичний продукт «Чернігів» або провідні туристичні маршрути, які були б відомі на національному рівні. Це вже промоція. Було б набагато легше турфірмам та іншим продавати цей продукт, якщо б він був належним чином сформований і просувався цілеспрямовано,а ще краще – на кластерній основі, щоб брали в цьому участь і бізнес, і місцева влада.

Найбільша потенційна аудиторія туристів – кияни – вважає, що в Чернігові недостатньо туристично-розважального контенту для відвідування. Я зараз живу переважно в Києві, спілкуюся з людьми і всіх знайомих кличу до нас. У мене запитують: «А що у вас цікавого?» Я кажу, храми і… І все! Розумієте, для кожної аудиторії потрібен свій контент: для шопінг-туристів має бути свій контент, для того, хто їде на паломництво, – свій. І чим більше контентів і вони поєднані, тим більше в нас прав вважати, що ми сформували свій турпродукт. А чим краще і комплексно його просувають, тим легше його продавати.

І останнє. Громадськості невідомі проривні проекти, які б могли підняти туристичну галузь. Кластерний підхід фактично витягнув Кам’янець-Подільський за кілька років. Мер зібрав усіх, хто прямо або опосередковано зацікавлений, і сказав: «Місто робить спеціальний фонд і от стільки буде щорічно вкладати в просування нашого міста (наприклад, сто тисяч), а кожен із вас по п’ять. Готові?» І всі подумали: якщо місто дає сто, і ми ще по п’ять, то це вийде вже двісті. Разом подивились, як просувати, щоб це було ефективніше, і просувають.

Але всередині вони всі залишаються конкурентами, вони конкурують за те, щоб той, хто приїхав до Кам’янця-Подільського, прийшов до них, а не до конкурента. У цьому й полягає суть кластерного підходу. Коли об’єднуються зусилля для запрошення туристів, а всередині жорстока боротьба для того, щоб якість була найкраща. І цей підхід – уже ніяке не ноу-хоу. Треба лише бути в діалозі з бізнесом – поговорити і запровадити.

Щодо проривних продуктів. Коли в нас був Михайло Саакашвілі, він дав дуже простий рецепт: «У Грузії було 700 тисяч туристів на рік, а зараз 7 мільйонів. Для цього у владі мають бути люди з палаючими очима, які хочуть розвивати цю галузь, які самовіддані та ідейні. І другий рецепт – це кілька проривних якірних проектів, які потягнуть галузь».

Треба завжди з чогось починати, бо в транспорт зараз ніхто не вкладе, цього роками можна чекати. Треба ідеї, які базуються на тому, що вже є, але свіжі, ноу-хау. А щоб це виникло, потрібна творча думка, її треба якось активізувати, а для цього вже потрібен діалог, який відсутній.

Сергій Кириченко:

Наприклад? Що це за якірні проекти можуть бути для Чернігова? На що вони мають спиратися?

Сергій Кнуренко:

– Їх має бути кілька. Ну, наприклад, коли це було доречно (зараз менш доречно – це було до війни), я казав, що перші 500 тисяч туристів на рік ми маємо залучити з траси. Зараз, звичайно, потік на московській трасі зменшився, але ж на білоруській залишився приблизно той самий. Так, у 2013 році на білоруській трасі транспортний потік сягав 3 мільйонів на рік, і це без вантажівок. Уявіть, поруч з нами по об’їзній на рік по 3 мільйони машин проїжджають. А на московському напрямку тоді проїжджало до 6 мільйонів, які  Кіптях повертали, не доїхавши до нас.

Ідея була проста і полягала в тому, щоб до Кіптів показати, що є інший шлях (який ще Кучма побудував на Новгород-Сіверський). І він був довший лише на 50 км, але проходив через Чернігів. Нам треба було всіх просто запросити. Поставити для цього хоча б десять білбордів, які можна сприйняти за півтори секунди із салону авто.

Я ще раз кажу, коли в місті в управлінській вертикалі ніхто не відповідає особисто за позитивні наслідки від цього, за кількість грошей, яка лишилася в місті, ці ідеї нікому не потрібні. А для того, щоб перші 500 тисяч туристів залучити, вистачило би 50–70 тисяч доларів. Що це за гроші для бюджету? Ніякі!

Для того має бути діалог, треба щоб люди про це говорили не тут, а в міській раді. Усіх зацікавлених осіб треба вислухати, потім розділити по блокам, хто чим хоче займатися. Транспортним сполученням?.. Знайдеться десять цікавий пропозицій, як його скорегувати. Ну невже для міського бюджету така проблема дати дотацію Укрзалізниці? Це не проблема – у нас профіцит сьогодні.

Сергій Кириченко:

– Давайте уявимо, що в нас такий кластерний підхід. Що можна зараз запропонувати, щоб воно спрацювало? Щоб побачити якнайшвидше результати.

Юрій Король:

– Найкращою рекламою завжди було сарафанне радіо, коли друзі – друзям, і все понеслося… Найкращий привід приїхати в місто – це позитивні відгуки тих, хто був у місті. Ми зараз маємо в першу чергу працювати на перспективу, використовувати той потенціал, який у нас уже зосереджений, і розвивати його.

Досить часто в місті лунає фраза «А что здєсь смотрєть?». Мене вона просто обурює. Коли в місті третя частина давньоруських пам’яток (може, комусь цього й мало), на цьому можна добре зіграти.

Сергій Кириченко:

– Пам’ятки – це дуже добре, але якщо я приїхав у місто їх подивися один раз, то вдруге я приїду, можливо, лише через багато років – із дітьми, щоб показати їм ці пам’ятки.

Юрій Король:

– Так, але, приїхавши додому, ви покажете своєму куму, брату і сусіду (який прийде, скоріше за все, якщо ви привезете чернігівського пива) свої фотокартки. От оця ідея може бути заразною для потенційного туриста, який ще не був у Чернігові. Подивиться він на фотокартки, ви розкажете, як тут було гарно, – він приїде і впевниться в цьому.

До речі, туристи з великих міст-мільйонників приїжджають і кажуть, що в нас надзвичайно спокійно, у нас можна відпочити. І той самий Київ, із трьома мільйонами лише зареєстрованих жителів, звідки можна приїхати за дві години на уїк-енд. Якщо кожні вихідні звідти приїде хоча би стотисячна частина мешканців до нас – це вже буде якийсь потік. Розглянемо це як альтернативний варіант поїхати не на дачу, а подивитись місто.

Але, як ви кажете, другий раз дивитись пам’ятки не приїдеш. Отут має підключитися приватний бізнес: кафе, розважальні заходи, наприклад спортивні. Люди, які зацікавлені у здоровому способі життя, завжди оцінять нашу екологію, водні ресурси. Треба налагодити ось цей механізм взаємодії з бізнесом, а там уже кожен буде займатися своєю справою.

На сьогоднішній день по суті воно все так і функціонує. Людям, які приїжджають до Чернігова, ми додатково пропонуємо сплав на байдарках, плотах, покататися на конях та інше. Тобто воно в якійсь мірі вже працює, просто треба його розвивати і запускати сарафанне радіо.

Сергій Кириченко:

– Ще один момент – подієвий туризм, що повертає туриста кожного року. Цікавий приклад – місто Ольштин. Це маленьке польське містечко, із населенням 100–150 тисяч. Воно щороку на фестиваль, який започаткувався як студентський, збирає ще 150 тисяч туристів. Чернігів пробував запускати різні фестивалі, але нічого масштабного й потужного так і не прижилося. Що з цим робити? Чи, можливо, цього не варто взагалі робити?

Альона Костирко:

– Це варто робити. Саме тому у травні ми спробували зробити так, щоб кожен уїк-енд проходив якийсь фестиваль, причому орієнтовані заходи були на різні за віком та вподобаннями категорії населення. Чому в травні? Тому що саме тоді до нас приїздить турист, і ми намагалися затримати його більш ніж на один день, залишити на ніч.

Ми бачили гарний приклад фестивалю Jazz Open, який щороку збирає все більше людей. Фестиваль залишається один, а люди приїжджають і ті самі, і нові. Я повністю згодна з вами щодо пам’яток архітектури. Тому робити такий фестиваль, який зацікавив би в Чернігові, потрібно обов’язково.

На мою думку, акцент треба робити на гастрономію, оскільки в нас у місті розвивається дуже стрімко ця сфера, відкриваються нові кафе. Кожного разу на загальноміські свята ми запрошуємо ресторації та робимо фестиваль вуличної їжі. І наразі бачимо, що цих дерев’яних будиночків для їх розміщення нам не вистачає, ресторації активізуються. Перед Новим роком ми дозамовляли ще три торгові будівлі. Тобто ресторації хочуть робити, і варто поставати акцент на тому, що вони можуть це робити. Якщо минулого року в нас було 10 будиночків, а на площі стояло лише шість – не було кому в них працювати, то цього року ми їх виготовляли додатково – бажаючих було більше, ніж торгових місць. У цієї сфери є величезний потенціал, і, на мою думку, це могло б перерости в масштабний фест.

Ще в минулому році ми запровадили анімаційні екскурсії на Валу. Улітку кожної останньої суботи місяця всі охочі запрошувались на такий безкоштовний захід. Тоді ми випробовували такий формат і побачили, що був резонанс, кожного разу приходило все більше людей. У 2017 році ми запровадили їх на постійній основі. Мені вже навіть дзвонили з Києва з видання «Укрінформ» і запитували про цей захід. Ми анонсуємо його по всіх медіа, через Асоціацію індустрії гостинності, яка працює по всій Україні (у нас було чотири ефіри на радіо). За кожної можливості на запитання, що нового в Чернігові, я відповідала: «Анімаційні екскурсії». На такий захід раз на місяць групи подивитися приїдуть.

Юрій Король:

– До речі, у цьому році спільно з проектом «Зелена сцена» ми запустили вечірню безкоштовну екскурсію містом (по п’ятницях). Щоб, знову ж таки, у містян не виникало запитання «Што смотрєть?». Це така невеличка оглядова екскурсія, яка показує, що в місті дійсно є що подивитись, щоб запустити те саме сарафанне радіо.

Поки що екскурсії починаються о п’ятій, біля Малої сцени, далі ми гуляємо по центральній історичній частині міста близько двох годин. Надалі, думаю, будемо переключатися і в інші райони міста, екскурсії стануть більш тематичними. Як показав перший досвід, резонанс та інтерес був. На двох екскурсоводів десь близько ста чоловік ми провели. Народ підходив, відходив, хтось всю екскурсію пройшов. Просять зараз перенести початок з п’ятої на більш пізній час – це питання на обговоренні, тому слідкуйте за анонсами і долучайтеся.

Катерина Бурдук:

– Хочеться сказати, що найкраща реклама – це реклама. І треба прорекламувати наше місто по всіх масмедіа, якщо така можливість буде. Кожного разу, коли включаєш телевізор, бачиш рекламу Туреччини чи інших країн. А чому б не запустити невеликий ролик «Приїздіть до Чернігова, цікаво не лише за кордоном!»? Мені здається, це б дало поштовх і результат – до нас завітали би з інших міст. Думаю, треба починати робити рекламу в цьому напряму, як робить Львів та Одеса. У нас є і водні ресурси, і зелений туризм – це цікаво.

Альона Костирко:

– Хочу дати маленьку ремарку: у нас є цей захід у програмі, ми про це думаємо. Коли ми писали загальну стратегію розвитку туризму в місті, то серед пропозицій усіх активістів і місцевої влади була ідея (вона й зараз є) написати проморолик для Чернігова. Але в тому ракурсі, щоб він мав кілька форматів: більш довгий – для туристичного порталу, коротенький (на кілька секунд) – для трансляції на національних каналах і без звуку – для показу в поїздах «Інтерсіті» й вокзалах. Тобто ролик буде один, але якісний і в короткій або подовженій версії. Ми зараз над цим працюємо, але в туристичному відділі дуже мало людей. До речі, зараз у нас проходить конкурс на одне вакантне місце.

Сергій Кнуренко:

– Ми сьогодні розглядаємо туризм як галузь економіки пріоритетну для Чернігова. Якщо це відображено в стратегії розвитку міста, як пріоритет номер 1, 2 чи 3, тоді в міській раді має бути на конкурсних засадах визначена людина, яка візьме на себе певну відповідальність, що через рік будуть такі зрушення… Конкретні цифри: зараз стільки туристів, за рік буде стільки, за два роки – стільки. Не просто озвучити набір заходів, які подобаються комусь або ні, а конкретні речі. Я – за відповідальність. Коли людина відповідає за кількісні показники.

Далі під головуванням міського голови провести розмову щодо створення кластеру. І домовитися: місто виділяє таку суму на підтримку галузі, а бізнес – теж якісь крихти. І разом це буде бюджет для розвитку.

Коли склалося коло зацікавлених осіб – розробити разом з громадськістю набір проривних проектів. От наприклад… Над чим ми працюємо зараз. Ми назвали цей проект з трьох слів: «субота» - це для киян, «чернігів» і «фест-ярмарок». Бо фестиваль кожного тижня проводити важко, а ярмарок для туристів з Києва нецікаво. Але коли поєднати і проводити щотижня – тоді можна встановлювати борди в Києві, про які ми тут говорили, що в Чернігові з’явився плюс один контент. Він не буде визначальним, через який я поїду з Києва. Не поїду через храми чи ще через щось. Але коли буде набір – я візьму родину і запропоную на два дні поїхати в Чернігів. Ми сходимо на ярмарок, подивимося на святині, відпочинемо і позаймаємося спортом.

Контент має бути щільним, його має бути багато, щоб можна було з цим виходити на ринок України. Сьогодні ми на ринку не конкурентноспроможні. Туроператорам нічого продавати. Продукт треба сформувати. А в основі має бути партнерство, якого я сьогодні не бачу.

Автор
( 0 оценок )
Актуальность
( 0 оценок )
Изложение
( 0 оценок )