Максим Микитась: «У Ковпиті повинні визначитися зі своїм майбутнім»

Ковпита – село Чернігівського району, розташоване за 40 кілометрів від обласного центру. Тут живе понад 1400 селян. Є в селі амбулаторія, школа, інші об’єкти соціальної інфраструктури. Село має свої перспективи й амбіції. Але для того, щоб їх реалізувати, потрібно ні багато, ні мало – новий сімейний лікар і підтримка народного депутата Максима Микитася. Той не забуває про депутатські обов’язки і нещодавно навідав село в рамках робочого візиту до свого виборчого округу.

Місцева амбулаторія поступово осучаснюється: тут утеплюють вікна, докуповують необхідне обладнання, при амбулаторії є нечувана для села розкіш – власний санітарний транспорт, на який навіть регулярно виділяється пальне. А от персоналу бракує. Надія Кужель, яка 30 років працює тут медсестрою, скаржиться, що вже кілька місяців сама, бо лікарка розрахувалася.

– Тут же сільська місцевість, більшість людей – пенсіонери, не в усіх є можливість дістатися районної лікарні, тому потрібно вести прийом тут, у Ковпиті,– говорить жінка. –Та й практика в нас чимала – щодня звертаються 10–15 пацієнтів. Бо ми тут обслуговуємо людей із 11 навколишніх населених пунктів. А це загалом 3 тисячі мешканців.

Якби не биті дороги – доїжджали б удвічі швидше

Водій Віктор Шульга каже: їздять з амбулаторії на виклики в Пакуль, Рудню, Пильню, пальне дають у районній лікарні. За 15-20 хвилин устигають дістатися місця призначення. Чоловік переконаний, що могли б і швидше, якби дороги були в кращому стані.

– Вони взагалі нікудишні,– констатує водій. –Вони такі, що ними шкода на машині їздити, хоч пішки ходи. Ями треба ремонтувати, а то скоро до нас жодна машина з продуктами не доїде.

Про це й не тільки розповідала громада народному депутату Максиму Микитасю під час зборів активу. Але він спочатку завітав саме в амбулаторію – подивитися, що там і як. На гостини зайшов не з порожніми руками, а з пакунками ліків, необхідних для надання першої медичної допомоги: для стабілізації стану хворого, для зміцнення імунітету, з набором жарознижувальних препаратів і матеріалами для перев’язок тощо. Та пані Надія Кужель просить: ще потрібен бензин і благоустрій будівлі амбулаторії –потрібно зробити відкоси біля вікон.

Максим Микитась зауважує: «Обов’язково будемо вирішувати все. Я звернуся до обласної адміністрації. Я теж вважаю, що для громади дуже актуальне питання транспорту, бо тут відстані вимірюються десятками кілометрів».

Про осінь думають узимку

А от на зборах громади Ковпити більше говорили не про медицину, а про освіту. Як місцева школа зустріне 1 вересня, тут думають уже тепер, узимку. За словами директорки закладу, кімната першого класу школи потребує ремонту і негайно. Однак кошторис робіт для бюджету сільської громади просто захмарний – близько 100 тисяч гривень. Максим Микитась готовий допомогти із вирішенням цього питання.

– Це зрозуміло, що кожна громада хоче жити в охайних селах, їздити якісними дорогами й мати поруч надійного лікаря та теплу школу,– переконаний народний обранець.

–Саме це і є моїм основним завданням для цієї та інших сільських громад на найближчий час. Будемо вишукувати фінансування для ремонту класної кімнати. Тим більше, що ми маємо успішну практику співпраці зі школами в Ріпках, Михайло-Коцюбинському, Олишівці, де заклади за мого сприяння отримали чималі фінансові ресурси на ремонт вікон, класних приміщень і на оновлення матеріально-технічної бази – меблів, оргтехніки.

Однак особиста позиція народного обранця така: разові поліпшення глобально не змінять якість життя в громаді. Для системніших і якісніших змін потрібне об’єднання села з іншими населеними пунктами у велику спільну територіальну громаду. Це не лише можливість реалізувати свої інфраструктурні проекти, а й значно більший фінансовий ресурс.

– Там, де вже є ОТГ, зміни помітні неозброєним оком,– констатує народний депутат.

–Ми говоримо про Іванівку, Михайло-Коцюбинське, Олишівку та решту вже наявних ОТГ. Таким громадам у першу чергу надають фінансування, у тому числі з Державного фонду регіонального розвитку. Тому в Ковпиті повинні визначитися зі своїм майбутнім. І не затягувати з рішенням.