«У саду міському грає духовий оркестр…» Що ми знаємо про чернігівський Горсад*?

Місцеві жителі знають про Горсад усе. Або майже все. Головним чином те, що видно неозброєним оком. Знають, що зараз він називається Центральним парком культури і відпочинку. Знають, що він розташований за адресою вулиця Шевченка, 59, і що до нього можна доїхати більш ніж десятком різних маршрутів. Знають, що тут можна помилуватися фонтанами, отримати задоволення або навіть порцію адреналіну від атракціонів, подивитися концерт, покатати дітей на конику. Нарешті, просто прогулятися тінистими алеями або відпочити на зручній лавочці.

Але чи багато хто знає, як він з’явився, яким був упродовж своєї більш ніж двохсотлітньої історії? Де можна про це прочитати? Ну, звичайно ж, в енциклопедичному довіднику «Чернігівщина» й у «Вікипедії»!

Але тут на нас чекає розчарування!

У «Чернігівщині» – усього чотири фрази: «Міський парк у Чернігові – пам’ятка садово-паркового мистецтва (197. Вікові дуби, липи, в’язи, клени. Розташований на вул. Шевченка. Площа 11,2 га».

У «Вікіпедії» дещо більше:

«Городской сад или Горсад (укр. Міський сад). Расположен в пойме Десны (правый берег) на территории исторической местности Кордовка и ограничен улицами 1-я (Кордовка), Александра Младшего и Береговая на севере и западе, а на юге и востоке — лесным урочищем Кордовка. Севернее примыкает Центральный парк культуры и отдыха и летний театр, расположенный на его территории. В парке установлено несколько информационных стендов. Территория городского сада изрезана пешеходными аллеями, одна из которых идёт от центрального парка к берегу Десны.
В парке встречаются вековые дубы, вязы, липы, клёны. В парке есть несколько прудов вытянутой формы, некоторые из которых частично или полностью заболочены и заросли болотной растительностью».

«Центральный парк культуры и отдыха (укр. Центральний парк культури та відпочинку) — городской парк культуры и отдыха, расположенный на территории Деснянского района Чернигова. Является местом отдыха горожан.
Расположен на территории исторической части Чернигова Кордовка и ограничен улицей Шевченко (на севере), улицей 1-я Кордовка и парком Городской сад (на юге), зданиями по улице Александра Молодчего (на западе) и стадионом (на востоке). Парк имеет форму неправильного прямоугольника.
Является местом проведения фестивалей и ярмарок, спортивных соревнований (легкая атлетика, спортивное ориентирование).
На центральной аллее расположено несколько фонтанов. На территории парка расположен летний театр (ул. Шевченко, 59), цирк и луна-парк (аттракционы, колесо обозрения). Юго-восточнее примыкает пруд — Лебединое озеро».

Залишимо на совісті автора вулицю Алєксандра Младшєго і орієнтацію парку за сторонами світу (хоча професійному географові-землевпоряднику слід було б відрізняти південь від південного сходу).

Оцінимо його «відкриття» – нову геометричну фігуру (неправильний прямокутник). Не ставитимемо питання, у чому полягає історичність тієї частини Кордовки, де розташований парк.

Але чому Горсад опинився в заплаві Десни на Кордовці, якщо насправді він розташований на корінному березі між вулицею Шевченка і колишнім руслом річки Кордовка, названим в статті ставком «Лебедине озеро»?

А «ПКиО», що є комплексом, який охоплює територію від вулиці Шевченка майже до «Золотого пляжу», обмежився «ставком»?

Історію ж одного з головних місць відпочинку чернігівців джерела взагалі замовчують. Але ж ми трішечки знайомі з цією історією…

Дві сотні років тому

Історія Центрального парку культури і відпочинку, або Горсаду, як його за традицією називають декілька поколінь чернігівців, сягає початку ХІХ століття, а можливо і більш раннього періоду. На той час уже зникла загроза знищення міста зовнішнім ворогом. Після скасування в 1799 році чернігівської фортеці місто почало поступово упорядковуватися.

Так, уздовж сучасної вулиці Преображенської був розбитий бульвар, і вулиця у ХІХ столітті стала називатися Бульварною. Але це – місце для прогулянок мешканців центру міста. Але ж було ще Застриження – величезна на той час територія, населена міською елітою: дворянами, купцями, чиновниками. Їм з їхніми чадами і домочадцями теж потрібно було десь прогулятись…

Тому на початку ХІХ століття (принаймні, до 1805 року, як видно на плані міста того часу) уздовж вулиці Смоленської край зеленого масиву, що належав, напевно, архієпископові, проклали бульвар. Згодом цей зелений масив став основою парку, який назвали чомусь Міським, або Казенним, садом, хоча знаходився він практично за межею міста.

Утім, при тодішніх розмірах губернського центру з найдальшого його кінця можна було гуляючи дійти до цього парку за півгодини. Казенним сад, скоріш за все, назвали тому, що він був викуплений в архієпископа казною для потреб міста. А Міським… мабуть, і тоді, і значно пізніше в усьому місті більше не було такого величезного саду!

На початку минулого століття

Можна приблизно уявити, як розважалися чернігівці в Міському саду в ХІХ – на початку ХХ століття, прочитавши чудову книгу Володимира Сапона «Вулиці старого Чернігова». Прогулянки по тінистих алеях під звуки військового духового оркестру, демонстрація кінофільмів, розіграш лотерей, навіть корида…

А ось як поетично описувала відпочинок у Міському саду Марія Черносвитова (дочка відомого громадського діяча того часу Василя Хижнякова):

«…А наш милый городской сад, сколько воспоминаний связано с его таинственными аллеями в особенности в лунные ночи, когда со всех сторон перекликались соловьи. Особенно любили мы сидеть над обрывом, где протекала когда-то река Кордовка, а в мое время там было болото, где заливались на все голоса лягушки. Они орали так оглушительно, что в тихие вечера и на нашей Стриженской (нынешней улице Лермонтова. – В. С.) их было слышно. Таких музыкальных лягушек, как в нашем городском саду, верно нигде не бывало…» (Ольга Коваленко. «ЗІ СПОГАДІВ МАРІЇ ЧОРНОСВИТОВОЇ ПРО СТАРИЙ ЧЕРНІГІВ»

Горсад мого дитинства

Отже, ми говоримо про ту частину сьогоднішнього ЦПКтВ, яку чернігівці традиційно називали Міським садом, а точніше – Горсадом (серед старожилів у середині минулого століття все ще існувала назва Казенний сад).

Вона була обмежена в одному напрямі огорожами стадіону і військової частини (штабу 1-ї гвардійської армії), в іншому – вулицею Революції (Шевченка) і дорогою, що пролягала між руслом річки Кордовки і корінним берегом ріки Десни.

Вікові дуби, липи, клени… Алея екзотичних дерев, що проходила уздовж огорожі стадіону… Молоді дерева, посаджені в 40-х роках учнями сьомої школи… Ретельно підметені піщані алеї і порослі травою (але не бур’янами!) газони…

Жодного торішнього листочка – десь посеред квітня територія прибиралась спільними зусиллями учнів довколишніх шкіл, студентами педінституту, а в 70–80-ті роки і працівниками радіоприладного заводу.

Лише на ділянці між огорожею штабу армії і алеєю, що простяглася від зупинки «Міськсад», усе було чомусь запущено: зарості бур’янів, неприбране опале листя. Тут, у затхлій вогкості, знаходили навіть їстівні гриби.

На початку 1950-х років Міський сад виглядав зовсім пустельним. Культурні заходи проводилися зрідка, головним чином – під час травневих свят.

Атракціонів у сучасному розумінні не існувало. Був дитячий майданчик з дерев’яною гіркою, гойдалкою-дошкою, парою дерев’яних гойдалок, що нагадували за формою прес-пап’є. Особливо вражали малолітніх відвідувачів «гігантські кроки» – високий стовп із вертушкою нагорі, до якої були прикріплені довгі вірьовки з петлями на кінцях. Здається, була ще пісочниця.

Розташовувалися вони біля майданчика при перетині центральних алей. Сюди часто приходили на прогулянку групи з дитсадка, що розміщувався неподалік у колишньому будинку Лизогуба на розі вулиць Революції та Червоноармійської (нинішніх Шевченка й Молодчого), та ще мами і бабусі з дитячими візками.

Парк наповнювався відвідувачами головним чином після футбольних матчів – головні ворота стадіону виходили прямо на центральну алею. Тут уболівальників уже очікували виїзні буфети: пиво, ситро, бутерброди, кондитерські вироби... Потім – знову тиша і запустіння.

Пояснювалося це тим, що головними традиційними місцями відпочинку чернігівців у 1950–1960-ті роки були Вал, Алея Героїв, сквер Попудренка, Стометровка і Площадь з їх розвиненою мережею літніх кафе, танцмайданчиками, естрадою значних розмірів, кінотеатрами, шаховим клубом, планетарієм, більярдною, гойдалками, каруселями, тиром і, звичайно ж, – Жа́бками!

Стометровкою тоді називали частину вулиці Шевченка (нинішнього проспекту Миру) від Площі до Валу. Коли казали просто Площадь – усі розуміли, про що йдеться; офіційна назва «імені Куйбишева» в розмові ніколи не звучала.

***

Найвизначнішою пам’яткою парку був бронзовий пам’ятник Леніну, що стояв, як і слід було, обличчям до вулиці Революції посеред величезної клумби на центральному майданчику. Напівпошепки місцеві жителі передавали один одному, що в лівій відкопиленій кишені пальта вождя звив гніздо горобець!

БулавГорсадущеоднародзинка.Уйогосхідномукутку містивсятакзванийП'ятийномер–старий дерев’янийодноповерховийжитловийбудинок,уякому мешкалодекількасімей.П’ятимвінвважавсянавулиці Революції,депід№ 1числивсяБудинок офіцерів (колишнійзаміськийбудинокгубернатора).

«П’ятийномер»примітнийбувнелишетим,що знаходивсязачвертькілометравідвулиці,алещеісвоїм контингентом–відчайдушними «пацанами»,зякими місцевадітворавважалазакращенезв’язуватись.

А ще пригадується одне цікаве місце – величезна вирва, скоріш за все від авіабомби. Діаметр її був 20–30 метрів, глибина – близько 4–5 (така розбіжність – через суб’єктивність сприйняття і недосконалість пам’яті різних людей).

Розташовувалася вона між вулицею Революції і крайньої алеєю, приблизно навпроти сучасного виїзду з тролейбусного парку. Бомба, мабуть, влучила зовсім поруч з алеєю, і перехожі протоптали широку стежку навколо воронки. Треба сказати, що майже всі пішоходи надавали перевагу цій алеї перед тротуаром вулиці Революції.

Причиною було те, що тротуар уздовж Міського саду, викладений клінкерною цеглою дореволюційного виробництва, під час війни був зруйнований. Від нього на кінець 50-х років залишалися окремі мощені острівці.

На початку 60-х вирву засипали, насадили дерева. Вигин алеї поступово вирівнявся і зараз майже не помітний.

Парк розвивається

У другій половині 50-х у південній частині парку над крутим схилом обладнали літню естраду – майже таку ж, як у фільмі «Покровські ворота». Лише замість естрадника-куплетиста Велюрова тут «розважали» публіку лектори товариства «Знання», демонструвалися науково-популярні і хронікально-документальні фільми та інколи проходили концерти художньої самодіяльності.

Літніми суботніми і недільними вечорами (субота тоді була скороченим робочим днем) молодь з Кордовки, Бобровіци, П’яти кутів, Мачеретовщини, солдати полку зв’язку і навіть курсанти ЧВВАУЛ (відомого серед чернігівців як Льотка) збиралася на танцмайданчику, побудованому в середині 50-х років. Природно, як і в інші роки, у такому різномастому натовпі часто виникали конфлікти. Особливо – між представниками різних родів військ.

Спочатку майданчик був обнесений невисоким бар’єром, на якому можна було посидіти в проміжку між танцями (точно не скажу, але, мабуть, вхід на майданчик тоді був безкоштовним). Потім, коли об’єкт «прикормили», над бар’єром зробили високу дерев’яну загородку від безбілетників. Танцювали під духовий оркестр вальси, танго, фокстроти…

Керував оркестром відомий у той час на все місто музикант Борис ЛеонтійовичМанілов. Пізніше адміністрація Горсаду придбала магнітофон «Днєпр» – тоді вже почалася ера чарльстону і твісту. Танцмайданчик пропрацював з перервою у два-три роки десь до середини 60-х.

І, звичайно ж, у квітні – травні під час розливу Десни маси людей зі всього міста стікалися до берега Кордовки. Годинами дивилися на хвилі, що гуляють під берегом Горсаду, між хатами Кордовки і далі, у задеснянській далечіні до самого виднокраю (тодіщенебулолісопарку,йогомісцезаймали громадськігороди).

Каталися на човнах, що їх мали в багатьох дворах Бобровіцької слободи і в кожному – на Кордовці. Слухали кумкання жаб; їхній «спів» анітрохи не відрізнявся від того, що описувала у своїх мемуарах Марія Черносвитова.

До речі, про жаб’ячі «концерти». Згадався один кумедний випадок. У ті роки до Чернігова на літо приїжджали «дачники» з Москви, Ленінграда, Риги, інших північніших міст. І ось одного дня така дама, прогулюючись по дорозі над Кордовкою, запитала в місцевої мешканки: «Послушайте, а что это за птички так красиво поют?» Та прислухалася: «Птічкі? Дак це ж жаби!» – «Как, лягушки?!» Дама була просто шокована.

Не залишався без відвідувачів улюблений парк і взимку. Річ у тому, що в південній його частині знаходилася, мабуть, найвища і найкрутіша гірка в усій окрузі. А що може бути веселіше для хлоп’ят, ніж зкотитися з неї з вітерцем на санчатах або лижвах! (Комусь слово лижви може здатися чудернацьким, але я пам’ятаю, що чув його від своєї першої вчительки.)

Чудеса цивілізації

Наприкінці 1950-х – на початку 60-х в Горсаду, який тоді офіційно іменувався Парком на Бобровиці, уздовж дальньої алеї (зараз вона веде до літнього театру) були споруджені атракціони в дусі часу: ланцюгова карусель, центрифуга у вигляді двох двомісних гвинтових літачків («Віражні літаки»), пневматичний тир, колесо огляду.

Колесо було десь у півтора рази нижчим від нинішнього; сьогодні від нього залишилась тільки одна стійка.

Найприголомшливішим був «маятник» – щогла, що коливалась на 180 градусів. На її кінці було закріплене крісло для любителя гострих відчуттів. У ті роки країна марила польотами до космосу, і розваги були відповідні, майже з арсеналу Центру підготовки космонавтів.

Цим забавкам, звичайно, далеко було до екстремальних розваг сучасних луна-парків. Але для того часу і це було чимало.

У 1970-х додалися нові забавки: дитячі гойдалки, автодром з педальними машинками, «Галявина казок» із дерев’яними скульптурами звірів, височенним «вігвамом» з жердин, а головне – із вирізаною з цілого стовбура двоствольного дуба монументальною постаттю казкового богатиря і барельєфом жінки, що, мабуть, проводжає його на ратний подвиг. Цей монумент стоїть і донині, а другий стовбур дуба продовжує зеленіти.

Тоді ж, у 70-х, була запроваджена традиція щорічних виставок квітів і плодів, вирощених чернігівцями.

У 1972 році міський сад отримав статус парку – пам’ятки садово-паркового мистецтва.

У кінці 1970-х – на початку 80-х парк був значно розширений і модернізований. Засипані частина русла річки Кордовки і улоговина, що пролягала між естрадою і колесом огляду. На спланованій ділянці споруджені фонтани, великий естрадний майданчик, оригінальні дитячі гірки, стилізовані під старовину зробленіз колод будиночки, обгороджені частоколом. Але найбільшу цікавість у дітей викликали коники поні і справжні паровоз і літак.

Стара частина парку (власне, Міський сад) значно оновилася. Замість атракціонів 60-х років з’явилися нові, більш сучасні: каруселі «Космос», «Сюрприз», два колеса огляду – велике і дитяче, взяли своїх пасажирів залізниця і монорельс. 

Концерти стали проходити в новозбудованому на березі Кордовки літньому театрі. Весь центральний майданчик, де раніше височіла постать вождя, зайняла чаша фонтану. Між атракціонами повела свою команду гномів Білосніжка.

Горсад сьогоднішній

НашомуГорсадупоталанило.Вінщасливопереживі перебудовні80-ті,і«лихі 90-ті».Незаросли алеїбур’яном. Небулипорізаніна брухтіне проіржавілиметалоконструкціїатракціонів,якубагатьохінших містахколишньогоСоюзу. І навіть у гномів залишилися незбитими шапки-ковпаки і необкусаними носи.

Додалисяновірозвагиідля найменших,ідлядорослих.Доситьчастопроводяться культурно-масовііспортивнізаходи,різніфестивалі, концерти, узимкупрацюєковзанка зпрокатомковзанів.

Добре чи не дуже можна відпочити в нашому Центральному парку – читайте відгуки в Інтернеті. Скільки людей – стільки й думок. Але, як то кажуть, краще раз побачити, ніж сто разів почути. Приходьте і поцінуйте самі.

______________________________________________________________

*Чому «Горсад», а не «Міськсад»? Тому, що для Чернігова це – споконвічна власна назва. Так само, як і «Площадь», і «Стометровка», і «Бобровіца» (в останньому випадку стосується тільки мікрорайону Чернігова), і «Кордовка»… А власні назви, як відомо, не перекладаються.

Володимир Смоленцев

еженедельник "Семь дней"
Горсад парк атракціони Смоленцев історія
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции
12 очень хорошо
(3 оценки)
Высокие оценки пользователей за Стиль изложения
382 просмотра в ноябре
Пока никто не рекомендует
Авторизируйтесь ,
чтобы оценить и порекомендовать

Комментарии