Два підлітки над Десною. Чому діти ризикують

Два чернігівські підлітки зняли відео, де вони прогулюються металевими конструкціями автомобільного мосту над Десною. Під час зйомок мостом проїжджала поліція, від якої хлопці сховалися.

Розголос на весь Чернігів

18 липня відео підхопили чернігівські ЗМІ, і на ютуб-каналі Кирила, який усе фільмував, відео отримало 2600 переглядів. Сам канал має лише 54 підписники та два завантажені відео. Інше, до речі, має 517 переглядів.

На початку відео хлопець, який представляється «Белый», вибачається, що давно нічого не викладав, каже, що зараз із другом Сергієм підніметься на автомобільний міст і сподівається на гарні кадри. Хлопець зауважує, що це не перша вилазка на міст.

Поспілкуватися з нами хлопці спочатку погодилися, але наступного дня відмовилися. У соціальних мережах автор відео, підписаного іменем Кирило, написав, що робить таки вилазки вже три роки й не знає, звідки взявся теперішній ажіотаж. Говорити відмовився. «Все выставили нас в негативном ключе, ничего не зная о нашем опыте в вылазках. Поэтому я решил дать всем конкретный видеоответ. Извините, но так для нас будет правильно. Надеюсь, больше не вернусь к этой теме», – написав хлопець.

Схоже, «руферів» образила критика в соцмережах, де користувачі обурювалися нерозумністю вчинку, пропонували батькам «виховати паском так, щоб кілька днів не могли сидіти» і звертали увагу на небезпеку не лише для неповнолітніх екстремалів, але й для випадкових людей. Мовляв, якими могли бути наслідки, якби перед водієм пасажирського автобуса, що їде мостом, не дай боже, впала згори людина? Екстренне гальмування, кермо в сторону, обмежений простір…

Переростуть?

Наталія Нудьга, практичний психолог Чернігівського обласного педагогічного ліцею, пояснює, що ризиковані розваги більше притаманні саме підліткам.

– Одна із глобальних причин подібних вчинків, які у 25, 40, 60 років стають більше винятками, пов’язана з розвитком нашого мозку. Нові дослідження показують, що структури мозку підлітка знаходяться в інтенсивному формуванні і лобова частина, префронтальна кора, у підлітковому віці ще тільки стає на етап формування.

Саме в цій частині, за словами психолога, відбувається прийняття рішень, дотримання правил, уміння бачити причинно-наслідкові зв’язки, розуміти себе й інших. Низка структур, які, наприклад, відповідають за емоції, навпаки, працюють активніше, але їх зв’язок із префронтальною корою – неякісний. Це фізіологічне пояснення того, чому діти йдуть на не завжди виправданий ризик. Психологічні ж моменти мають купу нюансів, індивідуальних моментів.

– Часто причина ховається в діях тих, хто дитину виховує. Є два різні крайні прояви у вихованні: уседозволеність, коли в батьків нема часу, можливостей чи ресурсів займатися дитиною – і в неї не так швидко формується відчуття рамок, а є – гіперконтроль, якому дитина опирається, кидаючи дорослим виклики. Тут має бути хоч якийсь баланс, – говорить Наталія Нудьга.

Як реагувати батькам

Психолог пояснює: будь-яка людина шукає схвалення. Маленька дитина залежить від дорослих і фізіологічно, і психологічно. Для всіх маленьких дітей мама, тато або обидва батьки, якщо між ними існує зв’язок, є прикладом. Тому дитина робить все, щоб мати від них схвалення, хоч би й в усмішці.

Підліток більше часу віддає школі й ровесникам, але бажання мати схвалення не зникає. Тому дорослий завжди має шукати способи залишатися для своєї дитини авторитетом або допомогти знайти якийсь інший приклад для наслідування. Для цього дітей віддають до різних таборів, секцій.

– Також подібні дії є привертанням уваги. Можливо, ті, хто виховують дитину, дозволили дитині залишитися на одинці з тими проблемами, які нині дитині здаються непідсильними. Якщо ви не знали про екстремальні захоплення дитини, можливо, у вас є негаразди у спілкуванні. Ваше здивування є дзвіночком про те, що щось не так. Чи все ви знаєте не лише про її зовнішнє життя, а й внутрішнє? – радить дорослим, які можуть стикнутися з такою самою ситуацією Наталія Нудьга. – У будь-якому випадку заспокойтеся, не виявляйте тривогу, злість, пам’ятайте, що ви злі на вчинок, а не на дитину.

Ще одна практична порада – спрямування дещо в інше русло. Дуже схоже за відчуттями, але більш безпечне і навіть корисне.

– Пам’ятайте, що колись дитина спуститься на землю – і бажання ризикувати може перерости в професійну діяльність. Щодня таку роботу виконують рятувальники, пожежники, військові, поліцейські. Чудово залучити дитину до такого заняття, як альпінізм, де вона зрозуміє, що гра за правилами не зменшує ризику, але додає відповідальності.

Наукове пояснення

Будь-яка дія дитини завжди індивідуальна, тут потрібно розбиратися з кожним випадком окремо. Але для всіх батьків, на думку Наталії Нудьги, було б корисно подивитися виступ Сари-Джейн Блекмор «Секрети роботи мозку в підлітковому віці», що є у вільному доступі на платформі TED і триває усього лише 15 хвилин. Виступ дає зрозуміти, що жоден негаразд підлітка не є навмисним. Якщо ж у вас нема можливості переглянути його – ми окреслили головні думки з виступу нейробіолога про роботу мозку підлітка.

Ще 15 років тому вважали: мозок людини розвивається протягом перших років життя. Нині мозок досліджують на різних етапах його розвитку.

1.Сектор мозку, котрий змінюється в юності найбільше, – префронтальна кора. Там знаходяться наші рішення, плани, регулювання неприйнятної поведінки, ця частина не дозволяє нам лаятися й робити щось нерозумне. У підлітковому віці вона розвивається повільно.

2.Здатність зважати на думку інших щодо власної поведінки розвивається від середини підліткового періоду й триває до його завершення. Отож, якщо у вас є дитина-підліток і вам здається, що вона нікого не слухає, то вам не здається.

3.Юність – це не сучасний феномен і не щось, що прийшло із Заходу. Історії описів юності подібні у всі часи.

4.Підлітки схильні ризикувати більше, ніж діти або дорослі. Це відбувається через лімбічну систему. Дослідження показали, що деякі сектори цієї системи набагато чутливіші до відчуття задоволення від ризику в підлітків, аніж у дорослих. Тепер згадаймо, що в підлітковому віці префронтальна кора, яка має блокувати надмірне бажання ризикувати, ще перебуває в розвитку.

5.Ризик, неконтрольовану поведінку, самоствердження дитини не можна засуджувати. Адже все це – зміни в мозку людини, які приносять деякі проблеми, але й дають можливість учитися, розвиватися й соціалізуватися.