
15:11, 11 листопада 2018 р.
Парк в Чернігові власними руками
Посеред кам’яних джунглів забудованого Ремзаводу, обабіч шумної автодороги розріссяошатний сквер Анастасії. Не чули про такий? Тоді знайомтеся.
«Зелена зона», «міні-парк», «сквер Анастасії» – місцеві по-різному називають ці насадження біля будинку №189. Напроти житлового масиву (біля управління ДСНС) раніше був пречудовий хвойний лісочок. Але згодом ялинки та сосни пішли на зруб, а замість них виросли заправки та автостоянки. Тож коли у 1996 році на проспекті Миру було здано в експлуатацію нову дев’ятиповерхівку, мешканці щойно зведеного будинку вирішили твердо: флору треба відновлювати. І відновили.
Усе починається з дачі
Із самого початку ідея виникла зовсім випадково. Подружжя Петровичів (Дмитро та Анастасія) мало клаптик городу в селі Деснянка Чернігівського району. Звідти й почали привозити саджанці дерев та квітів. Поступово територія навколо багатоповерхового будинку набувала все більш яскравого вигляду. До ініціативи залучилися й інші мешканці. Хто грошима допомагав, хто займався виключно квітами, хто опікувався доріжками. Усі гуртом створювали зелений куточок. Але так уже повелося, що він і досі називається іменем першої людини, яка започаткувала добру справу. Сквером Анастасії прогулялися й наші журналісти. І навіть змогли поспілкуватися з одним із найактивніших мешканців будинку – Дмитром Івановичем Петровичем.
– Ви приїхали якраз у час обіду, тож людей тут буде небагацько зараз. Це ж (показує у бік насаджень) справа рук усіх мешканців нашого будинку – не лишень моїх та дружини. Але я розповім, як то все було, – починає чоловік. – Дивіться, тут був будівельний майданчик. Навіть струмок протікав раніше. У Стрижень впадав. Робітники засипали його будматеріалами, а ми в цей час почали засаджувати територію деревами. Все, що тут ви бачите, – це плід людської праці, весь будинок цим опікувався. Ми за цей період, з 1996 року, посадили близько сотні дерев. Якісь із них не прийнялись, якісь потоптали будівельники, інші були зламані… залишилось усього вісімнадцять. Але й це гарний результат. Серед інших тут росте шість акацій. Ви бачили б та відчули, як вони квітнуть! Цьогоріч такі аромати були, що й на дев’ятому поверсі пахло. Крім акацій, дуби он ростуть, береза (одненька, правда), черемшина, горобина, і абрикос тут навіть є. З дубами, щоправда, біда, бо місцеві хлопчаки полюбляють жолуді з них збивати. То гілку зламають, то ще щось. Ми їх, звичайно, намагаємось потім лікувати, адже бережемо кожну рослинку. Це ж відновлення нашого мікроклімату, річ важлива.
– А до вашої ініціативи долучався хтось із чиновників, чи допомагав хтось із сусідніх будинків?
– Усе робилося за власний кошт, власними зусиллями. Ніякої допомоги не було. Єдине, поряд залишилися старі дерева біля сусідньої п’ятиповерхівки, яку будували у 70-х роках. Вони разом із нашими насадженнями немов створюють уявлення своєрідного парку.
– Плануєте й надалі засаджувати прибудинкову територію?
– Плануємо, звісно, але вік такий, що загадувати щось дуже далеко – важко. У нас же облаштуванням займаються переважно літні люди. То хтозна, як воно буде. Але хочеться, щоб цю ініціативу підтримували й інші люди, продовжували нашу справу, – зізнається пенсіонер. – Я зараз інших ще покличу. Мо, гуртом ще щось додамо, розкажемо.
Ще майданчик замінити – і ціни не було б
Дмитро Іванович пішов запрошувати сусідів до бесіди, а ми почали оглядати сквер, створений дбайливими мешканцями. З боку дороги відкривається дійсно прекрасний вид: зелена низинка, засаджена різними деревами. Де-не-де на галявині ростуть квіти. Але то лише маленька жменька порівняно з тим квітковим оазисом, що розкинувся біля самих під’їздів. Наче й будинок на пагорбі, і земля мовби погана, а воно так гарно росте, дивуються перехожі. Погоджуємося, настільки тут все охайно і поглядові мило, що не часто побачиш таке в Чернігові. Звичайно, є у нас будинки, поруч із якими і прибирають, і лад наводять біля під’їздів, але їх, на жаль, у сотні разів менше, ніж тих, де біля під’їзних дверей росте по три кульбабки.
Милуємося, аж он виходить і пан Дмитро. Каже, що ніхто компанії не склав: кого вдома немає в цей час, а хто й злякався «папараці». Справа житейська.
Поки чекали героя нашого матеріалу, помітили, що найближчий дитячий майданчик – у сусідньому дворі. Та й той – німий свідок радянських часів. Старі «рукоходи», іржаві гойдалки… Розпитали про це Дмитра Івановича.
– Ото дійсно проблема. Свого майданчика в нас немає, малеча до сусіднього бігає. Стан його самі бачите який. Звичайно, хотілося б звернути на це увагу керівництва міста чи ЖЕКу.
– Може, ще й вам би перепало. Самі ж тягнете всю цю красу навколо будинку.
– О, то ви правильно підмітили. Якби хтось допоміг, ця місцина ще красивішою б стала.
Усе починається з себе
Крім того що будинок на проспекті Миру, 189, потопає в зелені та квітах, увагу одразу привертають охайні доріжки, вимощені бруківкою. Дмитро Іванович розповів, що навіть про це подбали самі мешканці, а не хтось із «верхів». Чоловіки, які оселилися в цьому домі, знайшли на якомусь звалищі бетонні плити. На своїх горбах дотягли їх до будинку. Зробили зручну стежку. Потім до справи долучився один із мешканців, який суттєво допоміг громаді покласти на доріжки презентабельну бруківку.
Дмитро обережно дістає з внутрішньої кишені куртки згорток паперу з довжелезним списком: Світлана та Анатолій Величко, Микола Кречко, Галина Герасименко, Інна Скуратовська… Хоча перелічувати, мабуть, марно. Бо так чи інакше кожен мешканець чимось допоміг і зробив свій внесок у створення симпатичного міні-парку, який привертає до себе погляди пасажирів, що проїжджають повз нього автобусами та тролейбусами. І ви обов’язково подивіться, коли будете в цих краях. А ще краще – візьміть приклад і почніть створювати таку ж красу біля власної оселі. Тоді й спальні райони не здаватимуться кам’яними джунглями.
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Останні новини
ТОП новини
Спецтема
Оголошення
00:00, 6 лютого
00:00, 10 лютого
00:00, 5 лютого
10:46, 10 лютого
10:46, 10 лютого
live comments feed...