Чернігівське підприємство «Альтеп-Центр»: Перетворити колектив на родину, врятувати бандуру, дати тепло кожному

Підприємство «Альтеп-Центр» добре відоме тим, хто не має централізованого опалення. Їхні твердопаливні котли, що наразі випускаються під двома брендами – ALTEP і NEUS, особливого попиту набрали з 2014 року, коли стратегія України на енергонезалежність від російського газу почала реально втілюватися в життя.

Свого часу підприємство починало роботу на орендованому обладнанні, винаймаючи маленький куточок на одному з заводів. Сьогодні щороку завод, розташований на околиці Чернігова, виготовляє 6000 котлів різної потужності – від дачних до тих, які використовуються на великих промислових об’єктах. А ще – блочно-модульні котельні; теплоакумулюючі баки для накопичення надлишкового тепла, бункери для пелет, пелетні горілки.

Засновник підприємства Микола Кунденко за 11 років разом із дружиною (і тепер – заступником директора) створив виробництво повного циклу, яке включає проектно-дослідну групу, виготовлення продукції, сервіс (супровід, обслуговування, ремонт, модернізація). Сьогодні чернігівські товари добре знають не лише по всій Україні («Альтеп-Центр» входить до п’яти найпотужніших заводів країни), але й у Білорусі, Молдові, Румунії. Не за горами – польський ринок. І все це – зусиллями колективу з 200 людей, які не просто співробітники, а велика родина. Ми поспілкувалися з Миколою та Аліною Кунденками і дізналися про те, як досягти успіху, не зупинятися на досягнутому і сформувати справжню команду однодумців і друзів на підприємстві.

Перший котел – на трьох квадратних метрах і з болгаркою

– Найцікавіший момент будь-якої успішної бізнес-історії – старт. Як це відбувалося у вас?

Микола:

– У меня было 20 или 23 тысячи гривен на 2007 год. Папа – обычный инженер. Мама – рядовой бухгалтер в крупной бюджетной организации. И еще у нас был старенький микроавтобус РАФ, который я на первом этапе привлекал, и собственная болгарка. И это все. Я даже не скажу, что мне мама помогала вести бухгалтерию, – сам вел. И денег мне с 19 лет не давали – я устроился работать слесарем.

Теперь, через 11 лет, у нас около 200 сотрудников.

– А перший котел як з’явився?

Микола:

– А начиналось все с того, что я работал менеджером по продажам, и на фоне кризиса 2008 года нам нужно было найти для заказчика котел. При этом импортные польские из-за обвалившегося курса были фактически недоступны.

Сначала нашли конструктора. Объяснили: нужно вот это и вот это. Нарисуешь – заплачу. Так появились чертежи. Теперь надо, чтобы их кто-то прочитал и сделал все по ним. Из-за кризиса заказчик аванс не дает. Нашли сварщика, которому на предыдущем месте работы не заплатили. Спрашивает: на сколько заказ. Объясняю: пока один котел нужен. В итоге арендовали за 600 гривен на месяц три квадратных метра и сварочный аппарат на заводе «Металлист». Собственной болгаркой вручную нарезали металл – а это 35 кругов и всем этим дышишь. Сварили, договорились с заводом, чтобы их работники нам порубали обшивку на котел, заплатили им за два час работы…

Второй котел мало чем отличался. Приехал я на металлобазу. Говорю, давайте: вы мне лист металла (а он тогда 800 гривен стоил), а я – когда сделаю и продам котел – деньги принесу. Поверили. Теперь мы берем у этого поставщика 300 тонн металла в месяц.

– Ви працювали менеджером до цього. Це допомогло з базою збуту?

Микола:

Помогло скорее желание добиться поставленной цели. Понимаете, это 2008 год. Покупателей не было. Не до того им было. Появился один заказчик, который устанавливал котлы в школах.

Тут скорее избавлялись от лишнего. Лесное хозяйство купило польские котлы, но их пришлось продать. Покупали за 30 тысяч один, а найти попросили покупателя хотя бы за 11. В итоге – получилось продать дороже, а комиссионные вложить в развитие производства.

– Що порадите тим, хто не наважується започатковувати власну справу?

Микола:

Пока молодой, пока есть желание – стартовать и не бояться. Всегда были и всегда будут те, кто скажет: у тебя не получится. Главное, не обращать внимания на такие разговоры – смотреть вперед и добиваться успеха. Да, легко не будет. Здесь же как: сначала проблема – нет денег. Но в развитии появляются другие. Проблема персонала, проблема управления, проблема технологий, производственная площадка, оборудование… Ты все это проходишь с нуля и до конца, которого не видно. Но важно видеть цель, пробовать и не бояться.

Академія і баня

– Зараз чути багато скарг на проблему з кадрами: виїздять за кордон, не хочуть працювати, а хочуть отримувати зарплатню… Як у вас із кадрами?

Микола:

К нам вернулись люди, которые попробовали поработать в Польше и Финляндии. На самом деле это не так легко, как многим тут кажется. Во-первых, заплати налог за то, что там работаешь.Во-вторых, 12-часовой рабочий день и 6-дневная рабочая неделя. В-третьих, надо решать вопросы с жильем и питанием… Многие купились, а потом на себе ощутили, что если в таком режиме работать дома – у квалифицированного специалиста получится заработать примерно столько же.

– Якщо повертаються до вас – значить бачать переваги роботи саме тут. У чому секрет?

Аліна:

Один із секретів полягає в тому, що ми дуже багато уваги приділяємо розвитку людей, які у нас працюють, – професійному і особистісному. Ми прагнемо розвивати і підтримувати співробітників, бо від їхнього рівня задоволеності роботою залежить продуктивність праці.

Це і комплексне навчання працівників усіх відділів, і регулярне підвищення кваліфікації, і тренінги з планування та організації роботи. Цікавий проект – регулярне перехресне внутрішнє навчання, коли один підрозділ навчає інші основ своєї роботи. Це допомагає краще зрозуміти роботу кожного, усвідомити важливість кожної людини для загального успіху.

Микола:

– Еще один наш проект, которым можем гордиться, – академия сварщиков. Поскольку с каждым годом общий уровень квалификации молодых сварщиков падает, появилась необходимость готовить их. У нас молодежь может приобрести все нужные навыки не сидя за партой, а на производстве – перенять опыт у профессионалов, которые по десять лет работают.

Для этого сначала наши старожилы саккумулировали все знания, написали программу подготовки к должности, взяли и обучили технолога – и запустили академию.

– А молодь приходить влаштовуватися?

Микола:

Приходят разные люди. Одни с порога спрашивают, сколько заплатим. Другие вовсе заявляют: если 15 тысяч не заплатите – не пойду. Ну, говорим, иди ищи дальше. У нас позиция несколько иная – есть процедура принятия на любую должность. Того же сварщика ставим на несколько дней к «старикам», чтобы проверить не только навыки, но и взаимодействие с коллегами. Был один вроде бы адекватный парень, хороший профессионал, но за два дня переругался со всеми – не прижился.

Аліна:

У нас є кодекс корпоративної культури, усі положення якого ми обговорюємо, формуємо і доносимо, щоб всі розуміли, за якими правилами ми живемо і працюємо.

А щодо новачків, то існує спеціальна програма адаптації.

– Як це виглядає?

Аліна:

Коли приходить нова людина, ми не кидаємо її відразу в робочий процес. Під кожну людину в нас складається програма покрокового перебування. Перший блок – тестовий тиждень. Працівник просто знаходиться на підприємстві і виконує прості завдання. Другий блок – випробувальний термін уже з глибшим зануренням в обов’язки. Перші дні нового співробітника супроводжує безпосередній керівник і менеджер з персоналу. Це допомагає познайомитися та налагодити стосунки з іншими відділами. У новачка є план роботи на день, на тиждень, інструкції… Це реальна адаптація людини до нового місця роботи.

Микола:

У нас не просто рабочий коллектив, а большая семья. Мы проводим тут по восемь часов, после работы дважды в неделю все вместе участвуем в спортивных мероприятиях (футбол, волейбол, настольный теннис…). Раз в неделю арендуем баню для сотрудников.

Колектив – велика родина

– Це зайві витрати. Навіщо вони?

Микола:

Не все измеряется в денежном эквиваленте. Хочется, чтобы была какая-то активная жизнь и после работы, чтобы люди проводили время вместе с семьями. Для этого каждых два месяца проводим какие-то общие мероприятия: День матери, Новый год, перед 1 сентября дарим детям-первоклассникам наших сотрудников рюкзаки…

Спортивная составляющая – это не про деньги. Это сплоченность коллектива, пропаганда здорового образа жизни. Вот мы в прошлом году впервые приняли участие в бизнес-спартакиаде среди черниговских производителей. Соревновались в футболе, волейболе, драгонботе, пейнтболе, боулинге, картинге. Где-то выиграли, где-то проиграли, но в общем зачете стали победителями. Наверное, в следующий раз нас не позовут (улыбается). Это подняло боевой дух.

Аліна:

На робочих посадах у нас в основному чоловіки. Часто все, що діти знають, – «тато пішов на роботу». А коли приходять родинами – бачать, чим він тут займається, розуміють, що в багатьох домівках тепло, оскільки для цього працює тато.

– Майбутні кадри готуєте?

Микола:

В основном у наших сотрудников дети – до 5-го класса. Вот через пять лет, когда у них будет стоять вопрос, куда двигаться дальше, – обязательно будем заниматься этим.

Аліна:

Екскурсій для дітей майже не проводимо – це питання охорони праці. Але коли один раз це реалізували – зупиняли все виробництво. Працюючим лишали тільки одного робота, який пензликом малював Мадонну з дитиною. Діти були вражені.

– Футбол і лазня – це все ж більше чоловічі розваги…

Аліна:

Щоб тримати баланс, ми запровадили проект жіночого розвитку «Лілея», головна мета якого – гармонійний розвиток жінки в чотирьох напрямках

Жінка-професіонал – це можливість постійно навчатися і підвищувати кваліфікацію.

Жінка – громадський діяч – це залучення до благодійної роботи (ми підтримуємо дитбудинки, хворих діток, сім’ї, які потребують допомоги), участь у внутрішніх проектах.

Жінка як така – це регулярні майстер-класи на підприємстві з візажистами, фотографами, заняття з фейсбілдингу.

Жінка з власним хобі – можливість відвідувати спортивні заходи, танцювальний гурток…

Микола:

Нам скучно на корпоративах, поэтому решили воспитать танцоров и массово записались на обучение (улыбается).

Аліна:

Якщо ми забезпечимо комплексний розвиток, якщо людина повністю задоволена, відчуває себе корисною, може собою пишатися – це завжди плюс. Ми відповідальні за людей, а від продуктивного співробітника залежить благополуччя всіх нас.

– Підприємство «Альтеп» уже кілька років є членом Торгово-промислової палати. Навіщо це вам?

Аліна:

– ТПП дає можливість організувати взаємодію бізнес-спільноти, спілкування. Це платформа, щоб зустрітися, обмінятися досвідом, навчитися бути корисним одне для одного. І нам хотілося стати частиною цієї платформи, щоб знайти натхнення.

До речі, минулого року ми здобули перемогу як найкраще підприємство в номінації «За високі досягнення в розвитку виробництва». А особисто мене Торгово-промислова палата висунула на конкурс «Жінка року», в якому я також здобула нагороду.

Місія – врятувати бандуру

– Крім основного напрямку роботи – виробництва котлів, у вас є ще чи то супутній бізнес, чи то поки що хобі… Звідки ідея робити бандури?

Микола:

Это было случайно. Рассказать кому – не поверят.

– А ви спробуйте.

Микола:

– Когда еще жил у тещи, решили переделать коридор. Позвали помочь соседей. После первого дня, когда часть работы была уже сделана, как полагается ужинаем «по трудам» – и разговорились. Один оказался бывшим моряком, а другой говорит: «Столяр. Делал бандуры». Как это? Почему «делал»? А, говорит, сейчас Музыкалка окончательно закрывается, все режут на металлолом. Я не сдержался. Так это же наше достояние! А его на металлолом?! Давайте заберем, спасем – может когда-то медаль получим (улыбается).

– Спасли?

Микола:

Сразу же сели в машину, поехали – а там уже полный ЗИЛ загруженный с оборудованием, «приспособами», документацией. Кто что ухватил – тот и молодец. Говорю – давай вези не на металлолом, а к нам. В общем, основную часть инструмента и чертежей мы выкупили – вытащили буквально из-под ножа и горелки. И начали формировать парк оборудования, чтобы заниматься производством. Сделали у тещи пристройку, взяли сотрудников.Пока не могли их загрузить в полной мере – работали они у нас слюсарями, а потом постепенно выводили людей на их прямую специальность.

– Получилось?

Микола:

Сначала пошагово возрождали технологии, восстанавливали чертежи, которые в основном все были вручную нарисованы, автоматизировали. В итоге все это вылилось в полноценное производство музыкальных инструментов.

Аліна:

– Усього існує три типи бандури – класична, підліткова і з механічним перемиканням тональностей. Ми освоїли класичну і дитячу.

– Це вже бізнес, чи поки що хобі?

Микола:

Не бизнес. Пока что не продаем, а усовершенствуем технологию. Одну бандуру подарили детям на конкурсе. Изготовили несколько больших и маленьких, чтобы отточить все процессы. Бандура – это же не просто кусок дерева. Здесь и порода материала, и процедура заготовки, и масса других нюансов.

Вот корпус делают из вербы и тополя. С этим проще. А деко – из карельской ели по технологии нужно делать, которая растет в России. Понятно, что просто так поехать туда и спилить – не получится. Да и говорить, что наш украинский инструмент сделан из российской ели, не вариант. Поэтому начали искать заменитель в Украине, который бы не повлиял на результат. Нашли смереку.

Раньше костяные подструнники делали как? Ехали на мясокомбинат, выбирали там кости, варили их и потом вытачивали подструнники. Сейчас комбината нет. Тех, кто поедет выбирать кости, тоже нет. В итоге мы остановились на меди…

Аліна:

Але все ж ми дотримуємося технологій класичної чернігівської бандури. Вона вважалася найкращою, отримала визнання, і технологія виготовлення була унікальною. Змогли знайти, зберегти, але час рухається і з’являються нові технології покриття, полірування…

Микола:

Для примера: полироль раньше везли из Пакистана. Представляете размах?! Где Чернигов, где карельская ель, а где Пакистан.

– Але все ж очікуєте, що ваші бандури будуть купувати?

Аліна:

Восени ми випустили першу партію. Не реалізували її, а віддали інструменти на апробацію музикам. Вони нам дали рекомендації: струни розташувати трішки вище, щоб жінки не чіпляли нігтями, малюнок перенести, щоб діти не відволікалися… Так що поки це експериментальне виробництво, але попит є. Про нас дізналися, телефонують, замовляють… У нас є окрема людина, яка займається цим напрямком.

Це дуже велика відповідальність. Не хочеться робити абияк. Краще почекати і зробити все без промахів.

– В Україні ще хтось робить бандури?

Микола:

Есть Львов, но там другая технология. И мастера-одиночки. Вроде бы все.

– Навіщо це все? Адже основний напрямок розвивається, приносить прибуток…

Микола:

В наших условиях, в которых живем, мы потеряли что-то… Теперь – жажда работать ради бабок и машин. Но от их количества счастливей не становишься. Больше кайфа, когда придумал и воплотил новую модель. Это достижение. Партия бандур – это достижение! Получаешь удовольствие.

Я не за славой гонюсь, но спасение инструмента для меня как патриота (хотя я никому не говорю по телевизору про это) – это мой вклад, который я могу сделать сейчас. И это останется.

еженедельник "Семь дней"
Альтеп Микола Кунденко Аліна Кунденко котли бандура
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции
Автор
(0 оценок)
Актуальность
(0 оценок)
Изложение
(0 оценок)
Я рекомендую
Пока никто не рекомендует

Комментарии

Комментарии предназначены для общения, обсуждения и выяснения интересующих вопросов

Политика
Напередодні кандидат в депутати по округу №205 Олег Семінський в присутності ряду ЗМІ заявив про те, що свято Івана Купала в Чернігові, під час якого велася агітація за іншого кандидата Валерія Куліча було організоване Чернігівською міською радою, і має ознаки «розкрадання коштів» та «зловживання службовим становищем». Реагуючи на такі закиди, управління культури та туризму Чернігівської міської ради оприлюднило офіційну заяву, в якій зазначило: свято Іван...
ПРЕДВЫБОРНАЯ АГИТАЦИЯ
Настоящий скандал произошел на долгожданных дебатах в эфире телеканала «Новый Чернигов». Кандидаты по 205-му округу должны были презентовать свою программу с которой идут в парламент. Пришло 3 кандидата: Юрий Власенко, Валерий Кулич и Владимир Ткаченко. Первым слово взял правозащитник Юрий Власенко. Кратко представил собственное видение развития страны и города. Следующим говорил Валерий Кулич. Экс-губернатор рассказывал не о себе, а пытался очернить своих...
Культура
Это уже второй фестиваль, который будет проходить в Соснице. На официальной странице мероприятия в Facebook говорится, что все желающие смогут не только развлечься, увидеть театрализованные постановки и исторические реконструкции, но и принять непосредственное участие в процессе съемок видео как: сценарист; режиссер; актер; оператор; монтажер. Так же для посетителей фестиваля должны организовать: арт-студии (фото, видео монтаж, актерство, грим); киноквест,...
ПОЗИЦІЯ
ПОЗИЦІЯ. На Чернігівщині буде втілено План розвитку Чернігівщини, який передбачає поліпшення якості доріг, медицини, освіти, житлово-комунального господарства. Також планується втілити програми зі створення нових робочих місць і розвитку самоврядування. План розвитку Чернігівщини розроблено з ініціативи народного депутата Максима Микитася за участі місцевих громад області. «Ми працюємо в області не один рік. Завдяки діалогу з людьми визначили головні кроки...
Общество
За последние два года в Чернигове установили 171 новую стеклянную остановку (36 из них оснащены электронными табло), пять из которых сегодня, 18 июля, передали на обслуживание КП "АТП-2528". Об этом сообщает пресс-служба Черниговского горсовета. Список переданных остановок: Отмечается, что КП "АТП-2528" обслуживает абсолютно все остановки общественного транспорта в городе. Именно сотрудники этого предприятие должны: мыть стекло; подметать; вывозить мусор;...
Криминал
Приговор в виде штрафа девятикласснику вынес Деснянский райсуд. Об этом сообщает Черниговская местная прокуратура. Ранее сообщалось, что школьник договорился купить видеокарту, однако на сделку пришел не с деньгами, а с газовым баллончиком "Терен-4". Его применение и помогло украсть товар стоимостью 5 331 грн. Инцидент произошел в апреле. В суде школьник свою вину признал, раскаялся и возместил ущерб потерпевшему. Поэтому решение суда - штраф: 1 020 грн.
Общество
Жительница Чернигова предлагает продлить 25-ю маршрутку, которую укоротили в апреле. Потому что альтернативные маршрутки №41 не отвечают возросшему спросу передвижения пассажиров. Об этом говорится в инициативе Ларисы Коломиец в Единой системе местных петиций. Она утверждает, что на 41 маршруте работает только 3 автобуса, еще 2 - в ремонте. Поэтому интервал движения от проспекта Мира до Химволокно очень большой. Для решения проблемы Лариса Коломиец и предл...
Общество
Испытания авиаракет черниговскими военными проходили на авиаполигоне "Повурск", что на Волыни. Об этом сообщает информагенство Минобороны Украины. Летный экипаж Государственного научно-исследовательского института летных испытаний и сертификации вооружения, военной техники испытывал авиауправляемые ракеты  Х-29Л и Х-29Т. Стреляли по наземным целям. Для полетов использовали фронтовой бомбардировщик Су-24М. Авиакоманда, проверявшая ракеты - летчик-испытатель...
Общество
Нині зупинка автобусного маршруту №1 на вулиці Жабинського називається «Меблевий магазин». Насправді магазину там вже давно немає – тому логічно було би перейменувати зупинку, вважає фахівець з інформаційної діяльності КП «Чернігівводоканал» Ігор Грищенко. Через соціальні мережі він звернувся до управління транспорту. Оскільки сюди часто приїздять абоненти КП «Чернігівводоканал», то, на його думку, доречно було би назвати зупинку так, як і підприємство. Ал...