Про інакшість чернігівської дівчини

Монолог дівчини з Чернігова, яка має інакшу сексуальну орієнтацію

Перше відчуття неспокою й нерозуміння пов’язую ще з початковими класами. Я прийшла після школи додому, хтось із рідних мене запитав: «А хто тобі з хлопчиків подобається?».

Пам’ятаю це відчуття відсутності відповіді. Мені ж ніхто не подобався. Але, якщо запитують, чи хтось подобається, то ж хтось має подобатися? Якщо запитують саме про хлопчика, то це має бути конкретно хлопчик?

Потрібно щось відповісти.

Мені не подобалися ні хлопчики, ні дівчатка, і я вигадала когось із знайомих хлопчаків.

Але перше чітке усвідомлення прийшло в підлітковому віці, мені було десь 14 років. Я злякалася. Одразу ж відчула, що поговорити буде ні з ким. Тому говорити почала із собою, копати в себе, думати, чому так сталося. Може, я ненормальна? Може, я вигадую? Може, минеться? Це підліткове? У школі ж казали, що вся ця емоційність – часткове вікове. Може, і це вікове.

Тому я закривалася. Хоч ніде збоку в тому віці не чула, що мої відчуття є «ненормальними».

Моя мама – учителька. Здавалося б, могла би прийти до неї з цим. Та я наперед відчувала, що це не та людина, якій можна без остраху сказати: «Мені подобаються дівчата».

Школа

Суперечливі спогади. Моя школа на Шерстянці стала чи не єдиним місцем, де я боялася якось себе виказати, і саме там отримала першу впевненість, що зі мною все нормально.

У той час я стала тісніше спілкуватися з однокласницею, яка вже звикла до «цього», вона більше знала і читала, багато говорила зі мною. Вона пояснила, що нічого смертельного не відбувається. Любити когось своєї статі – це не соромно, це не «гріх».

Так, таких людей менше, але вони є і, власне, нічим не відрізняються від інших.

Я розуміла, що всі ми найперше люди. І маємо співіснувати, учитися приймати одне одного з усіма відмінностями.

Але потім підбігали однокласниці й пищали: «Ти що-о-о, ідеш з нею гуляти? Вона ж лесбійка!». Я блідла, страх збирався внизу живота, усе труситься: «Та ви що, звісно я нікуди з нею не ходжу, ви що!». Далі вони щось сміються, а я втискаюся в стіну й витискаю із себе посмішку.

Чому дівчата так реагували? Звідки у дітей, які ще з цим не зіштовхувалися напряму, з’являлося упередження й необережність. Адже, ставлячи мені таке запитання, вони вважали, що мені не можуть подобатися дівчата?

Коли у дітей починається формуватися бажання «тюкати» за інакшість – гадки не маю. У школі такого не закладали. Ніхто з учителів не казав, що дівчині любити дівчину – погано. Але і що добре чи, врешті, не зле – теж не казали. Взагалі про це не казали. Ніби цього нема.

Оточення

Стосунків із хлопцями я не мала, вони лише супроводжували мене змалечку. Це старший брат, його друзі, сусіди на поверсі – усі хлопці були, у класі з хлопцями дружила.

Але що зробити з відсутністю будь-якого потягу до чоловіка? Змушувати себе – дурниці. Це псує внутрішню самоорганізацію ще більше, ніж спроба зрозуміти, чи все з тобою так.

Так, були хлопці, але ж не силувати себе через чиїсь погляди.

Тому в школі я мовчала, а далі мені почало щастити.

Після школи я потрапила в оточення людей, яким не казала прямо про те, що лесбійка, але й не приховувала цього. Це однозначно добре впливало на мій психологічний стан, у мене формувалися довірливі стосунки з відкритими людьми.

Це краще, що могло на той час статися, – компанія людей, наприклад в університеті, яким не треба нічого пояснювати, бо в них стільки відкритості до світу, що будь-яка річ сприймається як та, що може бути і має право бути. Ти така, і це не піддається обговоренню, як і те, що он тій дівчині подобаються хлопці.

Але частково це й біда, бо ти звикаєш до цієї відкритості й толерантності. А такі не всі і на шляху стаються всілякі люди.

Мені пощастило не знати у мій бік агресії через свою «інакшість». У Чернігові мені траплялося або розуміння, або байдужість. Але не злість, круглі очі, скривлені губи, бажання «допомогти», пояснити, виховати. Може, хлопці не одразу серйозно сприймали, що я лесбійка, і робили спроби залицятися.

Мама

Серед моїх знайомих багато гомосексуальних людей, тобто людей, яким подобаються люди їх статі. Усі вони чимось займаються, щось творять і живуть.

Я звикала до такого оточення, і думалося, що якщо чужі люди так реагують, то найближчі точно все зрозуміють. Можливо, через їх вік і радянський досвід, їм треба буде дещо більше часу. Але ні.

Знала, що колись розповім мамі. У підлітковому віці, насправді, я змовчала ще й тому, що не була до кінця впевнена. А раптом таки вигадую?

Ми з мамою ніколи не говорили про мої стосунки з хлопцями, про моє особисте життя. Але моїх друзів-хлопців, з якими я починала спілкуватися тісніше, вона сприймала за моїх хлопців. Тобто мені й не треба було нічого пояснювати. Мама все собі сама надумувала.

І це нормально, гадаю. Її життєвий досвід, мабуть, не давав можливості уявити щось інше. А поки не сперечалася, знаючи, що пізніше все поясню.

Але таки боялася, що це виявиться занадто болісно для обидвох.

А поки дзвоню мамі і кажу: «Мамо, я сьогодні в Івана ночую».

Вона думає, що то в мене стосунки. Але то просто небажання так пізно ввечері самій вертатися через півміста додому. А от у слово «самій» вкладаю підтекст того, що майже всі хлопці сприймають мене як «свого» і ніхто б навіть не подумав, що мене можна провести додому. Тому, зазвичай, доводиться лишатись там, де гуляю.

Злість

Я не планувала розказати мамі це так, як вийшло. Мала бути інша розмова – спокійніша, спланованіша.

Але до нас додому починає приходити моя дівчина, ми багато проводимо часу разом. Мама сприймає її як подругу, хоч вона їй не дуже подобається. Мамі-вчительці загалом нелегко догодити з друзями.

Одного разу ми лежали з тією дівчиною в ліжку, насправді просто лежали і говорили, нічого такого. Повернулася мама. Я підвелася, вийшла – дещо сонна, пом’ята. Мама насторожилася, а я чомусь не змогла втримати привітливість.

Подруга пішла. Мама була агресивна. Сказала, що більше не хоче бачити її в нашому домі, сказала, щоб я не спілкувалася з нею.

Я, звісно, не згодна була на таке. Ми далі з нею спілкувалися, я виходила з дому, мама запитувала, куди я, я відповідала, що гуляти.

– Так, з нею теж.

Я скількись ще мовчала, а тоді одномоментно зізналася, що мені подобаються дівчата.

Нема аргументу

Її реакція була страшною. Вона мовчала й дивилася.

А я ж уже звикла до того, що чужі люди сприймали це легко. У моєму оточенні людина подобається людині. Усе на цьому.

Мама ж відмовилася щось сприймати. Вона не могла з цим змиритися, і жодні розмови не допомагали.

Спочатку вона звинувачувала мене, тоді – себе: вона недобачила, недовиховала. Тобто спочатку це пішло у площину виховання. Потім мама сказала, що це неприродно, потім, що це хвороба, яка, насправді, лікується.

Я намагалася нам допомогти, давати їй читати якісь наукові статті, пояснювала, що ні, мамо, це не хвороба, ні мамо, це не «неприродно».

Добре. Говоримо. Мама щось читає. Але є ще дещо, що неможливо перейти й що вирішує наші подальші стосунки.

Моя мама дуже релігійна.

Тому так, ще можна знайти аргументи до того, що це таки не «неприродно» і що це не хвороба. Гомосексуальність виключили з переліку хвороб ще в 90-х роках, але й до того про це вже було відомо. Гомосексуальність не лікують струмом чи таблетками, науковці це взагалі засуджують.

Але аргументу проти того, що це гріх, для православної людини нема. Тому вранці мама почала давати мені святу воду. Спочатку я ставилася до цього байдуже. Ну добре, я вип’ю – і що зміниться?

Але всьому є межа.

Бог

Я виховувалася у родині, яка вірить у Бога. Бог і церква в ній займають певне місце.

Але після святої води й моєї «гріховності» я стала віддалятися. З позиції найближчої мені людини я грішу і мене не пустять до раю. Тобто Бог не приймає мене?

Взагалі, Біблія така річ, яку можна підтасувати й підкрутити відповідно до ситуації, усе через неї можна виправдати й засудити.

Я вірю в те, що справжня сила – вона гуманістична й спрямована на людину. Гадаю, що коли нас і судитимуть після життя, то за вчинки й душу. Якщо ж судитимуть за сліпу молитву й щонедільну церкву – то це сумно.

Сподіваюся, що Бог дивиться в середину. Як і будь-яка толерантна людина.

Уся ця свята вода, гріховність – я могла залишатися вдома.

Спочатку мала надію, що це поверне її до мене, схилить на мій бік, але нічого не сталося. Можливо, їй потрібен час. Добре. Хай побуде з цією думкою. Я її розумію.

Київпрайд

Минулого року точно знала, що поїду. Мені не було страшно. Я не думала, що мені щось загрожує. Хоч інструкція для учасників 20-хвилинного гей-прайду місцями схожа на план дій у випадку терористичного акту.

Київпрайд 2018

Я не була активною учасницею. Може, тому мені й не було чого боятися. Ішла не першою, була десь наприкінці колони, і насправді майже не бачила, що там попереду. Але вже цього було мені досить.

Люди ж вийшли не за легалізацію одностатевих шлюбів чи «пропагуючи» гомосексуальність. У тім натовпі було безліч людей одружених, з дітьми, найрізноманітнішого віросповідання.

Київпрайд – це про різноманіття, яке має право на існування, це свято прав і рівності, усвідомлення того, що світ – великий.

Страшно те, що ми не чинили нічого злого, але йшли в оточенні поліції. Бо світ великий і люди настільки різні, що можуть прийти з палицями.

А я почувала себе радісно. Знімала відео й не боялася викласти то у соцмережі. Мені відписували різні люди, мовляв, круто, що ти там, наступного разу і я прийду. Бо це не про гомосексуальність, а про відкритість. Після повернення з Києва стало сіро.

В університеті замдекана підняла настрожено брови:

– Ти що, була на «Марші»?

– Так.

– І що ти там робила?

– Брала участь.

Вона дивиться й сама ніби відповідає: «Ага, як для приколу?».

І оця хода, що відбулася в серпні минулого року в Чернігові –на захист та підтримку традиційних цінностей… Мені цікаво, від кого захист? Хто на них нападає? Хто їх не підтримує? Невже на «Київпрайді» звучало хоч щось проти сім’ї?

Багато хто з тих людей, які йшли у серпневій ході, не помічають того, як травмують своїх дітей. Наше суспільство так суворо тюкає прояви інакшості, що навряд ті люди, що йшли там, цікавилися у своїх дітей, а чи не…

Я

Мені не страшно, але боляче.

Мабуть, мені легше, бо дівчина. Найбільше – в мене кинуть щось, залякають. Хлопців б’ють.

Не боюся відкритися повністю, у моєму оточенні знають про мою сексуальну орієнтацію. Не приховую, але й не афішую. Просто живу у світі так, щоб інакшість не була чимось таким, що треба постійно обороняти чи виправдовувати.

І в мене є ще кілька рідних людей, так само релігійних, яким своїм зізнанням не хочу зробити боляче. Я піклуюся про своїх близьких, навіть якщо не розділяю їх погляди.

Просто хочеться добрішого й простішого світу, де місце є всім.

Еженедельник "Семь Дней"
ЛГБТ гомосексуальність сексуальна орієнтація розповідь
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции
Автор
(0 оценок)
Актуальность
(0 оценок)
Изложение
(0 оценок)
Я рекомендую
Пока никто не рекомендует

Комментарии

Комментарии предназначены для общения, обсуждения и выяснения интересующих вопросов

ПРЕДВЫБОРНАЯ АГИТАЦИЯ
Настоящий скандал произошел на долгожданных дебатах в эфире телеканала «Новый Чернигов». Кандидаты по 205-му округу должны были презентовать свою программу с которой идут в парламент. Пришло 3 кандидата: Юрий Власенко, Валерий Кулич и Владимир Ткаченко. Первым слово взял правозащитник Юрий Власенко. Кратко представил собственное видение развития страны и города. Следующим говорил Валерий Кулич. Экс-губернатор рассказывал не о себе, а пытался очернить своих...
Культура
Это уже второй фестиваль, который будет проходить в Соснице. На официальной странице мероприятия в Facebook говорится, что все желающие смогут не только развлечься, увидеть театрализованные постановки и исторические реконструкции, но и принять непосредственное участие в процессе съемок видео как: сценарист; режиссер; актер; оператор; монтажер. Так же для посетителей фестиваля должны организовать: арт-студии (фото, видео монтаж, актерство, грим); киноквест,...
ПОЗИЦІЯ
ПОЗИЦІЯ. На Чернігівщині буде втілено План розвитку Чернігівщини, який передбачає поліпшення якості доріг, медицини, освіти, житлово-комунального господарства. Також планується втілити програми зі створення нових робочих місць і розвитку самоврядування. План розвитку Чернігівщини розроблено з ініціативи народного депутата Максима Микитася за участі місцевих громад області. «Ми працюємо в області не один рік. Завдяки діалогу з людьми визначили головні кроки...
Общество
За последние два года в Чернигове установили 171 новую стеклянную остановку (36 из них оснащены электронными табло), пять из которых сегодня, 18 июля, передали на обслуживание КП "АТП-2528". Об этом сообщает пресс-служба Черниговского горсовета. Список переданных остановок: Отмечается, что КП "АТП-2528" обслуживает абсолютно все остановки общественного транспорта в городе. Именно сотрудники этого предприятие должны: мыть стекло; подметать; вывозить мусор;...
Криминал
Приговор в виде штрафа девятикласснику вынес Деснянский райсуд. Об этом сообщает Черниговская местная прокуратура. Ранее сообщалось, что школьник договорился купить видеокарту, однако на сделку пришел не с деньгами, а с газовым баллончиком "Терен-4". Его применение и помогло украсть товар стоимостью 5 331 грн. Инцидент произошел в апреле. В суде школьник свою вину признал, раскаялся и возместил ущерб потерпевшему. Поэтому решение суда - штраф: 1 020 грн.
Общество
Жительница Чернигова предлагает продлить 25-ю маршрутку, которую укоротили в апреле. Потому что альтернативные маршрутки №41 не отвечают возросшему спросу передвижения пассажиров. Об этом говорится в инициативе Ларисы Коломиец в Единой системе местных петиций. Она утверждает, что на 41 маршруте работает только 3 автобуса, еще 2 - в ремонте. Поэтому интервал движения от проспекта Мира до Химволокно очень большой. Для решения проблемы Лариса Коломиец и предл...
Общество
Испытания авиаракет черниговскими военными проходили на авиаполигоне "Повурск", что на Волыни. Об этом сообщает информагенство Минобороны Украины. Летный экипаж Государственного научно-исследовательского института летных испытаний и сертификации вооружения, военной техники испытывал авиауправляемые ракеты  Х-29Л и Х-29Т. Стреляли по наземным целям. Для полетов использовали фронтовой бомбардировщик Су-24М. Авиакоманда, проверявшая ракеты - летчик-испытатель...
Общество
Нині зупинка автобусного маршруту №1 на вулиці Жабинського називається «Меблевий магазин». Насправді магазину там вже давно немає – тому логічно було би перейменувати зупинку, вважає фахівець з інформаційної діяльності КП «Чернігівводоканал» Ігор Грищенко. Через соціальні мережі він звернувся до управління транспорту. Оскільки сюди часто приїздять абоненти КП «Чернігівводоканал», то, на його думку, доречно було би назвати зупинку так, як і підприємство. Ал...
Криминал
Деснянский райсуд на два года ограничил свободу девушке, а также установил аналогичный испытательный срок, за укус полицейской при исполнении. Об этом сообщает Черниговская местная прокуратура. Инцидент произошел ещё в сентябре прошлого года. Капрал патрульной полиции находилась недалеко от дома на проспекте Мира, 120, где, по сообщению, случилась драка. Там патрульную за левую руку и укусила осужденная. Вывод медэкспертизы показал, что правоохранительнице...