Чернігівські приїжджі: хто, чому і звідки?

Життя сучасного міста як в Україні, так і у світі загалом неможливо собі представити без міграції населення. Одні виїжджають з міста, а інші навпаки – бачать у ньому перспективи або вдалі можливості для життя та переїжджають до нього. Така ж ситуація і з Черніговом, з якого молодь в основному виїжджає в Польщу, Чехію або Угорщину, але ж є і люди, які обрали його своїм містом для життя.

Мотивацію тих, хто виїжджає з Чернігова, усі ми більш-менш розуміємо і знаємо: відсутність роботи, низька зарплата та стереотип «місто пенсіонерів». І нам стало цікаво самим поспілкуватись з людьми з абсолютно різних сфер діяльності, які, навпаки, переїхали до Чернігова, почути їхні історії та мотиви для такого важливого кроку в життіі розповісти це вам – нашим читачам. Герої цього матеріалу розповіли, звідки і чому вони переїхали до Чернігова, що їм за час життя в місті найбільше сподобалось, а що найбільше дратує та, звісно, чого їм не вистачає в Чернігові у порівнянні з рідним містом, яке вони покинули.

  • 1. Чому ви переїхали в Чернігів?
  • 2. Що вам подобається і не подобається в Чернігові?
  • 3. Чого вам найбільше не вистачає в Чернігові? За чим сумуєте?
  • 4. Чи збираєтеся лишитися в Чернігові назавжди?

Світлана Сурай, акторка Чернігівського обласного академічного українського музично-драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка:

1. Переїхала до Чернігова в серпні 2015 року. Причиною мого переїзду став драмтеатр, в який я з чоловіком влаштувалась працювати. Моє рідне місто – Львів. Але переїзд відбувся зовсім з іншого міста. Оскільки до чернігівського театру встигла попрацювати в чернівецькому та луганському театрах, зокрема й пожити там також, але народилась та прописана у Львові.

2. Сподобалось, що місто розвивається в плані зовнішнього вигляду. Ремонтуються дороги, приводяться до ладу парки, охайні клумби тюльпанів теплої пори року й інші квіткові фантазії, що милують око. Видно, що щось у місті робиться. Звісно, можна насміхатись і говорити про «відмив грошей» і бути в шоці від сум, які на це виділяються, але це все річ ні для кого не нова в Україні. Проте, у свою чергу, чимало міст закинуті взагалі.

Що категорично не подобається, так це проблема зі сміттям і засміченістю останнім часом. Я взагалі є прихильницею сортування сміття. Щось намагаюсь здавати в Чернігові, а щось везу в столичні пункти прийому. Було б чудово, якби в нашому місті була налагоджена система вивозу сортованого сміття, стояли баки для різного виду сировини і людей би привчали до цивілізації. Можливо, навіть започаткували безкоштовні курси, де б допомагали та пояснювали, як сортувати сміття, для чого і що таке екоактивність, який у ній сенс.

У Чернігові реально брудно! Це не означає, що в інших містах не так, кажу, що бачу в себе перед очима. Сміття валяється на вулицях, і це жахливо. Люди в нас, вибачте, дикі. Навіть, до урни своє сміття донести не можуть. У багатоповерхівках заварили сміттєпроводи. Логічно, це справді пережиток минулого, це негігієнічно і через безсовісних людей прибиральникам було несолодко. Ще в Чернігові в жахливому стані транспорт. Думаю, навіть пояснювати нема сенсу, усі все бачать. І розклад… ніби не місто, а село. Десята вечора – забудь про нормальний приїзд додому. Натомість в інших містах і до дванадцятої вечора часом ходять автобуси... Було б добре, якби на це звернули увагу. Якщо ближче до рідної теми, то дуже приємно, що чернігівці полюбляють ходити в театр, але хотілося б, аби вся культура фінансувалася краще.

Кожен сам собі порадник у питаннях переїзду, бо причини покинути рідний дім у кожного різні. Єдине, що можу сказати, так це те, що місто досить зручне для проживання.

3. Я сумую за атмосферою рідного міста. Львів особливий! У Чернігова теж є своя особлива атмосфера, але львівські вулички, будиночки, кафешки, крамнички, книгарні там зовсім інші. Хто був у Львові, мене зрозуміє. Лише надлишок туристів, який є у Львові, не дуже хотілося бачити кожного дня. А ще в Чернігові мені не вистачає української мови, адже в місті дуже мало україномовних жителів.

4. У Чернігові проживаю трохи більше чотирьох років, тому вже почала звикати до міста. Кар’єра наче теж добре складається. Чи в майбутньому бачу себе в цьому місті? Мабуть, так, але це ще покаже час та майбутня можливість професійної самореалізації й розвитку. Оскільки причина переїзду – все ж таки саме місце роботи, а не безпосередньо місто. Хоча є міста, де я не хотіла б жити точно, тому і театр там теж не розглядався мною як місце роботи.

Світлана Халімоненко, військовослужбовець ОК «Північ»:

1. Я служу офіцером пресцентру в Збройних силах України, а саме в Оперативному командуванні «Північ».

Переїхала до Чернігова у листопаді минулого року. Останні три роки перед переїздом до Чернігова і після підписання контракту із ЗСУ жила в різних містах по всій Україні. Сама із Сумської області, міста Глухова.

Насправді у мене було бажання перевестись саме до Чернігова, я не опинилась тут примусово. Була службова можливість обрати місто, і я зупинилась на Чернігові. Коли вже остаточно переїхала сюди й облаштувалась, то зрозуміла, що зробила правильний вибір.

Знала про Чернігів і раніше, адже у 2017 році була тут у відрядженні півтора місяця. Це був мій перший довготривалий період проживання тут. Перше ж моє знайомство з Черніговом відбулось ще у школі, коли ми з класом приїжджали сюди з екскурсією. Ще мене з Черніговом пов’язував такий цікавий момент, що тут, у військовій частині біля Льотного училища, на строковій службі був мій старший брат. І поки він служив, ми з мамою періодично приїжджали до нього в гості. Тоді я приміряла його форму та сфотографувалась, і нещодавно мама, передивляючись цю фотографію, сказала: «Це ж треба яке співпадіння, ти на початку двохтисячних міряла у Чернігові військову форму, а зараз сама військова і живеш у цьому місті». Щось у цьому символічне однозначно є.

2. Мій рідний Глухів та Чернігів дуже схожі між собою, мають схожий історичний дух, вигляд будівель, церков тощо. Тому Чернігів для мене реально став другим найріднішим містом у світі. Одразу кидається в очі, що місто швидко розвивається, особливо в порівнянні з іншими містами, де я була. Чернігів охайний і приємний, напевно, для кожного, хто сюди приїжджає.

Із негативу можу сказати, що в місті жахлива ситуація з транспортом, як і по всій Україні. Зокрема, водії маршруток у Чернігові частенько неповажно ставляться до військовослужбовців, які є учасниками бойових дій. Я на собі неодноразово відчула таке негативне відношення, і це розчаровує. Звичайно, це не якась особливість тільки Чернігова, але певний негатив є.

3. З рідного міста мені не вистачає рідних та близьких людей. Також у Глухові є особливі для мене місця, з якими пов’язані свої згадки та асоціації... ось їх до Чернігова ніяк не перевезеш – тільки туди приїжджати і згадувати приємні моменти.

У принципі, все, що мені потрібно для життя, у Чернігові я знайшла. І це добре, бо взагалі ніколи не планувала виїжджати з рідного міста. Усі намагаються з таких маленьких міст, як Глухів, виїхати, а я, навпаки, не хотіла, але військова служба внесла свої корективи. У відрядженнях до українських мегаполісів по типу Харкова та Києва я дуже втомлююсь від ритму життя, який там заведений. Приїжджаю в той же Чернігів і реально відпочиваю. Чернігів – найбільш комфортне місто для життя, а якщо ти хочеш відчути на собі особливості мегаполісу, то півтори години їзди – і ти в столиці.

4. До кінця контракту в мене майже чотири роки, і поки я нікуди не планую переїжджати з Чернігова. Хотіла б залишитись тут, але служба у війську – річ непередбачувана.

Світлана Кузіна, переселенка з Криму:

1. Я дружина військового, який служив у Криму, а саме – у Феодосії. Після того як у 2014 році російські війська перейшли кордон та опинились на півострові, ми за рішенням командування були вимушені переїхати на материкову частину України. Спочатку ми потрапили до Запоріжжя, а вже через деякий час частину, де служив чоловік, перевели до Чернігова. Ось так у 2014 році ми опинились у Чернігові й живемо досі.

2. Не можу сказати, що Чернігів нас чимось розчарував – нас сама ситуація, в яку ми потрапили, розчарувала, ось і все. Ми виїхали з рідної домівки з двома сумками і вже тут починали пристосовуватись. У Чернігові мені дуже сподобались люди. Вони нас зустріли, намагались всіляко допомогти продуктами, зимовим одягом тощо. Окрім цього, відзначу міську та обласну владу, яка теж не залишилась осторонь та за можливості допомогала. Також пізніше за підтримки чернігівців ми створили громадську організацію «Кримська громада», яка стала допомагати переселенцям з Криму та Донбасу, а також учасникам АТО\ООС.

У Чернігові мене вразило одне місце сили, дуже вразило. Всі знають, що церкви є такими собі місцями сили, але в Чернігові вони є і просто неба. Моїм місцем сили у Чернігові стала територія навколо дуба Івана, що біля Борисоглібського собору. Там я сиділа на лавці й відчувала, як просто розчиняюсь у природі давнього Валу. У мене було відчуття, що ось зараз опинюсь на іншому куточку світу та повернусь назад. Такі емоції я відчула вперше і тільки в Чернігові, в інших містах ніколи не відчувала себе так легко. Також мені подобається, що Чернігів потроху перетворюється на справжнє європейське місто. Це відзначили і наші гості з Криму – патріоти, які вимушено залишились на півострові після окупації. Вони взагалі назвали Чернігів «Місто-Вау» – так вони були здивовані тим, який він зараз.

3. Чого кримчанам може не вистачати? Звичайно, моря і сонця. Особливо сонця, якого восени та взимку в Чернігові обмаль. У Феодосії ж влітку сонце аж «шкварить», і ми від нього заряджаємось і потім весь рік як «енерджайзери».Тому через те, що нам не зовсім вистачає того сонячного заряду в Чернігові, ми можемо бути трохи кволі.

4. До того часу, поки Крим не повернеться в Україну, ми будемо пускати коріння в Чернігові. У нас донька старша вже тут одружилась, вони тепер пара чернігівських поліцейських. Вона, напевно, уже житиме тут. А ми, хоч і будемо з житлом у Чернігові, все одно хочемо мати можливість будь-якої хвилини поїхати на малу батьківщину.

Ігор Литовка, голкіпер футбольного клубу «Десна»:

1. Переїхав у Чернігів із сім’єю два роки тому. Я підписав контракт з чернігівською «Десною» і став облаштовувати своє життя вже тут.

Сам я з Нікополя Дніпропетровської області, там я народився. Але, окрім нього, я ще сім років жив у Севастополі, рік – у латвійській Ризі та два роки – в українській столиці.

2. Дуже подобається місто, а особливо його постійний розвиток вперед і вдосконалення його в різних аспектах. Усе це дуже приваблює у виборі міста для життя. Тут у мене вже багато друзів та знайомих, які тільки допомагають зробити життя в Чернігові ще кращим.

Тут є річка, ліс, місто компактне, усе поряд, тому вважаю, що Чернігів ідеальний для спокійного життя в задоволення.

Свої переваги дає поступова розбудова міської інфраструктури, зокрема нові дороги, по яких їхати одне задоволення. Плюсів я назвав одразу декілька, а ось щоб мене щось розчарувало в Чернігові, то ні, і маю надію, що нічим і не розчаруюсь у майбутньому.

3. Мені тут не вистачає батьків поряд. Іноді доньку треба з кимось залишити, аби зробити свої справи, і з цим би ідеально справились бабуся та дідусь, та й вони ж, звісно, сумують за нами. Також є близькі друзі, з якими ми з дитинства, але ми і так постійно на зв’язку, тому не так сильно відчувається їхня відсутність саме в Чернігові.

Можу сказати, що Нікополь та Чернігів кардинально відрізняються один від одного, але Нікополь все ж таки моя мала батьківщина, де я виріс, і тому його любитиму завжди.

4. Ми з дружиною серйозно розглядаємо Чернігів як місто для постійного життя, наприклад, після завершення моєї футбольної кар’єри. Мої батьки вже до нас неодноразово приїжджали, і їм місто також сподобалось. Вони схвалюють наш можливий вибір Чернігова як міста для постійного проживання.

Донька ходить у чернігівський садочок, їй дуже подобається, а ми з дружиною вже підшуковуємо школу для нашої дівчинки.

Вікторія Погибко, лікар-отоларинголог Чернігівської міської лікарні № 1:

1. Раніше я жила у Полтаві, хоча народилась у Карлівці Полтавської області, але останні десять років навчалась і жила саме в обласному центрі Полтавщини. У медичній академії, де здобувала освіту, познайомилась зі своїм чоловіком, який сам з Чернігівщини. Після навчання він поїхав працювати у Чернігів, і ми стали по суті жити на два міста, це тривало десь чотири роки. Після того як я закінчила академію на початку літа цього року, то одразу переїхала до Чернігова і вже потім почала шукати тут роботу. Зараз у нас уже є маленька дитина, наразі я в декретній відпустці.

2. Перший раз я приїхала в гості до чоловіка десь п’ять років тому, і тоді мені Чернігів взагалі не сподобався. Приїжджаючи, щоразу помічала якісь зміни, ремонти, благоустрій, і цим мене місто з кожним разом усе більше приваблювало до себе. Просто я зараз проводжу паралель із Полтавою: це небо і земля, бо там взагалі нічого не робиться, абсолютно.

Але є і те, що мені в Чернігові не подобається. Насамперед, це громадський транспорт, з яким у Полтаві порядок. Там дуже багато маршрутів, і вони самі по собі доволі прості. А в Чернігові на Рокоссовського купа маршрутів, а до нас, на Круг, біля якого ми живемо, тільки з пересадками в основному. Ще я помітила, що в Чернігові всі називають маршрути по їх номерах, а в Полтаві – по назві району, номерів ніхто й не запам’ятовує.

Ще мене розчаровують люди, які живуть у Чернігові. У тому плані, що міська влада багато працює над розвитком міста та його зовнішнім виглядом, а прості жителі цього не цінують, навіть у коментарях у Facebook їм завжди все не так. Один приклад: нещодавно зробили біля нас новенький тротуар, виклали плиткою, а вже через день на ньому стоїть десять машин – ну то зрозуміло, що ніяка плитка того не витримає, бо авто не мають там стояти. Також я помітила, що Чернігів – дуже русифіковане місто, почути тут українську мову надто проблематично.

У Чернігові мені, звісно, подобається архітектура, сквери, природа, але також я звернула увагу, що місто стає все більш дружнім до молодих сімей. Проєкт «Комфортне батьківство», який спрямований на створенням умов для зручного перебування у місті молодих мам, – це супер. Усе більше з’являється місць, куди можна заїхати з візочком, у закладах облаштовують пеленальні столики та майданчики для годування тощо.

3. З матеріального мені, перш за все, не вистачає полтавських галушок, бо у Чернігові я їх так ніде і не поїла досі. Також люблю особливий полтавський суржик, в якому намішані російські слова з українськими, або російське слово просто перекручене на українську мову по типу «підожди», а мені нема тут з ким поговорити таким суржиком. Ну, і перенесла б у Чернігів транспортну систему, звичайно.

4. Останнім часом мені взагалі не хотілось повертатись у Полтаву, бо такі разючі відмінності між у принципі схожими містами дуже розчаровують. Там все залишається на тому ж рівні, як і десять років тому назад.

Еженедельник "Семь Дней"
приїжджі розмова Чернігів переїзд
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции
Пока еще никто не оценил
Автор
(0 оценок)
Актуальность
(0 оценок)
Изложение
(0 оценок)
Я рекомендую
Пока никто не рекомендует
Общество
Каждый отдыхает как может… В августе мы вспоминали о черниговских пляжах, летних танцевальных вечерах, прогулках по вечернему городу и других занятиях наших земляков в часы досуга. Это был летний отдых. Но сколько того лета? А чем было заняться в остальное время года? Не считая, конечно, работы или учебы… Итак, наступали осенние холода. Пустел Корд, прекращали работу «Хвыльки» и «Ласточкино гнездо» (кафе «Деснянські хвилі» и «Ласточка»). Закрывались «стекл...
Общество
Командувач Сухопутних військ Збройних сил Канади генерал-лейтенант Вейн Ейр разом із делегацією відвідав 169-й навчальний центр Сухопутних військ Збройних силу України, що дислокується в селищі Десна Козелецького району. Про це повідомляється на сторінці навчального центру в мережі Facebook. Метою візиту стало обговорення напрямів розвитку військового співробітництва між нашими країнами. Також представники ЗС Канади ознайомилися із підготовкою сержантськог...
Спорт
Вчора, 18 січня, "Десна" зіграла свій перший товариський матч цієї зимової перерви. Першим суперником сіверян став білоруський "Супутник" з Речиці. Про це йдеться у повідомленні пресслужби ФК "Десна". Деснянці розгромили свого спаринг-партнера з рахунком 0:5. Голи забивали: Будківський, Філіппов, Кузик, Дем'яненко та Старенький. Зіграли матч сіверяни наступними складами: Перший тайм: Литовка, Конопля, Імереков, Єрмаков, Западня, Арвеладзе, Калітвінцев, Куз...
Криминал
За деньги уже экс-полицейский обещал посодействовать в уголовном деле. По информации СБУ, бывший следователь хотел материальное вознаграждение в обмен на не привлечение к ответственности виновника ДТП с пострадавшими. Его задержали на получении взятки ещё летом 2018 года. О сумме не сообщается. Деснянский райсуд отправил взяточника на 5 лет и 2 месяца в тюрьму с конфискацией всего имущества и двухлетним запретом работать в правоохранительных органах. Апелл...
Общество
«Якось я прийшла до адміністрації геріатричного пансіонату й сказала, що хочу вибрати собі людину, щоб піклуватись про неї. Там довго не могли зрозуміти, про що я кажу. Досі в пансіонаті ще не було такої практики. Хіба що періодична волонтерська допомога речами чи грошима. А людям треба ж перш за все душевне тепло». Допомога самотнім Чернігівка Еліна Шик хоче допомагати старим одиноким людям. Шукати, як реалізувати це бажання, довго не довелося, адже геріа...
Криминал
Двох односельців, які на Новий рік обікрали Новобасанську загальноосвітню школу затримали поліцейські. Виявилося, що за кілька тижнів до цього один із них обікрав і сільську крамницю. Таку інформацію поліцейські повідомили на своєму сайті. Розповідається, що в новорічну ніч злодії розбили скло у металопластикових дверях навчального закладу, проникли до приміщення та винесли з нього монітор і системний блок комп’ютера. В ході подальшої перевірки поліція вст...
Культура
Закриття головної ялинки Чернігова відбудеться завтра, 19 січня, у казковому містечку «Fairy-Winter». Цього дня на відвідувачів чекає концертна програма та DJ Party, які розпочнуться о 17.00. Про це повідомляється на сайті міської ради. Нагадаємо, що за місяць роботи казкового містечка тут відбулося чимало подій. Це й концертні програми, зокрема, фестиваль українських традицій «Де коза ходить, там жито родить» та флешмоб «Колядка дзвонів», де 250 хористів...
Криминал
Расправился с ребенком житель села Клюсы Сновского района Иван Сердюк. В убийстве же он обвинял свою жену Викторию. Как сообщает портал vlasti.net, преступник после того, как задушил сына, закопал тело возле сарая, а одежду сжег. Все это происходило на глазах у жены и двоих детей. О преступлении правоохранителям сообщил сам убийца. Однако виновником цинично выставил свою жену. Её задержали и допросили. Она же рассказала, что ребенка убил муж. А к правоохра...
Общество
Здавна вважається, що купання на Водохреща сприяє зціленню від різних недуг. Але робити це треба з розумом і об’єктивною оцінкою свого фізичного стану, попереджають медики Чернігівської міської лікарні №2.  Плюси моржування Холодна вода стимулює роботу кровоносної системи, отже, покращує імунітет. Проте слід пам'ятати: різкий температурний перепад може призводити до спазмів судин, що загрожує інсультом, якщо в людини є проблеми із серцем та судинами. Тож д...