Жильотки, звьостка і буряк або Всьо вокруг народноє

Жильотки, звьостка і буряк або Всьо вокруг народноє, Сергій Кириченко

– Оце у тебе жильотка! – досить голосно, майже на половину тролейбуса звертається до кондуктора його колишня колега. Зараз вона – пасажир. – Позорище таке дали. Хоч би зашив…

Уніформа у кондуктора й дійсно паршивенька – засалена, кишеня напіввідірвана, помітно, що в кількох місцях її вже зашивали, але вона все одно розповзається. Він ніби виправдовується: – Та я зашивав, а вже немає що зашивати тут.

І відразу переходить до активної фази, обурюючись ставленням керівництва:

– Хіба то тільки у мене?! Ми вже казали начальству – обіщали вже після Нового року видать нові, бо зараз нема грошей.

Жінка співчутливо киває і вже набагато тихішим голосом пропонує допомогу:

– Я подивлюся у себе. Коли йшла, то взяла собі. Якшо не пороздавала – то виділю тобі нову.

Далі вони разом починають лаяти «їх». Спочатку – керівництво, через пару зупинок (з паузами на продаж квитків новим пасажирам) – владу. Мовляв, паразити, не можуть людей забезпечити нормальним одягом і зарплатами.

Якогось логічного дисонансу між «я взяла собі… і не пороздавала» (тобто, жилеток було більше двох) та «не можуть забезпечити одягом» не відчувають.

***

Поки я не ходив до школи – залишався у бабусі в селі аж до перших серйозних заморозків. У жовтні а іноді аж на початку листопада дорогою повз наш будинок одна за одною з бурякової ферми кудись (вочевидь, у напрямку до найближчого цукрового заводу) сновигали вантажівки з горами буряків у кузові. Ми разом з сусідськими дітьми викладали на дорогу ряди великого каміння – залізниця ж поруч, а там каменів вистачає – аби машина підскакувала на них і губила бодай з пів десятка буряків. У врожайні дні ми гуртом натягували мішок-півтора буряків, якими потім годували сусідських свиней. Весело. І нам, і водіям, які нерідко посміхалися нашому «піратству» і не старалися навіть об’їжджати штучні перешкоди.

Ми, через вік анітрохи не соромилися. А дорослі по-перше були зайняті іншим (наприклад, принести від залізничних колій звьостку аби побілити хату чи розпиляти на дрова шпалу, притягнуту звідти ж), а по-друге, теж не соромилися з огляду на загальне поблажливе (а подекуди навіть шановане) ставлення до таких відносин у суспільстві. І «взяла» замість «поцупила» – чудова тому ілюстрація.

***

За одне-два покоління у людей було атрофоване сприйняття власності. Якщо твою у будь-який момент можуть відібрати, то чого б це поважати чужу? Тим більше – державну. Тобто, народну (а значить – і мою). Відновлювати це поки вдається не надто успішно.

колонка Сергій Кириченко
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции
Оцените первым
(0 оценок)
Пока еще никто не оценил
223 просмотра в марте
Пока никто не рекомендует
Авторизируйтесь ,
чтобы оценить и порекомендовать

Комментарии