Чернігівець Ігор Луговий: «Мрія – перебити Китай в Україні»

Літаки, потяги, інструменти, казкові персонажі та, звичайно ж, сніжинки, сніговики, олені та Святий Миколай. Чернігівський майстер Ігор Луговий виготовляє з фанери новорічні прикраси на будь-яку тематику. Наступного року він мріє розробити найбільшу колекцію святкових іграшок, про яку б довідалися далеко за межами нашого міста. Один з його творчих проектів – «Україна. Збери країну» – карта нашої держави, яку можна зібрати по областях, неначе пазл, знаходиться навіть у Фонді президентів України.

Головне – не лінуватися

– Де був той етап у житті, на якому ви зрозуміли, що це дійсно те, чим хочеться займатися?

– Займаюся уже шість років. Перші два були найскладнішими. Часто помилявся, перероблював щось. Мені завжди були цікаві іграшки, дизайнерські та інтер’єрні роботи. Але починав взагалі з меблів. Просто далі я пішов туди, де мені подобається, туди, де я можу втілити свої фантазії. Це дуже цікаво. Наприклад, мапу, скільки не роблю, кожен раз збираю, і десь щось у мене не виходить. Якусь область починаю думати, де її зістикувати. Але починаю завжди з Чернігівської, бо так мені легше зорієнтуватися.

– Лобзиком таку сніжинку не вирізати. Як відбувається процес?

– Це лазерне обладнання, і тому її складніше намалювати. Наприклад, літак я перемальовував три рази, перш ніж вирізати. Для того, аби він не розсипався під час падіння. В мініатюрних фігурках взагалі дуже важливо робити їх так, аби вони не зламалися, тобто не були надто тонкими. Бо якщо все чітко розрахувати, то ці іграшки можуть жити три – п’ять, а може, й десять років. Це дуже якісна фанера, то й іграшки майже вічні.

Є ідея зробити 4D-іграшки. Потяги з малюнками різних міст України. Це буде масштабний проєкт.

– По життю займаєтесь малюванням?

– У комп’ютерних програмах я малюю з дитинства. Деякі ідеї є на безкоштовних сайтах, але їх не запозичиш за принципом «взяв та й зробив». Треба домальовувати. Що роблять ті, хто лінується? Вони взяли файл, скопіювали лише зовнішній контур, роздрукували та віддали на продаж. Я ж люблю, коли є багато деталізації. Щоб було цікавим. Наприклад, велосипеди мої мені подобаються, потяги, сніжинки.

Загалом, дуже часто буває, що люди самі дзвонять і, наприклад, кажуть: «Мені потрібні літаки». Новорічною темою я почав цікавитися лише цього року. Є серія літаків, будинків, Святий Миколай, Сніговик. Тобто можуть задати тему, наприклад, міста. Треба час. Три-чотири дні зазвичай беру. Буває, люди з готовим дизайном дзвонять.

Майстри поступово їдуть

– Робите щось для себе, аби повісити вдома?

– Буває. Але оскільки я свої вироби бачу постійно, то немає такого, що дивлюся й думаю: оцю б повісив кудись. А от на подарунки своїм знайомим роблю. Їм подобається, вони бачать у цьому шедеври мистецтва. Дивляться і кажуть: «Вау!», а я дивлюся й думаю, що міг би й краще зробити.

Нині в мене є десь 70 варіантів новорічних іграшок. Думаю, що наступного року буде ще 140. Можливо, буде найбільша колекція в Україні. І це буде добре, адже хочеться, аби до Чернігова приїздило більше туристів.

У нас дуже багато хороших майстрів. Наприклад, Олена Рогова дуже гарно малює. Ми з нею співпрацюємо по різних проєктах. Якщо комусь щось треба намалювати, то я завжди раджу саме її. Людям подобається. Адже придбати картину в майстра – це не теж саме, що якусь репродукцію в умовному «Епіцентрі».

У мене є знайомий. От він і каже: «Все, купляю обладнання і також буду нарізати». А я в нього запитую: «А малювати вмієш?» – «Ні, але ж ти десь береш малюнки». А я кажу: «Беру і малюю. Бо якщо купляти малюнки в дизайнерів, то це дуже дорого буде».

200 гривень за дизайн іграшки, яка буде коштувати приблизно 25 гривень. Тобто, щоб воно відбилося, треба їх як мінімум з десяток продати.

Українських майстрів дуже люблять у Європі. Я й сам, наприклад, скриньки робив і відправив у всі країни буквально. Хіба що, може, дві чи три лишилося, де б не було моїх виробів. І люди там дуже цінують роботи. Наші часто кажуть, що їм не подобається, не люблять вони таке. А потім приходиш до людини додому, а там усе китайське.

У мене завжди була мрія перебити Китай в Україні. Мене що здивувало: бачу якісь фанерні іграшки, а там усюди написано «Китай». Як так? У нас є фанера, майстри, обладнання, тож навіщо тут Китай?

Хоча Китай часто робить і непогані речі. Наприклад, у мене все обладнання китайське, бо аналогічне українське не настільки якісне. Воно не так чітко працює, як потрібно для цієї роботи. Тут важливо, аби лазер чітко бив саме туди, куди треба. Інакше річ можна зіпсувати. Чомусь наші ще не роблять хороше лазерне устаткування.

– Наскільки у Чернігові потужний цей напрямок? Адже про майстрів знає не так багато містян.

– У Чернігові їх багато, але поступово стає все менше. Справа в тому, що багато хто поїхав звідси. Немає якоїсь підтримки. Людина хоче собі картину, то чому не замовити її у майстра? Адже воно не буде набагато дорожче. Але це ексклюзив, бо він намалює лише одну таку.

Так само іграшки: вони не дорожчі за магазинні. Якщо люди почнуть цікавитися виробами місцевих майстрів та купувати їх, то й творчість розвиватиметься.

Багато хто взагалі поїхав з країни. Вони живуть у Канаді або Німеччини. Вони роблять все те саме, що й тут, але там місцеві у них купують вироби, а тут не купували. Ті майстри, які живуть у Німеччині, розповідали, що там є звичай: місцеві купують лише у місцевих.

– Тобто живуть за принципом «свій до свого по своє».

– Так. Ось, наприклад, магазину треба декорувати інтер’єр. Вони намагаються підтримати своїх же майстрів, які можуть це зробити. А потім ці свої приходять до них і купують якісь речі.

У Чернігові було б добре зробити якийсь мистецький бренд. Наприклад, люди їдуть за сиром на Закарпаття, бо знають, що там його роблять. Їдуть пити пиво на фестивалі, бо знають, що там буде хороший вибір. Чесно кажучи, сумно, коли знайомі майстри виїздять за кордон, бо не бачать розвитку в Україні.

А якщо так подивитися, ялинкові прикраси потрібні кожен рік. У нас роблю я, робить ще один хлопець. Але цим треба жити. Треба постійно малювати, готуватися до свят завчасно. При цьому заздалегідь. Наприклад, до Великодня треба готуватися вже у січні.

– Чи може у сучасних українських реаліях майстер може жити за рахунок власних виробів. Багатьом щастить зайняти власну нішу?

– Якщо говорити про дизайнерський напрямок, то не багатьом. Треба розвиватися, постійно читати, думати про моду. От, наприклад, потяги дуже гарно продавалися, але за рік люди скажуть: я хочу щось нове. А якщо нового їм не запропонувати, то їм буде нецікаво.

Є майстри, які не хочуть розвиватися. Вони роблять щось одне, поки їх виріб людям набридне, потім їх уже не купують, і тому майстри закидають цю справу. У мене є знайомий, який вважає, що достатньо купити обладнання і почати різати. Але це не принесе йому фінансового збагачення, бо якщо немає інших факторів, то буде дуже складно.

– Скільки часу між появою ідеї і та її реалізацією?

– Приблизно чотири дні. Усе залежить від того, наскільки фігура деталізована. Може іноді вийти навіть п’ять-шість днів. Мені подобається, вигадувати щось нове. От карту України зробив. Зараз роблю Польщу, Угорщину, Німеччину та Британію. У планах зібрати всю Європу, а потім, можливо, і решту.

Буває, що саме по собі щось приходить. Інколи можу пити каву, щось десь побачу – і вже думаю, як його реалізувати. Якийсь мультик можу побачити. Наприклад, син коли дивиться, можу щось там цікаве підмітити.

Бувало, що я сам у дитинстві чогось хотів. Були набори дитячих іграшок-інструментів. У дитинстві сам їх робив. І тут уже в дорослому віці вирішив, що є хороше обладнання і можу зробити краще.

Немає грошей – мінус два пальці

– В Україні є взагалі попит на кваліфікованих працівників?

–Тут ситуація виглядає, як змія, що поїдає сама себе. З одного боку, у нас не готові платити стільки, скільки за це платять за кордоном. Тому люди приходять місяців на три, а далі ті, хто не п’є і в кого є розум та фантазія, ідуть працювати самі на себе. Там, де він працював, виникає дефіцит. Та категорія, яка готова працювати на когось постійно, на жаль, дуже часто або бухає, або взагалі не хоче працювати. Я таке бачив багато разів. Був керівником відділу виробництва. Бачив людей такого типу. Кажеш йому, оце треба зробити за стільки часу. І я з власного досвіду знаю, що це реально. Потім приходжу ввечері, а він каже: «Не встиг». Дивлюсь на камери відеоспостереження і бачу: він туди пішов, потім туди, з тим постояв побалакав, потім пообідав, потім довго стояв думав, як і що зробити. Хоча він знає, як зробити щось від а до я.

Але хороших майстрів усе одно цінять більше за кордоном. Люди їдуть на меблеві фабрики й отримують інколи й в 10 разів більше, ніж тут. Бо роботодавці, коли чують, що людині треба платити тисяч 25 за цю роботу, жахаються. Але на менші суми хороші спеціалісти не приходять. Адже має бути і технічна база, і розуміння, що ти робиш, як ти робиш. Щоб людина під час роботи не думала про те, як її родина має жити. Інакше можна й без пальців лишитися.

При мені був колись випадок, коли чоловік відрізав собі два пальці. Пришити змогли тільки один. Я питаю: «Чому так сталося?» А він каже: «У мене в сім’ї проблеми, грошей не вистачає, от я і задумався». От і приклад: у людини немає грошей – одразу мінус два пальці.

– З чого починати займатися творчою справою?

– Якщо є хист, то все буде виходити. Бо інакше я взагалі не радив би за це братися. Є люди, які кажуть: «Я працюю з металом, тож зможу працювати й з деревом». Ну і зрештою, людина два-три місяці витратила в нікуди, бо воно в нього не йде.

Як правило, люди починають працювати в цій сфері через когось. Тобто хтось потрапив до когось на роботу, почав працювати з деревом, йому сподобалось, платять мало, і він вирішив зробити власний проєкт, справа пішла, найняв ще когось і пішло-поїхало.

Державної підтримки для цього немає. «Бурси» по деревообробці майже всі закрилися. Залишилась, здається, 18-та на ЗАЗі. Шоста, яку я закінчував, уже закрита. Тобто і вчитися немає де. Та і в тих, які лишилися, немає сучасного обладнання. У приватних школах воно є, але не всі можуть платити такі кошти.

Загалом же, дуже важливо читати та вчитися. У цій сфері надзвичайно важко реалізуватися, не маючи відповідних знань. Так, окрім ПТУ, я навчався в «Чернігівській політехніці» й отримав добрі знання з механіки та опору матеріалів, що дуже допомагає у роботі. Неможливо правильно спроєктувати альтанку без цього знання механіки. Гепнеться на голову.

Також не можливо вирахувати ціну виробу, якщо не розумієш економіки справи. Тож саме з факультету економіки я навчився керувати проєктами та робити кошториси. Навчання – дуже важливе в нашому житті, можу сміливо сказати: велика подяка викладачам та деканам факультетів ЧДТУ.

– Наскільки локдаун вплинув на галузь?

– Дуже сильно. Десь люди відмовилися від декорування інтер’єрів, дехто переніс проєкти на весну наступного року. Але багато хто переживає, навіть у паніці через те, що ж буде наступного року. Звільнень було дуже багато. Хтось скоротив штати, а близько 15 % підприємств, які займалися деревообробкою, закрилися. Це тільки великих підприємств, у яких був свій автопарк та обладнання десь на 200–300 тис. доларів. І це дуже багато.

У людей просто немає купівельної спроможності, та й ринок став дуже нестабільний. І це, мабуть, найм’якіше слово. Тема не під Новий рік, як то кажуть, але від цього нікуди не подінешся. Наприклад, часто кав’ярні роблять замовлення. Але зараз вони не знають, чи будуть взагалі працювати.

Ситуація дуже тяжка, у нас держава взагалі нікого не підтримує. Наприклад, по всій країні ставили ялинки. Чому б кожному місту не замовити іграшки для неї у місцевих майстрів? Наприклад, у Львові саме так і роблять. І це не великі кошти, але це була б хоча б якась підтримка.

Для порівняння: знайомі, які живуть у Канаді, розповідали, що кожен громадянин має підтримку від держави. В Україні обмежена допомога: якщо ти ФОП або працюєш офіційно, то ти отримує кошти від держави, якщо вимушений сидіти вдома. А як щодо тих осіб, яких звільнили, або які втратили роботу, або були й є в пошуках роботи?! Вісім тисяч допомоги для власників бізнесу – це дуже, дуже мала допомога, майже нічого...

Для будь-якого майстра дуже небезпечно перестати фантазувати. Якщо мені в голову приходить якась ідея, то я не зупинюся, поки не продумаю всі варіанти, як би можна було її реалізувати. Наприклад, пазл-карту України думаю в майбутньому розробити ще в кількох варіантах