Ганжівщина – район шести вулиць Чернігова

Ганжівщина – район шести вулиць Чернігова

Назви переважної більшості районів Чернігова походять від прізвищ їхніх засновників або ж першопоселенців. Однак процес цей не був сталим. Місто перебудовувалося, до нього приростали колишні села, а замість старих будиночків, оздоблених дерев’яним мереживом, поставали багатоповерхівки. Деякі назви районів забувалися, а деякі, навпаки, «наповзали» на сусідні та розширювалися. Про походження назв місцин, які вперше постали 400 років тому, часто можна лише здогадуватися. А ось із молодими районами, про чиїх засновників інформації досить таки багато, набагато легше. Один із них – Ганжівщина, пов’язаний із відомим на той час прізвищем – Ганжа.

Як відомо, ще близько півтораста років тому Чернігів називався не інакше як «губернським хутором». Як розповідають старожили, ще після Другої світової, ставши у центрі міста, можна було оком сягнути всіх його околиць. Однак наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття місто над Десною почало розбудовуватися. При цьому відбувалося це за тодішніми мірками дуже швидко. Новоутворені райони за традицією називалися на честь тих, кому належали ці землі. Так і постала Ганжівщина.

Вулиця імені себе

Загалом, багато людей, що нині живуть на Ганжівщині, не знають цієї назви. У першу чергу за рахунок того, що вона занадто щільно прилягала до нинішньої площі П’яти Кутів. Тож багато хто почав називати цей район за іменем останньої. Однак ці два райони варто розрізняти. Нині Ганжівщину можна умовно окреслити між вулицями Олександра Молодчого, Фльорова, лінією вулиці Станіславського, Милорадовичів та Шевченка.

Тож хто такий Ганжа і чому його прізвище отримав такий чималенький масив землі?

Власне, наприкінці ХІХ століття вищезгадана місцевість була майже суцільним полем. Аж поки у 1890-х роках ці землі не придбав представник дрібної поміщицької родини, надвірний радник Андрій Ганжа. Інтенсивно цей район почав забудовуватися вже у 1907–1908 роках, і станом на 1916 рік там уже існував чималенький житловий масив. Деякі джерела подають інші дати заснування цього району. Так, можна знайти інформацію, що Андрій Ганжа придбав ці землі аж у 1911 році. Однак така розбіжність не є суттєвою.

Цікаво, що прокладені на молодому районі вулиці отримали назви на честь представників родини Ганжі та його самого. До слова, вулиці, як і чимало будинків того часу, збереглися й понині: Юріївська (нинішня Фльорова), Петрівська (тепер Милорадовичів), Софіївська, на честь дружини (тепер Терентія Кореня), Борисівська (тепер Ганжівська), Оленинська, або Єленинська (теперішня Ломоносова). Була ще й Андріївська вулиця, на честь самого засновника району.

До слова, сама родина жила в районі тодішньої вулиці Ростиславської, яка потім носила прізвище Дзержинського, а нині Любомира Боднарука. При цьому на ній було аж два величенькі будинки, один з яких безпосередньо належав Андрію Ганжі, а інший – його дружині Софії. Обидва збереглися. Так, чоловік жив у двоповерховому цегляному будинку за адресою вулиця Бондарука, 5, а Софія – в одноповерховому, прикрашеному розкішним мереживом, дерев’яному під нинішнім номером 29.

Як бачимо, хоч і Ганжівщина звалася на честь тодішнього власника цих земель, але в той же час родина проживала на іншому місці, з іншою історичною назвою – П’ятикути.

Зі встановленням Радянської влади район Ганжівщини перейменували на Комуністичний хутір. Щоправда, і під такою назвою його знає хіба що старше покоління. Нині практично весь масив багатоповерхівок та частини приватного сектору, що прилягає до вулиці Молодчого, прийнято називати П’ятикутами. Хоча фактично раніше так називалася лише сама площа.

У 2016 році старовинна назва частково повернулася в ці краї. Так, Ганжівською стала вулиця Артема

Попри те що значна частина історичної Ганжівщини нині забудована багатоповерхівками, на приватному секторі збереглося чимало одноповерхових дерев’яних будинків, зведених ще за життя Андрія Ганжі. Їх здебільшого можна впізнати завдяки дерев’яним візерункам, що прикрашають вікна і кутки. Один із них стоїть за адресою вулиця Станіславського, 7. Нещодавно його фасад капітально відремонтували активісти спільноти «Дерев’яне мереживо Чернігова».

Два брати на службі Україні

Прізвище Ганжа, мабуть, так би і лишилося в історії як таке, що пов’язане виключно з підзабутою назвою мікрорайону, якби не двоє синів Андрія Ганжі – Петро і Роман. Доля обох з них склалася більш ніж дивовижно і почасти нагадує пригодницький роман, аніж звичайне людське життя.

Так, відомо, що Роман Ганжа під час навчання в Петербурзькому технологічному інституті захопився революційними ідеями. За це він був арештований та відправився на заслання до Сибіру. Невідомим чином, пробувши там зо два роки, Роман тікає і опиняється не аби де, а в самому Парижі. Намагаючись вижити, він працює на фабриці звичайним робітником. Однак згодом, як то кажуть, стає на ноги, знову починає навчатися і здобуває фах інженера. Загалом, у Парижі він прожив близько 10 років і, мабуть, так би й залишився там на все життя, як би не випадок – зустріч та роман, який закінчився одруженням, із чернігівкою. Саме вона, імовірно, і спонукала його до повернення.

1917 року розпочалася революція, і Роман безперешкодно повертається до рідного міста, не побоюючись переслідувань. Один із сучасників та друзів Романа, Дмитро Дорошенко, згадував, що за час життя в Парижі, він настільки офранцузився, що навіть російською говорив з помітним акцентом. Однак це не завадило йому згодом обратися до Української Центральної Ради. «Українському національному рухові він був зовсім чужий, але спочував ідеї автономії України і написав брошуру під титулом «Автономія України», видану в кінці літа 1917 р. у Чернігові. Він належав до партії російських соціал-демократів меншовиків. Потроху почав усе більше цікавитись українською справою, брав у мене українські книжки, розмовляв на українські теми, і можна сказати, на моїх очах «українізувався». Дещо вплинуло на нього й те, що його рідний брат офіцер, пішовши на війну звичайним «русским», а в полоні зробився «синьожупанником» і писав додому листи вже по-українськи. Це була висококультурна і дуже симпатична людина, тільки дуже нервова, що пояснювалось його тяжким минулим, – згадував про Романа його товариш Дмитро Дорошенко у книзі «Мої спомини про недавнє минуле (1914–1920 рр.)».

Згадуваного брата, який почав писати додому листи українською, звали Петро Ганжа. Це саме його ім’я колись носила нинішня вулиця Милорадовичів, що сполучає вулиці Полуботка і Шевченка.

Він був далеко не єдиним, хто, вирушивши на війну «за веру, царя и отечество», згодом усвідомив, що він українець. Багато українців пішли в окопи Першої світової як громадяни Російської та Австро-Угорської імперій, а вийшли звідти з бажанням творити власну державу. Петро Ганжа був одним із них. З раннього віку він почав будувати військову кар’єру. Одразу після того як йому виповнилося 18, тобто у 1899 році, вступив на військову службу до 167-го піхотного Острозького полку, який тоді базувався вЧернігові.

Уже в горнилі Першої світової, за хоробрість у боях, його нагородили Георгіївською зброєю. Однак за рік після початку бойових дій він, перебуваючи вже у чині підполковника, потрапляє в полон. Саме там, познайомившись з іншими українцями, він захопився ідеями незалежності, і навіть очолив український гурток.

Після революції 1917 року вступає до українського війська. Враховуючи чималий військовий досвід та високе звання, він стає командиром 1-го козацько-стрілецького Сірожупанного куреня.

Наприкінці війни в українській армії Петро Ганжа командував дивізією. Однак зрештою службу він полишає і повертається до Чернігова. У той час місто перебувало під владою більшовиків. Однак Петра Ганжу це не влаштовувало, тож він створив та очолив підпільну повстанську групу. Зрештою вона була розкрита, а його самого ув’язнили. Щоправда, за рік амністували. У Чернігові Петро Ганжа прожив аж до другого арешту в 1931 році. Його подальша доля після цього невідома. Але історики припускають, що померти своєю смертю Петру не судилося.

Долю інших нащадків надвірного радника Андрія Ганжі, прізвище якого дало назву цілому мікрорайону, прослідкувати досить важко. Саме прізвище досить поширене, а в Чернігові й нині живе достатньо багато його носіїв. Чи є серед них ті, хто веде свій родовід від когось із тих, чиї імена носило кілька вулиць нашого міста, достеменно невідомо.

Будівля, де міститься редакція нашої газети, також розташована на території історичної Ганжівщини – на кутку між тодішньою вулицею Петрівською (нині Милорадовичів) та Шевченка.

Еженедельник "Семь Дней"
Ганжівщина район історія мікрорайон Чернігів
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции
7 хорошо
(4 оценки)
Высокие оценки пользователей за Полнота информации
1674 просмотра в июле
1 человек рекомендует
Авторизируйтесь ,
чтобы оценить и порекомендовать
Комментарии