Борщівник: чи можна перемогти небезпечну рослину

Проїжджаючи дорогами або стежинами, інколи у хащах біля лісосмуг та на звалищах можна помітити двометрову, схожу на лопух рослину із таким же великим листям та подекуди квітами, схожими на колосальних розмірів кріп. Ті, хто не обізнаний з цим дивним бур’яном, полюбляють фотографуватися або ж навіть зривати стебла з квітами, щоб прилаштувати їх кудись для краси. Однак робити це в жодному разі не можна! Інакше можна наразитися на неабияку небезпеку і втратити здоров’я чи навіть життя. Адже монструозна рослина – це борщівник, бур’ян, що викликає важкі «опіки» на шкірі.

Ця рослина зустрічається переважно в країнах колишнього СРСР. І хоча вже багато десятиліть ніхто не культивує її спеціально, вона продовжує захоплювати пустки з чагарниками, смітники та навіть окуповує орні землі.

Величезні «плантації» борщівника, наприклад, ростуть вздовж траси Чернігів – Гомель перед селом Рівнопілля неподалік дач. За словами наших читачів знищенням рослини ніхто не займається багато років. А чи можна з нею боротися взагалі та звідки вона взялася?

Від любові до ненависті…

Борщівник потрапив до нас із Кавказького високогір’я в 40-х роках минулого століття. Після Другої світової досить гостро постала проблема годівлі худоби. І коли 1944 року грузинська дослідниця, ботанік Іда Манденова, відкрила борщівник, він видався ідеальним рішенням: невибагливий у вирощуванні та стійкий як до спеки, так і до холоду. А отже, підходив як для Середньої Азії, так і для Сибіру. Прекрасно зростав без поливу та добрив. Його м’ясисті стебла та листя, здавалось би, стали ідеальним кормом для корів, коней та овець. Однак не так сталося, як гадалося. Та, на жаль, було вже пізно.

– Борщівник Сосновського, а саме така у нього наукова назва, почали вирощувати масово. Ним кинулися засіювати цілі поля по всій країні. Особливо – у північних широтах. Але перші ж результати стали розчаруванням. М’ясо та молоко тварин, які його споживали, виявилося занадто гірким і не придатним до вживання. Та було вже пізно, і борщівник почав поширюватися самостійно. Він заповнював собою всі необроблені місцини – лісосмуги, смітники, обочини доріг та навіть міські хащі, – розповів завідувач кафедри екології та охорони природи Національного університету «Чернігівський колегіум» ім. Т. Г. Шевченка Юрій Карпенко.

До того ж рослина виявилася на тільки непридатною у корм для свійських тварин, а й небезпечною для людей – у її соку містяться речовини, які викликають «опіки» на шкірі людей і тварин.

З’ясувалось, що під час вегетації борщівник накопичує фотодинамічно активні сполуки. Тобто, простіше кажучи, сік рослин, що потрапляє на шкіру з такими речовинами, під впливом сонячного світла підсилює пігментацію шкіри людини і тварин та викликає дерматити, які називають «опіками».

Для того аби сік борщівника потрапив на тіло, достатньо доторкнутися до нього руками, пройтися через кущі з оголеним торсом та ногами, або ж (і це, мабуть, найбільш поширена помилка) люди користуються широким та м’ясистим листям цієї рослини замість засобу гігієни, після того як сходили до вітру.

Згодом уражене місце починає боліти, з’являються пухирі, а вже потім замість них –темні плями, що сходять інколи й до півроку.

На жаль, трапляються і летальні випадки. Особливо ризикують діти, організм яких занадто слабкий, аби протистояти численним «опікам».

Борщівник рослина багаторічна. Він може жити 3–5 років і відмирає вже після першого цвітіння, яке відбувається за кілька років після проростання. Розмножується ця небезпечна рослина насінням. І саме цей факт найскладніший у боротьбі з ним. По-перше, один кущ може продукувати до 100 тисяч насінин, які легко переносяться вітром та водою. По-друге, після потрапляння в грунт кожна насінина стає міною уповільненої дії. Справа у тому, що воно проростає порціями – від 20–70 % першого року, другого – 30–60 % від непророслого першого року. Деяке насіння борщівника проростає через 5–6 або навіть 12–15 років.

Слабке місце борщівника – світло. Він погано переносить тінь. Тож у гущавині лісу зустріти його неможливо. У той же час борщівник здатний витісняти інші види рослин і «забивати» навіть молоді дерева.

Боротися важко, але можна

Із запитанням, чи борються з небезпечною рослиною на території міста, ми звернулися до КП «Зеленбуд». Майстер, який опікується винищенням так званих карантинних рослин, себто борщівника та амброзії, розповів, що громадяни звертаються з проханням ліквідувати борщівник надзвичайно рідко. Так, протягом сезону фіксується не більше однієї-двох подібних заяв.

– Нам пишуть офіційного листа, ми реагуємо. Якщо ця територія не знаходиться у нашому підпорядкуванні або, наприклад, це чиясь приватна ділянка, то послуги наших фахівців платні. Вартість може коливатися в залежності від складності робіт та часу, який на них іде. Але в тому ж приватному секторі люди борються з борщівником самостійно. Зараз майже в кожного є власна косарка. Тому нашого втручання потребують лише в одиничних випадках, – розповів працівник КП «Зеленбуд».

Крім того, він зазначив, що головне в боротьбі з борщівником – спиляти його до того, як він випустить квітку з насінням. Як правило, повторно на старому місці кущ не проростає. Якимись рідинами, що мають вбити коріння цієї рослини, місце, де вона росте, не обробляється.

Після вирубки кущів борщівника їх не залишають на місці, а вивозять й утилізують. Щоправда, як саме, із розмови зрозуміти не вдалося.

Косарі, що ліквідовують борщівник, аби не наражатися на додаткову небезпеку, мають спеціальні костюми й рукавиці, які однак не відрізняються від повсякденних.

Проте здебільшого підприємство майже не має справ з борщівником, бо, як зазначив працівник, безпосередньо на території міста ця рослина майже не зустрічається. А в структурі обласного управління фітосанітарної безпеки окремих підрозділівдля боротьби з цією рослиною немає.

Теорія боротьби

Загалом, існує кілька способів боротьби з рослиною. Однак через неабияку живучість борщівника і те, що приблизно з 90-х років систематично його ніхто не знищує, подолати поширення поки нереально.

Найпростіший, але в той же час нетривалий спосіб – косити молоду поросль. Це безпечніше для людей, адже в рослинах ще немає достатньої кількості речовин, здатних завдати шкоду. Та й рослина не встигає дати насіння. Головне при цьому – скошувати борщівник до появи квітів, адже навіть недозрілі насінини здатні дати початок новій рослині. Зазвичай після третього або четвертого скошування коріння слабшає, і кущ всихає.

Також рятують від навали борщівника й часті перекопування зараженої ділянки, прополювання та оранка. Оскільки бур’ян чутливий до сонця, то після скошування можна на тривалий час накрити ділянку агроволокном або навіть звичайним картоном. Застосовують і хімію: після скошування в стебло можна залити 70-відсотковий оцет або солярку.

Важливо, однак, зробити всі ці маніпуляції, поки рослина молода й у неї не більше двох-трьох великих листків. Якщо борщівник уже випустив квітки з насінням, то знищувати його потрібно максимально обережно. Особливо якщо вершечок висох та похилився. Адже в такий період він здатен до засівання навколишніх територій. Вершечок потрібно обережно зрізати і спалити. При цьому варто подбати про власну безпеку, аби зайвий раз не доторкнутися до стебла або листя відкритою ділянкою тіла.

Взагалі, завдяки тому, що в соку борщівника багато масел і смол, горіти він буде досить добре. Однак через те, що рослина достатньо легка, варто слідкувати, аби палаючі шматки не віднесло вітром і вони не підпалили собою соломи чи сухого бадилля.

Тож, боротися з борщівником і можна, і потрібно, однак скоріше доведеться покладатися в цьому питанні на власні зусилля, ніж на комунальників. Утім це не означає, що на зарості небезпечного бур’яну, які ви зустрічаєте деінде, реагувати не варто. Краще все-таки повідомляти про них до комунальних установ або місцевих органів влади. Якщо вони виявляться некомпетентними в цьому питанні, то принаймні підкажуть, хто саме може вам зарадити.