• Головна
  • Золота медаль, вкрадений випускний та плани на майбутнє, − інтерв′ю з чернігівською випускницею Доляною Лагутою
10:39, 3 липня 2022 р.

Золота медаль, вкрадений випускний та плани на майбутнє, − інтерв′ю з чернігівською випускницею Доляною Лагутою

Ніщо не може подолати жагу до знань. Ні локдауни, ні навчання онлайн, ні війна не стали на заваді навчанню. Цьогорічні випускники своїм прикладом доводять незламність сили та духу. Ми поспілкувалися з випускницею Спеціалізованої загальноосвітньої середньої школи № 1 з поглибленим вивченням іноземних мов Доляною Лагутою, яка отримала золоту медаль. Вона розповіла нам про свої враження, емоції та поділилася мріями на майбутнє.

Фото з випускного

Тож, як це бути однією з тринадцяти золотих медалістів? Які враження?

− Я не дуже люблю пишатися, тому що вважаю, що найголовніше це досід, який ти отримав під час навчання, а не медалька. Тому що її можна просто повісити на стінку і нехай вона там собі висить. А досвід ти завжди забереш з собою. Багато хто з медалістів дуже переймався за оцінки, тому просто ходив і просив їх. Це не мій випадок. Я дуже хотіла саме своїми знаннями показати, що справді гідна цього звання. Я не кажу зараз про заучування, я кажу про те, що просто необхідно уважно слухати та аналізувати цей матеріал. Тоді усе вийде.

Золота медаль, Володимир Герасименко

Золота медаль, Володимир Герасименко

Яким було навчання у воєнний період? Чи була змога виходити на зв′язок з викладачами та однокласниками?

− Саме під час блокади навчання не було. Нам зробили чотири тижні канікул, якраз у той момент, коли були дуже складні умови у Чернігові. Нам не могли проводити уроки, бо вчителі так само, як і ми, знаходилися у підвалах, де не було інтернету, а часом і світла. Переважна більшість моїх однокласників виїхала ще приблизно на десятий день війни. Після цього ми почали потрохи зв′язуватися і з вчителями, і один з одним. З однокласниками ми були практично 24/7 разом, це вони мені сказали, що почалась війна. Ми намагалися якось разом триматися, бо так було легше переживати ті часи. Всі ми живемо в різних районах, тому могли повідомляти один одному якусь інформацію, аби ми вчасно могли спуститися у підвал. Стосовно навчання, то у цьому вчителі нам сильно допомагали. Вони виходили з нами на зв′язок не тільки заради уроків, а й щоб просто поспілкуватися. Так робили не тільки наш класний керівник, а й інші вчителі. Ми створювали конференцію в зумі і просто спілкувалися. Ми обмінювалися своїми емоціями та враженнями, а це дуже допомагало. Як виявилося, це дуже близькі люди, з цей час ми стали справжньою сім′єю.

Останні роки навчання майже повністю перейшло у онлайн, спочатку через пандемію, а тепер – через війну. Тож, складніше чи навпаки простіше таким чином навчатися?

− Так, справді. З 9 класу, коли розпочалась пандемія, більшість часу ми проводили в онлайні. Перші часи, поки це все не було якось організовано та не була створена оптимальна методика для проведення дистанційного навчання, було дуже складно. Ми сиділи вдома і майже нікуди не виходили, це зробила нас більш закритими. Але потім, коли все трохи налагодилося, і ми виходили хоч на кілька тижнів на навчання, це було для нас справжнім святом. Для мене навчання онлайн було простішим. Таким чином ми могли економити час на уроках, які було менш необхідними для нас у майбутньому. Наприклад, у нас в одинадцятому класі було три години фізкультури на тиждень, які ми могли витратити на підготовку до екзаменів, бо дистанційно цей урок не проводили. Для нас організовували навчання таким чином, що уроків, на яких потрібно було бути присутнім, було три чи чотири на день. Нас сильно не навантажували, бо було заборонено, аби ми вісім годин щодня сиділи за комп′ютером.

А до репетиторів ти ходила? Якщо так, то до яких?

− Так, до репетиторів я ходила, тому що зрозуміла, що наша система не адаптована до нормального складання ЗНО. Якби я здавала французьку мову і не ходила до репетиторів, то такого рівня, що дає школа недостатньо. Так само і з математикою. Наша школа з поглибленим вивченням іноземних мов, у нас було п′ять годин англійської на тиждень, і, зрозуміло, менше математики.

Що потрібно зробити, аби отримати золоту медаль? Чи складно це було?

− Аби отримати золоту медаль потрібно дуже добре працювати з дев′ятого по одинадцятий клас. Якщо, наприклад, у десятому класі у першому семестрі у тебе була принаймні одна дев′ятка, то золоту медаль ти вже не отримаєш. Вчителі нас готували до того, що прийдеться попрацювати. Деякі діти, на жаль, проливали сльози, бо боялися не отримати таку бажану медаль. Але потрібно було лише не розслаблятися, бути завжди у тонусі, проявляти ініціативу, аби вчитель тебе гідно оцінив і поставив гарну оцінку. Щоб отримати срібну медаль, допускається дві дев′ятки.

Доляна разом зі своєю класною керівницею, Володимир Герасименко

Доляна разом зі своєю класною керівницею, Володимир Герасименко

Як відбувалося вручення медалей? І що з приводу тих учнів, які виїхали?

− Медалі вручили не всім, лише тих, хто був у місті. А взагалі, 24 червня у нас було свято. Ми його організували самостійно. За два тижні до нього ми з однокласниками вирішили зібратися, спочатку сходили до директора, аби спитати дозволу. Бо під час війни, колу гудуть сирени, це було дуже важко. Школа несла відповідальність за нашу безпеку. Тому протягом цих двох тижнів ми простонеба у шкільному дворі ставили вальс, танцювальні та пісенні номери. І таким чином, ми зробили свято, міні-випускний, який тривав звичайно близько 30 хвилин. І під час цього свята, після промови директора, нам вручили медалі, а також грамоти тим, хто брав участь у якихось олімпіадах чи конкурсах. Це було дуже приємно, бо я не знаю, чи є у місті ще якась одна така школа, яка власними зусиллями організувала випускний. Це була ледь не остання така зустріч, коли ми всі були разом. Це було неймовірно. Такий досвід був дуже цінним для нашого життя. Деякі з дітей робили фото на фоні руїн, але я цього не розділяю.

Випускниця з родиною, Доляна Лагута

Випускниця з родиною, Доляна Лагута

А що з приводу вступу до університету? Куди та на яку спеціальність мрієш вступити?

− Мрію вступити в Національний університет в Лотарингії на факультет журналістики. Таке рішення я прийняла, бо маю у Франції родину, яку я знайшла завдяки одній асоціації, яка співпрацює з нашою школою та організує шкільні обміни. У 2019 році я мала змогу поїхати у Францію на місяць і пожити з родиною. До цього дня я підтримую з ними відносини. Вони навіть пропонували нам прихисток, коли розпочались бойові дії. Тепер ми щоденно з ними спілкуємося і в якості допомоги, мене запросили в їхній регіон на навчання. І тому я завчано восени подавала документи. І поки не почалась війна, у мене навіть думки іншої не було, була конкретна ціль. А зараз я дуже сильно прив′язалася до України, тому рішення поїхати дасться мені дуже складно. Але якщо я залишуся тут, то це знову почнеться дистанційне навчання. Я думаю, що, на жаль, навчання офлайн не буде. А це новий етап у житті, не менш важливий і цікавий, а провести його за комп′ютером, навіть не побувавши у стінах університету, не відчувши смаку студентського життя, не дуже хочеться. Тому скоріш за все, доведеться здобувати освіту закордоном, але це не означає, що я збираюсь там залишитись та укорінитися. Я планую здобути там знання та повернутися до рідної країни, аби хоч якось їй допомагати. Зараз насправді дуже складно щось планувати. Всі ми мали якісь думки та плани з приводу нашого вступу, а після 24 лютого цього всього нема. Зараз ми живемо одним днем. Тому щось планувати навіть на п′ять років майже неможливо. Але ми точно впевнені, що з часом все буде добре.

Чого ти очікуєш від студентського життя? Чи це може якісь вечірки чи посилене навчання?

− У шкільні роки я більше надавала перевагу навчанню, тому якихось таких вечірок у мене не було. Останньою був наш імпровізований випускний. Це дуже цікавий досвід. А зараз хочеться чогось нового, і не тільки вдома за комп′ютером. У школі атмосферними вечорами для нас ставали факультативи. У нас був факультатив з української мови о сьомій вечора у понеділок, який проходив у школі. У нас була така група ініціативних школярів, яка прагнула вдосконалити свою українську мову. І ось ми збиралися із вчителькою, щось писали, про щось говорили. Потім разом із однокласниками поверталися додому. Це було дуже атмосферно, особливо взимку, коли ми йшли під лапатим снігом сповнені натхнення від здобутих знань.

Що тобі більше до душі у твоїй майбутній професії? Можливо ти хочеш працювати на телебаченні чи радіо? Або ж це буде газетна журналістика? Про що тобі хотілося б писати?

− Мені подобається спілкуватися з різними людьми, дивитися новини та аналізувати. Я робила науковий проєкт, присвячений телепрограмі. Було цікаво спостерігати за тим, як поводять себе люди. Тому, я думаю, це буде все ж таки тележурналістика, я б хотіла бути ведучою новин. А писати все ж таки хотілося б або про культуру, бо я закінчила музичну школу і трохи в цьому знаюся, або про міжнародну політику.

Яким на твою думку має бути справжній журналіст? Яким ти бачиш свій шлях?

− Перш за все, це людина, яка допитлива у всьому, якій цікавий навколишній світ. Для журналіста також важливою є така якість як сміливість. Наша вчителька з українською мови завжди приводила цитату із «Тигроловів» Івана Багряного «Сміливі завжди мають щастя». Ця цитата назавжди закарбувалася у моїй пам′яті. Не потрібно боятися проявляти ініціативу, брати на себе відповідальність. Такі дії завжди приводять до успіху. Багато хто каже, що всі ми будемо працювати не за спеціальністю. Але я вважаю, що одразу потрібно обрати свій шлях, тому що те, чому тебе навчать за 4-5 рокі, є дуже важливим, ці знання ти візьмеш із собою. А якщо ти ці знання не будеш використовувати, то це просто марна трата часу, зусиль та нервів. Тому я дуже обачно ставлюся до свого вибору. Для мене це не просто слова.

Що ти хотіла б побажати майбутнім випускникам?

− Майбутнім випускникам я дуже хочу побажати багато сил, натхнення, для того, щоб подолати цей досить складний 11 клас, і врешті-решт здобути чимало нагород, а також досягти успіхів там, де вони хочуть того досягти. Хочу побажати чесності, перш за все, з собою, слухати своє серце, слідувати за ним. Воно обов′язково приведе вас до мети. І тоді ви будете у житті найщасливішим.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#Випускний #золота медаль #школа
Оголошення
live comments feed...