• Головна
  • Вчителька Люмила Заровна: «Тільки-но учні чують сигнал тривоги, вже самі шикуються і чекають»
15:42, 2 жовтня

Вчителька Люмила Заровна: «Тільки-но учні чують сигнал тривоги, вже самі шикуються і чекають»

Традиційно в Україні у кожну першу неділю жовтня святкують день вчителя. Це свято вже давно стало частиною нашого життя. У пам’яті багатьох назавжди закарбувалися посмішки вчителів та улюблені хризантеми. Тепер кожен зрозумів важливість цієї професії, важливість школи та навчання офлайн, тоді, коли початок навчального року був під питанням, тоді, коли майже два роки діти вчилися за комп’ютером. Цей навчальний рік став справжнім випробуванням для дітей, батьків та вчителів. Особливо тяжко учням та вчителям початкових класів, бо молодші діти є особливо вразливими.

"Вчителька – це не професія, це спосіб життя" - так каже вчителька молодших класів Людмила Заровна. За 30 років роботи через її руки пройшли сотні діток, але вона пам’ятає обличчя кожного. Про вчительські будні і навчання під час війни читайте в нашому матеріалі.

Вчителька разом зі своїми учнями

Як розпочалось навчання у вашій школі цього року? Чи святкували 1 вересня? Чи пояснювали батькам та дітям правила поведінки під час повітряної тривоги?

- Завдяки нашому керівництву та колективу школа почала працювати вчасно. Свята першого вересня грандіозного не було задля безпеки наших дітей. Батькам провели консультацію з приводу евакуації дітей та ознайомили з місцем розташування бомбосховища. Дякуючи допомозі батьків, учні були забезпеченні сухпайком та водою. З понеділка почалось повноцінне навчання. На початку першого уроку дітям провели інструктаж з планом евакуації під час повітряної тривоги.

Чи проводилися роз’яснювальні бесіди з батьками?

- По-перше, перед початком навчального року з батьками говорили про це. Нещодавно проводилися батьківські збори, де ще раз пояснили всім батьками те, що якщо дитина приймає якісь ліки, то вона має завжди мати їх з собою у достатній кількості. Зокрема, потрібно дбати про тривожну валізку.

Все відбувається організовано? Чи нема паніки серед дітей? Як на повітряну тривогу реагують найменші школярі?

- При першій повітряній тривозі кожна вчителька збирає свої діток, не залежно від того, де вони знаходяться . На час повітряної тривоги урок припиняється, а продовжується лише після її закінчення. Для того, щоб проконтролювати кожну дитину є чергові вчителі. Все це робиться організовано та без паніки. Багато діток відчули на собі реалії війни під час окупації. Можливо через це у дітей не виникає паніки. Для того, щоб усе було організовано, кожен клас вишиковуються у дві колони. Після цього учні спускаються в укриття. Відверто кажучи, перший тиждень доводилося шикувати дітей, а зараз тільки-но вони чують сигнал тривоги, то учні вже самі шикуються і спокійно чекають. Як то кажуть, до усього можна звикнути.

За все відповідає лише вчителька чи є ще працівники, які допомагають? Чи є якісь правила чи заборони для дітей?

- Звісно, не тільки вчителька. Всі працівники школи завжди насторожі. Ми розуміємо, яка відповідальність на нас покладена. Кожного ранку до кожного класу заходить черговий, який перевіряє присутніх та відсутніх учнів. Це обов’язкова процедура. Навіть коли дітки йдуть їсти до їдальні, за усіма ними спостерігають працівники їдальні. Дітям ні в якому разі не можна виходити за територію школи.

Чи обладнані ваші укриття для довгого перебування? Чим займаються діти?

- У нашому бомбосховищі розміщені таблички та стільчики з номером класу, тобто кожна дитина має своє місце. На випадок тривалого перебування в бомбосховищі є питна вода, медикаменти та їжа. Також знаходяться туалети та технічна вода у кранах, та медпункт із ліжком. В школі працює психолог на випадок психологічної допомоги діткам. В укритті ми разом зі своїми дітками граємо в інтелектуальні ігри. Це допомагає налаштувати учнів на позитивний лад та мінімізувати стрес.

Чи були ситуації чи історії, які вас особливо вразили? Розкажіть про них.

- Під час евакуації в молодших класах, коли вчителька евакуювала діток до бомбосховища, один хлопчик сказав такі слова: «Мені тато сказав не спускатись, бо якщо бабахне, то буде всім капець». Дуже дивно чути від дитини такі слова. Це навіть страшно уявляти, а дитина бачила на власні очі, як горять хати.

Чого б ви побажали своїм колегам у цей день?

- Розумієте, вчителька – це не професія, це спосіб життя. Тому я хотіла б побажати всім своїм колегам терпіння та натхнення у буденній праці. Діти – це квіти життя. Нехай вони приносять тільки радість. Але найголовніше – мирного неба над головою. Я вірю, що перемога буде за нами! Бо за нами правда! Я хочу, аби наші діти нарешті жили у дійсно вільній та незалежній державі.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#Вчителька #початкові класи #діти #школа #учні
0,0
Оцініть першим
Авторизируйтесь, чтобы оценить
Авторизируйтесь, чтобы оценить
Оголошення
live comments feed...