• Головна
  • Хресний хід – чотири рази на добу під «градами» та бомбами з літаків. Як жили в Єлецькому монастирі під час облоги Чернігова
15:13, 9 жовтня 2022 р.

Хресний хід – чотири рази на добу під «градами» та бомбами з літаків. Як жили в Єлецькому монастирі під час облоги Чернігова

Діяльність Свято-Успенського Єлецького монастиря в Чернігові відновлено в 1992 році. Щоправда, цим займалися не чоловіки, а жінки. Раніше монастир зажди був чоловічим. З першого ж дня в обителі оселилася черниця Марія - нинішня ігуменя. З моменту відновлення – Уже третя настоятелька Єлецької обителі. Про те, як черниці та сотні мирян, яких прихистили ці стародавні стіни, пережили облогу Чернігова російськими військами, як долали і долають труднощі, про чудеса, свідками яких стали сестри, про розпорядок їхнього життя ведемо розмову з матушкою ігуменею в храмі Петра і Павла після вранішньої літургії у недільний день.

«Ще більше молилися та трудилися»

- День у нас завжди починається з вранішнього правила. Ми встаємо о пів на шосту, коли лунає дзвіночок або б’ємо у било, – знайомить наших читачів ігуменя Марія з внутрішніми правилами чернечого життя. – На шість завжди «правило» – вранішні молитви, полуночниця. Пів на восьму – літургія, яка триває десь до пів десятої, а з акафістом – до десятої. Потім ми йдемо на трапезу, після трапези кожна сестра займається певною діяльністю. Це називається «нести послух». О 15.00 у нас знову трапеза, о 16.00 – вечірня служба. Після служби – «правило», а потім кожна сестра читає ще своє «правило». І вже потім відпочиваємо. Це приблизно о 22.00–23.00. О третій ночі у нас завжди – «Богородичне правило». 150 разів читаємо молитви «Богородице, Діво, радуйся!», «Живий у помочі Вишняго» тощо.

- А як змінилося життя в обителі під час військових дій навколо Чернігова?

- Ми ще більше молилися та трудилися. Митрополит Онуфрій благословив, аби о 21.00 щодня читали по 12 разів «Живий у помочі Вишняго», ми читали 24 рази, а також 50-й псалом «Помилуй мя, Боже» і 26-й псалом «Господь просвєщеніє моє», «Отче наш» та «Богородице».

Рівно о півночі проводили хресний хід. Було дуже багато людей! Майже з перших днів у нас почали шукати прихисток ті, хто втратив житло в Чернігові. Як розбили Количівку, Іванівку, Подусівку, Киїнку, почали до нас привозити людей. Бувало, у нас жило до 500 чоловіків, жінок і дітей. Було, що їх привозили у спортивному костюмі та капцях.

Тут, у церкві Петра і Павла, ночували чоловіки. Ми застеляли підлогу матрацами та клали все, що мали, щоб було тепліше. По келіях і у сестер, у кімнатах для паломників розмістили жінок з дітками. Бо куди ж людям діватися? Щоб було тепліше, ми і пічки топили, і калорифери вмикали. Поки світло було.

Отже, вночі о 24.00 всі йшли на хресну ходу, навіть дітки маленькі з нами. Було страшно, всі йшли та молилися. Потім була хресна хода о третій ночі, після літургії вранці та після Вечірні. Загалом чотири рази на добу.

Хресний хід – чотири рази на добу під «градами» та бомбами з літаків. Як жили в Єлецькому монастирі під час облоги Чернігова, фото-1

«Матір Божа нас захищала»

- Чи були пошкоджені стіни храмів, келій під час обстрілів Чернігова?

- Господь нас уберіг і Божа Матір захистила. У перші дні війни я розмовляла з братом телефоном, отець Макарій – чернець у Свято-Пантелеймонівському монастирі на Афоні. Поговорили. Не встигла відійти, як він знову дзвонить і каже: «Терміново відслужіть водосвятний молебень і окропіть увесь монастир». Ми швиденько провели молебень, знову провели хресну ходу та покропили всі будівлі. У цю ж ніч у будинок поруч прилетіла бомба чи снаряд. У нас осколками трохи пошкодило дзвіницю та паркан з того боку, де господарчий двір. У зелену дерев’яну будівлю – келію святителя Димитрія та святителя Феодосія – прилетів осколок у вікно, що виходить у коридор. На щастя, ніхто не постраждав.

- Свідками яких ще чудес ставали Ви особисто, матушко, та сестри обителі?

- Як стріляли «гради», ми бачили, як на наш господарчий двір щось падає та одразу тухне. А як був хресний хід після вечірні, ті, хто молодший, вже зайшли в будівлю, а дві старенькі сестри трохи затрималися, ідуть і моляться. І тут як почали стріляти! Що їм робити? Бігти не можуть. Одна потім розповідала, що спочатку злякалася, але в руках у неї був хрест та ікона Божої Матері – особлива, яку їй старець подарував, і вона почала цим хрестом та іконою хрестити все навколо. І читати молитву. І страх кудись зник. І ці сестри залишилися неушкоджені. Люди, які бачили їх з вікна, потім казали, що вони нібито були серед вогню. А що воно було – хтозна.

- Матушко, скільки на той момент перебувало сестер в обителі? Чи виїхав хтось у безпечне місце?

- Усі сестри залишилися на місці, їх у нас до 50. Ми не хотіли покидати обитель. Молилися й знали, що Матір Божа нас не залишить, святитель Феодосій Чернігівський, преподобний Лаврентій, святитель Філарет допоможуть. Було також, що розвозили молоко містом, в укриття діткам маленьким. У нас же є корівки, кози. Повезли на вул. Бєлова наша працівниця Таня з чоловіком і водій, почали розливати по пляшках. Раптом – стріляють! Таня розповідала, що розливає молоко та читає «Богородице Діво». І вона залишилася неушкодженою, а поруч з нею чоловік був поранений у руку, жінка – у ногу.

Ми самі вивозимо сміття на смітник. Назбиралася вже повна машина. Треба комусь везти. Збираються мій племінник Сергій і наш працівник Анатолій – вони допомагали весь час. А мені так за них страшно! Благословила своїм хрестом, архімандрит Роман – Євангелієм. А тоді ще зняла з себе образок Божої Матері та на племінника наділа. «Читайте «Богородице Діво» дорогою», – кажу напутнє слово. Їдуть вони і раптом бачать на дорозі – чотири міни чимось перев’язані. Вдарили по гальмах. Збоку вже машина легкова стояла обгоріла. Десь це сміття висипали та повернулися. І після цього завжди просили благословення.

«Хіба відмовиш? Ми всіх годували»

- Матушко ігуменя, ви сказали, що під час облоги до 500 людей жило в монастирі. Чи вистачало продуктів?

- Ми готували картоплю, каші, супи – що вже є. Для монастиря цих запасів хватило б і ще залишилося б. Але стільки людей у нас було, стільки дітей! У певний момент дивлюся: запаси закінчуються. Запитую отця Романа: «Що будемо робити?» Вирішили, що на сьогодні готуємо рідку кашу, на завтра – рідку картоплю. Хоч як продержимося. Поїхали на базу за продуктами. Там побачили ТРО, і вони нам дали крупи, олію – безоплатно. Це вже була нам підтримка. Від Валерія Дубіля привозили продукти. Владика Климент із Ніжина передавав чималенько. Від владики Варсонофія та ігумені Антонії з Вінниці надходила допомога. Трошки веселіше стало. Передавали нам курок, пельмені, але ми цього не їмо, віддавали людям.

Сашко Марков, дай йому Бог здоров’я, такий чесний і порядний чоловік – багато нам допомагав, привозив продукти, їздив на бази. Директорка хлібокомбінату №2 Ольга Заїка весь час хлібом допомагала. І жила у нас, і трудилася. Слава Богу, вижили! Потім волонтери почали потроху вивозити людей з монастиря. Були й такі, хто міг забрати неходячих, хворих.

Хресний хід – чотири рази на добу під «градами» та бомбами з літаків. Як жили в Єлецькому монастирі під час облоги Чернігова, фото-2

- А як жили за відсутності світла, води?

- У нас своя свердловина, тож всі до нас приходили та набирали. Мали свій генератор, включали, щоб дістати воду. А ще мобілки заряджали. Тож генератор згодом зламався. Скільки ж ми побігали та пошукали другий! Виручили знайомі, почали давати генератор на деякий час. Ми його включали по годинах, аби води набрати, корівок подоїти, берегли.

Знаєте, як нам за це подякували? Виставили рахунки монастирю за комунальні послуги на 600 тисяч гривень: 400 тисяч – за газ і 200 – за світло, водовідведення тощо. А яке ж було відведення, якщо люди набирали воду каністрами, бочками й забирали? Це ж усі бачили й навіть фотографували. Але лічильнику однаково, він собі рахує, що воду беруть. Ходили ми розбиратися, але хто нас почує?

Де ж узяти ці 600 тисяч? Помолилися та після трапези почали читати молебень святителю Спиридону Тримифунтському. Зі сльозами просили: «Допоможи! Не знаємо, де взяти 60 тисяч, а тут вимагають 600». Після того одна наша сестра подзвонила знайомому, а той каже: «Зачекай, у мене є хороший друг на Кіпрі, я у нього запитаю». А потім каже: «Давайте квитанції». Ми вислали квитанції, і нам їх оплатили.

- Це ще одне диво!

- От як нам допоміг святитель Спиридон! Ми стільки людей прихистили, годували. Трапезна працювала вдень і вночі. І з сусідніх будинків до нас приходили їсти, бо не було ні води, ні світла. Хіба відмовиш? Ми всіх годували. Кухня працювала без перерви. Одна партія поїла – наступна приходила. Ми знали також, що поруч живуть люди старенькі, немічні, яких залишили рідні. Ми теж їх провідували, носили їжу. Не залишати ж без допомоги! Були молоді жіночки у нас – дуже допомагали. Бо ми з сестрами самі не впоралися б, просто падали від утоми.

- Матушко, коли російські війська відійшли від Чернігова, чи стало більше людей на службі? Маю на увазі, чи стало більше тих, хто вірує в Бога?

- Багато людей роз’їхалися спочатку, а потім повернулися й знову приходять. Ті, хто не поїхав, усі приходили й приходять. Дітей у нас тут багато. І слава Богу! А ті, хто виїхав далеко, всі кажуть: хочемо додому. Своя земля найрідніша.

- А чи стало більше черниць у монастирі?

- Що у війну було, що зараз – сестер у нас до 50. Одна черниця нещодавно померла. У нас залишилися жити після облоги Галина, Оксана, Ніна та Люба. Вони зараз трудниці, до послушниці ще треба дорости. Допомагають нам, смачно готують. Такі от у нас справи. За все слава Богу!

- Дякую за розмову!

Вікторія Сидорова, фото автора та надані сестрами

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#Єлецький монастир #російська агресія #обстріли #матушка ігуменія
0,0
Оцініть першим
Авторизируйтесь, чтобы оценить
Авторизируйтесь, чтобы оценить
Оголошення
live comments feed...