«На такій торгівлі не вижити, але все ж якісь гроші є» – історії вуличних торговців Чернігова

Кожен житель Чернігова бачив людей, які продають на вулицях міста домашні овочі, фрукти, молоко, чи консервацію. Зазвичай це роблять літні жінки, щоб якось прожити, адже пенсії не вистачає. Зустріти таких пенсіонерок можна біля великих супермаркетів, базарів, чи інших людних місцях. У кожної з цих жінок своя історія, своя доля. Ми поспілкувалися з ними і спробували зрозуміти, наскільки це важкий підробіток, як вони до нього прийшли, які історії у них з цим пов’язані. І врешті решт, чим вони зазвичай торгують і скільки заробляють.

Пані Ганна, Фото автора

75-річна пані Ганна змушена їздити кожного дня до міста, щоб заробити кошти.

«Немає за що жити. Отримала 3000 грн пенсії, віддала 2600 грн за комунальні послуги. Виплат ніяких не отримую, так і виживаю. На Новий рік та Різдво суп змушена була їсти. Живу із невісткою та внучком, син помер 2 роки назад. Невістка заробляє мало, а на школу йде багато. У мене дача в селі Макишин (Городнянська громада), там і вирощувала літом овочі. Їздила туди кожного тижня, адже там похований мій син, разом і доглядала город, а тепер привожу звідти картоплю, моркву і все інше. Дорога коштує 160 грн, а їхати 40 хвилин. У 2022 році ходила пішки з травня по липень 8 км, бо ніякі автобуси до нас не могли доїхати, а тепер ходжу тільки 3 км, але в моїх роках це дуже важко. Заробляти потрібно, тому мороз чи дощ – треба йти. Приходиш у 10:00 , і стоїш до 18:00» – розповідає пані Ганна.

Продавчиня торгує біля зупинки «Вул. Доценка» уже 25 років, до цього працювала в магазині, але його викупили і всіх звільнили. Розповідає, що раніше домашній товар купували краще, іноді доводилося кілька разів ходити додому, щоб принести ще продуктів. Але після відкриття продуктових магазинів та супермаркетів поряд, люди почали менше підходити. Пані Ганна говорить:

«У нас погано купують, іноді буває й таке, що взагалі нічого не заробляю. Товар продаю дешевше ніж у магазині, працівники якого нас до речі часто проганяють, та люди тільки запитують ціну, і йдуть далі собі. Нас ніхто не любить, навіть тролейбус часто закриває перед носом двері, а потім стоїш з тим візком із товаром, і чекаєш, мерзнеш. Найгірше те, що вже чутки ходять, що нам хочуть заборонити торгувати, адже намети влада вже прибрала, наступними можемо бути ми».

Не далеко від пенсіонерки продає свій товар інша жінка. Пані Наталія у 2022 році вперше приміряла на себе роль вуличних торговців. До війни жінка працювала в магазині, але його зруйнували, і працівники залишилися без роботи. Живе пенсіонерка в Чернігові, а за 42 км від міста проживає її тато, саме в нього і вирощується товар. Пані Наталія вперше вийшла торгувати у серпні, коли вже можна було зірвати помідори чи викопати картоплю. Жінка говорить:

«Продаю все своє, але не тільки овочі, а й консервацію, сушені гриби, хрін натертий, капусту, насіння. Стою тут, бо живу через дорогу. На базарі не бачу сенсу стояти, бо заплачу за місце, і нічого не вторгую. Вчора вдалося заробити 161 грн, продала 3 кг картоплі, банку помідорів, і 1 моркву. Одні помідори коштували тільки 100 грн, але ж їх кожного дня не купують, тому 80-100 грн заробляю в день, та й то добре. У нас дешевше ніж у магазині, але люди хочуть ще меншу ціну. Картоплю продаю по 8 грн, буряк теж 8, морква хорошого сорту, тому 25 грн за кілограм. На такій торгівлі не вижити, але все ж якісь гроші є».

На відміну від торгівлі біля зупинки «Вул. Доценка», торг на зупинці «Вул. Захисників України» йде набагато краще. Мешканці міста постійно підходять до пенсіонерів, що торгують, та запитують, чи купують товар. У 75-річної пані Надії є навіть постійні клієнти, які вже давно купують у неї молоко. Приїжджає жінка до Чернігова із села Киселівка, дорога коштує 20 грн, та не займає багато часу.

«На пенсію одну не проживеш, тому продаю молоко. Люди підходять, купують, нічого не бояться, адже в мене все своє, домашнє, чисте, свіже, та й ціна 30 грн за 1 літр, в магазині дорожче. У нас вдома 3 корови, але біля них потрібно багато працювати: сіна багато підготувати, підстелити, нагодувати, напоїти, подоїти. Дочка допомагає по господарству, бо важко, я вже сама не впораюся, та й донести на місце товар теж допомагає. Заробляю кожного разу різну суму, але вона не варта тієї тяжкої праці. Торгуєш день, підеш в магазин, купиш хліба, цукру й майонезу, та й немає заробітку» – ділиться пані Надія.

Зазвичай клієнтами вуличних торговців є люди, які проживають не далеко від місця торгівлі. Вони кажуть, що іноді купувати в таких продавчинь вигідніше та навіть зручніше ніж на ринку. Однією з таких покупців є пенсіонерка Ольга Михайлівна, жінка говорить:

«Я завжди купую у жінок, які тут стоять, бо в магазинах такого немає. Ось сьогодні яблучка домашні взяла, іноді консервацію беру, щавель, сушку, картоплю теж купую. Тут же все своє, домашнє, тому більше довіряю ніж магазинам, та й ціни приємні».

Також є покупці, які приходять до конкретного продавця, по щось особливе. Наприклад Тетяна Михайлівна не часто купує товари у вуличних торговців, але є винятки.

«Знаю що тут сидить травниця, то я до неї ходжу. Взагалі хотіла б, щоб жінкам не забороняли в майбутньому тут стоять, бо це їхній заробіток. Я колишній начальник з КСК. Воно закрилося, і якби я не знайшла роботу, то теж мабуть довелося б тут стояти. Я б радила купувати в таких людей, адже все домашнє, і ціни хороші. Та й навіть якщо зрівняти гарбуз, то тут порізаний уже, можна взяти скільки треба, а в магазині доведеться купувати цілий. І молоко хороше, жирне, різні села привозять. Я, як хімік-лаборант, молоко краще б у цих жінок купувала»

Всі наші співрозмовниці торгують своїм – тобто тим, що виростили і виготовили власними руками. Зазвичай, це звісно сезонні овочі з власних городів, а також консервація, молочні продукти, тощо. Це жінки, які звикли працювати і працювали все своє життя. Вони заробляють ці невеликі гроші чесною працею, не просячи і не чекаючи допомоги від інших. Тож, не проходьте повз. Той кілограм моркви чи буряку, який ви купите у бабусі на вулиці, принесе такі важливі для неї невеликі гроші.