Як прийти до тями після шокуючих новин

«Тільки намагаєшся витягти себе з однієї емоційної прірви, як знову туди потрапляєш. Бровари, Дніпро, Бахмут, Соледар, Херсон... і ще багато-багато міст і трагедій, - рефлексує щодо подій сьогодення психологиня Ірина Губеладзе. - Бракує слів, щоб описати почуття після перегляду фотографій. В мережі з'являється все більше фактів, персональних історій. І навіть якщо ми не були наразі поряд, не бачили цей весь жах своїми очима, там не постраждали наші близькі та знайомі люди, ми все одно гостро проживаємо цю травму. Бо вона болить, випікає зсередини, душить, розриває... Як же бути, коли ти вже не справляєшся?»

І далі пані Ірина розповідає, як зазвичай люди реагують на такі події. Що варто робити, а чого краще уникнути. І як же можна допомогти собі та рідним. Ці думки дуже цінні, тож ділимося з нашими читачам.

Ірина Губеладзе

Отже, після перегляду такого контенту ви могли помітити за собою абсолютно різні реакції: гнів, сльози, відчай або порожнечу всередині. Бо це нестерпно болить і хочеться поділитися світлинами в соцмережах - це один зі способів виразити свій біль. Проте такий спосіб підходить далеко не всім, і часто може бути травмуючим для нас і наших близьких. Саме в такий спосіб виникає #травма_свідка

Власне, хочу розказати, що це таке, і які стратегії можна використовувати, щоб прийти до тями після шокуючих новин. Травму свідка провокує не безпосередня участь, а емоційна залученість до подій через новини, соцмережі, обговорення...

Ознаки травми свідка:

• після перегляду шокуючого контенту з'являються яскраві та дуже детальні образи, як це могло статися з вами. Вони настільки потужні, що викликають посилену тривогу, страх, можливо, аж до панічних атак;
• відчуття провини того, хто вцілів;
• безпорадність і сором, що не можеш допомогти постраждалим;
• пекучий гнів, нестримне бажання помсти;
• несподіваний спокій і порожнеча.

Наслідки травми можуть наздоганяти нас не одразу, а з часом у вигляді надмірної тривоги, фобій, нав'язливих спогадів і нічних жахіть.

Чого точно робити не варто?

Утримуйтесь від надмірного поширення травмуючого контенту. Якщо люди зустрічаються з одним і тим самим контентом на різних ресурсах, вони травмуються кожен раз, коли це бачать.

Зафіксувати подію важливо, але тиражувати не варто. Мине час, і колись ви самі будете переглядати свою стрічку, спогади, і знову підніматимете, оживлятимете свої трагічні переживання.

Як відреагувати на складні почуття?

· пишіть про свої почуття, переживання, рефлексії в соцмережах, своїх щоденниках чи блокнотах. У соцмережі навіть краще, бо ви отримаєте публічну підтримку своїх переживань від інших людей - це дасть наснаги і відчуття, що ти не один в такому болі. Але якщо публічність не ваша стихія - то пишіть в свій блокнот, закритий блог, куди-небудь, але пишіть;

· розмовляйте з людьми, яким ви довіряєте, з ким почуваєтеся спокійно і в безпеці;

· трансформуйте свій біль в позитивні переживання: так, мені нестримно боляче за ті невинні душі, але я безмежно вдячна нашим захисникам, рятувальникам за звільнення, підтримку, зачистку, захист, народу за стійкість та єдність тощо;

· підтримуйте себе позитивними фактами:

- врятували стільки-то людей;

- знищено стільки-то особового складу ворога, техніки...;

- ЗСУ звільнили такі-то населені пункти;

- Україні допомагає увесь світ.

Так, це не поверне загиблих, але це дає нам впевненість, що ворог понесе відповідну кару за всі скоєні злочини. І ще можна «перетворити свій біль на дію», а саме:

- допомогти волонтерством, можна навіть разово;

- нагодувати смачно свою сім'ю, сусідів, тероборону, постраждалих... бажано відбивними, котлетками чи вареничками (поки битимете м'ясо, замішуватимете тісто чи робитимете фарш – гнів зменшиться через дію);

- поприбирати, навіть якщо у вас ідеально чисто;

- постояти в планці, поприсідати, повіджиматися.

Гнів - це нормальна реакція на ненормальні події. Ви не можете собі заборонити відчувати гнів. Але ви можете його відреаговувати екологічно, тобто мінімізувати шкоду для себе та оточуючих.

Психологиня Ірина Губеладзе, центр психології та розвитку "Київський Дворик"