Оксана Тунік-Фриз: «Культура – це складова України. І саме з цим ворог бореться»

Героїня цього інтервʼю доволі відома у Чернігові. Оксана Тунік-Фриз в різні часи проявляла себе у різних іпостасях. Встигла попрацювати заступницею чернігівського міського голови, проявила себе у політиці, менеджерувала різні проекти на різних посадах. Але так чи інакше, все життя її цікавила творчість і творчі проєкти. А останні 9 років з 2014-го Оксана ще й почала системно займатися волонтерством. Отже, перш за все про ці два напрямки ми з нею і поговоримо: про важливість розвитку культури під час війни, про проєкти з ONUKA та Саша Чемеров, також про гурт «Бентега», про волонтерство і трохи про політичні амбіції.

«З 1991 РОКУ МИ МАЛО ПРАЦЮВАЛИ НА ЦЬОМУ ФРОНТІ, І ТОМУ МИ МАЄМО НАСЛІДКИ, НА ЖАЛЬ»

- Отже, Оксана Тунік-Фриз, громадська діячка, волонтерка і наразі керівниця проектів в рамках «Єдиного мистецького простору». Доброго дня!

- Доброго дня!

- Одразу й поговоримо, що ж таке «Єдиний мистецький простір» зараз? Що він собою являє?

- Я вважаю, що це дуже класна ініціатива, яка народилася в Чернігові, створення такого об’єднання митців, які мають можливість створювати спільний проект. Тобто в цій команді представлені люди з різних напрямків, різних закладів культури, окремо митці, які об’єдналися для того, щоб створювати спільний проект. І я вважаю, що це дуже класна ініціатива військової адміністрації, і, власне, є вже результат, як ми бачимо.

- Яка структура, хто туди входить, чим займається?

- Існує рада при військовій адміністрації, є радник голови військової адміністрації Олександр Лаптій, який очолює цю раду і, власне, митці, які входять до складу цієї ради. Це, скоріше, орган, який займається стратегічними питаннями в галузі культури на сьогодні. І планує заходи, ставить мету, завдання, ну і, власне, пізніше настає реалізація. І як наслідок - ми бачимо реалізацію проекту «Душа народу» ONUKA, «Щедрий Че», і у нас ще зараз в роботі три проекти

- Тобто можна сказати, що то є той самий культурний фронт, про який зараз багато є розмов, хотілось би закцентувати на цьому увагу. Культурний фронт, взагалі, культура під час війни: чи доречна вона зараз? Чи доречно виділяти на це кошти, чи доречно виділяти на це час і увагу? Бо дуже часто можна почути таку думку, що людям зараз нема що їсти, люди відновлюють будинки в країні війна й тд. Чи треба зараз культура?

- Давайте почнемо з того, що України без культури не існує. Культура – це складова України. І саме з цим ворог бореться. Саме щоб знищити нашу ідентичність, культуру, наші традиції, наші народні обряди. Ми пам’ятаємо портрет Шевченка практично в кожній українській хаті, ми знаємо про те, що в нас є колядки, коли народ наш збирається, ми читаємо вірші Лесі Українки і інших наших авторів, які нас підносять і ідентифікують як націю. Саме з цим ворог сьогодні бореться. Саме тому культурний фронт не повинен був бути зупинений всі роки, поки ми йшли до відновлення незалежності. І з 1991 року ми мало працювали на цьому фронті, і тому ми маємо наслідки, на жаль. А сьогодні, я вважаю, що має бути підсилена увага до культурного фронту і як раз всі сили всіх тих людей, які мають можливість, які мають сили на цю боротьбу на культурному фронті, мають бути об’єднані.

- Як епіграф, завжди згадується фраза, яку ніби сказав Черчіль під час Другої світової війни, коли міністри хотіли урізати фінанси на культуру на користь оборони: «За що ми тоді воюємо?» Це буде в нас як епіграф нашої розмови. Тож що відбувається на культурному фронті Чернігівщини зараз?

- Я можу говорити тільки про ті напрямки, якими займаюсь я. Як я вже сказала, ми реалізували два проекти, спільні з відомими артистами, митцями. Перший проект був «Душа народу», який ми реалізували з Євгеном Філатовим та Наталією Жижченко: ONUKA «Душа народу». Цей проект був створений до роковин голодомору і для мене це була дуже важлива мета – реалізувати щось в новому баченні, з новим підходом до цієї тематики. Мені не хотілося показувати те, що вже було зроблено, трагізм страшної історії українського народу. Хотілося показати осмислення крізь сьогодення. І мені здається, що всій нашій команді це вдалося.

- Ну як ми вже зупинились на цьому проекті, то трошечки детальніше про це поговоримо. Як цей проект реалізовувався, починаючи з авторства ,з написання музики, це складний процес, і завершуючи серйозними зйомками кліпу в Лукашівці.

- Я взагалі дуже пишаюся цим проектом, тому що люди, які розуміються на створенні подібних проектів, розуміють, наскільки це глибока та велика робота. По-перше, музичний напрямок, так? Це досить непростий музичний твір, це авторський твір Євгена Філатова, який був написаний ним і допрацьовувався в контексті нашої співпраці спільно з нашими хорами. В нас були задіяні два хори – це наш академічний хор Бортнянського і хор «Провісень» Першої музичної школи імені Вільконського. Ми всі записи, які стосувалися наших колективів, обговорювали самотужки на території Чернігівської області, і це для нас також велика честь, що цей непростий об’єм роботи було виконано тут, в храмі святої Катерини.

- Тобто, запис відбувався в Катерининській церкві?

- Так. Робота над самим треком складалась з двох частин. Одна частина, над якою працював Євген, друга частина, над якою працювала наша команда чернігівська. Запис хорів, а це непроста робота, це багатоголосся. Це досить складно, там досить непрості партії це серйозна робота. І мені було дуже приємно, що Євген був задоволений. Він також брав участь, був присутній під час цих записів, але фактично вся ця робота створювалась командою чернігівською. Ну окремо я обов’язково повинна відзначити наших музикантів професійних: хор Бортнянського, хор «Провісень», це просто прекрасні музиканти і митці, які показали свій рівень . Тому для мене це дуже приємно. Інша складова – художня, це сама вже відео робота. Над цією роботою працювала велика команда. Тільки технічний склад, знімальна команда, налічувала близько 50 людей. Це була зібрана команда як з київських, так і з чернігівських фахівців, які кожен на своєму місці працювали. Освітлення, багато декорацій, це великий об’єм роботи.

- Відтворення фотографій…

- Так, у нас фактично працювали три режисери. Я як керівник проекту і автор ідеї тексту, який покладений на початку. Ця ідея у мене спочатку була як лінія, яка потім насичувалась ще думками та ідеями й інших митців. Зі мною разом працював Олександр Лаптій, який займався відтворенням стародавніх фотографій, і ми ці сцени відтворювали з нашими акторами прекрасними, яких ми бачили в кадрі. І також з нами працював, весь знімальний процес координував режисер Віталій Молчанов, з яким ми мали багато спільних фотопроектів мистецьких. Він дуже крутий і я хотіла з ним разом зробити щось спільне, і от нам тут вдалося.

- Він певний час був відомий у Чернігові як фотограф.

- Так, ми з ним багато робили спільно разом, я захоплююсь його баченням Але це зовсім інша була робота. Його стиль більше в андеграунді, що стосується фото, а це була більш глибока, більш змістовна робота, і ми багато над цим працювали. Я дуже ретельно обирала всі ці локації, я цю Лукашівку просто…

- До речі, зупинитися на цьому хочу. Локація Лукашівка: чому вона була обрана? Ми знаємо, що Лукашівку спіткала важка доля в контексті оборони Чернігова. Там були дуже важкі бої, була окупація, і у тій церкві, де ви знімали, був склад боєприпасів орків, і потім він підірвався і там досить було все серйозно. Ви спеціально обрали саме цю локацію?

- Я, коли працювала над самою ідеєю, розглядала різні варіанти. Я їздила в Лукашівку, я дивилася, я намагалася вкласти свою ідею в те, що я бачу довкола, і мені воно все склалося. Сама церква несла певний символізм для мене як духовне місце, яке об’єднує людей, де сьогодні відсутній дах. Ворог зруйнував дах, зруйнував церкву, але не зламав людей.

- Зруйнувавши наші дахи, ви наблизили нас до зірок

- Так, і та фраза народилася у мене саме там, коли я приїхала на цю локацію. Я дуже багато разів туди їздила, всі локації я обирала дуже ретельно для того, щоб бути впевненою, що це буде саме доречно для підкреслення тієї чи іншої історії в цій відеороботі.

- Зйомки. Тобто, це купа техніки, як вже було сказано, це певний рентал кіношний, тобто це великі кошти. За які кошти це все робилося?

- Хочу наголосити, в чому головна заслуга цього проекту: в ньому не задіяні державні кошти. Це абсолютно благодійні кошти, або файндрайзингові, коли ми залучаємо бізнес до співпраці.

- Але ж Вячеслав Чаус там був присутній і він підтримував цей проект.

- Він не просто був присутній, він був постійно як на етапі художньому, так і організаційному, він є одним з благодійників цього проекту, він особисто підтримав цей проект.

«ВСЯ КУЛЬТУРА, ЩО СТОСУЄТЬСЯ ВОРОГА, ПОВИННА БУТИ ПОСТАВЛЕНА НА ПАУЗУ, НА ЦЬОМУ КРАПКА»

- Пролунала фраза, що не було задіяно державних коштів. Але чому б ні, чому в цей час держава не має виділяти кошти на такі знакові проекти? Чи має держава зараз взагалі виділяти кошти на такі речі?

- Держава має виділяти кошти. Але ми розумієм сьогоднішні пріоритети. Як керівник цього проекту, як автор цієї ідеї, я виходила зі своїх міркувань. Я не мала морального права говорити про те, щоб мені виділили якісь державні кошти. Для цього є державні структури, які мають цим займатися. І якщо в них є можливості, нехай займаються. В даному випадку це інша історія. Я розраховувала на свої сили, на свою ідею, яка повинна була зачепити людей, які хотіли б в це вкластися. І це все склалося. Мені дуже пощастило, що знайшлися ті люди, яким це стало також цікаво, які зрозуміли, що це важливо. І я дуже дякую Вячеславу Чаусу, ОВА, управлінню культури, долученим колективам. Це був момент цього «Єдиного мистецького простору», який спрацював, ми всі об’єдналися та створили якісний продукт. Але нам ще дуже сильно пощастило з нашими партнерами. Це ONUKA, це команда професійних людей, які не тільки професійно працювали, а ще й щиро хотіли зробити щось унікальне, класне разом з нами.

- Але все ж-таки головне питання: чи має держава зараз приділяти увагу, зокрема фінансову, мистецьким проектам в стані війни?

- Я скажу так, я вважаю, що держава повинна була виділяти на культуру значно більше до початку повномасштабного вторгнення, до 2014 року в тому числі. І я вважаю, що все, що ми маємо, це наслідки того, що ми недостатньо вкладалися в просвітництво, в культуру. Це треба було робити. Але сьогодні ставити питання про те, що культуру на цьому етапі необхідно фінансувати поперед, наприклад, фронту – це неправильно. І тому на сьогоднішній день трошки треба трансформуватися. Скажімо, професійна культура – це одна історія. Інше питання – люди, які в культурі працюють самостійно й повинні шукати шляхи. Знову ж-таки, залучення коштів. Сьогодні треба виходити в інший формат, в онлайн, тому що ті стандартні заходи, до яких ми звикли, коли ми збираємо людей, сьогодні неможливі в умовах війни. І взагалі багато чого змінилося. І ось ця гнучкість повинна бути сьогодні. Багато хто до цього не готовий, на жаль.

- Говорили поза записом, що дійсно свого часу не приділяли увагу належну. На нашу суб’єктивну думку, це стосується східних регіонів: Донецької області, Луганської. Тобто ти вважаєш, що дійсно не була зроблена відповідна робота?

- Безумовно не була. Давайте візьмемо, наприклад, ситуацію з нашим театром, який був в Маріуполі. По-перше, Донецький театр. В свій час, коли окупували Донецьк, то частина залишилась в Донецьку і успішно продовжує працювати під окупаційною владою. Це ті люди, які були українцями, які називалися українським театром. І в мене питання: чому ці люди займали місця, мали свою таку позицію, і чому вони стали зрадниками? Ну тобто тут щось явно недопрацьовано на рівні взагалі структури, так?

- Тому що вони весь час працювали з російською культурою, з російською драматургією, тобто, вони, напевно, звикли до цього.

- Так, і ми приходимо до того, що держава не допрацьовувала. Чому в Криму не було правильної нормальної проукраїнської позиції, яка би створила такий ґрунт, де би проростало все українське? Найбільші українці в Криму – це кримські татари. Але це недопрацювання, давайте це визнавати. І сьогодні ситуація з Маріупольським театром. Окуповується Маріуполь, в Маріуполі був Донецький обласний театр. І знову ж-таки, що відбувається? Частина вже цього театру, який працював в Маріуполі вже після окупації Донецька, разом з директором залишається і продовжує працювати під окупаційною владою, і сьогодні їздить по росії гастролює. І лишень якась частина, третина театру, виїхала і сьогодні працює в Ужгороді. І виїхала та частина, яка мала проукраїнську позицію, яка працювала над українським репертуаром. Для мене це нонсенс, і я вважаю, що це недопрацювання, і це неувага до культури, і це все наслідки, ми це пожинаєм. Це все фінансується державою, це наші з вами гроші. Тому культура повинна працювати на державу.

- Який зараз має бути формат цього культурного фронту? Репертуар, який мають давати в тих же театрах? Достоєвський, Чехов - до свидания?

- Моя особиста думка, що все, що стосується ворога, просто повинно бути поставлено на паузу. На цьому крапка. У нас є достатньо, що надолужувати. У нас було багато що заборонено, багато чого знищено, багато чого було просто не народжено тому, що для цього не було можливостей. Сьогодні час для створення нового українського, для відтворення українського Тому однозначно треба працювати в цій площині. Є професійна культура і є аматорська культура, або вільна культура. Ми взагалі культурний народ, кожна людина має якісь схильності: хтось співає, хтось вірші пише, ми взагалі без культури не існуємо. Але є професійна культура і це дуже серйозна тема для розмови. Професійна культура - це та планка, яка не повинна опускатися нижче відповідного рівня, і саме над цим повинна працювати держава. Сьогодні працюють заклади культури, як би там не було важко в державі, люди отримують заробітні плати, і це має бути високий професійний рівень. Всі інші напрямки, які розвиваються, - естрадне мистецтво, будь-яка народна творчість, все, що народжує народ, - це абсолютно вільна творчість, і люди можуть робити, і люди це демонструють. Ми бачимо, скільки народилося різних патріотичних творів, народ це просто народжує щоденно. Але сьогодні Україна надзвичайно популярна в світі, ми всі це розуміємо. І коли продукт виходить на міжнародний рівень, що бачать люди – це дуже важливо. І якість, рівень цього продукту. І тому професійні заклади культури повинні включатися в роботу і ставати на свій належний рівень. На сьогоднішній день є така проблема, що в нас творчі колективи часто мають всілякі суперечки. Сьогодні суспільство повинно бути консолідовано, і культура зокрема. І сьогодні треба відходити від чвар, розмов, суперечок і починати створювати якісний продукт. Керівники закладів повинні мати чіткі цілі та завдання. Це має бути в першу чергу український якісний репертуар, якщо ми говоримо про театр. Якщо ми говоримо, наприклад, про музичні заклади, наприклад, філармонія. От філармонія в Чернігові – це найвищий музичний професійний заклад, тобто він не може бути нижче будь-якого іншого, це має бути рівень, на який будуть орієнтуватися. І ці колективи, які представлені, вони мають показувати надзвичайний професійний рівень. І над цим вони повинні працювати. Театри так само, сучасні. Я вважаю, що сьогодні час як раз працювати і створювати. І перемога настане, і вона для багатьох навіть буде неочікуваною, але до цього треба бути також готовим. Тому що настане наступний день і треба буде працювати ще більше. І культура не повинна втрачати зараз. Тому треба працювати.

- Тобто, у нас на Чернігівщині достатньо професійних якісних бійців культурного фронту?

- Звичайно, у нас дуже серйозний потенціал – вся Україна, Чернігівщина зокрема. Ми знаємо, скільки народжено видатних… Вірьовка, Довженко, Коцюбинський ходив по наших вулицях. У нас – Любомир Боднарук, дуже багато людей, які дотичні: і сучасники і історичні постаті. Тобто нам не треба нічого доводити, в нас все є, бери й твори. Але стався до цього по-перше, професійно, знову ж таки, якщо ми говоримо про професійну культуру, не можна опускати цей рівень. У нас, на, жаль культура це щось другорядне. Це дуже ганебно.

- І кожен цей боєць культурного фронту має усвідомлювати, що він боєць, що це ще і зброя.

- Безумовно. Розумієте, крім того, що треба мати професійні навички, вміння, знання, людина в культурі це не так просто. Людина, якщо це наприклад музикант, закінчує музичну школу, потім музичне училище, потім консерваторію. Людина все життя вчиться. Вона має потужну базу, це професійні освічені люди, це одна сторона. Тобто це людина з високим потенціалом. А з іншого боку це має бути людина, яка хоче щось робити. Розумієте? І тоді, коли це співпадає, тоді народжується висока творчість.

«ПРОЄКТ «ЩЕДРИЙ ЧЕ» МИ ПРИСВЯТИЛИ НАШІЙ 1-ШІЙ ТАНКОВІЙ СІВЕРСЬКІЙ БРИГАДІ»

- Добре. Ми почали говорити про проекти і згадали про ONUKA, але ще один був проект, це «Щедрий Че», Саша Чемеров. Як цей проект реалізовувався?

- Також дуже класно він реалізовувався, дуже легко, і це знову ж-таки була зустріч в кабінеті військової адміністрації. Ми запросили Сашка, я йому озвучила свою ідею, яка полягала в тому, щоб зробити «Щедрик» з новим баченням відповідно до сьогодення. Була сама ідея відтворення цих затворів, які ми чуємо на початку як сам ритм «Щедрика», коли йдуть затвори наших автоматів. Тобто, Різдво і свято ніхто не відміняв, навіть попри війну українці святкують. І «Щедрик» у нас звучить сьогодні отак от, і сьогодні наша, умовно кажучи, святкова ялинка чи місце свята – це наш танчик.

- Ну тобто звідси цей образ - танк з гірляндами.

- Так. Сьогодні весь народ на бойовому, як-то кажуть, і наша 1-ша танкова Сіверська бригада дуже класно насипала оркам і насипає зараз. «Щедрий Че» ми присвятили саме їм. Що стосується саме відеороботи, тут головним оператором-постановником був Сергій Ломоса. Прекрасна його робота, він дуже якісно відпрацював. Ми багато готувалися, ми вклалися в це дуже серйозно. Сергій – великий молодець, я пишаюся тим, що вийшло. До речі, не так давно вийшов фільм, в якому він також…

- «Потєрь нєт»

- Так, і я просто пишаюся своїм партнером, ми разом створюємо дуже багато. Ми разом з ним багато проектів комерційних робили, не тільки для Чернігова. Я просто пишаюся тим, що він так прогресує показує такий рівень.

- То ми маємо сказати кілька слів. Це перша художня короткометражка, бо було відзнято багато документальних фільмів про Чернігівщину, а це вже такий художній, зі сценарієм, з акторами, з певною драматургією.

- Я не знайома з режисером ще особисто, ми тільки познайомились заочно, після того, як я подивилася саму роботу. Я знала, тому що Сергій працював над нею, та Віола Ломоса, яка також працює в моїй команді, гример-візажист. Коли я побачила, я пишалася тим, що це відбувалося на Чернігівщині. Для мене це дуже важливо, тому що я маю амбіцію щодо Чернігівщини. Я вважаю, що це винятковий регіон, і у нас є дуже потужний, в першу чергу, людський потенціал, і от, власне, ці люди створили це.

- Ми проговорили: ONUKA, вона ж Ната Жижченко, позиціонує себе як чернігівка. Саша Чемеров родом з Чернігова, що далі, хто далі? Щоб тримати цю планку?

- В силу того, що має бути певна інтрига, ми поступово будемо давати інформацію про наші наступні проекти. Я не буду відкривати повністю завісу, тільки скажу, що це три проекти. Формат буде збережений. У нас будуть присутні відомі дотичні до Чернігівщини люди, які будуть об’єднані спільно з нашими акторами, музикантами, колективами, і в нас зараз в роботі три проекти, над якими ми вже працюємо і поступово будемо відкривати завісу.

- Тобто інтрига далі буде, так?

- Так.

- Ну, власне, ми знаходимось в студії, де народжується і створюється такий проект як «Бентега». Ми обов’язково маємо на цьому зупинитися. Що це за проект? Це ніби таке щось, для душі особисто, чи яка позиція з цього приводу?

- Так тут репетиційна база «Бентеги», але тут я також працюю над своїми проектами. Як ви бачите, тут є і ONUKA, і від «Щедрого Че»…

- Тобто, багато цих всіх артефактів. За моєю спиною, власне, костюм, в якому Ната була в кліпі, тут он ми бачимо люльку, яка є в кліпі «Щедрий Че»…

- Так, тут таке творче місце, де ми всі збираємося¸ наша команда, ми тут інколи чаюємо, обговорюємо плани, пропрацьовуємо образи з дівчатами. Як от я уже говорила, Віола Ломоса, Лора Мартиненко також, наш перукар-стиліст, Катерина Чернявська – наша мисткиня, яка працює над образами, над костюмами. Тут народжується багато чого. Ну а насправді так, це в першу чергу репетиційна база нашого колективу «Бентега». Це джазовий бенд, який об’єднує 15 людей. Це доволі непростий механізм, великий: 15 музикантів, 5 голосів і 10 інструментів. Це професійна музика, це складна музика, скажемо так, це не масовий продукт. Безумовно, це дуже цікавий продукт, тому що він має певну висоту. Це музика в першу чергу для людей, які дотичні до професійної музики. Це складна музика, але тим вона й цінна для нас, це такий левел. Для нас велике задоволення – займатися цим авторським продуктом.

- Цільова аудиторія гурту «Бентега» – це такі «музиколюби», люди з гарним музичним смаком, так?

- Я сказала вже, що це не масовий продукт, він буде складний для пересічного слухача. У нас немає мети, щоб це було зрозуміло й доступно кожному. Навпаки, у нас трохи інша мета: щоб цей продукт викликав певні емоції, думки у людей, які хочуть замислитись, по-перше ,над чимось. А по-друге, це професійна музика, це складна музика, це поєднання різних стилів: і фанк, і джаз, і фолк-джаз. Це складна музика, але вона дуже цікава для нас, тому що в колективі працюють всі професійні музиканти.

«ЛЮДИ ПОВИННІ УСВІДОМИТИ ОДНУ РІЧ: ВОЛОНТЕРСТВО – ЦЕ ВАШ СВІДОМИЙ ВИБІР, І ВАМ НІХТО НІЧОГО ЗА ЦЕ НЕ ВИНЕН»

- Добре. Ще одна дуже важлива частина життя, про яку ми не можемо не поговорити, це волонтерство. Як зараз, чи вистачає часу займатися, чи відбувається робота в цьому напрямку?

- Так, ми в волонтерстві всі роки від вторгнення

- Тобто від 2014?

- Так. Ми займалися волонтерством і до 2014, допомагали людям. Але в же в темі оборони та підтримки війська ми активно працюємо з 2014 року. З 2015 року ми об’єдналися вже в сталу команду, яка до сьогоднішнього дня тримається разом. «Жіноча сотня», «Лицарський хрест добровольця»… Ми підтримуємо військо, працюємо і фактично тільки нарощуємо темпи.

- Після вторгнення на Чернігівщину волонтерів стало багато, і зараз їх багато, і в цьому середовищі (це така, знову ж-таки, думка суб’єктивна) якщо подивитись збоку, здається, відбуваються певні, іноді не дуже добрі, речі. Люди починають сперечатися, хто кращий волонтер, хто гірший волонтер. Що з цього приводу скажеш, як прокоментуєш це?

- Ну я вже сказала, що ми в волонтерстві багато років, тому для мене це не нова тема. Все це має місце, і я на це не зважаю. В нас, чесно кажучи, особливо нема на це часу. Нормально все. В цілому я вважаю, що все нормально. Ті люди, які прийшли в волонтерство з 24 лютого 2022 року, це новітня історія волонтерів, це трохи інша історія, і це не нормально, що багато людей стало волонтерами. Просто трошки є така хибна думка... Люди повинні усвідомити одну річ: волонтерство – це ваш свідомий вибір, і вам ніхто нічого за це не винен. Це ваш вибір, ви можете це робити, можете не робити. І я скажу про себе, про нашу команду: ми це робимо виключно для себе. Для того, щоб знати, що ми в ці важкі часи для нашої держави робили все можливе для того, щоб бути корисним для здобуття цієї важливої перемоги. І ми не очікуємо ніяких там дивідендів, і ніхто не може взагалі розраховувати на те, що йому за те, що він волонтер, мають бути якісь преференції…

- Чи старт кар’єри політичної, так.

- Справа в тому, що люди можуть оцінити в тому числі ваш внесок як волонтера, але це виключно право людей, які будуть приймати рішення. Але це не може бути якоюсь там червоною лінією –«волонтер». Так, безумовно, закінчиться війна, відновляться політичні процеси, і до влади прийдуть на всіх рівнях військові, волонтери. Але це не може бути визначальним. І тому оці сьогоднішні всі суперечки – я на це не реагую, тому що це для мене абсолютно неактуальна тема. Ми знаємо, що ми робимо, і ми працюємо, і ми нормально комунікуємо з усіма. Ми готові підтримати, якщо потрібна наша допомога. Між чернігівськими волонтерами завжди дуже коротка комунікація в межах телефонного дзвінка або повідомлення в месенджері. Ми можемо обмінюватися: у вас є мені потрібне щось, а я можу поділитися з вами. Ми підтримуємо. Їде якась команда – ми можемо довантажити щось, якщо в нас є. ми маємо свої підрозділи, які ми підтримуємо, і ми вже перейшли, скажімо так на рівень. Якщо раніше у 2015-2017 ми везли все: будматеріали, їжу, одяг на фронт, то сьогодні, слава Богу, такої потреби вже нема. Ну, бувають випадки. Але це виняткові. Переважно такої потреби немає. Ми вже працюємо в такому плані: дрони, автомобілі, нічне бачення.

- Тоді таке питання виникає одразу, як ми вже за це поговорили трохи. Чи є у Оксани Тунік-Фриз політичні амбіції?

- Політичних амбіцій у мене немає. У мене є амбіція перемогти ворога разом з всіма людьми в Україні. У мене нема мети займати якісь посади, в мене немає до цього цікавості, тому що посада… Люди, напевно, не зовсім розуміють. Мене дуже часто запитують про якісь посади весь час, що я нібито хочу захоплювати. Люди думають що це якась мета. Насправді для мене, на мою думку, найбільший рівень – коли людина не має ніяких посад, але при тому може вирішувати якісь процеси, щось створювати, відкривати двері, спілкуватися з людьми, створювати якусь комунікацію і, власне, якийсь результат отримувати. Оце набагато краще, бо влада насправді це обмеження. Якщо ти йдеш працювати на якусь посаду… Наприклад, от я іду на будь-яку посаду. А в мене є дуже багато напрямків, які мені дуже щиро цікаві, я ними живу. В мене нема поняття «робота». Так влаштована я, роблю тільки те, що мені цікаво, що для мене важливо. Зокрема «Бентега» - це творчий проект, який для мене надзвичайно важливий і я приділяю йому доволі багато часу. Волонтерство займає дуже багато теж, і я ніколи не полишу цього. Якщо ж я піду на якусь роботу, я не зможу цього робити, тому що людина, яка прийшла і сіла на певну посаду, повинна нести відповідальність і відпрацьовувати повністю. Це те, про що я кажу, керівник – це дуже відповідально. І це треба усвідомлювати.

«ПОПРИ ВЕСЬ МОРОК, ПОПРИ ВСІ ТРАГЕДІЇ, ПОПРИ ВСІ ВТРАТИ, ЯКІ МИ ПЕРЕЖИВАЄМО, МИ ВІДКРИЛИ В СОБІ ДУЖЕ БАГАТО ЦІННОГО»

- Ми зачепили дві теми. Це культура, культурний фронт, і волонтерство. Скрізь задіяні люди, які мають працювати, вкладати свій час, свої можливості. Волонтери мають збирати, донатити. В контексті мобілізації сьогодні: чи всі ці люди мають іти на фронт? Чи мають все ж люди культури залишатися в культурі, а волонтери у волонтерстві, бо тут вони будуть більш корисними?

- Я зрозуміла питання, воно дуже важливе. Дивіться, фронт військовий стоїть за тил. Немає сенсу у фронті без тилу. Так само, як і навпаки. Безумовно, на сьогоднішній день є реальна ситуація, яку визначають військові. Вони розуміють і, власне, військове керівництво, на мою думку, бездоганно справляється з усім, що відбувається на лінії фронту. Я довіряю керівництву і вважаю що, має бути відпрацьована ця законність всіх дій на всіх рівнях. Якщо на сьогоднішній день є потреба в мобілізації, люди йдуть з різних напрямків. І ми бачимо, що з культурного фронту дуже багато відомих людей пішли в військові, в тероборону. І продовжують працювати на творчій ниві, і взяли зброю в руки. Визначає ситуація. Але головним має бути те, що це все – по закону. Щоб люди знали, що нема кумівства або корупції в військкоматі, коли це працює в інтересах окремих людей, і це несправедливо. Найбільше, що народ може обурювати, це несправедливість. Я бачу повну готовність всіх людей сьогодні ставати на будь-якому фронті: на культурному, економічному ,на військовому фронті в першу чергу, і це найголовніший фронт, який ми сьогодні всі тримаємо. І я бачу готовність народу боронити свою державу. Я вважаю, що всі повинні бути на своїх місцях до моменту, поки не настане ситуація, коли тебе покличуть. Якщо покличуть, я впевнена, що і жінки візьмуть зброю і стануть на захист своєї держави.

- Наприкінці нашої розмови хочу запитати пораду від Оксани Тунік-Фриз: як зараз тримати себе у нормальному фізичному та психологічному стані? Тому що так багато сфер діяльності.

- Ну я можу сказати, що це все дуже індивідуально. Я не крихка така особистість, я маю потенціал і силу, і тому я своє навантаження розподіляю, планую, я маю напрямки, пріоритетні для себе. Так, в мене є моя робота, бізнес-напрямок, є волонтерство, є культурний напрямок, є дрібніші, я все це планую. Взагалі я дуже раджу берегти себе. Якщо відчуває людина, що психологічно є виснаженість, треба зважати на це. У нас взагалі немає культури такого ставлення до ментального здоров’я, в нас взагалі люди поділялися донедавна на психічно хворих і здорових. Тобто це дуже такий умовний поділ, і у нас взагалі психіатрія використовувалась як каральний орган.

- Це в радянському союзі.

- Ну, на жаль, наслідки і сьогодні маємо. Якщо цивілізований світ до питань психологічних ставиться абсолютно інакше, то і ми до цього також прийдем. Тому треба себе берегти, треба все ж-таки намагатися, нам треба вижити і нам треба перемогти. Щодо фізичного, то теж всі знають, що треба збалансовано навантажуватися, відпочивати і берегти сили, тому що, можливо, буде потрібно ставати ще в більший бій. Я сподіваюсь, що цього не буде потрібно, але тим не менш треба бути готовим. З іншого боку, треба готуватися до зустрічі перемоги, це також дуже важливо.

- Скоро перемога?

- Так, я думаю, що в цьому році буде перемога. Я навіть впевнена в цьому.

- Як ви би відзначили перемогу?

- Ой, ну ми зустрінемо її кожен там, де буде знаходитись. Всі будемо плакати, всі будемо обійматися, радіти, і будемо згадувати ще багато-багато років. І я вам відкрию таємницю, що всі ці страшні часи ми будемо також згадувати, можливо, як прекрасні часи. Тому що попри весь морок який ми переживаємо, попри всі трагедії, попри всі втрати, які ми маємо, ми відкрили в собі дуже багато цінного.

- Ми перероджуємось.

- Так. І вже ніколи не будемо такими як раніше.

- Що ж, наближаємо перемогу кожен на своєму місці, кожен на своєму фронті, і сподіваємось, що вона буде скоро. Сьогодні спілкувались з Оксаною Тунік-Фриз, громадською діячкою, волонтеркою та керівницею проектів в рамках «Єдиного мистецького простору».

Спілкувався: Іван Матвєєв. Відео: Павло Мельник