Ганна Барвінок: життя в офіру коханому

Бути музою митця – непросто, бути його дружиною – ще важче. Далеко не кожній жінці під силу протягом цілого життя нести на своїх витончених плечах цей почесний тягар. Особливо коли коханий – далеко не взірцевий чоловік і потрібно не лише жертвувати власними інтересами заради родинного затишку, а й терпіти численні зради та прощати тяжкі образи.

Уродженка Чернігівщини Олександра Білозерська, відома під творчим псевдонімом Ганна Барвінок, із ранньої юності та до останніх днів несла хрест кохання до Пантелеймона Куліша, яке не закінчилося й після смерті чоловіка.

Саня, як її лагідно називали рідні, народилася у 1828 році на хуторі Мотронівка Борзнянського району в незаможній шляхетній родині предводителя повітового дворянства Михайла Білозерського. Вона, як і її четверо братів та сестер, одержала хорошу освіту в пансіоні, знала декілька європейських мов і мала хист до письменництва. Але в 15 у житті Сані трапилася доленосна зустрічі з молодим письменником Пантелеймоном Кулішем, який приїхав у гості до її старшого брата. І це визначило подальшу долю дівчини.

Взаємне кохання спалахнуло з першого погляду. Куліш посватався, але мати була проти: наречений не мав ні вельможного роду, ні статків, тільки репутацію людини з важким характером. Тож письменник поїхав із садиби Білозерських ні з чим, а скромна й тиха Олександра рішуче сказала матері, що не вийде заміж ні за кого, окрім свого коханого.

У 1847 році Олександра та Пантелеймон все ж побралися. Усе починалося як у казці: довгоочікуване возз’єднання закоханих, боярин на весіллі – сам Тарас Шевченко, шлюбна подорож у Варшаву.... Натхненна й щаслива, Саня робить свої перші літературні кроки – пише оповідання. Але радість триває недовго. Прямо посеред медового місяця Куліша заарештовують у справі Кирило-Мефодіївського товариства, декілька місяців тримають у в’язниці, а потім висилають до Тули.

Від пережитого стресу маля, яке Олександра носила під серцем у ці тяжкі місяці, народилось мертвим, і більше дітей вона мати не могла. Ця втрата стала великим ударом для подружжя. Горе, злидні та побутові турботи нікого не прикрашають, і Пантелеймон, ласий до жіночої вроди, став усе частіше задивлятися на інших. Він почав зраджувати й у деталях розповідав дружині про свої закоханості. А вона, змарніла та пригнічена, смиренно робила все належне, щоб забезпечити комфортний побут гульвісі-письменнику. Інколи нерви жінки не витримували. Вона була чоловікові за кухарку, економку, няньку, але не за кохану жінку.

Утім, хоч Куліш і не цінував свою дружину як жінку, він з повагою ставився до її письменницького таланту, хвалив, допомагав редагувати. Оповідання Олександри під псевдонімом Ганни Барвінок були надруковані вперше у 1860 році в журналі «Основи», і критики дуже схвально відгукнулися про них.

«Вона живе життям народа, думає його думками, іде за ним. Ганна Барвінок – немалий талант, справжній поет жіночого горя і щастя», – писав про неї критик Микола Венгжин. Утім Олександра все одно залишалася в тіні свого чоловіка, і це був її свідомий вибір.

У 1883 році подружжя повернулося в Мотронівку. Пантелеймон Куліш завершив там роботу над тритомником «Отпадение Малороссии от Польши», робив переклади світових класиків – Байрона, Шекспіра, Шиллера. А також переклав українською Святе Письмо. І цю працю він присвятив дружині: «Неньці моїй святесенькій, її душі невмирущій сю працю, нею змалечку натхненну, благоговійно підношу. Дружині моїй вірнесенькій, що неня мені по свойому образові пророкувала, цю працю, нею піддержану, захищену, підпоможену, низенько вклоняючись, підношу».

Їхній шлюб тривав 50 років, до смерті письменника в 1897 році. Але й решта життя Ганни Барвінок була присвячена покійному чоловікові. Вона відмовляла собі в усьому, бідувала, але видала найповніше на сьогодні зібрання творів Куліша та створила музей його імені. Подружжя поховане поруч у Мотронівці, яку наприкінці життя Куліш викупив у Білозерських і дав нову, на честь дружини назву – «Ганнина Пустинь».