Сергій Тонканов: «Коли приходить ідея, то її гріх не реалізувати, адже ти створюєш історичний контент»

ЮНЕСКО - Організа́ція Об'є́днаних На́цій з пита́нь осві́ти, нау́ки і культу́ри разом з Інститутом масової інформації розпочали великий проект по документування культурної спадщини України, яка зазнала пошкоджень внаслідок повномасштабного вторгнення рф. Велику увагу світової спільноти привертають діячі культури, які працюють в умовах війни. Сьогодні розкажемо історію про чернігівського митця Сергія Тонканова. Він займається станковим живописом, стріт-артом, монументальним мистецтвом, ленд-артом та фотографує. Сергій поділився думками про вплив на його творчість активної фази повномасштабного вторгнення. Та розповів про свої останні картини про війну, де є позитив і надія, та плани майбутньої виставки в Києві.

Коли говорять гармати, музи мовчать. У часи криз перші, хто страждають, – це люди творчих професій. У період війни, а саме перші пів року повномасштабного вторгнення, у мене був ступор, навіть не було ідей. Жодної. Зараз ідей вистачає, але стало складно примусити себе працювати.

За перший рік повномасштабного вторгнення роботи були лише на військову тематику. Що було новинкою для мене, адже раніше в мене ніколи не було рефлексії на агресію. Зараз навіть є такий термін, як байрактар-арт – коли треба хайпанути, щось створювати про війну. На цьому багато хто може спекулювати.

Першу картину після вторгнення я почав улітку, а закінчив восени. Це будівля на вулиці Чорновола, де був авіаудар. Я живу неподалік, тому був свідком події. Це дуже на мене вплинуло емоційно. Подарував картину Віктору Ніколюку (генерал-майору Збройних сил України, командувачу військ Оперативного командування «Північ», командувачу оборони Чернігова, командиру 92-ї окремої механізованої бригади).

Більшість робіт я вигадую. Прототипом картини Patriot була моя кішка, яку ми взяли собі додому під час облоги міста. Вона залишалася одна в офісі. Її там підгодовували, але вона була одна. Вона також біла, як і кішка на картині, єдине що – у неї очі все ж таки жовті. Але це така порода, турецька ангора, у якої бувають очі одне блакитне, інше жовте. Ми забрали цю кішку додому під час облоги. Вона в нас досі живе. На тему картини (як кішка грається з цими літальними апаратами, наче з іграшками) також вплинуло те, що нам передали систему Patriot. Власне, я і назвав цю картину Patriot. Наші ППО – наші котики.

В мене є маленький зошит, у який записую свої ідеї. Я не роблю ескізів своїх майбутніх робіт, бо часто щось можу забути. Я записую кожну ідею словами, тобто умовно прописував, що білий кіт, який збиває кацапські літаки, або щось таке. І потім я беру цей зошит, дивлюсь – і розвиваю ідею. Кожна робота в мене проходить такий етап. У моєму зошиті вже близько десяти, тепер треба себе змусити їх реалізувати.

Я не відслідковую тренди в мистецтві. Тому що, скоріш за все, саме тренди – це для людей, які хочуть зайнятися мистецтвом, але вони не хочуть у мистецтво вкладати свою особистість. Я ж її вкладаю у картини обов’язково. Також у своє мистецтво вкладаю свою особистість, і я ні на кого не рівняюся абсолютно. Я себе знайшов, знайшов свій стиль, у мене нема в ньому конкурентів, тому що я ні на кого не рівнявся ніколи. Це досить важко – знайти свій стиль.

Десь з 2005-го я зрозумів свій творчий шлях. Але для цього мені знадобилося трішки усамітнитись. Я працював у Криму, і там була така можливість, це було маленьке село. Я там робив музей катастроф на водах. Він потім був визнаний найкращим сучасним музеєм Криму. Там я робив декорації до нього. Це дуже великий музей, здоровезний. Півтора року майже ми його робили. І я потім ще продовжував там працювати, керувати цим музеєм на місці. Улітку там було купа роботи, багато відвідувачів. А взимку, починаючи з осені, можна було присвятити себе повністю мистецтву. Я там працював з 2009 року. Після анексії нас звідти, як і всіх, попросили, м’яко кажучи. Деякий час у мене була майстерня під алтарем церкви. Я туди ввечері приходив і довго-довго думав над роботою: що намалювати, як зробити композицію, як кольористику і так далі. І мені ніхто не заважав. Так поступово десь і з’явився мій стиль. Тобто саме там нарешті мені вдалося якось так сконцентруватися. І зрозуміти: ага, я працюю в такій колористиці. І в мене буде такий стиль і взагалі такі концепції.

Для того аби людина почала творити, вона має розуміти, яку місію цим хоче нести. Мистецтво самодостатнє, і воно само собою розвивається. Воно розвивається зсередини, його розвивають люди, які його роблять, які його намагаються популяризувати. Тобто активні люди з громадянською позицією.

Я не намагаюся скандалити, епатувати, я не намагаюся провокувати. Мені це не близько. Я спокійний, хочу бути впізнаваним. Я хочу все ж таки залишити якийсь слід у мистецтві. Якщо мої картини вивчатимуть на уроках образотворчого мистецтва, я буду не проти. Я хочу, щоб мене запам’ятали як гарного художника.

Плани на майбутнє – підготовка до персональної виставки в Києві. Поки є попередня домовленість з галереєю. Ми ще не обговорювали якісь там деталі. Треба поїхати подивитися цю нову галерею, порахувати, скільки там може поміститись картин, але думаю, що не менше 12. Деякі роботи вже готові, як Patriot, деякі роботи в галереї, а деякі треба ще написати. Плануємо попередньо виставку на зиму, але вона вже скоро.

Катерина Агієнко

Чернігівська Медіа Група