8 місяців, 12 років та 44 роки разом: історії кохання трьох пар різних поколінь із Чернігова

Завдяки коханню та підтримці близької людини ми здатні на все. Це почуття прагне відчувати кожен, незалежно від статі чи віку. І дуже важливо не втратити вогник у стосунках ні через 10, ні через 40 років подружнього життя. Сьогодні, з нагоди Дня закоханих, ми розповімо три історії кохання чернігівців різних поколінь: про пару, у яких тільки зародилися стосунки, подружжя, яке прожило щасливо разом 12 років, та чоловіка і дружину, які кохають один одного навіть через 40 років.

ТЕТЯНА ТА ОЛЕКСАНДР

Тетяні 20 років, Олександру – 22. Ця молода пара у стосунках лише 8 місяців. Але вони вже покохали один одного та впевнено будують плани на спільне майбутнє. Познайомилася пара молодіжним способом – у популярній соцмережі для знайомств. Дівчина згадує:

Олександр і Тетяна, Фото з особистого архіву Тетяни

- Він лайкнув моє фото, потім почав мені писати. Саша був дуже наполегливим, казав, що я дуже сподобалася йому, і так зав’язалося спілкування. Спочатку це була більш жартівлива переписка, я навіть не думала, що зав’яжуться стосунки.

Олександр на період знайомства вже захищав країну, і розповів про це Тетяні. Одного разу він написав, що зможе вийти на зв’язок лише через 4 дні. Оскільки спілкування було жартівливим, дівчина подумала, що це теж якийсь жарт, але хлопець справді зник на 4 дні.

- Я вже подумала, що обманув, і не сподівалася на спілкування, але всередині відчувала якесь хвилювання за нього. Через 4 дні він вийшов на зв’язок, пояснив, що служба, – розповідає Тетяна.

Дівчина не розраховувала на стосунки, але Олександр мав інші плани, тому не залишав дівчину без своєї уваги. Пара постійно спілкувалася, і з часом Тетяна зрозуміла, що закохалася. Вперше побачити хлопця вживу дівчина змогла у жовтні.

- Він попередив, що приїде, я теж взяла відпустку на роботі, – говорить дівчина. – О сьомій ранку він приїхав у Чернігів, я дуже переживала, адже це перша зустріч. Але я не боялася, бо у мене є знайомі пари, у яких так само зав’язалися стосунки, і вони вже близько двох років разом Він був радий мене бачити, і я його теж. В той момент почуття стали сильнішими.

Ця зустріч була довгоочікуваною як для Тетяни, так і для Олександра. Вони були раді бачити один одного та провести разом 17 днів. Хлопець навіть вирішив одразу познайомити дівчину зі своєю мамою. Тетяна згадує:

- Було дуже неочікувано, що він вирішив одразу забрати мене до себе в село для знайомства з мамою. Як виявилося, він дуже рідко знайомив дівчат з батьками. Його вітчим служить, тому вдалося тільки з мамою зустрітися. Це був дуже теплий прийом, ми познайомилися, поспілкувалися, відчувалася домашня, тепла атмосфера.

Найбільш неочікуваним, хвилюючим та приємним моментом для дівчини стала пропозиція Олександра.

- Ми гуляли торгівельним центром, я зайшла подивитися на каблучки, і він вирішив зробити мені начебто подарунок. Саша купив каблучку, яка мені сподобалася, ми вийшли на вулицю, і раптом звучить пропозиція стати його дружиною. Це було дуже неочікувано, але я погодилася, – ділиться дівчина.

Молода пара постійно була разом. Вони спілкувалися, пізнавали один одного, та закохувалися ще сильніше. Проте відпустка Олександра закінчувалася, і прийшов час повертатися на фронт.

- Нам так і не вдалося нормально попрощатися, – з сумом говорить Тетяна. – Він у справах поїхав у Городню, а я була на роботі в Чернігові. Саша старався встигнути заїхати до мене, але потрібно було спішити на маршрутку, тому я з ним не змогла попрощатися через цей поспіх. Було дуже тяжко, на роботі я плакала через це. Йому теж було сумно. Він поїхав у дуже небезпечні умові, не відомо коли побачимося, і чи взагалі побачимо один одного. Він мене заспокоював, намагався підтримувати, говорив теплі слова.

Молодій парі вдається поговорити по 2 години кожного дня. Окрім цього, Олександр та Тетяна частенько списуються, якщо є можливість. Але хлопець зараз виконує важливу роботу, тому іноді зв’язок із ним втрачається. Дівчина згадує:

- Був період, коли ми 3 дні не могли зв’язатися, і він не попередив про те, що йде на завдання. Це були найскладніші дні, коли близька людина, яка знаходиться у пеклі, просто не виходить на зв’язок. Я не могла ні спати, ні нормально працювати, постійно думала що з ним, як він там, чи все з ним добре. Він частенько міг не виходити на зв’язок, але завжди попереджав, проте не цього разу. Він завжди каже, що все добре, що він працює, деталі не розповідає, щоб я не хвилювалася.

Ці дні пройшли не легко і для самого Олександра. Окрім того, що він не міг зв’язатися із коханою, хлопець розумів, що не попередив її, і вона хвилюється за нього. Тож як тільки з’явилася можливість, Олександр одразу зателефонував своїй дівчині.

Навіть на відстані парі вдається радувати один одного та проявляти свої почуття.

Подарунок від Олександра, Фото з особистого архіву Тетяни

- На мій день народження Саша домовився з моєю подругою, вона купила величезного ведмедя, квіти та листівку, яку дуже мило підписали, – розповідає Тетяна. – Було дуже неочікувано та приємно, що він так постарався задля мене. Я теж йому відправляла посилку, проявляла турботу. Подарувала йому машинку іграшкову, яка йому дуже подобалася. Коли я готувала посилку, моя кішка гралася поряд, і закинула кульки з ялинки у коробку, ну і я вирішила їх залишити. Коли посилка дійшла, він взяв маленьку ялинку, повісив на неї ті кульки, і поставив під нею машинку. На день закоханих також приготувала подарунок, але хочу віддати при зустрічі, і сподіваюся вже скоро йому вдасться вирватися до мене.

За вісім місяців почуття молодої пори стали сильнішими. Дівчина дуже сумує за коханим, хвилюється за нього, і з нетерпінням чекає зустрічі.

- В майбутньому, років через 10, я бачу нас дуже щасливими: ми разом, одружені, і в нас маленька донечка, дуже схожа на нас, – говорить Тетяна.

МАРИНА ТА МИКОЛА БУРЛАК

Подружжя Бурлак із Чернігова разом уже понад 10 років. За цей час у пари з’явилося двоє чудових дітей. Марина та Микола пройшли не мало випробувань за останні роки, але це тільки зміцнило кохання подружжя.

Познайомилася пара у 2012 році у Козельці. Чоловік на той час приїжджав у містечко до батьків, а Марина навчалася у місцевому технікумі. Жінка згадує:

Весілля Марини та Миколи, Фото з особистого архіву Марини Бурлак

- Якось ми з подружками йшли до магазину, і він запримітив і підійшов, каже: «Добрий день, мене звати Коля. А що ви робите ввечері? Може прогуляємося?». Напевно це була доля. Він попросив номер телефону, і я сміливо його дала. Вечором він набрав, ми вийшли випити кави, порозмовляли, більш детально познайомилися. Він розповів, що захоплюється футболом, я йому також розказала про себе. Так почали спілкуватися, потім почали зустрічатися.

Через 3 місяці Марина поїхала на літні канікули, і пара розійшлася. Жінка говорить, що це було безглузде рішення, яке не давало їй спокою, адже навіть при розлуці вона постійно думала про коханого.

- Як тільки почала з ним зустрічатися, вже якось зрозуміла, що це моє, – ділиться Марина. – Розійшлися трохи по дурному, але ми знову зустрілися, і напевно це доля. Мене до нього тягнуло, я переймалася як він, що з ним. Коли ми знайомилися – перший крок був від нього, а коли знову зійшлися – від мене. Я перша йому набрала, поцікавилася, як він.

Молодій парі вдалося відродити ці стосунки, тож Микола вирішив взяти все у свої руки та остаточно повернути кохану. Він приїхав до неї, та зробив пропозицію, на що Марина без сумнівів відповіла «Так». 13 жовтня пара одружилася, і вже 12 років береже своє кохання. Марина згадує цю пропозицію як один із найромантичніших вчинів свого чоловіка. Жінка розповідає:

- Він приїхав із шикарним букетом, ми зайшли у кафе і там чоловік зробив пропозицію. Він вгадав з розміром обручки, і це все було так романтично. Я взагалі не очікувала на це, але без сумнівів погодилася. Вже тоді було розуміння, що він моя доля.

Буває, що побут після весілля руйнує стосунки, але, на щастя, це не торкнулося подружжя Бурлак. Їхні почуття з кожним днем міцнішали. Пара завжди цінувала та підтримувала один одного. Коли народилася донечка, Микола, попри втому на роботі, старався прокидатися вночі, чи сидіти з малечею, щоб його кохана змогла трішки відпочити. Жінка говорить, що чоловік – це її плече, підтримка на все життя. 12 років – не маленький термін, але подружжю вдалося зберегти вогник у стосунках. Марина пояснює:

- Десь я можу промовчати, десь він згладить ситуацію, підтримуємо один одного. Цей вогонь не потухав. Ми більше часу проводили втрьох, донька завжди була з нами, бо вона в нас татова донечка, але іноді ми відвозили її до моїх батьків, чи мами чоловіка, і проводили час разом. Любили дуже виїжджати на природу вдвох, чи компанією. Нам подобалася риболовля, свіже повітря, могли влаштувати пікнік. Дуже важливо у стосунках, коли є діти, побути наодинці, приділити час коханій людині.

2022 рік був дуже нелегким для подружжя. Спочатку окупанти зруйнували дім сім’ї, а потім чоловік вирішив піти захищати Україну. Дружині і матері двох дітей було важко усвідомити та змиритися з вибором чоловіка. Та все таки Марині довелося прийняти цю новину.

- Він мене одразу готував до того, що піде на фронт, коли прийде час. Одного разу телефонує і каже: «Мені дали повістку, і я піду». В мене купа сліз, я благала, просила залишитися. В нас двоє діток, доньці 9 років, сину півтора, з будинком таке трапилося. Він сказав: «Я знаю, ти в мене сильна, витримаєш, ми повернемося живі, здорові, з перемогою». Він мені пояснив, що так потрібно, бо він не буде себе відчувати справжнім чоловіком, якщо злякається, заховається за моєю спідницею. Важко, але я буду чекати скільки потрібно, – з сумом розповідає жінка.

Родина Бурлак, Фото з особистого архіву Марини Бурлак

Марина пишається вчинком свого коханого, та говорить, що вдячна долі за те, що та звела її з такою людиною. Він її гордість, натхнення та захист. Рішення чоловіка лише зміцнило стосунки подружжя, але жінці надзвичайно тяжко даються дні, коли коханий залишається без зв’язку.

- Коли на 3 дні зв’язок зникав, коли на тиждень, – говорить Марина. – І ти постійно в очікуванні його дзвіночка. Коли виходять на завдання, відчуваєш якесь нерозуміння, невідомо чого чекати, постійно дивишся той телефон, чекаєш коли закінчаться вже ті 3 доби.

Одного разу до жінки зателефонував Микола та повідомив жахливу новину – він отримав поранення. Марина з жахом згадує цей період, говорить, що все життя в ту мить промайнуло перед очима. Їй хотілося швидше побачити коханого, обійняти його, бути поряд. Але поїхати та підтримати свого чоловіка Марині вдалося вже після другого поранення, коли Миколу перевели до лікарні Житомира. Жінка старалася кожні вихідні провести з коханим.

- Я їхала, добу не спала, переживала як він, – згадує першу зустріч Марина. – Ця дорога промайнула за хвилину. Побачила його, він такий змарнілий. Була купа сліз, обіймів, звісно ж, він був дуже радий. Перший раз поїхала сама, а другий раз з донькою. У нього в руці був апарат Ілізарова, то він міг обійняти тільки однією рукою, на руки підняти її не виходило, вона теж плакала. Коли татко побачив свою донечку, в нього також з’явилися сльози, він сказав: «Ось заради кого все це.

За ввесь період служби, Миколі вдавалося лише двічі вирватися до родини на 5 та 3 дні, не враховуючи дороги. Діти були раді бачити татка, супроводжували його всюди, тож знайти час для двох закоханих було важко, але парі це вдавалося. Жінка ділиться:

- Я була б рада навіть якби він приїхав на день. Просто його побачити, просто обійняти, важко постійно жити в очікуванні. Я дуже вдячна долі за нього. Коля найкращий чоловік і татко. Це дійсно кохання на все життя. Це саме та людина, яку чекатиму скільки потрібно, і разом ми все зможемо.

Щоб зберегти такі міцні стосунки, потрібно цінувати свою половинку. Марина говорить:

- Треба вміти поступатися, розуміти, не сперечатися, старатися якось входити в положення один одного, підтримувати. Життя йде швидко, і не варто марнувати час на різні скандали. Не можу сказати, що у нас не було суперечок, чи різних поглядів, звісно ж були, але ми вже 12 років разом і я сміливо кажу, що це 12 років щасливого життя з коханою людиною. Просто цінуйте один одного.

ТАМАРА ВАСИЛІВНА ТА ОЛЕКСАНДР ПЕТРОВИЧ ХОДАКИ

Подружжя Ходаків з-під Чернігова разом вже понад 40 років. Та навіть після такого довгого періоду чоловік і дружина змогли зберегти вогник у стосунках. Вони досі дивляться один на одного закоханими очима, а ця любов постійно проявляється у їхніх вчинках та турботі.

Як говорить Тамара Василівна, історія знайомства видалася доволі смішна, адже її майбутнього чоловіка до неї привели.

- Його товариш позичив у мене гроші на квиток, і місяців через 3 дзвінок у двері, стоїть цей Вітя, і позаду якийсь хлопчина – це був мій чоловік. Цей друг приніс мені борг, а ми якраз збиралися із сином від першого шлюбу до річки. Вже збиралися виходити, а вони кажуть: «І ми з вами до річки». Так день провели, і він мені запропонував піти вечором у кіно. Ми сходили, поспілкувалися, і почали зустрічатися. Мені дуже імпонувало, що він мене запросив не на якусь гулянку, п’янку, а саме у кіно, – згадує жінка.

Зійшлася пара у 1980 році. Олександр Петрович на той час мешкав у гуртожитку в Чернігові, але поступово чоловік перевіз речі до коханої, і вони почали жити разом. Спочатку Тамара Василівна боялася одружуватися, переймалася, що вона старша за свого чоловіка і має сина. Проте пану Олександру вдалося переконати жінку в тому, що вона його доля, і через 4 роки пара одружилася. Тамара Василівна розповідає:

- Жили разом, і він каже: «Ну скільки ж ми так будемо жити, давай вже одружимося». Ми пішли до ЗАГСу, все пройшло скромно, але він був у гарному костюмі, я була із зачіскою, у гарному вбранні. Розписалися без свідків, потім зібрали друзів і близьких, посиділи, і з тих пір живемо вже скільки років щасливо.

У молоді роки зарплати подружжя були не високі: 120 карбованців отримував Олександр Петрович, і 65 було в Тамари Василівни. Та попри малу зарплатню, пара добре проводила час разом.

Родина Ходаків, Фото: Валентина Гавриленко

- Ми багато гуляли, ходили у кіно, іноді бувало, що підемо у ресторан, візьмемо шампанське, але це дуже рідко. Біля кінотеатру Щорса було кафе «Морозиво», ми часто туди ходили, гуляли у сквері біля площі, раніше жабки були на фонтані, ми любувалися ними. Їздили й у село допомагати батькам, у ліс часто виїжджали по гриби, на риболовлю. Так ми проводили вільний час, – з усмішкою згадує пані Тамара.

Згодом подружжя вирішило побудувати своє родинне гніздечко. Щоб заробити кошти на будівництво, пара вирушила за кордон. Це дало можливість не лише підзаробити, а й подорожувати разом. Жінка говорить:

- Часто згадуємо ті роки, коли ми були за кордоном. Він поїхав одразу сам, а потім знайшов мені роботу і викликав мене. Десь 8 місяців ми не бачилися. Чоловік там один, я тут одна. Листувалися, дуже сумували один за одним. Коли він мене зустрів на вокзалі у Будапешті, ми обоє розплакалися. Перший час навіть не хотілося розбігатися на роботу.

Ходакам вдалося назбирати кошти, тож пара одразу прийнялася за будівництво свого дому. Вони все робили разом, навіть проектували будинок вдвох. Тамара Василівна та Олександр Петрович настільки хотіли мати власне житло, що найперші перезимували в тій частині села. Жінка згадує:

- Ми спочатку зробили одну кімнатку для себе, щоб не кататися з міста у село і постійно щось робити там. Без води, без електрики, але разом, це нас ще більше зблизило. Чоловік зробив лежанку з цегли, на зразок сільської печі, ми всього понакладали, звечора було 34˚, а на ранок не було й 20˚, але перезимували, бо була підтримка.

За більше ніж 40 років у подружжя майже не виникало серйозних сварок та образ. Лише один випадок згадала Тамара Василівна.

- Чоловік поїхав на Полтавщину допомогти мамі по господарству, і вона в цей час померла, лягла спати і не прокинулася. Зв’язку тоді у нас не було, і так вийшло, що я не поїхала на похорон свекрухи, бо не знала. Він тоді дуже образився на мене. Але ми й це пережили. Я пояснила, що не було змоги, бо дізналася про смерть в день похорону, а шлях до Полтавщини не простий. Чоловік з розумінням поставився, і ми пережили цю образу, – розповідає жінка.

У житті подружжя сталася велика трагедія – син Тамари Василівни загинув. Ця подія дуже вплинула на стосунки, і якби не старання та розуміння Олександра Петровича, вони б зійшли на нівець.

- Ми переживали цю трагедію разом, – говорить Тамара Василівна, – Це було дуже болісно, і я закрилася та віддалилася від усіх. Я не могла ні з ким спілкуватися, але він терпляче до цього віднісся, підтримував мене постійно, незважаючи на те, що я відштовхувала його. І я дуже вдячна йому за це.

Проживши разом більше 40 років, подружжя змогло зберегти теплі почуття. Сусіди ніколи не чули криків та скандалів, а близькі друзі по доброму заздрили такому міцному коханню. Тамара Василівна говорить, що вогник між ними досі не згасає.

- У молоді роки якісь суперечки частіше виникали, а, зараз стали мудрішими, не бачимо сенсу сперечатися. Чоловік у сім’ї – це голова, а жінка – шия. Куди шия поверне, туди голова і дивиться. Це життя, нічого не буває ідеального, але дай Бог, щоб усі прожили так як ми з дружиною, в плані суперечок, – зазначає Олександр Петрович.

Наразі кохання подружжя Ходаків проявляється у постійній турботі один про одного. Тамара Василівна завжди стежить за здоров’ям чоловіка, змушує його більше відпочивати та вчасно приймати ліки. А Олександр Петрович у свою чергу жартівливо сварить дружину за тяжку працю на городі, і допомагає їй по господарству. У 2022 році сім’я втратила будинок внаслідок бойових дій, але завдяки коханню та цілеспрямованості, вони впевнено долають всі негаразди. Жінка говорить:

- Коли розбили наш будинок, ми залишилися як дві сироти. Але взялися за руки, обнялися, погорювали, і почали відбудовуватися. Спільне лихо та спільна справа нас ще більше зблизили. Я дуже пишаюся чоловіком, він виконує не легку роботу. дай Бог усім таких чоловіків.

Тамара Василівна та Олександр Петрович запевняють, що щасливі у цьому шлюбі, і завжди говорять, що вони ще молоді та закохані. Навіть у такому віці подружжя може знайти час на прогулянку разом. Олександр Петрович поділився секретом міцних стосунків:

- У мене дуже розумна дружина, не свариться якщо щось не так. Я теж якщо щось не так, не дуже наполягаю. Завжди шукаємо спільне рішення, щоб обом було краще. Не треба бути впертим, зарозумілим, егоїстичним. Потрібно мати свою думку і прислуховуватися до дружини, знаходити спільну мову.

Валентина Гавриленко
Чернігівська Медіа Група