День народження рідше за Новий рік: історія чернігівки, яка народилася в особливий день

29 лютого – це не просто звичайна дата. Це день, який трапляється раз на 4 роки. Тому народжених у цей рідкісний день не так багато як, наприклад, 28 лютого чи 1 березня.

Тому сьогодні ми пропонуємо вашій увазі розмову з Варварою Морською – чернігівською школяркою, що народилася 29 лютого 2012-го року, та її мамою Оленою. Про те, як зростати у родині, в якій ти п’ята й наймолодша дитина, навчання під час коронавірусу та повномасштабної війни, погляд сучасних школярів на мовне питання у Чернігові та, звісно, про те, як це – народитися 29 лютого.

Не день робить людину, а людина – день

-Зазвичай лікарі ставлять термін, коли, орієнтовно, дитина має народитися. Якщо не таємниця, коли цей термін був у Варвари?

-Приблизно ставили на початок березня. Але в нас у родині був (вже спочилий) духовний отець – протоієрей Анатолій Товстогон (колишній настоятель Храму 2000-річчя Різдва Христового УПЦ МП у Чернігові, – прим.), й він сказав: «У вас має бути особлива дитина, й вона має народитися в особливий день. 29 лютого будете чекати свою донечку». Так вона й народилася.

-А у пологовому лікарі щось казали з приводу дати?

-Ні, нічого не казали. Але Варвара 29 лютого народилася першою. До нас прийшов брати інтерв’ю кореспондент з чернігівського радіо, й питає: «Як ви думаєте, особливий день буде впливати на вашу дитину?» – Я відповіла: «Не день робить людину, а людина робить день». Сподіваюсь, що так і станеться.

-Варваро, а коли ти зрозуміла, що твій день народження, скажімо так, в не зовсім звичайний день?

-Мене питали: «А коли ти народилася?»– Я відповідала: «29 лютого», – мене перепитували: «Справді?». Тобто,коли я почала більше спілкуватися з людьми, це ще десь у садочкубуло, й мене питали про день народження, всі дивувалися. Тому я якось зрозуміла, щоце не зовсім звичайний день.

-Розкажи як твій день народження святкують й коли його святкують?

-Якщо не високосний рік, святкуємо першого березня. Але якщо високосний, то 29-го.

-День народження святкуємо як Новий рік, – уточнює пані Олена. –  Коли Варя вперше  усвідомила, що 29 лютого не завжди буває, то спитала: «А коли буде свято?» – «1 березня!» – на що вона відповіла: «По перше, 1 березня, то вже не лютий, по-друге, 1 березня, то не зима». Тому довелося святкувати у ніч з 28 лютого на 1 березня…

-Цьогоріч твій день народження дещо особливий (бо рік високосний). Як плануєш святкувати?

-Планую запросити трьох своїх подружок: підемо у квест-кімнату, а потім чи у кафешку, чи додому – замовимо щось смачненьке. Просто посидимо компанією. Згодом, за традицією, відсвяткуємо з родиною.

Пам’ятаю, на минулий високосний рік мені подарували ролики, разом з однокласниками робили букет з солодощів, нам влаштували справжню дискотеку. Перший високосний рік, який я пригадую – 2016-й, я запросила своїх подруг, мама нам зробила конкурси. Ми бігали, змагалися. Було класно, я це запам’ятала.

Обов’язково загадаю найголовніше бажання. Думаю, що воно спільне для всіх українців.

-А як сама рахуєш свої роки?

-Одні кажуть, що тобі буде 4 роки, інші – що тобі буде 3 роки… Я вважаю, що мені буде 4, хоч це й не дуже вірно.

-Одноліткам кажеш: «Ви старі, вам буде по 12 років, а мені лише 4»?

-Так, вони запитують: «Коли у садочок підеш?»– мене це завжди питають. Інколи я до цього ставлюся байдуже, інколи починаю відповідати: «Ну, я ж не маленька!».

Вчитися у мами

-На твою долю припали й коронавірус, й повномасштабне вторгнення, а це значить зміна системи освіти: то карантини, то дистанційка. Пам’ятаєш, як ви вчилися до коронавірусу, й наскільки складно стало потім?

- Так, у школу я пішла у 2018-му (зараз вчуся у шостому класі). У 1 і 2 класах все було гарно, багато екскурсій. Ми вчилися у школі, завжди можна було погратися з друзями. Коли ми перейшли на дистанційку, іноді було гарно, іноді – нудно. Не можна було гуляти. З друзями доводилося спілкуватися лише онлайн.

А потім, коли почалася війна (повномасштабне вторгнення, – прим.) у нас, всі роз’їхалися. Було дуже страшно, і уроків ніяких не було. Але у квітні ми знову почали вчитися… прямо у нас вдома. Так, було незвично, але ми навіть разом чай після уроків пили.

-А як тобі краще вчитися: дистанційно, чи коли треба щодня йти у школу?

-Дуже спірнезапитання. Коли ти ходиш у школу, ти бачиш людей, бачиш дітей. Але ти не можеш вимкнути камеру й робити те, що тобі хочеться. А на дистанційці можна вимкнути камеру й зрідка відповідати. Але тобі може стати самотньо. Тож мені здається, ідеально: одні дні ти ходиш у школу, а інші – на дистанційному навчанні.

-У молодшій школі тебе вчила мама. Це складно чи легко, коли тебе вчить мама?

-З одного боку це справді класно, бо тебе знає майже вся школа, і ти можеш підійти, з усіма поспілкуватися. З іншого боку, якщо Варвара Морська щось не те зробила, про це знає теж вся школа, бо моя мама – вчителька. Мені завжди казали: «Ти повинна бути дуже гарною, найкращою. Адже твоя мама – вчитель». Але я так не думаю.

-В тебе три брати та сестра. Вони старші за тебе?

-Моєму наймолодшому братику 21 рік, він мене старше на 9,5 років. Сестрі зараз 24, братові – 26. А найстаршому брату наразі 28. Інколи класно себе почувати наймолодшою, коли всі збираються разом, коли всі радіють тобі.

 Згадую, як я пишалася, коли ще з садочка мене забирав старший брат у військовій формі. Коли я вчилася у початковій школі, мій брат Феодосій, який тоді був 8-9-класником, мене захищав. Це було класно.  Але,  з іншого боку – вони всі дорослі…

-Питання до пані Олени: чи важко вчителю виховувати власних дітей?

- Я навіть не замислювалася над цим. Мабуть, в мене діти особливі, й мене розуміли… Вони просто вчилися, а я інколи їх спрямовувала. Так, звичайно, як і в кожній сім’ї виникали складнощі. Але ми їх долали разом.

-А які, на Ваш погляд, погляд матері п’ятьох дітей та педагога, головні помилки сучасних батьків та як їх уникати?

-Треба вчити дітей бути самостійними, більше їм довіряти. Зараз мої старші сини у війську. Й одного разу мій син сказав: «Дякую, мамо, що ти дала нам можливість бути такими, які ми є». Тобто довіра, самостійність, давати можливість самостійно обирати свій шлях. Так, мабуть, щось підказати, але лише коли вони про це просять чи сильно цього потребують. Адже діти живуть своє життя, й вони мають самі робити власний вибір.

Труба, фортепіано та вокал

-Розкажи про свої хобі…

- Нещодавно я хворіла, було нічого робити, відкопала бісер, тому браслет та каблучка у мене на руках – то мого виробництва. Але перший браслет зробила для мами. А загалом, я  займаюся музикою: співаю, граю на фортепіано та на трубі. Взагалі, всі мої брати та сестра – музиканти. Старший брат грає на скріпці, їздив майже по всьому світу з оркестром. Інший брат грає на фортепіано та баяні, одного разу він прийшов додому з тромбоном (хоча я досі не знаю, де він його взяв). Моя сестра грає на фортепіано.  Ми всі співаємо, але наймолодший брат має чудовий голос і дуже класно співає, він навіть створив свій колектив.

-Ви живете у приватному будинку? Сусіди не скаржаться?

-Так, у приватному. Інколи, коли я співаю… В мене дуже сильний голос. В нас є сусідка, бабуся. Вона якось каже вже моїй бабусі: «Варвара так кричала, у вас щось сталося?» А я-то просто співала…

-Бувало таке, що ти з братами та сестрою грала разом?

-Так, з сестрою, з братом… Таке було. На родинних святах ми завжди щось грали. Мій старший брат, а потім моя сестра одружились. Й на кожному весіллі ми щось грали та співали.

Зараз я дуже сильно-сильно займаюся співом.  Ходжу  до школи мистецтв при чернігівському музичному коледжі на вокал, два ансамблі та хор. Ще маю уроки з фортепіано, труби і заняття у духовому оркестрі. У «звичайній» школі я вчуся з 11:35 ранку, тому у музичну школу встигаю й до уроків, й після них. А ще трохи намагаюся викроїти часу для занять волейболом та велоспортом.

Перемога – незабаром

-Розкажи якою мовою зараз спілкуються школярі?

-Інколи вони можуть цілий день розмовляти українською, іноді – російською. Але у більшості випадків розмовляють так, як їм зручно. Тобто якщо є настрій, розмовляють змішаною й російською, й українською…

-Як ти вважаєш, якою мовою варто спілкуватися у Чернігові?

- Варто спілкуватися українською. Але, на мою думку, за те, що ти розмовляєш тією мовою, якою тобі комфортно, не можна засуджувати.

-Ти сказала, що твої брат та сестра одружені. Чи стала ти вже тітонькою?

-Ні, ще не стала. Хоча трішки до цього готуюся. Я ходжу у церкву, там є маленькі дітки, з якими я бавлюся. Тож, можна сказати, я така нянька «на мінімалках». Я їх можу зводити на вулицю погуляти, доглянути.Моя сестра працювала гувернанткою, тож я завжди їй допомагала. Інколи мені дуже подобається сидіти з дітьми. А інколи я кажу: «Ніііііі! Я ніколи не заведу своїх дітей!»

-Чи зв’язуєшся ти з братами, які зараз воюють, як ти їх підтримуєш?

- Інколи вони мені дзвонять чи я їм пишу повідомлення. Коли вони телефонують батькам, в нас телефон ходить по колу: до мами, до тата, до бабусі, до мене… Коли мама готує їм посилки, я можу намалювати їм патріотичний малюночок, щось написати.

-Як раз бачив у «Фейсбуці», що ти ще й малюєш. Що саме зазвичай зображуєш?

-У голові виникає картинка, і я можу її перемалювати. Братам малювала щось смішне, або патріотичне: що я придумала. Наймолодшому своєму брату  намалювала малюнок з нашого з ним улюбленого серіалу – «Розчарування» (анімаційний серіал від творців «Сімпсонів» та «Футурами», – прим.).

-Як ти думаєш, що таке дружба?

-Дружба – це коли ти підтримуєш людину, а людина підтримає тебе у відповідь. Дружити можна по-різному. Для мене дружба це, в першу чергу, спілкування. Я дуже люблю поболтати, погуляти, зробити разом щось корисне. Щось таке. 

-Як ти думаєш, коли Україна переможе?

-Незабаром.

-А які в тебе найближчі плани?

-Я займаюся вокалом, нещодавно виборола першу премію у міжнародному двотуровому конкурсі мистецтв «Українська традиція». Моя вчителька з вокалу Ірина Олександрівна Біда надіслала на конкурс відео з концерту, де я співала пісню «Мамина хустина». А зараз мене запросили до театру пісні  «Забава». Можливо, мене візьмуть у поїздку на фестиваль. Але ще не факт… Потрібно дуже багато працювати.

Спілкувався Сєргєй Карась
Чернігівська Медіа Група