Диригент Натан Рахлін: музичний геній з Чернігівщини

Продовжуємо серію матеріалів про видатних земляків, на честь яких перейменовано чернігівські вулиці. Серед них – і відомі діячі культури, як-от видатний музикант-диригент Натан Григорович Рахлін. Він і буде героєм нашої традиційної рубрики.

Походив з незаможної єврейської родини

Натан Рахлін народився 10 січня 1906 року на станції Сновськ тодішнього Городнянського повіту Чернігівської губернії у бідній єврейській родині. Його батько Григорій був музикантом і керував невеликим місцевим аматорським оркестром. Талановитий хлопчик уже з ранніх літ навчився грати на скрипці, освоїв деякі інші музичні інструменти та був залучений до участі в батьковому ансамблі. Із семи років уже працював музикантом у місцевому кінотеатрі.

За часів більшовицької влади на 13-річного музиканта якимось чином звернув увагу червоний комбриг Григорій Котовський. Його протекція допомогла Рахліну вижити в суворих умовах громадянської війни на території колишньої російської імперії. Спочатку він стає трубачем в оркестрі кавалерійської бригади Котовського, а пізніше опиняється у складі духового оркестру Київської вищої військової школи червоної армії.

Одразу на третій курс

Але військова служба, хай навіть і в такій небойовій частині, як оркестр, не надто вабила юнака. Тому 1923 року він вступає на клас скрипки Київської консерваторії (нині – Національна музична академія). Цікаво, що Натан склав екзамени одразу на третій курс, при цьому виконував партію скрипки на трубі-баритоні. Збереглася інформація, що юний талант начебто здивував членів приймальної комісії власним виконанням концерту Мендельсона для скрипки на трубі. Взагалі Рахлін уважається чи не єдиним у світі диригентом, який досконало володів майже усіма музичними інструментами – як струнними, так і духовими та ударними. Тому на власному прикладі міг показати учасникам оркестру, як грати правильно.

По закінченні консерваторії у 1927 році Рахлін продовжує професійну музичну освіту, вступає до Вищого музично-драматичного інституту імені М. Лисенка (нині – Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого), який успішно закінчує у 1930-му (клас диригування). Далі були вищі курси диригентів у Харкові (тодішня столиця УРСР) та заочне навчання майстерності у видатного композитора-диригента Максиміліана Штейнберга.

Керував оркестрами в Києві та москві

Першим серйозним досвідом у якості диригента для Рахліна стала робота в першому симфонічному оркестрі на харківському радіо, де він працював у 1932–1934 роках. Він стояв у витоків створення симфонічного оркестру філармонії в тодішньому місті Сталіно (нинішній Донецьк), був там художнім керівником і головним диригентом (1935–1937). Саме з того часу ім’я Рахліна стає широко відомим серед публіки. У 1938 році він – у числі переможців першого всесоюзного конкурсу диригентів. Популярності Рахліна сприяли і масові позитивні відгуки у пресі, де відзначалися майстерність його аранжування, динамічність виконання, нестандартні способи інтерпретації вже відомих музичних композицій.

При цьому, як і більшість талановитих людей, Натан Григорович мав непростий характер. Старі колеги з Донецької філармонії відзначали його яскравий талант, організаторські здібності та водночас згадували неабияку прискіпливість до дрібних деталей виконання. Бувало, він спалахував гнівом через незначні інтонаційні недоліки музикантів. Проте успіхи оркестру повністю компенсували згадані особливості його характеру.

У 1937 році, за ініціативи тодішнього очільника компартії України Микити Хрущова, Рахлін призначений головним диригентом державного симфонічного оркестру УРСР у Києві. У роки Другої світової війни Натан Григорович виїздить в евакуацію та деякий час очолює московський державний симфонічний оркестр СРСР. Але 1946 року повертається до України, де бере на себе керівництво фактично рідним йому київським державним симфонічним оркестром. При цьому в якості гастролера Рахлін співпрацював з іншими відомими оркестрами. Досягнення маестро були відзначені присвоєнням йому почесних звань народного артиста УРСР (1947) та народного артиста СРСР (1948).

Вимушений переїзд

У 1962 році відомого диригента буквально вижили з посади. Упродовж декількох років він не мав навіть постійного оркестру та фактично гастролював по всьому СРСР у складі різних колективів. Доходило до виступів у провінційних клубах перед учасниками конкурсів «ударників комуністичної праці» та всіляких інших «соціалістичних змагань». Такій талановитій людині довго не знаходилося місце в колективі, що відповідав би рівню його майстерності…

Врешті-решт 1966 року Рахлін відгукнувся на запрошення відомого татарського композитора Назіба Жиганова та переїхав до Казані, де фактично створив з нуля державний симфонічний оркестр тодішньої Татарської АРСР. Залишався головним диригентом і художнім керівником оркестру до кінця свого життя. Завдяки йому цей колектив став лауреатом багатьох відзнак, прославився численними гастролями.

Його називали «Моцартом диригування»

Земний шлях Натана Рахліна закінчився 28 червня 1979 року в Казані. Однак останній спочинок відомий диригент знайшов на Байковому кладовищі у Києві, куди його прах перевезла родини.

Цікаво, що й нащадки Рахліна зробили вагомий внесок у розвиток вітчизняної культури і мистецтва. Донька диригента, Леонора Натанівна, (1934–2008) була видатною краєзнавицею та столичним екскурсоводом, загалом відомим фахівцем з історії та архітектури Києва. Онук Рахліна, Ігор (Григорій) Альбертович Лисенко, є відомим українським скульптором, членом Національної спілки художників України з 1994 року.

Як музикант Натан Рахлін був особливо сильним у романтичному репертуарі. Найвищими його досягненнями стали інтерпретації творів всесвітньо відомих музичних геніїв – Гектора Берліоза, Ференца Ліста, Йоганна Баха, Людвіга ван Бетховена, Антоніна Дворжака та інших.

Виконував Рахлін і оркестрові твори українських композиторів – Бориса Лятошинського, Костянтина Данькевича, Георгія Майбороди, Вадима Гомоляки, Гліба Таранова, Віктора Косенка, Льва Колодуба тощо.

Музичні критики відзначали, що для досягнення потрібного звукового результату диригент особливого значення надавав тембровій єдності оркестрових груп у спільному звучанні. Професіонали були в захваті від феноменальної пам’яті Рахліна, його доскональних знань та практичних навичок гри на інструментах симфонічного оркестру, сили вольового впливу на колектив.

Музикознавець Георг Кантор характеризує Рахліна: «Рахлін – диригент планетарного масштабу. Мені здається, він жив не у той час. Він був диригентом романтичного типу, і йому треба було жити років сто тому. Сучасний оркестр грає дуже чисто, швидко, правильно та дещо навіть сухувато. Зараз це подобається, але це було не його…»

Скрипаль Валентин Жук називає Рахліна генієм та відзначає, що якби він був більш організованою людиною, то зміг би стати маестро світового рівня.

Сучасники згадували, що йому було під силу виконувати значні симфонічні твори на звичайній шестиструнній гітарі. Проте на Заході ім’я Натана Рахліна не було достатньо відомим, оскільки радянське партійне керівництво не тільки не дозволяло йому виїздити на закордон, а й всіляко блокувало поширення аудіозаписів його виступів. Однак ті з небагатьох західних музикознавців, які змогли прослухати Рахліна (наживо або в записах), називали його Моцартом диригування.

У нашому місті пам’ять геніального земляка вшановано перейменуванням вулиці на його честь. Відповідно до рішення 37-ї сесії Чернігівської міської ради від 8 лютого цього року, вулицю 8 Березня в мікрорайоні П’ять Кутів перейменовано на честь видатного диригента Натана Рахліна.

Андрій Подвербний

Хочете швидше дізнаватися про найцікавіші і найважливіші новини?
Приєднуйтесь до наших каналів:
- в TELEGRAM
- у VIBER
- в INSTAGRAM
Тут тільки найактульніші відео, новини та історії Чернігова!