Броварні та горілчані заводи в Чернігові 100 років тому: хто виробляв, як споживали

Історія будь-якого продукту є частиною історії діяльності людини, сторінкою життя суспільства. Історія продукту – первинний елемент, цеглинка, з яких зведена будівля людського суспільства. Певні продукти відігравали важливу роль в історії людства на всіх етапах історичного розвитку суспільства, народу. Вино, пиво та горілка – із їхнього переліку.

Вам цікаво, коли в Чернігові з’явився перший лікеро-горілчаний завод? А пивоварні заводи? Хто були їхні перші власники? Про це і не тільки нашим читачам розповідає молодший науковий співробітник відділу музейної та науково-фондової діяльності НАІЗ «Чернігів стародавній» Данило Рига.

За його словами, становлення спиртової промисловості на території України пожвавилося з 1820 року, коли тут з’явилися перші парові гуральні.

Винокурна промисловість грала важливу роль в економіці

Чернігівська губернія на початку ХІХ століття була доволі густонаселеною в російській імперії. Цьому сприяло вигідне географічне положення, гарний клімат та родючі ґрунти. У середині ХІХ століття чисельність населення нашої губернії становила понад 1 млн 460 тис. осіб, 37,6% з них були кріпосні. Щоправда, уведення в липні 1861 pоку норми виходу спирту, за яку власник заводу мав сплачувати державі акциз незалежно від виробничих показників підприємства, призвело до припинення існування багатьох невеликих винокурень.

Чернігівський лікеро-горілчаний завод у ХІХ столітті

1860-й – рік заснування Чернігівського лікеро-горілчаного заводу. Газета «Чернігівські губернські відомості» повідомляла, що на завод був запрошений досвідчений фахівець-дистилятор Эрисм. Асортимент алкогольної продукції був доволі різноманітний. Завод випускав 23 різні напої (спирти, роми, бальзами, настоянки, наливки). Для горілчаної промисловості, як і для цукрової, характерним було застосування нової техніки, концентрація виробництва.

Статистичні дані з виробництва горілки за 1860–1861 роки повідомляють, що в Чернігові для вироблення горілки та хлібного вина працювало п’ять заводів – промисловця Туровського (найбільший за виробничими обсягами), купців Мар’янова, Ясковського, Халфіна, Биховського.

У 1862–1863 pоках в Україні загалом працювало 1485 горілчаних підприємств.

Створення подібних підприємств було важливою справою, адже їхня діяльність сприяла поповненню міського бюджету. Завдяки роботі лікеро-горілчаних заводів у тому числі Чернігів перетворювався на промисловий центр. А це сприяло збільшенню кількості населення та розвитку міста загалом.

Зауважимо, що на виставці предметів сільськогосподарської промисловості, яка відбулася в Чернігові 1865 року, похвальними листами відзначили горілки, вироблені на заводі купця Туровського.

У ХІХ столітті продукцію Чернігівського лікеро-горілчаного заводу нагороджували на різноманітних ярмарках і виставках. Цей завод упродовж багатьох років – один із головних підприємств Чернігівської губернії у сфері виробництва горілки. А горілка традиційно була присутня на столі в українців на свята чи на якісь сумні зустрічі. Звісно, ми не пропагуємо вживання цього продукту. Просто констатуємо факти.

Пиво від Дуніна-Борковського та Милорадовича

На межі ХІХ–ХХ століть швидко розвивається виробництво пива – традиційного напою чернігівців, який раніше виготовляли напівкустарним способом. Перші згадки про пиво на території Чернігівщини сягають сивої давнини. Зокрема, під час археологічних розкопок міської забудови ХV–ХVІ століть на колишній Алеї Героїв були знайдені пивні кружки.

Але особливо активно пивоваріння розповсюджувалось після отримання Черніговом 1623 року магдебурзького права. Перші ж броварні почали з’являтися в наступному столітті. Найстаріша з них – Ніжинська, побудована 1787 року. Але навіть у першій половині XIX століття виробництво пива було переважно кустарним.

За повідомленням Чернігівського магістрату, 1786 року «в місті налічувалась одна пивоварня і чотири солодовні, вісім закладів трактирного промислу». Пивоваріння вважали «вигідною галуззю сільської промисловості», тому кількість заводів, де виготовляли цей напій, постійно збільшували. Якщо 1851 року в нашій губернії їх існувало близько 20, то в 1860-х цифра зросла до 50. У самому Чернігові діяли два пивоварних заводи, обсяг виробництва яких становив трохи більше ніж 3 тис. відер (старовинна міра об’єму, яка дорівнює 12 л) на рік.

Наприкінці XІX – початку XX століття в місті зʼявилися виробництва, що відповідали вимогам світових стандартів. Серед перших підприємців, котрі розвивали цей напрям, були представники родин Дуніних-Борковських і Милорадовичів. Вони мали заводи відповідно в Листвені й Любечі.

У самому Чернігові на середину XIX століття працювали два невеликих пивоварних заводи. Вони виробляли трохи більше ніж 3 тис. відер на рік. У Чернігові великі пивоварні заводи з’явились лише наприкінці XIX століття.

Словʼянський перший пиво-медоварний

З 1885 року в Чернігові працював пивоварний завод Йосифа Вондрака. Він розміщувався на вулиці Підмонастирській (донедавна вул. Толстого, нині – О.Довженка), у районі нинішньої фабрики лозових виробів. Згодом завод отримав офіційну назву «Словʼянський перший пиво-медоварний». Тоді тут працювали 12 робітників, а 1901 року вже 17.

Для підвищення престижу підприємства 1909 року був запрошений чех Томець, який до цього працював пивоваром на відомих Пільзенському та Сміховському заводах у Празі. В асортименті зʼявилися сорти пива «Пільзенське», «Чорне», «Чеський граніт», «Експорт», «Березневий лежак». Того ж року завод приніс 30 тис. рублів прибутку. Пиво доставляли на замовлення в межах міста безкоштовно, а в інші міста і регіони – залізницею та пароплавом.

Пляшка пива заводу Ганни Стржибрни

Ще один пивзавод у Чернігові 1910 року відкрила австрійка Ганна Стржибрна. Жінка-підприємниця так організувала роботу, що дуже скоро в асортименті заводу було п’ять видів пива. Завод «Стржибрни» розташовувався на вул. Старокиївській (нині це Київська), пропонував «Баварське», «Чеське», «Пльзенське», «Темне», «Кабінетне» сорти пива. Підприємство варило 65 тис. відер пива на рік і за високу якість отримало кілька золотих медалей.

Біля річки Стрижень, на вул. Старокиївській, працював ще один завод із виробництва пива – пана Орловського.

Вартість пива - від 6 до 12 коп. за пляшку

У 1911 році на околиці міста, на вулиці Ново-Мстиславській (нині Мстиславська), була збудована ще одна броварня, власник якої, М.Хавін, дав їй доволі гучну назву: «Нова Баварія».

Спочатку виробництво було невеликим (працювали лише чотири людини). Зміни відбулися, коли новий власник заводу Ю. Шефлер в 1911 році здійснив генеральну реконструкцію підприємства і почав пропонувати нові сорти пива. Завдяки хорошій якості та невисокій ціні нова продукція швидко здобула успіх.

Завод «Нова Баварія» виробляв пиво «Народне», «Столове», «Пльзенське», «Мюнхенське», «Темне». Головним секретом популярності заводу Ю. Шефлера була якість пива («не поступалося закордонному і мало приємний смак»), а також невисока ціна.

Так, пиво «Народне» коштувало 6 коп. за пляшку, «Столове» – 8, «Пільзенське» – 9 коп. Найдорожче пиво, «Мюнхенське», коштувало 12 коп. за пляшку і було таким популярним, що Шефлеру навіть доводилось боротись із підробками.

Тобто ціни на пиво коливались переважно в межах 6–10 коп. за пляшку. Для порівняння: на поч. XX століття один пуд картоплі коштував 25 коп., мʼясо І сорту – 16 коп. за фунт, курка – 35–40 коп., пшеничний хліб – 3,6 коп., склянка молока – 1,5 коп. Чарка горілки коштувала 3–5 коп. відповідно до розміру чарки.

Назви заводів і перелік сортів засвідчують великий уплив на становлення промислового виробництва пива в Чернігові чеської і німецької традицій. Зазначимо ще раз, що чернігівське пиво мало добру репутацію завдяки високій якості.

Ресторани, трактири, пивні...

Продукцію місцевих горілчаних і пивних заводів реалізовували зазвичай у спеціалізованих закладах – трактирах, шинках, пивних, ресторанах. Найкраще пиво подавали в елітних ресторанах Лагутіна, Виноградова, Коновицького, Родіна.

А серед пивних магазинів найпопулярнішими були крамниці Вондрака і Шефлера. Реклама обіцяла негайну безкоштовну доставку додому. У другій половині ХІХ століття в місті нараховували сім трактирів. У кінці ХІХ – початку ХХ століття працювало вже чотири ресторани, сім трактирів, дев’ять пивних.

Розлив вина робітницями винноскладу

У 1887 році відкрили два трактири на Лісковиці, 1890-го – трактир на Ковалівці, 1896-го – трактир на Олександрівській площі, хоча подібні заклади в цих районах та на торгових площах були заборонені. На початку ХХ століття в Чернігові діяло 40 різних ресторанів, чайних, їдалень, трактирів, паштетних, кав’ярень, харчевень, пивних.

Під час Першої світової війни пивоваріння в російській імперії було заборонено. На момент встановлення радянської влади у Чернігові було чотири пивоварні заводи (Орловського, Фінкельберга, Вондрака та Хавіна).

Із проголошенням та встановленням радянської влади в місті пройшла націоналізація підприємств, зокрема й заводів із виробництва пива та горілки. Приміщення та обладнання переходили в державну власність, у підпорядкування Раднаргоспу.

Тож подальша історія пивоваріння та горілчаного виробництва безпосередньо пов’язана з новим соціалістичним ладом, але це зовсім інша сторінка історії нашого міста.

До відома

Незважаючи на поширений стереотип, піддані російської імперії в той час пили набагато менше, ніж жителі інших країн. У цьому нас переконують статистичні дані: 1893 року спиртних напоїв одна людина за рік випивала у Бельгії 195 л, Англії 142 л, у Франції та Германії приблизно по 120 л, а на території російської імперії – 15 л. Але пияцтво все ж існувало, що викликало занепокоєння держави та суспільства.