14:52, 4 грудня

Друге життя маєтку Долинського: на Чернігівщині рятують унікальну історичну будівлю

Для 250-річного козацького маєтку Долинського, що в Пекареві Сосницької громади на Чернігівщині, шукають власників або меценатів. Відновлювати закинуту історичну будівлю почала ініціатива «Спадщина UA». За словами її засновниці Ганни Гаврилів, вони викупили закинуту будівлю, зробили для неї документи, розчистили територію і досліджують її історію. Що буде далі з маєтком, що там планують робити та чим він цікавий — далі в матеріалі «Суспільне Чернігів».

Перші письмові згадки про маєток датовані ХVІІІ сторіччям

Історикиня Оксана Лобко розповідає про першу відому письмову згадку про маєток:

Оксана Лобко, Фото: Суспільне Чернігів

«Це 1 763 рік. Це сповідальні розписи села Пекарів, де згаданий дворець Бунчукова товариша Долинського. Дворець – це не в плані палац, це може бути й дім. Друга згадка – 1 780-й рік, де згадано, що в Пекареві є будинок Долинського на дев’ять покоїв».

Маєток Долинського в Пекареві на Чернігівщині, Фото: Суспільне Чернігів

Маєток належав одній родині та передавався у спадок. За радянських часів він став для пекарівських дітей школою. На початку 2000-х школу закрили й будівля почала руйнуватися. Ініціатива «Спадщина UA» викупила маєток у грудні 2023-го. Це один із небагатьох збережених донині зразків українського класицизму, яким понад 200 років, розповідає Ганна Гаврилів.

Ганна Гаврилів, Фото: Суспільне Чернігів

«Ми все впорядкували тут: будівлю, територію, зробили первісні протиаварійні роботи. Дослідження зробили первісні, обмірні креслення, сканування будівлі, зробили аналіз штукатурки. Ми були щиро здивовані, тому що для класицистичної Чернігівщини ми виявили абсолютно не характерні кольори фасадів», — каже Ганна Гаврилів.

Для тодішньої Чернігівщини були характерні білі фасади, крім садиб у Чернігові та Батурині, розповідає керівник проєкту «Маєток Долинського» Станіслав Клосовський.

Станіслав Клосовський, Фото: Суспільне Чернігів

«Теракотовий тут був дах, а стіни тут були такого відтінку між рожевим і між персиковим. Він спочатку нам не проглядався. Є моменти, коли дощі й різні погодні умови нам допомогли. Ось, власне, шматок цього кольору — між рожевим і персиковим відтінком», — показує Станіслав Клосовський.

У радянські часи оригінальні шпалери замазали вапном, у 2000-х будівля ледь не згоріла

Дерев’яні стіни маєтку пережили пожежу у 2000-х, розповідає пані Ганна.

«Ми позчищали вапняні набіли на стінах й виявили дуже хороше дерево, яке у часи Радянського Союзу було покрите вапняними набілами. Але первісно це було дерево чисте, і воно покрите якоюсь специфічною технологією, що не горіло. Ця школа на початку 2000-х горіла. Вона мала згоріти, будівля дерев’яна, мала як сірник спалахнути, але вона не згоріла».

На другому поверсі залишились шпалери. Їх за роки існування школи замазали вапном. Станіслав Клосовський каже:

«Для мене насправді відкриттям став оцей шар, який ми бачимо в центральній частині. Річ у тому, що довгий час, коли ми зайшли на об’єкт, то не було доступу до мезоніну. Мезонін – це другий поверх, надбудова над основною частиною маєтку. І через пожежу, через затікання втрачені були сходи. І коли ми туди змогли піднятися, то перше, що побачив, це оригінальні шпалери неомавританські середини ХІХ століття».

Шпалери у маєтку, Фото: Суспільне Чернігів

Шпалери у поганому стані, говорить Станіслав Клосовський, зберегти їх неможливо.

«Ми спробували відновити приблизний вигляд цих шпалер».

Ще одна цікава знахідка – двері, точніше, одна зі стулок.

«Ця частина, яка відчищена повністю, – це оригінальні двері з часів побудови маєтку. Вони зверху покриті шпоном (його використовують як оздоблювальний матеріал для надання виробам вигляду натурального дерева), що притаманне для епохи класицизму. Якщо придивитися, то є імітація цього шпону під вигляд карельської берези, яка на той час була рідкісною і вважалася багатшим деревом», — пояснює Станіслав.

Друга частина дверей зроблена вже за часів, коли тут була розміщена школа.

«Оце от нашарування, коли вирішили не змінювати, не викидати й переставити, зробити на новий лад, а просто за шаблоном цих дверцят зробили іншу. Ну і тут таких шарів дуже багато. Навіть ця кімната, в якій ми є, на ній відображені шари часу, власне, не архітектурні, а саме смислові. Колись це була кімната прислуги».

Якою була школа у приміщенні маєтку — спогади колишніх учнів

Через сотню років по тому тут жили вчителі. Син колишнього директора цієї школи Микола Макарець згадує роки, коли жив тут із батьками. Кімната була розділена на три частини.

«Мій батько став директором у 1955 році. Мені було, коли вони переїхали сюди, 2,5 роки, то багато чого я не міг запам’ятати. В цьому приміщенні кухня була – оце перше. Тут сільська піч була. Далі гостьова та інша кімната. А потім, коли тут зробили навчальний клас, прорубали тут двері», — розповідає Микола Макарець.

Місцева жителька Клавдія Думова, яка у цій будівлі закінчувала школу, згадує:

Клавдія Думова, Фото: Суспільне Чернігів

«Двері були, але вони були завжди зачинені. І ось частинка – ось тут була дошка. Тут стояв стіл Ніни Іванівни. Тут стояли дерев’яні парти, і ось тут я сиділа. Отут і поряд Люда, ну, а далі всі однокласники. Нас було 14 учнів у класі».

Під маєтком — підземелля. Воно добре збереглося. Станіслав Клосовський розповідає:

«Оце от аркове склепіння, яке є і в першій частині, і в другій частині підземель, дуже додає атмосфери. У період, коли тут була школа, то підземелля виконувало роль погреба».

«Софія Губчиць, яка жила в Петербурзі, приїздила сюди щоліта й готувала варення»

За словами керівника проєкту, зараз невідомо, що тут було за часів Долинських. Збереглися розповіді місцевих лише про останню власницю маєтку Софію Губчиць та про використання нею погребів, каже він.

«Софія Губчиць мала тут великий сад. Вона не жила в Пекареві постійно, вона жила в Петербурзі. До Пекарева вона приїжджала щороку влітку на кілька місяців на відпочинок. У Долинських тут було господарство, яким опікувалися місцеві жителі. Звісно, що був управитель цього маєтку. А сама Софія любила приїжджати сюди й зі свого саду готувала варення. В нашій експозиції є фотографія, де, власне, вона разом з прислугою на таких відкритих печах посеред саду готує це варення. Скоріш за все, зберігались тут продукти, але також, імовірно, вона тут і зберігала повидла, варення власного виробництва».

Маєток Долинського, що в Пекареві на Чернігівщині, Фото: Суспільне Чернігів

«Мальовничі руїни» відкривають правдиву історію

До кінця 2025 року, говорить Ганна Гаврилів, вони планують доробити покрівлю маєтку, щоб зупинити руйнування. І далі досліджуватимуть його історію.

«Ми це називаємо «мальовничі руїни», яким ми надаємо поштовх. Коли об’єкти беремо в роботу, ми ж не просто їх чистимо, ми їх глибоко досліджуємо і правильно інтерпретуємо. Так само маєток Долинського: довгий час вважалось у публічних джерелах, що він належав до російської історії. Ні! Маєток Долинського належав родині головного економа гетьмана Розумовського Луки Долинського. І він був такий опозиціонер до тодішньої влади, тобто він насправді правильний гравець на фоні України того часу, що актуально дуже і сьогодні теж», — розповідає Ганна Гаврилів.

«Цей об’єкт може мати кілька версій майбутнього використання»

Також засновниця ініціативи «Спадщина UA» додає:

«Цей об’єкт може мати кілька версій майбутнього використання. Наша задача зараз – знайти для цього об’єкту інвестора, партнера, донора, навіть покупця, але на наших умовах. Умови, власне, щодо збереження пам’ятки, щодо пристосування. Оптимістична історія – три роки, менш оптимістична – п'ять років, цей об’єкт зможе відкрити свої двері вже як гарний новий об’єкт».

Маєток Долинського, що в Пекареві на Чернігівщині, Фото: Суспільне Чернігів

«Сподіваємось, село буде відроджуватись разом з цим проєктом»

Староста Пекарева Тамара Степаненко розповідає, що цьогоріч виповнилося 40 років, як вона закінчила цю школу. Колишні випускники збиралися тут і фотографувалися на напіврозвалених східцях шкільного ґанку.

«Сподіваюсь, що років через п'ять-сім ми сфотографуємося на фоні шикарного маєтку. Ми дуже сподіваємося, що тут буде щось дуже корисне для нашої громади, що будуть робочі місця, що село буде не вимираюче, почне відроджуватися, повернеться сюди молодь», — говорить Тамара Степаненко.