«Інколи рятує буквально диво»: як піротехніки ДСНС Чернігівщини знешкоджують ракети і шахеди

Наприкінці четвертого року повномаштабного вторгення лють ворога не ослабла. Країна-терорист продовжує воювати з мирними українцями, завдаючи ударів по критичній інфраструктурі, житловій забудові, сільськогосподарським підприємствам, навчальним закладам. Російські дрони й ракети цілодобово летять над Україною, сіючи страх та несучи горе.

Щоб мінімізувати наслідки ракетно-дронових атак та запобігти жертвам і руйнуванням, на допомогу приходять герої без зброї, які виявляють та знешкоджують вибухонебезпечні предмети, що не здетонували. Як працюють піротехніки в часи повномасштабної війни? Про це розповідає Дмитро Черненко, заступник начальника групи- начальник відділення піротехнічних робіт групи піротехнічних робіт ЧПР П та ГР АРЗ СП ГУ ДСНС України у Чернігівській області, старший лейтенант служби цивільного захисту. Про це повідомляє Чернігівський онлайн-журнал PECHERA.info.

«Мені випала честь перейти в піротехнічний підрозділ і я нарешті відчув себе на своєму місці»

- Дмитре, як розпочалася ваша служба в ДСНС?

- У 2020 році я закінчив Черкаський інститут пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля. Працював за розподілом провідним інспектором у Сновську. До обов’язків входило інспектування об'єктів, інформування населення з питань пожежної безпеки. Виїжджав на пожежі, ідентифікував, від чого сталося загоряння, встановлював збитки. Робота була переважно паперовою, спокійною, безумовно, важливою, та й люди там були хороші, сподіваюсь, впізнають свого інспектора, коли читатимуть матеріал (посміхається). Але мені хотілося іншого.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, мені випала честь перейти в піротехнічний підрозділ і я нарешті відчув себе на своєму місці. Так, це значно ризикованіше, але я щасливий, що допомагаю людям та очищую землю від усього, що несе руйнування та смерть. Зараз у моєму підпорядкуванні – відділення піротехнічних робіт: два водії-сапери, старший сапер і сапер, з якими ми разом виконуємо завдання за призначенням. Виїжджаємо на вибухонебезпечні предмети, обстеження після ракетних обстрілів, шахедів…

- Працюєте здебільшого в нашій області чи по всій Україні?

- І в Чернігівській області, й залучаємось до роботи в інших областях. Нещодавно були на Харківщині. Кордон недалеко, тож через нас летіло все, що тільки можна: шахеди, ракети, нас постійно «підсвічували» розвідувальними дронами. Зараз взагалі рятувальники та медики – пріоритетна ціль для російських військ. Але потрібно було працювати, бо що люди залишаються там жити і їм потрібна допомога.

На Харківщині працювали з енергетиками, перевіряли лінії електропередач, щоб дати можливість відновлювати постачання . Були й термінові виклики по місту: наприклад, коли шахедом поцілили в один з вищих навчальних закладів.

«Лік іде на секунди, особливо, якщо почалася пожежа, а під завалами люди»

- Кожен шахед або ракета, що впали, незалежно від того, збиття це чи прильот для вас – заявка, щоб приїхати, перевірити та знешкодити. Розкажіть трохи про службову рутину.

- Коли сили ППО збивають шахед, він може бути як з бойовою частиною, так і без. Якщо шахед був з бойовою частиною і безпекова ситуація дозволяє, ми знищуємо її на місці, щоб не наражати особовий склад та цивільних на небезпеку. Якщо ж це неможливо - вивозимо в безпечне місце і знищуємо там.

Щодо ракет. Були у нас не так давно прильоти «Іскандерів» по околиці Чернігова. Дві ракети відпрацювали, вирва від вибуху була, певно, метрів п'ять завглибшки. Багато будинків пошкодило навколо. І от ту вирву треба було обстежити. Робиться це так: за допомогою приладів пошуку знаходимо сигнал, починаємо обкопувати: треба зробити це так, щоб ми не торкалися предмету, поки не побачимо що це. Побачили, ідентифікували як бойову частину «Іскандера». Далі треба витягти з вирви. Особистими силами, звісно, цього зробити не можемо, тому залучаємо важку техніку. В нас є піротехнічні машини важкого типу з маніпулятором, за допомогою яких ми можемо вилучати такі бойові частини. Потім вантажимо вилучене в броньований автомобіль, вивозимо на безпечну ділянку і вже тоді знищуємо.

- Добре, коли нема прямого влучання й все, грубо кажучи, йде в землю. А якщо ворожий дрон чи ракета все ж досягли мети й вразили об’єкт?

- Коли стається приліт шахеда в будинок, перед тим, як починають працювати пожежні, піротехніки мають перевірити завали. Ми повинні впевнитися, що там не залишилось вибухонебезпечних предметів, і це треба робити дуже швидко. Лік іде на секунди, особливо, якщо почалася пожежа, а під завалами люди. Все ж горить і може вибухнути в будь-який момент.

Інколи рятує буквально диво. Бувають ситуації під час масованих ударів по об’єктах критичної інфраструктури, коли після прибуття на місце з’ясовується, що не всі засоби ураження здетонували. Поки вогнеборці ліквідовують пожежу, ми можемо не мати доступу до окремих ділянок. І вже під час розбору завалів виявляємо небезпечні елементи, що становлять пряму загрозу для людей. У таких випадках відводимо персонал на безпечну відстань, а вибухонебезпечні предмети вилучаємо та знищуємо.

- А як взагалі відбувається процес обстеження території після прильоту? І скільки часу займає?

- Люди інколи обурюються: чому так довго? Але це лише здається простим: начебто достатньо просто швиденько пройтися по території з металошукачем і все. Насправді ж треба клаптик за клаптиком детально все перевірити у повному хаосі та руїнах, серед понівеченого бетону й металу. Якщо «прилетіло» в енергооб’єкт або, наприклад, в ангар сільськогосподарської техніки (бо ворог полюбляє нищити наше зерно та кобмайни), там нема сенсу вмикати металодетектори. Прилади реагуватимуть на всі металеві уламки, і знайти те, що нам треба, буде дуже важко. Тому ми фактично шукаємо в ручному режимі. Спочатку візуально: наприклад, було шість прильотів, ми знайшли п'ять місць, де були вибухи, а одне не видно. І вже тоді обстежуємо певну ділянку, на якій могла залишитись бойова частина. Вона може увійти в землю, може, навпаки, лежати на поверхні й не здетонувати. Це складно передбачити. Тому це займає час. Шахед, може взагалі застрягнути у даху будинку або в бетонному перекритті. Такі ситуації також у нас бували. Одне діло – відкопати шахед з землі десь у полі, а зовсім інше – вилучити його зі стіни житлового будинку.

- Якщо десь поблизу був прильот, як поводитися цивільним?

- Треба просто слухати повідомлення та поради представників відповідних служб. На місці прильоту працюють і ДСНС, і поліція. Ми там в тому числі й для того, щоб інформувати людей про потенційну небезпеку. Буває, територію оціплено, а люди рвуться до будинку, кричать, що їм туди дуже треба. Але ж ми не пускаємо не просто так: там небезпечно, не заважайте, будь ласка, нам виконувати свою роботу. Головне – не панікувати, не робити якихось необдуманих дій, не прориватися за стрічку оціплення. І нічого не піднімати з землі, ніяких підозрілих предметів. Тоді всі будуть живі й здорові.

«Якщо я цього не робитиму, то хто?»

- Від початку повномасштабного вторгнення кожна ротація, кожна заявка – це підвищений ризик для життя. Чи не виникали сумніви, що ви даремно відмовились від паперової роботи? Й як взагалі витримуєте постійний стрес від такої служби?

- Ні, жодних сумнівів. У мене є сім'я, дружина, трирічний синочок. І моя служба сьогодні – це надія на безпечне завтра для моєї дитини, це розміновані території та врятовані життя в майбутньому. Та й взагалі, якщо я цього не робитиму, то хто? А ще дуже багато залежить від людей. Якщо колектив згуртований – все добре. У нас у ДСНС один одного завжди підстрахує, допоможе. Вдома я відповідаю за свою сім'ю, а на службі – за особовий склад, який теж можу назвати своєю сім’єю. І, якщо чесно, у мене при виконанні нема страху за своє життя та здоров’я. Бо коли допомагаєш людям, відчуваєш, що тобі допомагає хтось згори.

Щодо стресу, не сказав би, що його відчуваю. Швидше, на мене тисне відповідальність за особовий склад. Не дай Бог, щось з кимось з хлопців станеться, відповідатиму за це я. Тому я ніколи не відправляю когось поперед себе на ту ж саму ідентифікацію або на знищення. Йду перший, бо розумію: у мене за спиною хлопці, в яких також сім'ї, діти, на яких вдома чекають, і за них переживають. А за себе особисто якогось страху нема. Думаю лише про те, що треба виконати поставлену задачу. Відключаються всі емоції, включається певний алгоритм дій, який головне не порушувати.

- А якщо доводиться працювати в умовах, де за вами пильнує дрон-розвідник або може бути повторний прильот?

- Для цього є особовий склад, який з тобою залучається на виїзд. Якщо це, скажімо, прифронтова зона, один може моніторити небо, інший, наприклад, водій сидить в автомобілі і вже чекає на те, якщо нам потрібно терміново звідти евакуюватись. Але ворог підступний, дуже багато робить пасток саме для саперів. На жаль, було немало і летальних випадків, і поранень серед наших побратимів. Як приклад: розрахунок приїхав на заявку на оперативне реагування, біля паркану стояла сумка, й ніхто не розумів, звідки вона там взялася й навіщо. Начальник відділення почав розрізати сумку. А там виявився саморобний вибуховий пристрій, на якому було встановлено фотоелемент. Щойно сумку розрізали й на фотоелемент потрапило світло, вибухівка здетонувала й людина загинула. І це не поодинокий випадок, росіяни в цьому плані дуже винахідливі й постійно вдосконалюють засоби ураження, тому треба пильнувати.

- Чого вам хочеться найбільше після перемоги?

- Поїхати з родиною в нормальну відпустку й нарешті відпочити разом. Дружина дуже за мене хвилюється, особливо, коли я в ротації. Та й на території області, коли є виїзди, їй теж за мене тривожно. А я, відповідно, розумію, що бути вдома з малою дитиною, коли прильоти десь поряд, дуже нервово й страшно. Син, коли чує вибухи, може сховатися під диван… Я не хочу, щоб наші діти зростали в такій страшній реальності, тому я на службі. Хочу, щоб такого не було в майбутньому, щоб діти не лякалися, не ховалися, не тікали, не знали, що таке шахед, ракета, вибух. Хочу, щоб всі люди могли просто спокійно жити. І щоб всі, хто зараз захищає нашу країну, повернулися до своїх сімей та нормального життя.