Жительница Черниговской области заняла третье место в конкурсе «Будущее мое и моей страны» (ТЕКСТ РАБОТЫ)

Завершился творческий конкурс "Будущее мое и моей страны", организованный в рамках проекта "Школа молодого журналиста Укринформа".

Он стал ярким свидетельством того, что, несмотря на любые обстоятельства, украинская молодежь уверенно смотрит в будущее и не отделяет собственную судьбу от судьбы своей Родины.

Об этом по итогам конкурса заявил член жюри, Главный редактор международной редакции Укринформа Дмитрий Шкурко.

По итогам заседания жюри конкурса, которое состоялось в четверг 26 декабря, были определены победители конкурса и принято решение о награждении авторов трех наилучших литературных работ, которые соблюли все условия конкурса и наиболее удачно раскрыли тему. Таким образом, победителями конкурса стали такие авторы: Виктория Савцова (г. Запорожье) заняла первое место с работой "VIKTORIA для Украины", Людмила Рудюк (г. Славута, Хмельницкая обл.) - второе место, и почетное третье место по решению жюри получила Яна Пономарева (м. Остер, Черниговская обл.).

Победители получат ценные призы от генерального спонсора конкурса, компании Киевстар, - современные смартфоны. Авторы еще 20 работ, которые были отмечены жюри, получат поощрительные призы и дипломы об участии в конкурсе.

Предлагаем Вам ознакомиться с работой нашей землячки Яны Пономаревой.

Сутеніло. Вечір м’яким оксамитовим крилом огортав землю, притишував шалений ритм буття. Мороз лютував надворі,але це не тривожило красиву тендітну юнку. Уся її постать свідчила про надзвичайну зосередженість. Ще б пак! Вона робила родовідне дерево. Сама! Чомусь їй здалося, що саме зараз, на Різдво, це буде дуже доречним. Бабуся, дідусь, мама і... тато. Малюючи на порцеляні обриси батькового обличчя, вона задумалась. Чи зможе він приїхати? Чи знову та далека країна не відпустить на Батьківщину. Думки роєм наповнювали свідомість, бентежили душу, але руки юної майстрині закінчували роботу. Ось вона стоїть – її родовідна память, її минуле, сьогодення і майбуття.

Тишу прорізав телефонний дзвінок. Чомусь серце забилось маленьким горобчиком, що намагався вирватись із сільця. Красномовний мамин погляд сказав усе, що хотів: батька не буде... І як виправдання чулося: «Доню, він працює, він наша підтримка.. Ми не зможемо без його заробітку...» Вона тихенько пішла до себе, загорнулась у теплий коцик, але тремтіння тіла це не зняло.

Вона не зможе так довго без нього... Він, його мудрі поради, його жартівливі кпини дуже їй потрібні. Згадалось, як привів її за руку до художньої студії : «Ось приймайте майбутню Білокур: дуже вже донька любить квіти малювати». Її сусідкою виявилась скромна чорнява дівчина, яка час від часу поправляла замащеними у фарби руками оправу великих окулярів. «Тетяна», - відрекомендувалася та і посміхнулася – щиро, по-дитячому. Саме з тієї усмішки і почалась їхня десятилітня дружба. А зараз... Тані потрібна операція, але, як завжди буває, не вистачає коштів. Як їй допомогти? Що зробити. Вона вже за допомогою однокласника, який називає себе гуру Інтернет світу, виклала в мережу історію подруги. Як же було їй приємно, що в цей асфальтно-павутинний час люди ще не закам’яніли душею. Росла надія в серці, барви полотен ставали яскравішими. Вона із здивуванням спостерігала, як змінюється і сама : стає впевненішою, відповідальнішою. Якось само собою народжується бажання допомагати дітям пізнавати прекрасний світ живопису, пов'язати з цим мистецтвом своє життя. Що скаже мама? А батько.. Він, талановитий пейзажист, прийняв запрошення і тепер працює за кордоном. Надія на зустріч десь глибоко жевріла у її свідомості. Вона мріяла про це... Аж раптом... Приходить усвідомлення того, що мрія - це далека перспектива реальних дій. Не думати, не скімлити, не нарікати, а діяти ... Вона твердо вирішила, що зробить можливим неможливе – працю разом з батьком тут... в Україні. Усвідомила : не зможе переїхати з матірю до нього, бо тоді позбудеться чогось важливого, що дає їй сили – роду, родини, країни. І хай хтось шаленіє від закордону, але для неї немає нічого кращого за маленьку цятку на планеті Земля – за її рідну батьківщину. Вона - юна, рішуча, наполеглива ... Має сили і невичерпне бажання жити і творити тут, писати яскравими фарбами майбутнє рідної землі... Про це мріє і обовязково це здійснить.

Шалено летить калейдоскоп часу, змінюються настрої, пріоритети, тенденції сучасного життя… Треба бути сильним, щоб вистояти, щоб здолати химерні спокуси, не сплюндрувати чистоту свого сумління. Треба бути самим собою… Треба навчитись думати не лише про себе…Треба вчитись віддавати, не вимагаючи нічого у відповідь. Треба цінувати кожну мить свого буття. Саме цього бажає її серце, її розум, її душа.

Сутеніло…Вечір м'яким оксамитовим крилом огортав землю… Вона відчула чиюсь теплу руку в себе на щоці, усміхнулась про себе, подумавши, що це сон. Але ні…. Це було насправді. Він приїхав до них, просто не міг не приїхати, бо тут його родина, його щастя. Вони будуть разом, бо тільки так здолають усі перешкоди і матимуть гарне майбуття своєї родини, своєї Батьківщини.