• Главная
  • Кафедра історії України в Чернігівському педінституті випередила Верховну Раду»
16:46, 25 августа 2015 г.

Кафедра історії України в Чернігівському педінституті випередила Верховну Раду»

Історія – наука, яка оперує тисячоліттями. Для неї 25 років – «дитячий» термін. А от для людей, які влітку 1990 року прийняли рішення про створення на історичному факультеті Чернігівського педагогічного інституту кафедри історії України, це більш ніж солідна дата. Перший завідувач кафедри, а нині декан Інституту історії, професор Олександр Коваленко переконаний: ці 25 років – справжня перевірка часом.

Інститут історії, етнології та правознавства ім. О. М. Лазаревського Чернігівського національного педагогічного університету ім. Т. Г. Шевченка веде свій родовід від Чернігівського колегіуму, створеного 1700 року.

Цілеспрямована підготовка педагогів та істориків почалась з 1916 року – з учительського інституту. З того часу статус навчального закладу та його назва змінювалися, але роботу була призупинено лише в 1949 році, коли в рамках «оптимізації» історичний факультет закрили, а студентів-істориків та їхніх викладачів перевели до інших вишів.

Час довів помилковість цього рішення, і в 1972 році історичний факультет відновив свою діяльність, – розповідає Олександр Коваленко.

З повагою згадує людей, які в першій половині ХХ століття доклали максимум зусиль до становлення вищої історико-педагогічної освіти в Чернігові: Павла Федоренка, Василя Дубровського, Петра Смолічева, Бориса Шевеліва, які стали жертвами сталінських репресій, докторів історичних наук, професорів Вадима Дядиченка, Федіра Лося, Миколу Пікуса, академіка АН СРСР Олексія Нарочницького…

Тому, коли за 23 роки після закриття почалася новітня історія факультету, викладачам і студентам було на кого орієнтуватися. Власне, тоді і почалася «кафедральна» історія.

Олександр Коваленко згадує:

– Спочатку існувала одна кафедра – історії. Але вже в 1975 році вона розділилася на дві: загальної історії та історії СРСР та УРСР. Між тим історія УРСР викладалася завжди окремим курсом.

– І коли замість абревіатури УРСР з’явилася Україна?

– Це логічний наслідок того, що відбувалося в суспільно-політичному житті: перебудова, демократизація, піднесення національно-культурних ідей. Наприкінці 80-х років виникло немало громадських організацій, які основним напрямком своє роботи зробили відновлення історичної правди.

Одна з найвідоміших таких організацій – «Меморіал». І коли з’явилося чернігівське відділення, наші викладачі брали участь у його роботі. А в 1989 році вже з нашої ініціативи на базі історичного факультету запрацювало обласне історико-краєзнавче товариство.

А 1 червня 1990 року було прийнято рішення про утворення на базі існуючої кафедри двох – кафедри історії СРСР (згодом – історії слов’ян) і кафедри історії та археології України, яку очолив я.

Члени кафедри істор Укр1991

Так сталося, що ми випередили на півтора місяці Верховну Раду УРСР, яка прийняла декларацію про державний суверенітет лише 16 липня того ж року.

Наша кафедра була однією з перших в українських вузах. Утім, лідерство в цьому питанні не було метою – ми просто рухалися в ритмі часу.

– І так просто вдалося створити кафедру? Не потрібно було дозволів і узгоджень?

– Номінально вони потрібні були, але на той час обкому партії було не до того. А керівництво педінституту в особі ректора Олександра Явоненка ідею підтримало й спротиву не чинило. Ми вирішили, що це своєчасна й потрібна ініціатива, і реалізували задумане.

Тоді кафедра складалася з дев’яти чоловік: вашого покірного слуги в якості першого завідуючого, доцентів Тамари Демченко, Володимира Коваленка, Віктора Шевченка, старшого викладача Олексія Удода і молодих викладачів – недавніх випускників нашого факультету Андрія Гапієнка, Сергія Дмитрієнка, Людмили Ясновської та Юрія Ситого. Більшість з того першого складу кафедри й досі працює.

– А слово «археологія» в назві кафедри як з’явилося?

– На той час на факультеті сформувався потужний напрямок. Володимир Коваленко вже був знаним археологом і встиг на той час вступити до докторантури. На базі факультету формувалися наукові експедиції…

Для педагогічних вузів археологія взагалі-то була екзотикою, але «чернігівська археологія» – то вже був відомий бренд. Так що ректорат з розумінням поставився до такої назви.

У 1994 році на історичному факультеті було створено кафедру археології та українознавства, але за п’ять років її було реорганізовано в кафедру етнології та краєзнавчо-туристичної роботи, і слово «археологія» повернулося до першої назви.

Я деякий час поєднував посади завкафедри і декана, але це два дуже різні напрямки роботи – науково-педагогічний і адміністративний. Тому з листопада 1992 року зосередився на керівництві факультетом. А кафедру очолив нині вже покійний Віктор Шевченко. На той час – кандидат наук, а згодом – доктор.

Наступного року в нас було відкрито аспірантуру з історії України, через яку на сьогодні пройшло кілька десятків кандидатів наук і навіть доктори. У 2006 році з’явилася перша в Чернігівській області спеціалізована вчена рада із захисту кандидатських дисертацій з історичних дисциплін.

– Минуло 25 років. Що на сьогодні являє собою кафедра історії України та археології?

– Сьогодні це 17 викладачів, серед яких три професори – Степан Свистович, Олександр Моця і я. Решта – досвідчені доценти і молоді науковці, кожен з яких має вчену ступінь. Такий 100-відсотковий показник «остепенённости» говорить сам за себе. Очолює кафедру Олександр Рахно. А сама кафедра, чим ми надзвичайно пишаємося, 11 років поспіль визнається найкращою у вузі щодо проведення науково-дослідницької роботи.

Кафедра 2015

Крім курсу з історії України, який викладається студентам шість семестрів і дає глибоку підготовку, ми ведемо весь курс археологічних дисциплін, а 2012 року з’явилася нова спеціалізація – експертиза культурно-історичних цінностей.

– А детальніше про основні напрямки наукової роботи?

– На кафедрі сформувалися чотири основні напрямки: археологія та стародавня історія України, історія України козацької доби, історіографія та джерелознавство, історія громадсько-політичного та національно-визвольного руху XIX–XX століть. Є потужні команди науковців, які успішно працюють над цими темами.

Крім того, усі викладачі активно залучені до історико-краєзнавчих студій. Бо хто, як не ми, будемо вивчати і популяризувати чернігівську історію?

Щодо археології, то лише у 2015 році нами організовано низку експедицій, які очолюють наші викладачі, – Чернігівську, Новгород-Сіверську, Любецьку, Мезинську, Седнівську, Лиственську та Виповзівську. Деяким уже по п’ять – десять років, деякі нові.

Тішить, що роботи тривають. І треба подякувати за це обласній раді та обласній державній адміністрації: затверджена програма, яка розрахована до 2020 року, виконується – роботи, нехай і не в тому розмірі, який хотілося би, фінансуються.

Без перебільшення можу сказати, що така співпраця між науковцями та обласною владою – унікальна для України. Сподіваюся, що партнерські взаємини будуть збережені й надалі.

– В Україні про наш Інститут історії добре знають. А як далеко за межі країни виходить діяльність кафедри?

– На кафедрі добре налагоджені стосунки з іноземними партнерами. Раніше тісно співпрацювали з колегами з Брянська, Бєлгорода, Москви, Санкт-Петербурга. Тепер зі зрозумілих причин студентів не залучаємо до спільних експедицій.

Але й без цього в нас немало друзів: Гомель, Мінськ, Могилів, польска організація «Polska Схід», учені з Торонто… Поки тривали розкопки в Шестовиці, до нас регулярно приїздили колеги з Норвегії та Швеції. Ось зараз підписали угоду з Варшавським університетом – найбільшим осередком освітньої та наукової роботи в сусідній країні.

У рамках усіх цих партнерств відбувається обмін викладачами, студентами. Регулярно проходять міжнародні наукові конференції, польові школи, на які приїздять молоді археологи з різних країн.

Наприклад, з 2002 року щороку проводиться студентська наукова археологічна конференція, присвячена тематиці середньовічних старожитностей Центрально-Східної Європи. Участь беруть студенти з України, Канади, Японії та країн Європи. Матеріали конференцій видаються окремими збірниками, які є авторитетними і мають хорошу репутацію в науковому середовищі.

– Наостанок: як би ви коротко підвели підсумки цих 25 років роботи кафедри історії та археології України?

– Ми пройшли випробування часом, перетворилися в помітний осередок освітнього середовища Чернігівщини й всієї України. Це не лише моя думка, а слова багатьох колег. Будемо працювати й далі в цьому ж напрямку.

А про ефективність наукової роботи студентів на кафедрі свідчить той факт, що 12 її викладачів у різний час навчались на історичному факультеті нашого університету.

Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции
#кафедра истории #черниговской педуниверситет #исторический факультет #институт истории #Александр Коваленко
0,0
Оцените первым
Авторизируйтесь, чтобы оценить
Авторизируйтесь, чтобы оценить

Комментарии

Объявления
live comments feed...