В історії України та нашого краю є певні особистості, котрі хоч і мали неукраїнське походження, але завдяки справам свого життя та любов’ю до нашої землі стали прикладом справжнього українця. Такою була, наприклад, героїня одного з попередніх нарисів Софія Русова (Ліндфорс). До українців по духу належить і сьогоднішній герой рубрики «Історична персона» Ілля Людвигович Шраг (1847–1919). Це громадський діяч, що зробив значний внесок в українське державотворення.
Дитинство у провінційному містечку, молодість у столиці
Ілля Шраг з’явився на світ у 1847 році в маленькому славетному містечку Седнів Чернігівської губернії. Батько Іллі Людвиг Шраг - німець за походженням, був вихідцем із провінції Саксонія та працював сімейним лікарем у маєтку поміщиків Лизогубів. Мати Парасковія Кирилівна походила з родини дрібнопомісних дворян Колодкевичів.
З дитинства Ілля Шраг приятелював з юними Лизогубами, навчався з ними і загалом зростав в народній атмосфері. У 13 років він вступив до другого класу Чернігівської гімназії та разом з батьками переїхав до Чернігова. Як свідчить чернігівська науковиця, авторка капітальної монографії «Батько Шраг» Тамара Демченко, лідерські якості та волелюбний характер Іллі Шрага дали про себе знати ще під час навчання в гімназії. У 1864 році юнак разом зі своїми товаришами-однокласниками не стерпів спроб адміністрації закладу завести серед гімназистів «стукачів», які б доповідали керівництву про все, що відбувається в учнівському колективі. Як наслідок – на знак протесту Шраг разом з товаришами залишають гімназію.
Після такого демаршу за наполяганням батька-медика Ілля вступив до Петербурзької медично-хірургічної академії. Проте через півтора року перервав медичні студії та перейшов на юридичний факультет Петербурзького університету. Ілля Шраг знову серед активістів студентської молоді. Через це на початку 1869 року його виключають з університету із забороною вступати до будь-яких вишів тогочасної Російської імперії та висилають на батьківщину під поліцейський нагляд.
Гласний, але невгодний владі
У нашому місті молодий Шраг добивається певної протекції тодішнього губернатора князя Голіцина, який допоміг йому влаштуватися дрібним клерком до губернської земської управи. Ця робота була низькооплачуваною та не давала можливості забезпечувати родину. А всі спроби Іллі переїхати до Києва на кращі місця роботи блокувалися через «неблагонадійність». На певний час він стає невиїзним із Чернігова.
Врешті-решт Шрагу підвищують оплату, він починає працювати секретарем редакції друкованого органу земства – «Зємского сборніка». Наполегливість він виявляє і у здобутті вищої освіти – таки отримує позитивні характеристики від тодішніх чернігівських чиновників, екстерном складає іспити та отримує диплом юридичного факультету Київського університету.
Діяльність Шрага як правника розпочалася в 1875 році, коли він став помічником присяжного повіреного (адвоката) окружного суду в Чернігові. На юридичній ниві Ілля Людвигович досяг певних успіхів, його приймають до складу Київського юридичного товариства.
В середині 70-х років XIX століття активного молодого юриста вперше обирають гласним Чернігівської міської думи. Ця діяльність тривала аж до 1906 року. Невтомним Ілля Шраг був і в якості гласного повітового та губернського земських зібрань. Свою посаду в земстві він використовує для того, аби домогтися викладання української мови в початкових класах. Так, у 1893 році він готує відповідний проєкт, проте наступного року його відхилили на губернському рівні.
Не зважаючи на повагу колег і жителів міста, взаємини з чернігівськими губернаторами та іншими посадовцями в Іллі Людвиговича не склалися. Відомий факт: у 1901 році клопотання міської управи Чернігова про відзначення Шрага, Хижнякова та ще одного діяча чернігівського місцевого самоврядування Ходота званням «Почесний громадянин» відхилили чернігівський губернатор і міністерство внутрішніх справ російської імперії.
Відомо також, що як юрист Ілля Шраг активно захищав у судах представників української ліберальної та національної інтелігенції: Олександра Кониського, Миколу Лисенка, Івана Нечуя-Левицького, Софію Русову. Під впливом Олександра Кониського та Володимира Антоновича він приєднався до українського національного руху. Ілля Шраг приятелював з письменником Михайлом Коцюбинським.
Мав семеро дітей – власних і прийомних
Сіроокий двометровий гігант з оксамитовим басом – так змальовували Іллю Шрага його друзі та знайомці. Не дивно, що він викликав симпатію у багатьох жінок. У 1869 році він вперше одружився. Його супутницею стала смоленська міщанка Євдокія Захарівна Козловська. В шлюбі вони прожили 20 років, дружина пройшла з ним шлях від бідності і невизнання до повноцінної реалізації Іллі Людвиговича як правника та громадського діяча. Спільних дітей у подружжя не було, а перша дружина померла у 1889 році. Втім, у Іллі Шрага був позашлюбний син, котрий народився у 1885-му і наступного року його усиновили. Матір’ю дитини була вдова міщанина з Санкт-Петербурга Олександра Степанівна Георгондопулло. Втім, цей роман не був тривалим.
Після смерті Євдокії Захарівни Шраг знову одружився. Його обраницею стала вдова присяжного повіреного Єлизавета Ісаківна Віхман (у дівоцтві Мачерет), котра мала трьох дітей у першому шлюбі. У парі вони народили ще трьох і прожили разом до останніх днів життя.
Депутат 1 державної думи
Наприкінці XIX століття Шраг очолює чернігівську українську громаду. А з початком революції 1905–1907 років в росії ще активніше включається у громадсько-політичну діяльність. Втім, варто відзначити, що Ілля Шраг не був схильний до будь-якого радикалізму у своїх політичних поглядах.
Під тиском революційної хвили імператор Микола II був змушений піти на певні поступки в суспільно-політичному житті і дозволив створити в імперії представницький орган – Державну думу. Втім, забігаючи наперед, скажемо, що і це на перший погляд прогресивне рішення було обмеженим і тимчасовим. Самодержець зберіг контроль над діяльністю Думи, мав повноваження розпускати її і взагалі ставився до думської установи як до способу «випустити пар» суспільного невдоволення без будь-яких реальних наслідків.