На Чернігівщині Микола Середа варить буржуйки й обігрівачі для військових

12:25, 24 лютого

Суспільство

Микола Середа з Олишівки Чернігівського району доволонтерського руху доєднався на початку повномасштабного вторгнення. Каже: не міг залишатися осторонь та хотів бути корисним нашим військовим. Зараз чоловік пересувається на милицях, бо має хворі суглоби. І хоч як би не було важко, волонтер не припиняє своєї роботи ні на день. За ввесь час чоловік зробив вже тисячі «буржуйок» і окопних свічок, пише газета «Чернігівщина».

Допомагати військовим подружжя Миколи та Надії Середи почали майже з першого дня повномасштабного вторгнення росії на Чернігівщину. Микола Іванович хотів приєднатися до війська, але його не взяли, бо сказали вже старий та й зі здоров’ям проблеми. Тож чоловік і його односельці організували в Олишівці територіальну оборону і щоночі патрулювали село – дивилися, щоб жоден кацап не зайшов.

«О п’ятій ранку 24 лютого подзвонив зять, сказав, щоб я приїхав у Чернігів, забрав дочку і внука, бо він іде до військкомату, – згадує Микола. – Я сів у машину і поїхав на Чернігів. Забрав своїх і привіз в Олишівку. Потім разом з іншими чоловіками пішов до сільради, хотів боронити свою землю. Та за станом здоров’я і віком, мабуть, мене не взяли. Брата взяли, а мене ні. Тож, повернувшись додому, ми тут з мужиками організували свою самооборону. Ходили по ночах чергувати кожен на своїй частині селища. Вже ввечері 24 лютого до нас в село заїхала 58-ма бригада, і ми почали їм допомагали. На картах показували дорогу (місцеві знали всі об’їзди і під’їзди, – Авт.), бувало, мітки ворожі прибирали, коли хто ставив. Всякого було».

Майже відразу місцеві жінки почали готувати їжу для тих військових підрозділів, які дислокувалися в межах їхньої громади. А пан Микола розвозив на своїй машині разом з дружиною Надією.

«Люди якось відразу всі згуртувалися, – згадує Микола. – Почали всі продукти зносити, що в кого було. Жінки наші їсти готували, все по каструлях складали, а ми вже розвозили з дружиною. Возили хлопцям туди, де вони дислокувалися. Не раз потрапляли під обстріли, а все одно їхали. Не міг я дома просто сидіти, поки хлопці й дівчата за нас стоять. Пам’ятаю, десь в кінці березня, привезли в Топчіївку їжу, а хлопці питають: «В Красне зможеш проїхати?». У Красному тоді нашим дуже важко було. Я й поїхав. Приїхав, а хлопці всі чорні, як земля. Брудні, втомлені… Кажуть, два тижні вареної їжі не їли. В них були і тушонка, і ковбаса, і навіть якась крупа, але це ж не те».

Перші свічки робили з запалів

Після завершення бойових дій на Чернігівщині Микола з дружиною вирішили продовжувати допомагати військовим. Щодня вони заливають вдома окопні свічки. За цей час вже стільки вдалося їх зробити, що й із ліку збилися. Ці окопні свічки військові використовують не лише, щоб мати світло, але й для розігріву їжі. Буває, окопні свічки навіть замінюють буржуйки у бліндажах.

«Коли після відходу кацапів з Чернігівщини військові виїхали, я продовжував підтримувати зв'язок з ними. Хлопці казали, що їм потрібно. Так у нас в громаді почали робити устілки у взуття із ковроліну, – розповідає Микола. – Брали старий ковролін, нарізали, прали в машинці, висушували і відвозили дівчатам у Серединку, а там вони вже шили.

Надія Середа, Наталія Борисенко і Надія Середа (дружина пана Миколи)

Потім поїхали з дружиною на місця, де наші артилеристи стояли, і позабирали вибухові банки. Назбирали їх десь два чи три мішки. Пообрізали і почали окопні свічки заливати. Перші робили в клубі, а тоді вдома почав удвох із Надією».

У Миколи Івановича вдома облаштоване ціле приміщення, де він працює. Свічки окопні заливають щоденно, і вже з ліку збилися, скільки їх виготовили. Робота в цьому будинку не зупиняється ні на день. Кількість виготовлених ними свічок вже рахується тисячами.

«Ми вже й не рахуємо. Тільки минулого року більше 10 тисяч точно, – говорить пані Надія. – Перші у високі банки заливали, а хлопці казали, що не догорає до кінця. Найкраща висота – 6 см. Так Коля сидить обрізає, а я мию. Банки самі збираємо, люди знають, приносять нам. Парафін також або люди приносять, волонтери купують нам привозять, самі купуємо.

Останнього разу Сергій Малець, голова громади, привіз 50 кілограмів. Федір, чоловік з Олишівки, п’ять кіло дав, Іван Славов купував, Андрій Гасанов. У кого пасіка є, приносять віск. А пусті бляшанки навіть із Києва присилають. Цього року вже залили свічок на 240 кілограм парафіну».

Не свічками єдиними

Прагнучи «зігріти» військових, Микола Іванович разом зі свічками почав робити буржуйки. Якось хлопці заселилися в стару хату і попросили якусь буржуйку для обігріву. Пан Микола, маючи навички і досвід роботи з металом, зробив її сам. І відтоді почалися запити, які щоденно тільки наростають.

Сьогодні в доробку Миколи Івановича – сотні буржуйок різного розміру, діаметру і призначення.

Він робить їх і з металу, з використаних балонів, з використаних снарядів «Градів» та «Ураганів».

«Більшість великих моїх буржуйок зроблено з використаних снарядів. На жаль, цього добра в нас чимало, – говорить Микола. – Люди знаходили, я сам їздив забирати їх на полі. Багато солдати привозили, знаючи, куди їх використовую. Роблю з «Ураганів», там метал гарний. З використаних газових балонів роблю».

Матеріал на наступні буржуйки

Коли хлопці почали говорити, що треба якісь буржуйки для окопних свічок, Микола Середа відразу зметикував, що і як треба робити.

«Спершу я пробував з великих консервних банок такі пічки робити. Вирізав дверцята і туди ставив свічку, але хлопці жалілися, що багато кіптяви. Тоді почав пробувати робити такі, як зараз. Вони дуже зручні і практичні. Отут ставлять свічку (відчиняючи дверцята, показу пан Микола, – Авт.), вставляєш окопну свічку, запалюєш – і вона добре починає горіти. Дверцята можна закривати, можна ні. Зручність такої буржуйки у тому, що коли хлопці просто палять свічку в закритому окопі, можуть вчадіти. А тут чад і дим у трубу виходить – її виводять з окопу назовні. У тих умовах, де вони сидять, відкритий вогонь розпалювати не можна. Та й дим з буржуйки буває видно. А від окопної свічки диму небагато, а сама топка добре нагрівається. Дає тепло в окоп, плюс можна нагріти воду на чай, зварити щось чи розігріти. Навіть взуття просушити».

Робота над буржуйкою для окопних свічок

Метал для своїх міні-буржуйок під окопну свічку Микола купує самостійно. Каже, на металобазі один лист коштує понад 350 грн. З нього дві такі буржуйки вийде.

«Разом з жінкою їздимо в Чернігів і купуємо спеціальний метал, – говорить чоловік. – Нам пропонували інший метал безкоштовно, але з нього дуже важко робити. Він за товстий, і виріб виходить вже не той. Тож купуємо. Збирав з «Ураганів» бойову частину, там є алюміній, так я здавав його. І вже трохи на заправку, решту на метал. Іноді небайдужі люди допомагають коштами. Я все записую, хто скільки дав і куди витратив. Та коли закінчується матеріал, то ми просто їдемо в Чернігів і купуємо. Не чекаю, поки хтось принесе гроші. Це наше сімейне рішення – допомагати армії, аж поки не переможемо. Вони там нас захищають, а ми тут робимо все, що можемо, щоб хоч трохи їм допомогти».

Свої пічки і буржуйки пан Микола віддає всім, кому вони потрібні. І не має значення, це особисто до нього звернулися військові чи до інших волонтерів, з якими він співпрацює, чи це просто матір чи дружина бійця попросили. Головне – щоб його робота була корисною і хоч чимось допомогла чи полегшила життя наших бійців.