Уродженець села Галиця на Ніжинщині Іван Дубовий пройшов Першу світову війну, брав участь у боротьбі за українську державність та став полковником Армії Української Народної Республіки. У 1919 році він брав участь у боях Армії УНР, а після її поразки опинився в еміграції, розповідає Чернігівщина туристична.
Іван Костянтинович Дубовий народився у селі Галиця. Військовий досвід здобув ще під час Першої світової війни. У віці 21–23 років отримав бойові нагороди, серед яких — орден Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою й орден Святого Георгія IV ступеня.
Про його хоробрість писали тогочасні видання. Один із таких епізодів пов’язаний із наведенням мосту через річку Стрипу біля села Гайворонка, що нині на Тернопільщині. Роботи відбувалися під кулеметним та артилерійським вогнем австрійських військ. Попри обстріл, завдання вдалося виконати. Це дало можливість піхоті перейти на інший берег, закріпитися там та вибити австрійські війська з облаштованих позицій.
На початку 1918 року Іван Дубовий долучився до військ Української Народної Республіки. Протягом цього року він брав участь в обороні Києва, боях за Житомир і Бердичів, Київській наступальній операції, Харківському та Кримському походах.
Спочатку Дубовий очолював Волонтерську сотню, згодом — курінь, а пізніше — піший полк імені Мазепи. Того ж року він став комендантом Харкова.
Не менш насиченим для військового став 1919 рік. Дубовий брав участь в обороні Харкова та Полтави, а також очолив Запорізький корпус. Йому вдалося вивести корпус через Румунію до Галичини.
Згодом військове формування було реорганізоване, а командування ним продовжив Іван Дубовий, який у 26 років мав звання полковника.
Після поразки Армії УНР Іван Дубовий разом з українськими військовими частинами певний час перебував у Польщі. У 1923 році він емігрував до Франції.
У 1930-х роках Дубовий очолював у Франції «Товариство Запорожців» та Союз лицарів Залізного Хреста.
Помер Іван Костянтинович Дубовий у Франції у віці 62 років. Там його й поховали.