Максим Микитась: «Будемо вирішувати дві задачі соціальних працівників – покращення зарплат та компенсацію проїзду»

Вони ті, хто завжди поруч. хто в скрутну хвилину втішить, хто купить хворим продукти й розрадить у момент скорботи. Соціальні працівники. Їх зазвичай сприймають як належне: тихі, скромні, непоказні. Але без них чималій кількості самотніх та покинутих родичами напризволяще пенсіонерів було б украй сутужно.

Бути соціальним працівником нині, як і 10-20 років тому, досить складно. Це фізично й психологічно нелегка  праця, до того ж за відсутності гідної зарплатні. Зазвичай такі люди працюють у кращому випадку за суму трохи вищу, аніж мінімалка.

Народний депутат Максим Микитась це розуміє, тому вирішив взяти під особистий контроль вирішення бодай проблеми із зарплатою. Нещодавно він поспілкувався із соціальними працівниками одразу двох районів — Ріпкинського та Чернігівського.

Попри відстань, проблеми скрізь спільні. Але є і відмінності. Бо в сільській місцевості навантаження вище, ніж у місті, та й комунальні блага, доступні для багатьох жителів Чернігівського району, у сільській частині Ріпок зазвичай обмежуються піччю-грубою, колодязем і туалетом надворі.

Ріпкинський терцентр: лише двоє працівників заробляють більше мінімалки

Керівник Територіального центру соціального обслуговування Ріпкинського району Віталій Крутченко розповідає: на обліку нині знаходиться 650 осіб, які є маломобільними, тобто не можуть виходити з дому.

— Навантаження в нас виходить десь 11,4 підопічного на одного соціального працівника. У Чернігові — 10. Але, згідно з нормативами, якщо є комунальні зручності (ванна, водогін, опалення) — то 10 і має бути. А в сільській місцевості — 6. Тобто в нас норма перевищена майже вдвічі.

Та комунальні блага — не єдине, із відсутністю чого доводиться миритися ріпкинським соцпрацівникам. Проблема також і в транспорті, або точніше — у його відсутності. Бо до своїх підопічних люди дістаються лише за допомогою велосипедів. Автобусне сполучення — то задорого й нерегулярно, і ці витрати ніяк не компенсуються. Тому в кращому випадку пан Віталій бачить своїх працівників лише раз на місяць — під час здавання звітності.

Та й зарплата тут — самі сльози. За словами керівника, у штаті є лише дві людини, які отримують більше мінімалки. На якісь бонуси від районної влади очікувати не доводиться, у кращому випадку це грамоти та невеличкі премії до професійного свята.

Окрім цього, із метою оптимізації в Любечі закривають інтернат, де також мешкали літні люди. Усіх його мешканців переводять до геріатричного пансіонату в Чернігів. Годі й казати, що такі зміни місцеві не сприймають з оптимізмом.

— У Любечі в нас є 12 працівників, вони всі передпенсійного віку, і тепер їм доведеться йти в центр зайнятості через скорочення. Бо жодного підприємства, яке б працювало, там немає, — нарікає Віталій Крутченко.

За штатним розписом у Ріпкинському територіальному центрі поки що працюють 94 працівники, із них 65 — соціальні робітники, 2 — медичні працівники, 27 — інші працівники (адміністративний і технічно-обслуговуючий персонал).

Чернігівський район — у відпустку ніколи

Олена Лутченко як керівник Чернігівського районного терцентру погоджується з ріпкинським колегою — навантажень і справді так багато, що працівникам просто ніколи й у відпустку сходити. На обліку 1400 підопічних, та й територія чимала. А працівників фактично стільки ж, як і в Ріпках — лише 98.

— Усе ж не встигнеш, намагаємося співпрацювати з благодійниками, небайдужими громадянами…

Аби спілкування не обмежувалося лише словами, Максим Микитась приїхав до обох терцентрів не з порожніми руками — презентував спеціальні сумки для перенесення продуктів і термочашки, із яких узимку так приємно пити гарячий чай або каву. «Це бодай той мінімальний комфорт, який ми можемо одразу дати цим людям», — коментує народний обранець свій вчинок. У його планах — допомогти соцпрацівникам вирішити дві задачі: транспорт, тобто покращити забезпечення велосипедами, та матеріальне становище, тобто зарплату.

— Мені просто хочеться подякувати цим людям. Чесно, щиро й відверто, бо я тільки можу здогадуватися, у яких умовах вони працюють. Коли я ще тільки балотувався в окрузі, то взяв на себе зобов’язання опікуватися соціальними стандартами. Не лише підопічними терцентрів, а й самими терцентрами, — коментує Максим Микитась ці дві розмови в Ріпках і Чернігові.

— Є якісь негаразди? Звертайтеся до моєї приймальні — будемо спільно їх вирішувати. Ми завжди реагуватимемо на ваші звернення. Щодо зарплати. У Ріпкинському районі доходить до абсурду: зарплата з усіма надбавками подекуди менша за мінімалку. Тому я буду направляти звернення до комісій та уряду щодо перегляду положень про нарахування заробітної плати соціальним працівникам. Бо щиро переконаний: люди, які виконують таку важливу соціальну функцію, не повинні отримувати копійки.

Соцстандарти підвищать

Загалом у Чернігівській області нині працюють понад 7 тисяч соціальних працівників. Відповідно до нещодавно проголосованого в другому читанні проекту Держбюджету-2018, передбачене підвищення мінімальної заробітної плати. Із 1 січня її розмір буде 3723 грн, а після 1-го кварталу можливе й ще більше підвищення. Обсяг видатків, що буде спрямований до Пенсійного фонду України, — 139,3 млрд грн. Прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць із 1 січня — 1700 грн; із 1 липня — 1777 грн, із 1 грудня — 1853 грн. У цілому прожитковий мінімум зросте на 9%.

Загальний обсяг субвенції з державного бюджету на виплату допомоги сім’ям із дітьми, малозабезпеченим сім’ям, інвалідам з дитинства, дітям-інвалідам та допомоги на догляд за інвалідом I чи II групи складає 59,9 млрд грн (на 6 млрд грн більше за показник минулого року). А для надання допомоги в оплаті за житлово-комунальні послуги, придбання твердого палива та скрапленого газу передбачено субвенції з держбюджету місцевим бюджетам: 71 млрд грн на «комуналку» та 2,7 млрд грн на тверде паливо і скраплений газ.