У селі на Чернігівщині Попудренка декомунізували, а в Чернігові ним замінили Щорса. Чому так сталося?

В селі на Чернігівщині Попудренка декомунізували, а в Чернігові ним замінили Щорса. Чому так сталося?

У Чернігові на честь Щорса було названо вулицю й провулок. Микола Щорс під закон про декомунізацію потрапив, тому вулиці дали ім’я Мазепи. Провулок же перейменували на честь Миколи Попудренка. 

Попудренко – діяч комуністичний. Він очолював партизанський рух на Чернігівщині, був секретарем підпільного обкому компартії. Його закон не чіпає. Тому вулиця, провулок, сквер – залишилися.

Проте тоді ж, коли провулок отримав назву Попудренка, у селі Володимирівка Городнянського району вулицю Попудренка перейменували на Маругівську. Як тоді розповіла сільський голова Наталія Пильник, ініціатива перейменування була не з села – таку вказівку сільраді дали в районі. Сказали: «Швидко і нейтрально». За тим самим принципом вулиця Леніна стала вулицею Миру. У селі так і пояснювали: «Щоб назва влаштовувала будь-яку владу, яка може до нас прийти».

Таку плутанину Серій Бутко, історик та представник Інституту національної пам’яті, пояснює звичками людей і тим, що Микола Попудренко для істориків – неоднозначний.

"Коли у серпні німецька ескадра бомбардувала Чернігів – НКВС, партійні працівники й прокурори втекли, і фактично єдиною людиною, яка спромоглася організувати цей безлад і хаос, став Попудренко. Таким він залишився в пам’яті міста".

Разом із тим Попудренко – комуністичний керівник, на чиїх руках загибель українців, хоч і не пряма. На Попудренку частково лежить провина трагедії в Корюківці, коли нацистський каральний загін знищив майже 7 тисяч її жителів. Саме Попудренко не дав команди рятувати містечко.

"Коли 1–2 березня 1943 року спалювали Корюківку, від нього залежало, чи давати наказ рятувати. Він команди не дав. Хоч карателі доволі лякливі. Вони можуть легко вбивати беззбройних людей, та тільки почують постріли – тікають. Карателів у Корюківці було 300 осіб. За 15 кілометрів від містечка, за офіційними даними, було понад 3 тисячі партизанів, неофіційними – 5 тисяч"

Натомість у березні вийшла газета «Більшовик» із засудженням злочину в Корюківці й закликом іти в партизани задля помсти.

Попри це, як пояснює Сергій Бутко, документальних підстав звинуватити Попудренка у важких злочинах проти українського народу недостатньо з однієї причини – він сам загинув у бою з нацистськими окупантами.

"Для порівняння, Олексій Федоров, ще один очільник партизанів на Чернігівщині, у 1938 році як перший секретар Чернігівського обкому КП(б)У входив до «трійки» з розгляду, кого репресувати. Знайшли протоколи розстрільних списків, де за його підписом без слідства і суду 297 людей розстріляно, а 147 кинуто у концтабори. Листування Федорова з тодішнім очільником підрадянської України Лазарем Кагановичем підтверджує його участь в організації голодомору в 1946–1947 роках на Херсонщині, де він був першим секретарем обкому компартії"

Прямих свідчень про подібні злочини Попудренка поки нема. Проте заміна одного комуністичного діяча на іншого свідчить: люди бояться повернутися до власної історії й досі несуть острахи з радянських часів.