• Головна
  • Володимир Пилипенко про Чернігів, історію та «Артефакти»
13:06, 16 лютого 2020 р.

Володимир Пилипенко про Чернігів, історію та «Артефакти»

Володимир Пилипенко, викладач, кандидат історичних наук, доцент, екскурсовод, 35 років, одружений

Історія – багатогранна наука. А історики – це ті, хто щодня розкривають нові її сторони. Що ж таке насправді історія, які секрети вона приховує? Про це та не тільки нам розповів кандидат історичних наук, доцент, викладач Інституту історії та соціогуманітарних дисциплін імені О. М. Лазаревського Володимир Пилипенко.

Для мене історія – це життя.Я завжди кажу, що історія – навколо нас. Це не те, що було колись, – це те, що є сьогодні. І якщо ми розберемося в подіях, які сталися в минулому, то краще розумітимемо те, що відбувається зараз. у цьому я й бачу сенс вивчення, дослідження та популяризації історії.

Окрім викладацької діяльності я проводжу екскурсії, веду на радіо власний історичний проєкт «Проста історія», співпрацюю із Суспільним та подорожую.

«Проста історія» – програма, в якій я запрошую до розмови істориків, археологів, етнографів, географів та музейних працівників для того, щоб разом розкрити суть історичних подій, явищ та постатей. Ідея була така: простою мовою пояснити людям різні історичні теми. Говоримо ми про речі, пов’язані з Черніговом та Чернігівщиною починаючи від найдавніших часів і до сучасності. У нас багато цікавих міст, сіл та діячів. Взагалі на Чернігівщині відбувалися події, які потім мали великий вплив на те, що чинилося в межах не тільки нашої країни, а й багатьох інших країн.

Якщо ви хочете щось пояснити – пояснюйте просто. Насправді, якщо ти можеш пояснити щось простими словами, значить сам в цьому розумієшся. А якщо тлумачити щось легко не виходить, ти починаєш вживати страшні слова, щоб приховати оце своє незнання і неповне розуміння того, про що йде мова. От виходячи із таких роздумів, і придумали назву для радіопрограми – «Проста історія».

Треба показувати, що історія серед нас. І тому я, дискутуючи на історичні теми, завжди питаю про спадок тієї чи іншої людини. Якщо ми говоримо про чернігівський козацький полк або дворянські родини, наприклад, Лизогубів чи Полуботків що залишилося після них? Унікальні пам’ятки архітектури та мистецтва, які ми можемо побачити, відчути, потримати в руках – це і є наша історія.

Чернігів, на мою думку, – прекрасне екскурсійне місто. Екскурсіями я почав займатися ще в студентські роки. Спочатку для друзів, а потім для всіх охочих – це стало моєю роботою. Я люблю спілкуватися з людьми, з якими проводжу екскурсії, питати у них щось, дискутувати. Живе спілкування, як на мене, обов’язково має бути.

Буває, я проводжу екскурсії не один, а зі своєю собакою – лабрадором Черрі, яку ще зву Чебурек. Але беру я їїіз собою тільки тоді, коли не треба заходити в церкву або монастир. Бо назовні свою собаку, прив’язану до дерева, ніколи не лишаю.

Екскурсії – це гарний метод популяризації історії. Вважаю, що фахові вчені повинні популяризувати те, що вони роблять. Я маю свій ютуб-канал з коротенькими розповідями на історичну тематику – це також форма популяризації історії. Потім я почав співпрацювати із Суспільним, з’явилося більше можливостей, адже технічне оснащення телеканалу з професійними операторами, режисером, звуком виглядає значно краще. Зрештою, що б я не робив: і екскурсії, і канал, і телебачення, і, власне, професійна діяльність – усе крутиться навколо історії.

«Артефакти» – новий історично-пізнавальна проєкт Суспільного та мій перший досвід в якості керівника і ведучого телепроєкту. Проєкт пройшов пітчинг, тому тепер транслюється не тільки на чернігівському каналі, а й в інших обласних філіях. 19 січня відбулася прем’єра.

Ідея створення пригодницької експедиції «Артефакти» зародилася в Артема Шелкового та Дениса Козлова, а ось над матеріалом працювали разом. Ведучих у нас троє. Мої колеги – Олександра Тансикбаєва та Олександр Бондар – також фахові історики. Окремо хочеться відзначити роботу талановитого продюсера та режисера Михайла Андрійця.

Треба почати з того, що взагалі таке артефакти.Артефакт – це будь-що, що створено людиною та залишається після неї. Тепер ми, працюючи з такими речами, розказуємо їх історію. А також звертаємося до місцевих легенд, міфів та переказів з метою підтвердити їх або спростувати.

Міфи та легенди – це не просто вигадка, це одна із форм запам’ятовування і пояснення минулого. Тому потрібно розуміти, що в будь-якій легенді закладена своя правда. І виражена вона не прямою та зрозумілою мовою, а за допомогою алегорій, переказів, перебільшень. Треба відділити одне від іншого, і ось тоді вони стануть зрозумілі.

Існує легенда, що на Болдиній горі похований Ілля Муромець. Одночасно показують якесь тіло в печерах Лаври. То де правда? З чим пов’язана поява такої легенди? Хто він такий? Саме це ми й досліджуємо.

Часто говорять, що в Козельці собор побудований Растреллі. Ця неправда навіть увійшла до каталогів пам’яток архітектури. В одній із серій ми розбираємо, чому це неправда та звідки виникла така легенда.

Зйомка «Артефактів» тривала три місяці. Для нашої команди це – перший досвід роботи в проєкті такого формату. Тому, звичайно, без труднощів не обійшлося. Перше, з чим ми зіткнулися, – це проблема відбору інформації. Оскільки троє ведучих – фахові історики, нам все здавалося само собою зрозумілим. Але для людей, які на історії не спеціалізуються, інформація сприймалася б важко. Тому потрібно було пристосувати свої знання та донести матеріал так, щоб він був зрозумілим людям, які не є фахівцями з історичних наук.

Ми сильно залежали від погоди, знімали на вулиці, багато переїжджали. Часу було мало, серії знімали кілька одночасно, бо просто не встигли б окремо. Побували в Ніжині, Новгороді-Сіверському, Кам’янці-Подільському, Варшаві, Листвені, Мені. В один день могли відзняти кілька сцен у різних місцях. Це досить насичена робота.

Я люблю подорожувати. Цікавлюся різними місцями і в Україні, і в області. Не обмежуюся лише комфортними виїздами, подорожі можуть бути і не комфортабельні. Побродити околицями міста або в лісі, щоб переключити голову, теж інколи потрібно. А от екстремальними видами спорту я не займаюся, в гори високо та надовго не ходжу. Мабуть, тому що не пробував достатньої кількості разів. Іноді треба просто відпочити, «повалятися тюленем» десь тиждень, а потім знову повертатися до активної роботи. Відпочинок потрібен кожній людині, а якщо його можна поєднати з виїздами в різні цікаві місця – це ще краще.

Я побував у багатьох країнах, але найбільше мене вразили катакомби Рима. Катакомби – це шахти, де видобували туф (щось на кшталт м’якого каменю для будівництва римських доріг), а потім катакомби використовували ранні християни для служби та поховань. Візуально це виглядає так: зверху рівні дороги, прекрасний газон, дерева… А потім тобі говорять, що під низом двадцять кілометрів катакомб і пів мільйона похованих. Звичайно, усі їх пройти не можна із міркувань безпеки і спускатися дозволяють лише метрів на двадцять вглиб, але все одно катакомби – це поєднання незвичного місця і дуже дивної глибокої історії. Мабуть, з останніх поїздок Рим вразив мене найбільше.

А от у Чернігові мені подобаються Болдині гори. Причому в широкому розумінні, починаючи від вулиці Князя Чорного і далі. Гарне місце. А тим, хто тільки збирається завітати до Чернігова, раджу відвідати Спасо-Преображенський собор, кургани та музеї.

Чернігівщина – справжня історична скарбниця України.

Спілкувалася Ксенія Адаменко

Фото з особистого архіву Володимира Пилипенка

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#туризм #екскурсовод #Пилипенко #артефакти
Оголошення
live comments feed...