«Адекватні росіяни, хоча їх було небагато, вибачалися». Чернігівський актор розповів про зйомки фільму «Черкаси»

27 лютого на всіх екранах країни відбулася прем’єра художнього кінофільму про один із найбільш героїчних епізодів спротиву анексії Криму – оборону мінного тральщика U-311 «Черкаси». Перші в історії українського кіновиробництва батальні сцени на морі, справжні кораблі, справжня авіація, справжні військові моряки – усе це можна побачити у фільмі, який відображає та переосмислює події, що відбулися на нашій пам’яті, але вже встигли стати минулим. Одну з ролей у фільмі зіграв актор Олександр Лаптій з Чернігова. Він і розповів, як проходили зйомки цього унікального для нашої країни фільму та чому його має побачити кожен.

Мабуть, усі ми дуже добре пам’ятаємо часи, показані у фільмі. Атмосфера загальної невідомості та грозові хмари майбутньої війни, яка забрала тисячі людських життів, тоді вже нависли над усіма українцями. Люди із напруженням шукали найсвіжіших новин про те, що відбувається на півострові; тримали зв’язок із цивільними та родичами, що служили у війську або на територіях, які підпали під удар російської армії. І задавалися питанням: що робити далі?

Мінний тральщик «Черкаси» тоді опинився в центрі уваги. У коментарях до новин про судно серед побажань триматися час від часу проскакували фрази, що події варті того, аби оспівати їх у художньому фільмі. І ось це побажання стало дійсністю.

«Адекватні росіяни, хоча їх було небагато, просили вибачення»

– Де ви були, коли дізналися про те, що війська РФ вторглися на територію нашої країни? Про що думали у той час?

– З 2003 року я працював актором в одному з театрів Москви. Коли почалася анексія, тобто збройне вторгнення іншої держави на нашу територію, я намагався пояснювати знайомим колегам-росіянам, що інформація, яку їм подають зі ЗМІ, неправдива і їх держава не має втручатися у справи нашої країни під жодним приводом. Я намагався створювати в соціальних мережах російськомовні групи на підтримку наших військових, які служили у Криму. Тим паче серед них було чимало моїх друзів і знайомих. Адже в той час вони відчували досить значний інформаційний тиск, знаходились, так би мовити, у вакуумі та часто-густо не знали, що відбувається. До слова, адекватні росіяни, які нині знаходяться в опозиції до російської влади, просили вибачення, бо тоді вони розуміли, що це неприхована збройна агресія. Їх було небагато, але з ними у мене і досі залишається приємне людське спілкування.

Уже влітку 2014 року, коли події з Криму перекинулися на український Схід, я повернувся в Україну у відпустку і вирішив, що, як громадянин, не маю права більше працювати в країні, яка напала на мою, і залишився тут.

– Прем’єра фільму мала вийти орієнтовно ще два роки тому. Чому процес затягнувся?

– Основний період зйомок був весною та влітку 2017 року. Тоді ці події ще були свіжі в людській пам’яті. Але через цілий ряд технічних причин та перебоїв з фінансуванням проєкту вихід фільму розтягнувся на більше ніж три роки. Наприклад, майже на місяць зйомки зупинилися через те, що проходили навчання військово-морського флоту – і акваторія була закрита. І таких причин виявилось чимало. До того ж матеріалу відзняли дуже багато. Треба було монтувати, перемонтовувати. Були проблеми з фінансуванням постпродакшену. Тоді навіть робили оголошення, аби з фінансуванням допомогли небайдужі. І кілька сотень людей, які взяли в цьому участь, справді назбирали необхідну суму. Далі було змонтовано дві версії – режисерську і прокатну. Вони відрізняються за хронометражем, якщо не помиляюся – хвилин на п’ятнадцять.

Окремі сцени знімали в Чернігівській області

– Де проходили зйомки? Які технічні складнощі виникали?

– Зйомки проходили на справжньому бойовому кораблі, подібному за абрисом на «Черкаси». Його перефарбували, підрихтували, навісили на нього трохи зброї. Хлопці, які служили на справжніх «Черкасах», сказали, що кораблі, хоча й відрізнялися, але набули максимальної подібності – глядач відмінностей майже не помітить.

Дії, що насправді відбувалися на озері Донузлав, знімалися на базі військово-морських сил в Очакові. Усі виходи до моря там виводяться через Дністровський лиман у Чорне море. Були знімальні дні в Одесі, а частину історії, в якій показано, як хлопців із села призивають на службу до війська, відзняли в Козелецькому районі Чернігівщини.

Знімати такий фільм було досить складно. Наприклад, саме по собі пришвартувати два судна одне до одного – це вже копіткий процес, під час якого не можна помилитися, а під час зйомок фільму це ще складніше, адже треба виконати ще й художнє завдання. Тобто десь поряд має кружляти третій корабель, з якого і ведуться зйомки. І якщо дубль не вдався, все треба повторювати спочатку. Такі моменти намагалися знімати за мінімум дублів. Наприклад, є кадри, де два бойових гвинтокрили Мі-24 підіймаються в повітря. Це дуже дорогий процес.

Були й кумедні моменти. Так, після закінчення знімального дня у відкритому морі адміністратори підійшли до капітана і запитали: «Ну що, поїхали?» На що той відповів: «Ми що, таксі, у яке сів та поїхав?» Адже треба прорахувати хід корабля, прогріти двигуни, виставити пости, провести всі перевірки… Тобто десь години півтори треба для того, аби вийти на курс, яким повертатимемося на берег. Цивільні люди не розуміють, що керування бойовим кораблем – це не сів та поїхав.

– У «Черкасах» кілька ролей зіграли учасники подій? Тобто фільм має дуже високий рівень достовірності.

– Так, знімалися хлопці, які у свої 20–22 роки служили на тральщику «Черкаси» та брали участь в обороні корабля. Крім того, під час зйомок був присутній капітан корабля Юрій Федаш. Він координував процес зйомок, коли вони проходили у відкритому морі. Координував дії військових моряків та творчої акторської трупи, адже вже саме таке поєднання – це екстремальна ситуація. Люди, незнайомі з військовою службою на кораблі, можуть випадково потрапити туди, куди не треба, де небезпечно. До того ж він слідкував, аби зображувані побут і служба моряків виглядали як справжні. Наприклад, щоб форма на них відповідала статуту, а на камеру не потрапили сцени, яких не могло бути насправді, адже вони суперечать правилам служби на кораблі. Є багато речей, на які творча команда могла б не звернути уваги, а ось людям, знайомим зі службою у ВМС, вони б упадали в очі. Капітан Федаш помічав їх та одразу казав: «Ні, хлопці, цього не може бути, бо на кораблі так робити суворо заборонено».

Є трюки, які виконували справжні учасники подій. Так, дуже небезпечну сцену зі стрибком з борту корабля виконав Михайло Воскобойнік. Він відмовився від того, аби в цій сцені взяли участь каскадери. Але він просто повторив те, що зробив у березні 2014 року. Тобто цей стрибок був і насправді. Тоді довелося стрибати на затоплений росіянами корабель, аби закріпити на ньому канат і спробувати відтягнути судно, відкривши таким чином шлях у море. Технічно це було дуже складно зробити що в реальному житті, що під час зйомок.

Але, звичайно, цей фільм не історичний документ. Це художній вислів про подію, яка відбулася насправді. Просто справжні події показано через призму художньої реальності.

– Були відмінності від того, що відбувалося насправді?

– У фільмі є сцена, яка в реальності відбувалася на кораблі «Костянтин Ольшанський», але тут показана на «Черкасах». Це епізод, коли команда співає надзвичайно популярну тоді пісню Сергія Михалка «Воины света». Він особисто дозволив виконати її у цьому фільмі безкоштовно. До слова, скажу вам інсайдерську інформацію: Михалку навіть пропонували роль, але через напружений концертний графік він відмовився, хоча за пропозицію подякував. До слова, для європейської школи кінематографу це нормальна практика.

«Татарські діла? – Українські!»

– Як ви потрапили на зйомки фільму? Якого персонажа зіграли?

– Мене запросили на кастинг, я прийшов, познайомився з режисером, і вже за два дні мене затвердили на роль кримського татарина Тагіра. Це реальна людина, яка у 2014 році була неформальним лідером кримськотатарської спільноти селища поблизу бухти Донузлав. Вольовий та рішучий чоловік, який виявив державницьку активну позицію, організував близьких та друзів допомагати тральщику «Черкаси» провіантом, водою і, не менш важливо, інформацією. Тагір зник безвісти в березні 2014 року. Його доля невідома й донині.

– Чи важко було вам, українцю, зіграти роль кримського татарина?

– Я та режисер-постановник безпосередньо спілкувалися з капітаном корабля Юрієм Федашем. Він змалював сильну людину, яка в екстремальній ситуації приймає рішення та йде до кінця. Для мене це зрозумілий образ, адже багато моїх знайомих та друзів підпадали під цей портрет. До того ж я й зовні трішки схожий на нього – лиса голова, борода. Справа в тому, що у мене дуже багато друзів – кримських татар та інших мусульман. Я знайомий з їх культурою та менталітетом. І знаю, що вони не замикаються на своїх етнічних інтересах. У нас усіх спільна справа, і вона українська. А взагалі, мені не вперше доводиться грати представника мусульманських народів. Так, я вже грав кримських татар і чеченців. Українців навіть грав рідше.

До слова, сцена, яку можна побачити у трейлері, де мій персонаж Тагір п’є чай разом із моряками, була свого роду екстремальною. Ми приїхали знімати фільм у квітні. Тоді там був штормовий вітер. Я беру наливаю чай, а вітер його просто здуває. Довелося перенести зйомки на наступний день.

Знімався у кількох сценах, де показано, як кримські татари використовували свої маленькі рибацькі моторні човни для допомоги тральщику. Треба було під’їхати під цей величезний корабель, якось зафіксуватися. Море в той час не дуже хвилювалося, але хвилі все одно залишаються хвилями. У такі моменти мені здавалося, що це майже неможливо зробити, а це треба було ще й знімати. Постійно треба було думати про те, як кудись не впасти, не завалитися, до того ж виконати ще й художню роботу в мінімум дублів.

Мене вразила мужність людей, які живуть та працюють на морі. Адже кермувальники моторних човнів, показані у фільмі, – це справжні люди, які живуть на морі. Те, що нам здавалося неймовірним, для них було буденністю. Пришвартуватися до військового корабля? Нема проблем. Морем здіймаються величезні як для нас хвилі? Хіба то хвилі?

Такими були і герої, показані у стрічці. Вони так довго могли допомагати заблокованим військовим кораблям саме завдяки майстерності. До того ж моторні човни маневрені, локатори їх не бачать, адже вони дуже маленькі та невисоко здіймаються над водою. Під час заходу або сходу сонця, коли море виграє всіма кольорами, їх також майже не видно неозброєним оком.

До слова, у сцені, де показано захоплення Тагіра російськими спецпризначенцями, зіграли бійці 73 центру спецоперацій. Звитяжні хлопці. Багато хто з них на той момент уже відвоював на Донбасі. Вони дуже хотіли вкластися в цей образ. Але вдягати російську військову форму їм було неприємно. Як правило, вони віджартовувалися, коли доводилось це робити, але були й ті, хто зрештою категорично відмовився, навіть розуміючи, що це треба зробити заради фільму.

– Чи відкрили історію бойового корабля по-новому для себе?

– Був дуже сильний емоційний момент, коли команда «Черкас» передає кримським татарам прапор, корабельний журнал, документи, для того аби їх зберегти. Вони не знають, що їх чекає завтра. Кожна сутичка з противником може стати останньою.

Уявіть, як воно: ви перебуваєте на судні, яке не може ані пристати до берега, ані вийти в море, зі зброї у вас у кращому випадку автомат Калашникова, який все одно не можна застосовувати. У вас тільки брандспойти, які подають воду під тиском, і ними ви можете відганяти човни з російськими спецпризначенцями. Ви можете змастити палубу мастилом та мазутом, щоб їм було важче вибратися на неї…

Вони знали, що за тих умов не зможуть вистояти, але прагнули витягти максимально всі можливості, для того аби ворогу захоплення корабля далося якомога важче.

«У фільмі росіяни представлені як нормальні»

– Багато хто з кінокритиків каже, що «Черкаси» потенційно мають бути дуже хорошим фільмом. А що думаєте ви?

– Те, яким має бути фільм, для мене й досі залишається сюрпризом. Адже я зазвичай не читаю сценарії повністю. Тільки сцени, де граю сам. Хоча тут я прочитав половину. Якраз про події часів анексії Криму. Але є ще половина фільму, де розповідається про долі моряків до того, як вони потрапили в цю ситуацію. У тому числі, як двох з них призивають служити до війська. Там показане невеличке українське село. Один з них хоче служити, а другий іде туди через якісь особисті проблеми.

Режисер Тимур Ященко підійшов до фільму не як до плакатного, пропагандистського кіно, а як до дійсно художнього переосмислення події. Так, у фільмі росіяни представлені як нормальні люди. Їх не дегуманізували. Вони показані нормальними, цивілізованими, і це дає ще більший ефект. Коли ти чиниш опір розумному та хитрому супротивнику, то ти також розумний та хитрий. Якщо ти програв якомусь, умовно кажучи, ідіоту плакатному, то яка в цьому честь?

Сцена, як російська та українська команди перетягують канати, відображає, як обидві сторони тоді святкують 23 Лютого. Вони спілкуються, знаходять спільну мову, у них все нормально. А за кілька днів «зелені чоловічки» вже почали блокувати і захоплювати цивільні та військові об’єкти. На цьому і ґрунтується основне запитання «Чому так відбулося?».

– Тобто історія має виглядати максимально достовірно?

– Реалізму цьому фільму додає і те, що в ньому відійшли від літературної, правильної мови. Адже коли персонажі всі говорять літературною мовою, то одразу виникає враження – щось не так. Тут можна почути морський та сільський сленг, суржик, говірки. Тобто люди говорили так само, як у житті. У фільмі також дуже багато специфічного військового гумору.

– Кому б ви порадили подивитися цей фільм у першу чергу?

– Ви маєте подивитися його, якщо хочете побачити гарне українське кіно, з довгими красивими планами, відзняте за європейськими канонами. А ще це перше кіно, присвячене Військово-Морським силам України. Не було ще до цього такої великої повнометражної стрічки, яка б розповідала про побут, життя моряків, які служать у лавах українського флоту. І зануритися в це життя дуже цікаво. Є багато людей, які цікавляться морською естетикою. Буде дуже цікаво передивитися людям, які добре пам’ятають ці події, у тому числі й тим, хто був дотичний до них. Ну і звісно – тим, кому на той час було 12–13 років, і вони ще не усвідомлювали масштаби і трагедію тих часів.

Якщо подивитися крізь призму метафори, то «Черкаси» – це Україна. Україномовні, російськомовні, хлопці зі Сходу та Заходу, сільські, міські... тобто абсолютно різні люди. Але коли відбулась екстремальна ситуація, вони об’єдналися, для того аби відповісти зовнішній агресії.

ДОВІДКА

Героїчна історія мінного тральщика «Черкаси» розпочалася у березні 2014 року, коли російські військові, тоді ще під виглядом «місцевої самооборони Криму», почали захоплювати військові та цивільні об’єкти півострова. Під час російського вторгнення корабель перебував на озері Донузлав. Для того, аби не дати українським кораблям можливості вийти в море, росіяни затопили на вході в затоку чотири списані судна. Наші моряки опинилися у пастці. Екіпажі та командири суден почали здаватися. Хтось переходив на бік ворога добровільно, хтось через погрози й шантаж. Через пару тижнів «Черкаси» лишилися єдиним кораблем, який до останнього чинив спротив та кілька разів, ризикуючи бути атакованим, позбавлений права відкривати вогонь у відповідь, намагався вирватися з блокади. 25 березня ввечері російські військові захопили корабель. Штурм за допомогою двох бойових вертольотів, трьох швидкісних катерів тривав понад дві години – і корабель, що перебував під українським прапором найдовше, було захоплено.

Еженедельник "Семь Дней"
прем'єра тральщик "Черкаси" Олександр Лаптій Крим
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции
Оцените первым
(0 оценок)
Пока еще никто не оценил
Пока никто не рекомендует
Авторизируйтесь ,
чтобы оценить и порекомендовать

Комментарии

Общество
В умовах карантину, запровадженим через поширення коронавірусної інфекції, підприємці змушені шукати відповіді на нові виклики як для свого бізнесу, так і для своєї родини. Втім, що надзвичайно приємно і потужно надихає, чимало свідомих керівників чернігівських підприємств та компаній розуміють важливість об’єднання, аби зараз гуртом зробити усе для зупинення хвороби. Яскравий приклад – реакція чернігівських бізнес-кіл на ініціативу Чернігівської регіональ...
Общество
З 10 квітня в Україні почне функціонувати інформаційна платформа «Допомога поруч». Про це повідомляє Департамент соціального захисту населення Чернігівської ОДА. Завдяки новому соціальному онлайн-проєкту можна буде оперативно визначати потреби, надавати відповідну мобільну допомогу та соціальні послуги одиноким громадянам похилого віку, людям з інвалідністю, сім’ям з дітьми (зокрема дітям з інвалідністю) та іншим соціально вразливим верствам населення. Ок...
Общество
Традиційно до Всесвітнього дня водних ресурсів Деснянське басейнове управління водних ресурсів проводить конкурс дитячих малюнків на водну тематику.  Цього року через карантин тривалість прийому робіт подовжили і повністю перевели його в онлайн. Тема конкурсу досить серйозна та актуальна для всього світу – «Вода та зміни клімату». Юні художники можуть позмагатися у кількох номінаціях: • «Пригоди краплинчика» (у жанрі коміксів) – вікова категорія від 6 до...
Происшествия
Вчора, 8 квітня, на вулиці Коцюбинського патрульні зупинили автомобіль Geely за порушення правил дорожнього руху. Про це йдеться у повідомленні Патрульної поліції Чернігівської області. Під час перевірки документів про реєстрацію транспортного засобу та посвідчення на право керування у поліцейських виникли підозри про підробку водійського посвідчення. Інформація на бланку не збігалася з інформацією, що містилася в єдиній базі поліції. На місці працювала сл...
Общество
Виконком Чернігівської міськради ухвалив рішення про передачу міським лікарням продуктів харчування, які закупалися для дитсадків. Про це йдеться у повідомленні пресслужби Чернігівської міськради. Загалом передадуть продуктів на суму понад 131 тис. грн. Вони надійдуть міським лікарням №1, №2, № 4 та Пологовому будинку. До лікарень надійдуть: яблука та сухофрукти, картопля, буряк, морква, капуста, цибуля, квашені огірки та капуста, яйця, печиво, вафлі, джем...
Происшествия
Вчора вдень, 8 квітня, рятувальники отримали повідомлення, що біля села Сорокошичі Козелецького району пожежа в лісовому масиві. Спостерігалися окремі осередки горіння на загальній площі близько 140 га. Про це йдеться у повідомленні Управілння ДСНС України в Чернігівській області. До гасіння пожежі залучили 165 працівників та 34 одиниці техніки, з них від УДСНС - 16 одиниць техніки, 66 чоловік особового складу. Також, для гасіння пожежі задіяли 3 літаки АН...
Общество
У чернігівки, яка їхала в одній машині з хворим на коронавірус корюківцем, ПЛР-тест дав негативний результат. Тестування провели позавчора, 7 квітня. Про це повідомляє Суспільне Чернігів, з посиланням на лікаря-епідеміолога обласного лабораторного центру Анатолія Хондогу. Нагадаємо, що жінку розшукували по всій області, як контактну особу хворого на коронавірус корюківця. Наразі, жінка разом із родиною мешкає у гуртожитку на вулиці Бєлова у Чернігові. У її...
Общество
Загалом, Чернігівська область має незначний обмін мігрантами з країнами світу. У 2019 році кількість іммігрантів (150 осіб) була майже однаковою з кількістю емігрантів (147 осіб). Про це йдеться у повідомленні Головного управління статистики у Чернігівській області. Широкий обмін мігрантами в нашій області з країнами СНД (85% прибулих і 59% вибулих). Найбільше – із Російською Федерацією, звідки в область приїхали 60 осіб, а виїхали – 32 особи, та з Білорус...
Общество
Із міського бюджету виділять 790 тис. грн. чернігівським сім'ям за народження дітей. Відповідне рішення ухвалив виконком Чернігівської міськради - повідомляє прес-служба мерії. Всього грошову допомогу отримає 85 родин, а саме: 38 сімей - по 5 тис.грн на першу дитину – на загальну суму 190 тис.грн; 34 сім’ї - по 10 тис.грн на другу дитину – на загальну суму 340 тис.грн; 12 сімей - по 20 тис.грн на третю дитину – на загальну суму 240 тис.грн; 1 сім’я при нар...