Чернігів попрощався із загиблим курсантом Дмитром Донцем. Спогади його вчителів

Увесь ранок 7 жовтня в Чернігові дощило. Місто прощалося з 19-річним курсантом Дмитром Донцем. Він – один із 26 загиблих у авіакатастрофі біля Чугуєва Харківської області.

Нагадаємо, трагедія сталася 25 вересня. Під час планового навчального польоту військовий літак Ан-26Ш, на борту якого було 7 членів екіпажу та 20 курсантів льотної та штурманської спеціальностей Харківського національного університету повітряних сил. Вони мали здобувати навички пілотування та керування літаком. Польоти йшли за планом – до катастрофи літак здійснив п’ять вильотів і вирушив у шостий. За кілька хвилин після зльоту екіпаж помітив проблеми технічного характеру, і літак вирішили повернути на летовище. Але під час заходу на посадку машина втратила висоту та впала. Унаслідок катастрофи з 27 осіб, що перебували на борту, загинуло 26 чоловік. Вижив лише один курсант.

Серед загиблих – наші земляки: член екіпажу, старший лейтенант Олег Козаченко з Городні, та два курсанти – Микола Микитченко (с. Журавка Варвинського району) та Дмитро Донець. Останній – уродженець Харкова, який з 2015 по 2018 рік навчався в чернігівській школі №9, а випустившись, вступив до Харківського університету.

Цілеспрямований, відповідальний, щирий, надзвичайно вимогливий до себе, скромний та вихований… Таким він залишиться в пам’яті вчителів та однокласників. Наслідуючи батьків-військових, Дмитро готував себе до воєнної справи зі школи. Активний учасник військово-патріотичної гри «Сокіл» («Джура»), пройшов шлях від джури до ройового. Мріяв про небо, марив польотами і став Янголом у Всесвітній день мрії.

Чернігів попрощався із загиблим курсантом Дмитром Донцем. Спогади його вчителів, фото-1

В. В. Власкова, завідуюча бібліотеки школи № 9:

«Пам’ятаю Дмитра як скромну, виховану людину. Коли заходив до бібліотеки, поводився стримано. Але коли говорив про свою мрію стати військовим льотчиком, очі аж світилися. Упевнено казав, що інших варіантів не розглядає. Цікавився літературою з історії, фізики.

Назавжди в пам’яті залишиться погляд його карих очей, серйозний, глибокий… Дуже боляче усвідомлювати, що небо забирає найкращих… Справжніх чоловіків, майбутніх захисників, майбутніх батьків…»

С. В. Василенко, учитель школи № 9, підполковник:

«Жахлива катастрофа. Для мене стала шоком звістка про те, що у ній загинув мій колишній учень – Дмитро Донець. Незадовго до закінчення школи я розмовляв з ним про його подальші плани у житті щодо обрання майбутньої професії і навчання. Дізнався, що він вирішив пов’язати своє життя з професією військового. Це був його виважений крок, адже він виріс у родині військових і був ознайомлений з особливостями армійського життя. Я, як викладач предмету «Захист Вітчизни», бачив, що йому подобається навчання військовій справі. Протягом двох років він захищав честь школи на міських змаганнях з кульової стрільби – влучно стріляв і добре знав стрілецьку зброю, займався у гуртку «Юний захисник Вітчизни». Був відмінником у стройовій підготовці, тому став ройовим нашої команди у військово-патріотичній грі «Сокіл-Джура». І коли він, одягнувши військову форму, ішов поперед строю, високий і стрункий, то всім здавалося, що йде справжній командир.

Так сталося, що йому вже не вдасться до кінця здійснити свою мрію. Доля розпорядилася по-іншому. Сумно і моторошно на душі від розуміння того, що Дмитра вже немає серед живих, але пам’ять про нього залишиться в наших серцях».

М. В. Войло, учителька географії школи № 9:

«Дмитро запам’ятався своєю надзвичайною для підлітка ерудицією. Прийшовши до нашої школи у 9-му класі, із «зав’язаними очима» міг показати на карті будь-яку країну світу і назвати столицю. На пам’ять знав назви всіх районних центрів України. Легко орієнтувався в топографії. Таких учнів дуже мало.

Запам’ятався і тим , що скромність у нього межувала із сором’язливістю. Ніколи не прагнув виділитись і водночас мав неабияку жагу до нових знань. Жодного разу не почула відмови у виконанні доручень. Хлопчина відповідальний був. Не можемо змиритися з тим, що вимушені говорити про нього в минулому часі. На його прикладі варто вчити інших діток...»

Наталія Солодовнік, класний керівник:

«Дмитро був дуже життєрадісним, привітним, скромним, товариським, із повагою ставився до людей. А ще він був сміливим, рішучим, цілеспрямованим, наполегливим у навчанні. Знаю, наскільки важко йому було вчити математику, але він знав, що без цих знань не здійсниться його найзаповітніша на той час мрія – стати курсантом військового вузу. Легше йому давались література, історія, географія, обожнював уроки фізкультури. Але після закінчення занять завжди залишався на факультатив з математики, щоб попрацювати додатково.

Пам’ятаю погожий, сонячний, навіть спекотний для осені день 1 вересня 2015 року, коли мама Ольга Анатоліївна разом із сином уперше прийшли до нашої школи (до цього рік він був учнем 35-ї школи). Добре пам’ятаю, як хвилювалась,переживала, турбувалась за сина мама. Як складуться стосунки з новими однокласниками, чи з’являться нові друзі? Вона в той час була в декретній відпустці, а тато знаходився в АТО біля Маріуполя.

Узимку цього ж навчального року в нашій школі проходила зустріч з воїнами АТО. Хлопці, серед яких був і Дмитро, із захопленням слухали розповіді юнаків у військовій формі ненабагато старших за себе про службу в рядах захисників Вітчизни, розглядали зброю, яку дозволили їм потримати в руках, ділились враженнями, фотографувались із воїнами.

Бували випадки, коли хтось із моїх учнів відмовлявся прибирати в класі після уроків. Якщо просила Діму замінити «прогульщика», жодної відмови або сперечань не було.

Ну і, звичайно, не можу не згадати підготовку до випускного вечора, репетиції шкільного вальсу. Танець, на мій погляд, був складним. Важко було всім – і дівчатам і хлопцям. То не попадали в такт, то не в той бік виконали поворот, не виходили підтримки. Не в усіх учнів вистачало терпіння. Деякі відмовились танцювати (їх було мало). Усі інші наполегливо продовжували тренування. Серед них був і Дмитро. Бачила, як йому було важко, якими невмілими були спочатку його рухи. І я пишалась своїми учнями на останньому дзвонику, коли на очах усієї великої шкільної родини вони танцювали, як професіонали».

 ***

Президент України посмертно нагородив медалями «За військову службу Україні» військовослужбовців, які загинули внаслідок катастрофи. У тому числі – солдата Дмитра Донця, старшого лейтенанта Олега Козаченка та сержанта Миколу Микитченка.

Дмитро Донець
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции
Оцените первым
(0 оценок)
Пока еще никто не оценил
1531 просмотр в феврале
Пока никто не рекомендует
Авторизируйтесь ,
чтобы оценить и порекомендовать

Комментарии