• Головна
  • Артем Ракітін: Не було ані дня, щоб ми не евакуювали людей
12:53, 20 червня

Артем Ракітін: Не було ані дня, щоб ми не евакуювали людей

Команда Артема Ракітіна евакуювала людей с першого дня війни. За весь час колектив з хоробрими серцями та сталевими яйцями врятував із-під обстрілів понад 23 тисячі чернігівців. Завдяки Богу і донатам небайдужих за весь час евакуації обійшлось без смертей та поранень. Як це можливо – дізнаєтесь у нашому матеріалі.

- Хто такий Артем Ракітін?

- Це хлопчина, який ходив спочатку на футбол. Юнаком займався боксом і досяг певних результатів. Артем Ракітін – людина, яка тримає слово.

- Як у тобі прокинувся великий рятівник?

- Я не вважаю себе рятівником. Ще з самого дитинства люблю допомагати людям. Я не вірив, що буде війна, але всі ці роки був підготовленим від А до Я. Працював у сфері безпеки – охороняв людину, тому всі навички у мене звідти.

- Евакуювати з міста понад 23 тисячі людей у період активних бойових дій – як це можливо?

- Я був не сам, працювала ціла команда. Це велика робота, високі ризики, страх в очах та відповідальність за людей.

Артем Ракітін: Не було ані дня, щоб ми не евакуювали людей, фото-1, Фото з архіву Артема Ракітіна

Фото з архіву Артема Ракітіна

- Коли прийшла думка щодо евакуації?

- З 24 на 25 лютого я був дома з родиною, коли ж пролунали перші вибухи, вирішив евакувати їх на Західну Україну. Потім, як захисник батьківщини і міста, вирішив повернутися. Спочатку стали дзвонити знайомі з проханням розказати безпечний маршрут. То я був наче локомотив на своєму авто, а за мною хвостиком слідували інші. Маршрути змінювались, треба було мати зв’язок з постами. А потім дзвінки посипалися тисячами, люди просили врятувати їхні життя.

Колони машин були по 20–60 авто. Я збирав їх окремими групами в різних місцях, інструктував, як поводити себе під час обстрілів. Небезпека полягала в тому, що по великому накопиченню авто та мобільних телефонів могли ударити орки. Про виїзди люди дізнавалися від знайомих, які вже виїхали, або через соціальні мережі.

- Звідки знання, як правильно проводити евакуацію?

- Із минулої роботи. Вдячний Артуру Леонідовичу Палатному – політику, народному депутату, саме від нього я здобув знання, які дуже стали в пригоді. Я працював у нього у сфері безпеки. Він мені наче другий батько. І хоч наші дороги розминулись, його вклад у мене приніс свої результати.

- Коли евакуація стала масовою?

- Поступово я зрозумів, що треба включатися масштабно. Я звернувся по допомогу до своїх побратимів – батальйону «ОУН-Північ», усі вони чернігівці, і ми зробили колаборацію. У нас в евакуації працювала група археологів з 20 чоловік та парамедики.

- Де брали автобуси?

- У бізнесменів, у друзів, у всіх, хто мав вантажні буси. Щоб ви розуміли, це були не пасажирські автобуси, а буси для перевезення харчів і термобудки. У термобудках робили отвори для проникнення кисню. Дорога була тривалою, до 12 годин. Хочу відмітити Дмитра Павленка, він – чоловік з яйцями, поважаю його. Допоміг нам масштабувати процес: надав водіїв та автобуси.

- Чи був ліміт по людях?

- Ні, брали всіх, наскільки дозволяла техніка. Ви не уявляєте, що відбувалося… страх, паніка, хаос. Ми тільки відкривали двері, люди істерично туди забивалися. У пріоритеті були жінки з дітьми та літні люди. Навіть траплялись випадки, коли я не брав 17-річних юнаків. Аби міг, урятував би всіх, хто цього прагнув.

- Брали тварин?

- Так, але не всіх. Тільки маленьких. А ось спочатку не брав тварин зовсім.

- Форс-мажори під час евакуації?

- Попадали під обстріли, але, слава господу, ні «двохсотих» – загиблих, ні «трьохсотих» – поранених не було. Ось історія, яка запам’ятається на все життя. Тоді ще був автомобільний міст, ми їхали великою колоною легкових і вантажних машин. Орки зайшли в напрямку села Іванівка, і почався танковий бій. Автобуси ламались, треба було вирішувати питання секундою. Пересаджували людей. У моєму автомобілі (на той час «тойоті») було по 13 чоловік, навіть у багажнику їхали.

- Як люди витримували довгу дорогу у вантажних бусах?

- Ми зупинялись у безпечних місцях сходити в туалет. Наші водії – великі герої.

- Які були думки в той момент?

- Вивезти людей.

- А почуття?

- Спочатку було відчуття страху, а потім воно померло. Я відчував велику відповідальність за людей. У мене є дружина та син, і в інших людей є сім’ї, які хочуть жити. Якщо би я з командою зробив хоч один невірний крок, то із героя легко перетворився би на антигероя. Я це все усвідомлював, бувало таке, що ридав по ночах.

Евакуаційний виїзд був об 11-й годині. Команда археологів їхала о 5-й ранку на позиції та перевіряла дорогу. Кожного дня новий маршрут. Парамедики нас супроводжували.

- Коли підірвали всі мости, були шанси евакуюватися?

Були, я не скажу як, не дай боже, ще знадобиться. Не було ані дня, щоб ми не евакуювали людей, не в такій кількості, звичайно, але щодня.

- Як ви підрахували кількість евакуйованих людей?

- По автобусах, які є на відео в телефонах. Можливо, цифра більше ніж 23 тисячі. Якось я сидів за одним столом із офіцером, і він сказав, що багато хто орієнтувався на евакуаційний план, який ми розробили з побратимами.

- Хто вам допомагав – ЗСУ?

- Так, у мене були контакти із ЗСУ.

- Чи були проблеми з бензином? Як вирішували це питання?

- Були, звичайно, вирішував характером – у мене він сильний. Лаявся, заходив з автоматом на заправки. Потім люди із заправок зрозуміли нашу ситуацію, зв’язались із генеральним директором, і далі не було проблем із заправками. Обслуговували за гроші, одна така заправка обходилась від 126 тисяч гривень. А ще я народився на велике релігійне свято Покрови Пресвятої Богородиці, вона завжди зі мною.

- Де брали гроші?

- Люди донатили на карту, хлопці давали свої гроші. У мене було 230 тисяч гривень готівкою, я все віддав. Родині залишив пару копійок.

- Пара копійок – це скільки?

- Було у заначці 5 тисяч доларів.

- Евакуація була безкоштовною, правильно?

- Так. Але були такі гаденята, які брали з людей по 350/500/600 доларів з людини. Тоді не було вільного часу, щоб їх знайти… Якщо б знайшов – прив’язав до фаркопа автобуса, і їхали б вони так аж до самого Києва, гарантую. Був випадок, коли мені зателефонувала жінка і сказала, що в неї тільки 6 тисяч гривень, але вона та її діти хочуть жити і більше грошей нема. Я взяв у неї номер та подзвонив тим волонтерам, «домовився» за евакуацію по 500 доларів, але далі діло не вигоріло, бо я спалився, подзвонивши зі свого номеру. Емоції тоді били ключем, я б дуже хотів знайти тих людей. А ще була фейкова група у телеграмі, начебто від нашої команди.

- Чи жалкуєш ти про щось або відчуваєш сором?

- Я стріляв з автомата, коли була загрузка на евакуацію. Розумієте, тоді була така паніка та хаос, вам просто не передати. Люди лізли, штовхалися, давилися. Це був швидкий та дієвий спосіб усіх заспокоїти.

- Ти віруюча людина?

- Так, я дуже сильно вірю в Бога. У мене в машині ікони, і я був у шапці весь час, на блокпостах мене прозвали капеланом. Люди на знак подяки дарували мені ікони, святу воду з Єрусалиму.

- Як іще люди проявляли свою вдячність тобі?

- Дякували, писали листи. Коли це від усього серця – дуже приємно, доводить до мурах. Одна жінка склала віршика про мене, він дуже крутий.

- Чим зараз займаєшся?

- Я заснував благодійний фонд Roket team, маю великий штат волонтерів, ми допомагаємо Чернігівській області, із друзями, партнерами та старшими братами World central kitchen . Допомагаємо із заселенням, уже 11 сімей поселили, зняли їм житло на пів року. Евакуаційний і волонтерський – це два різних штаби. Я вдячний Богу, що мене оточують такі люди.

- А що ти зробив приємного для себе в період активний бойових дій?

- Прийняв ванну вперше за 12 днів. Це було в Києві, коли нас прихистили люди. Так як ми жили в машинах, у мене почалися проблеми з ногами. Тоді було холодно, сиро, і в якийсь момент мені було боляче ступати. Наші медики дали мені присипку, я їздив босоніж і мазав ноги.

- Що ти відчував, коли бачив, що в Києві все є, а в нас пекло?

- Сварився на блокпостах, пояснював людям, що вони не розуміють, що відбувається в Чернігові. А що на Західній Україні було, годі й казати.

- Пишаєшся собою?

- Так. Навіть більше скажу: я пишаюсь тим, що мій син пишається мною. Йому в серпні виповниться п’ять років, він усе розуміє. Коли його питають: «Хто твій герой?» – він відповідає: «Мій кумир – тато».

- Чи є негатив і критика твоєї волонтерської діяльності?

- Мені казали, у фейсбуку хтось щось таке написав. Щоб ви розуміли, я неактивний у соціальних мережах. У мене є прекрасна команда, яка займається моїми сторінками. Вони тільки кажуть, що треба зняти, а далі все роблять самостійно.

- Навіть не відправляєш вогники на історії в інстаграмі?

- Іноді заходжу – дивлюсь, вогники та лайки ставлю деяким усе ж таки. Мені важливо, як моя команда реагує на звернення і як швидко ми закриваємо питання. У мене у фейсбуку та інстаграмі купа звернень на допомогу навіть зараз.

Спілкувалась: Катерина Агієнко

Відео: Антон Сорока

Макіяж, зачіска: Avilova beauty space,
avilova.bspaсe
тел. 0 737 555 000

Майстер: Юлія Надточій
yulia_nadtochiy
тел. 0 63 563 00 86

Локація: ресторан «Хряк»

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#Артем Ракітін #евакуація #війна #російські окупанти #обстріли #волонтери
0,0
Оцініть першим
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Авторизуйтесь, щоб оцінити
live comments feed...