Лазар Баранович - фундатор чернігівського друкарства

На порозі різдвяний цикл великих християнських свят, що символізують духовне начало в житті людей. Саме тому новим героєм нашої рубрики «Історична персона» стане духовний подвижник, літератор, музикант і фундатор чернігівського друкарства Лазар Баранович (1620 – 1693).

Становлення особистості

Відомо, що Баранович був вихідцем із однойменного православного шляхетського роду, який проживав на маєтностях Овруцького замку (територія сучасної Житомирської області). При народженні він отримав ім’я Лука, Лазарем же став після прийняття чернечого сану.

Наукові студії молодий Баранович спочатку проходив у школі Київського Братського Богоявленського монастиря. Пізніше вчився у колегії литовського Вільна та єзуїтській колегії польського Каліша. І нехай читачі не дивуються тому факту, що православний юнак навчався у закладі католицьких ченців-єзуїтів – тоді це було явищем зовсім непоодиноким, оскільки тільки такий спосіб дозволяв отримати якісну європейську освіту за тогочасними стандартами.

У 1640-х роках Баранович займався викладацькою діяльністю у київських навчальних закладах, у 1650 році став професором і очолив Києво-Могилянську колегію.

Владика Лазар як релігійно-політичний діяч

Діяльність Барановича на Чернігівщині розпочалася з 1653 року, коли він став завідувати справами Чернігівського Єлецького монастиря. Після чого у 1657 році отримує висвячення у архієреї аж на території тогочасної Молдавії - у місті Яси (сучасна Румунія), де місцевий митрополит Гедеон здійснив його хіротонію як єпископа Чернігівського. Проте з даним висвяченням трапився певний казус, оскільки старий архієпископ Чернігівський Зосима Прокопович ще був живий, тому Лазар Баранович поселився в Новгород-Сіверському Преображенському монастирі і до смерті вищезгаданого Зосими у 1659 році в Чернігівській єпархії було два архієреї.

Прихід Лазаря на кафедру співпав зі складними часами для православних всієї Лівобережної України. У зв’язку з розподілом території України по Дніпру в результаті Андрусівського перемир’я 1667 року між Річчю Посполитою та Московським царством Лівобережжя потрапило під повний контроль Московії. Московська влада скористалася тим, що Київський митрополит перебуває на правобережних землях, підконтрольних Речі Посполитій, тому вдалася до банального духовного рейдерства і встановила контроль Московського патріарха над лівобережними єпархіями. Самого Барановича близько 1666 року було призначено місцеблюстителем митрополичого престолу, а у 1667 році піднесено до сану архієпископа Чернігівського та Новгород-Сіверського.

Втім, незважаючи на вимушену орієнтацію на Московію, архієпископ Лазар все одно залишався відданим ідеї самостійності Київської митрополії та незалежності українського духовенства від Московського патріархату. Зокрема, не погоджувався з планами московського церковного керівництва звести роль Київської митрополії до звичайної єпархії. Також за свого життя Баранович підтримував діяльність гетьмана Івана Мазепи, направлену на збереження автономії Гетьманщини.

Контактна скульптура Лазару Барановичу (зліва) встановлена у Чернігові при вході на чернігівський Вал

Літературно-музична спадщина Лазаря Барановича

Владика Лазар під час діяльності на чернігівській кафедрі запам’ятався і як видатний проповідник. Зокрема, його перу належать збірки проповідей «Меч духовний» (1666), «Труби словес проповідних» (1674). Також Баранович непогано віршував, створив польською мовою збірник віршів «Лютня Аполлона» (1671), був добрим музикантом, створював канти і духовні пісні. До прикладу, в одному з нотних ірмолоїв виявлено створену ним «Херувимську пісню».

Піклуючись про розвиток хорового співу, архієпископ Лазар заснував при своєму дворі спеціальну хорову капелу, яка славилася високою виконавською майстерністю. Серед її керівників був диригент і композитор Симеон Пекалицький, який одержав освіту, ймовірно, у Львівській братській школі та спочатку служив у львівського єпископа Йосипа Шумлянського, через деякий час – у Лазаря Барановича. Згодом Симеон Пекалицький оселився у Новгороді-Сіверському, як композитор працював у жанрі партесного концерту. Відомо, що деякі його твори дійшли до нашого часу. Серед представників капели Барановича у документах згадується також ім’я уставника Новгород-Сіверського Спасо-Преображенського монастиря Вікентія.

Фундатор чернігівського друкарства

Герой нашої розповіді розумів потреби часу і вкладав кошти у розвиток друкарської справи у своїй єпархії. В 1674 році відкрив друкарню у Новгород-Сіверському Спасо-Преображенському монастирі. Технічні моменти доручив своєму писарю Семену Ялинському. Спочатку друкарню планували відкрити в кінці 1671 – на початку 1672 років. Втім, друкована продукція почала з’являтися лише з 1674 року. Це були невеликі книги проповідей Барановича «Слово на Благовіщення» і «Слово на Святу Троїцю» (1674), «Слово на Воскресеніє» (1675), Данила Туптала (святителя Димитрія Ростовського) «Чуда Пресвятої…Діви Марії» (1677), а також книги, вживані під час церковних відправ, які, до того ж, слугували і підручниками грамоти – «Псалтир» (1675), «Часослов» (1679), «О хиротонії» (1676), «Анфологіон» (1678). Крім вищеназваних, у Новгороді-Сіверському друкували полемічні (на захист православної віри) твори польською мовою Лазаря Барановича та архімандрита Чернігівського Єлецького монастиря Іоаникія Галятовського. Загалом, з 23 відомих видань Новгород-Сіверської друкарні 15 є творами тогочасних українських авторів. Окрім відомих видань, за свідченням Лазаря Барановича, Семен Ялинський і новгород-сіверський архімандрит Лаврентій Крщонович надрукували чимало дрібних книжок навчального характеру для початкових шкіл. Проте дослідники їх не виявили.

Після пожежі, яка трапилася у Новгороді-Сіверському у другій половині 1679 року, Баранович розпорядився перевезти друкарню з усім належним приладдям до Чернігова. Спочатку її розмістили при архієпископській кафедрі, а згодом перенесена до Троїцько-Іллінського монастиря. Разом з друкарнею до Чернігова переїхав і вже згадуваний Семен Ялинський, який керував нею приблизно до 1684 року. Перші видання побачили світ у Чернігові вже у 1680 році. Це «Псалтир» і «Буквар». Окрім книг, замовлених Лазарем Барановичем, Ялинський у Чернігові також видавав абетки та іншу навчальну літературу. Пізніше його на посаді керівника друкарні замінив майстер Лукаш, який прибув з Вільна. Всього за перші 20 років свого існування чернігівська друкарня виготовила понад 40 видань, з яких 38 відомо й дотепер. Переважна більшість друкованої продукції – це праці тогочасних авторів Лазаря Барановича, Іоаникія Галятовського, Данила Туптала (Димитрія Ростовського), а також панегірики різним особам авторства Петра Армашенка, Івана Величковського, Івана Орновського, Петра Терлецького тощо.

Кінець земного шляху та пам’ять про Лазаря Барановича

Відчуваючи занепад сил, у 1692 році архієпископ Лазар домігся призначення собі у якості вікарія (єпископа-помічника) архімандрита Чернігівського Єлецького монастиря Феодосія Углицького, майбутнього святого покровителя Чернігова святителя Феодосія, якому і передав всі справи. Владика Лазар спочив 3 вересня 1693 року та був похований у Борисоглібському соборі Чернігова.

Вже після здобуття Україною незалежності в пам’ять про видатного чернігівця одну з вулиць обласного центру перейменували на честь Лазаря Барановича.

Андрій Подвербний