Преподобний Антоній Печерський: наш земляк - засновник чернецтва

23 липня Православна церква вшановує пам’ять одного з найвідоміших святих – преподобного Антонія Печерського. Із ним пов’язана не тільки найбільша духовна святиня українського народу – Києво-Печерська лавра, а й ряд духовних магнітів Чернігівщини. Сам преподобний Антоній був нашим земляком – він народився в містечку Любеч.

Уродженець Любеча прийшов на Афон

Приблизну дату народження майбутнього ченця Антонія можемо вирахувати лише з допомогою кількох наявних варіантів його «Житія», адже точніші біографічні відомості, на жаль, відсутні. Отже, відповідно до офіційної біографії святого, він з’явився на світ близько 983 року в містечку Любеч, що належало до володінь племені сіверян. Антипа (таким тоді було ім’я хлопчика) походив із простої родини. Відомо, що з юних років він мав велику схильність до молитви та усамітнення. У Любечі до цього часу збереглася печера, де нібито проводив час майбутній святий і куди нині запрошують екскурсантів і паломників.

Згодом Антипа здійснив дуже далеку за мірками того часу подорож – аж до одного з головних центрів православного чернечого життя – грецького острова Афон. Імовірно, що саме там і прийняв чернечий постриг з ім’ям Антоній. І залишився в одному з тамтешніх монастирів. Дослідники припускають, що це був монастир Ксилургу, де гуртувалися прихильники чернечого способу життя – вихідці з Київської Русі.

Відповідно до «Житія», духовні подвиги Антонія викликали здивування та повагу навіть з боку найдосвідченіших афонських ченців-старців. Убачаючи в ньому великого духовного подвижника, ігумен монастиря благословив Антонія повернутися на батьківщину та заснувати там чернечу обитель.

У 40–50-х роках XI століття стосунки між Візантійською імперією та Київською Руссю, правителем якої на той час був князь Ярослав Мудрий, значно погіршилися. Візантійці, від яких і прийшло на територію Русі християнство, ставилися зверхньо до місцевого населення. Зрозуміло, така ситуація викликала незадоволення у великого князя Ярослава, і в 1043 році між державами навіть спалахнула коротка війна, відбувся морський похід військ Ярослава на Константинополь, який зазнав невдачі.

Ярослав Мудрий робив кроки і до унезалежнення церкви Київської Русі від влади константинопольських патріархів. Варто уточнити, що київського митрополита та єпископів найбільших міст Русі призначали та контролювали саме патріархи Константинополя, і всі ці архієреї були грецького походження. Відповідно, вони не знали слов’янської мови, мало розумілися на місцевих звичаях і порядках. У зв’язку зі специфічною внутрішньополітичною ситуацією у Візантії та частою зміною патріархів, місце київського митрополита певний час було вакантним.

Врешті-решт у 1051 році рішенням собору єпископів і за наполяганням князя Ярослава митрополитом Києва був обраний пресвітер села Берестового Іларіон. Причому це сталося без будь-яких погоджень із візантійцями, Константинополь просто поставили перед фактом. Цей крок був серйозною заявкою на автокефалію (незалежність) молодої церкви Київської Русі, але справу не було доведено до логічного завершення через зміну міжнародної ситуації. Наступним київським митрополитом був призначений грек Єфрем з Візантії.

На батьківщині оселився в печері Іларіона

Приблизно в той час на території Русі знову з’являється Антоній. Він оселяється в печері села Берестового біля Києва, яку викопав той самий вищезгаданий Іларіон. Треба зазначити, що тодішній стан чернечого життя на землях Русі Антоній вважав незадовільним. Хоча монастирські обителі вже існували, були відсутні єдині норми чернечого життя, до обителей часто приймали лише тих, хто міг зробити великі матеріальні пожертви, та й загалом ченці орієнтувалися на константинопольські монастирі, які на той час відійшли від старих статутів.

Зрозуміло, що Антоній звик до більш суворих правил чернечого життя, до більшого аскетизму і не міг миритися із таким станом справ. Тому й оселився в печері Іларіона у Берестовому, весь час тяжко працював, молився та постився: «Їв хліб сухий, і то через день, і води у міру куштуючи … і так себе упокорював день і ніч, в працях перебуваючи, у недосипанні і у молитвах» (цитата з «Житія преподобного Антонія»). Біля Антонія починають гуртуватися люди, яких приваблював цей дивний старий і які намагалися наслідувати аскетичні правила життя та молитовний подвиг ченця. Серед перших послідовників Антонія були Феодосій, ієромонах Никон, Мойсей Угрин, Леонтій, Варлаам та інші пізніше канонізовані церквою як Печерські святі.

Преподобний Антоній, вочевидь, не мав священицького сану, і тих, котрі приходили з бажанням стати ченцями, за його дорученням постригав Никон. Силу їхнього духа і твердість намірів попередньо випробовували. Так, кожен новачок власними руками поглиблював печеру і видовбував для себе крихітну, трохи більше одного метра в діаметрі, келію, що дозволяло тільки стояти або сидіти. У центрі печери була влаштована маленька церква. Сам Антоній, який дуже любив усамітнення, викопав собі іншу печеру трохи подалі і оселився там, продовжуючи керувати братією.

Духовний наставник і приклад для братії

Син та наступник Ярослава Мудрого на великокнязівському престолі Ізяслав спочатку з великою шаною та повагою ставився до преподобного Антонія. Зокрема, часто радився з ним у важливих справах, просив благословення. Проте відносини князя та ченця різко погіршилися, коли в обитель прийняли двох людей із найближчого оточення Ізяслава. Обурений князь вимагав вигнати їх, погрожував засипати печеру, розігнати ченців, відправити Антонія та його найближчих послідовників на заслання. У відповідь ігумен Никон застеріг Ізяслава Божим гнівом, а Антоній зібрався залишити Київську землю. Враховуючи авторитет печерників серед жителів Києва та побоюючись народного невдоволення, Ізяслав дав задню та помирився із ченцем. Після цього князь подарував печерським подвижникам гору над печерою для побудови церкви й зовнішніх келій на тому місці, де нині і є Києво-Печерська лавра. Отже, монастир був визнаний офіційно.

Після короткотривалого періоду ігуменства Никона та Варлаама керівником монастиря став учень Антонія – майбутній преподобний Феодосій. Саме він дав Києво-Печерському монастирю і внутрішню організацію, увів у дію забутий у Візантії Студійський статут спільного життя. Обитель стала зразком для інших монастирів. А живим прикладом чернечого життя для братії був сам Антоній, який залишався їхнім духовним наставником.

У 1067 році подвижник знову мав конфлікт з Ізяславом, адже звинуватив того у порушенні клятви на хресті, даної полоцькому князю Всеславу. Передісторія була така. Всеслав самовільно зайняв Великий Новгород і проти нього рушили об’єднані сили князів Ярославичів – Ізяслава, Святослава та Всеволода. У результаті Всеслав зазнав поразки. Ізяслав висловив бажання встановити тривалий мир і запросив Всеслава до себе, гарантувавши йому недоторканність клятвою (цілуванням хреста). Всеслав погодився, приїхав, але його підступно схопили, відвезли до Києва та посадили у поруб.

Наступного року після невдалої для князя Ізяслава битви з половцями на річці Альта кияни відкрито збунтувалися проти нього, вигнали з міста та випустили Всеслава з ув’язнення, проголосивши своїм князем. Ізяслав був змушений рятуватися втечею до Польщі.

Заснування монастиря в Чернігові та вшанування пам’яті

У 1069 році Антоній погодився на пропозицію чернігівського князя Святослава Ярославича та переїхав до Чернігова. Він оселився на покритій густим лісом Болдиній горі, викопав собі печеру, а біля неї на прохання преподобного князь Святослав звів церкву на честь святого пророка Іллі. Так у Чернігові виник Іллінський монастир. За кілька років, коли політична ситуація в Києві змінилася, князь та ченці знову покликали до себе старця. Тож він повернувся до Києво-Печерського монастиря, але прожив зовсім недовго. Однак встиг із преподобним Феодосієм взяти участь у закладці фундаменту кам’яного Успенського собору.

Точна дата канонізації (зарахування до лику святих) преподобного Антонія невідома, проте його вшанування в Києво-Печерському монастирі почалося одразу після смерті. Київські митрополити-греки гальмували процес канонізації місцевих святих, проте народне вшанування преподобного Антонія відоме вже з XII століття. У Києво-Печерському патерику з того часу вже згадуються ікони Антонія та Феодосія Печерських. На думку церковного історика Євгенія Голубинського, канонізацію або чітке встановлення дати вшанування пам’яті святого Антонія було здійснено в часовому проміжку між другою чвертю XII століття та першою чвертю XIII століття. Перший же текст церковної служби святому з’явився приблизно в середині XV століття.

Наразі преподобний Антоній визнаний святим у Православній та Католицькій церквах, а його мощі спочивають у Києво-Печерській лаврі. Серед православних України Антоній Печерський вважається засновником чернецтва на нашій землі.

Які ж локації пов’язані з його ім’ям на Чернігівщині? По-перше, Ближня та Дальня печери на його малій батьківщині у Любечі, по-друге, Іллінський монастир у Чернігові. Цього року в рамках дерусифікації та деколонізації України рішенням Чернігівської міської ради одну з вулиць обласного центру перейменовано на честь Антонія Печерського. А в день вшанування пам’яті святого 23 липня біля печерного монастиря в Чернігові відслужили молебень…