Пряничний будинок у вигляді бібліотеки

Скільки загалом пряничних хатинок «побудувала» Олена Зіберт, порахувати доволі складно. Сотні чи навіть тисячі. «Можу сказати, що розробила понад 140 креслень пряничних будинків різного типу, а після того вже перестала рахувати», – розповідає вона нашим читачам.

Сувеніри з Чернігова прописалися в різних країнах

Це невеликі будиночки у скандинавському стилі, авторські лялькові будиночки (де на кожному поверсі побачимо багато їстівних предметів меблів та інтер’єру, виготовлених з мастики). Це великі споруди у кілька поверхів, де можна зняти кришу, відкрити двері, запалити ліхтарики.

Це «чернігівський сувенір» – патріотичний будиночок з пряниками, що розповідають місцеві легенди. А також патріотична серія «Нескорене місто», яка народилася вже під час повномасштабного вторгнення: будиночок з українським прапором, інший – із вивіскою «Відьмацька корчма», ще один – із номером 4.5.0 (мовою військових це означає «все в порядку»).

Пані Олена відправляла ці будиночки замовникам з різних куточків України, а вони – у різні країни як подарунки. Так витвори оселилися у Великобританії, Німеччині, Греції, Болгарії тощо. А зараз майстриня створює ці дивовижні вироби переважно для розіграшу на благодійних аукціонах, кошти з яких ідуть на потреби українських військових.

Олена Зіберт

А заробляє завдяки майстер-класам з детальною покроковою інструкцією від а до я, як зробити той чи інший пряничний будинок. Упоратися можуть навіть новачки. Значну частку від продажу також відправляє на ЗСУ, де служить її чоловік (він пішов добровольцем 24 лютого, хоча в 2015 році був тяжко поранений під Дебальцево). Тож пані Олена добре розуміє, які зараз запити у військових, куди краще направити кошти.

Цікаво, що пані Олана за освітою – учителька і дитячий психолог. Працювала тренеркою з легкої атлетики у Городнянській спортшколі, де й познайомилася з майбутнім чоловіком. Згодом вони перебралися до Чернігова. Виховали трьох дітей. Син – майбутній актор, живе та навчається у столиці. Старша донька закінчує магістратуру, вивчає японську мову, рік прожила в Японії завдяки тому, що виграла грант, нещодавно повернулася. Молодшій доньці 16 років, і своє майбутнє вона бачить в ІТ-галузі.

Відволікалася, коли чоловік був в АТО

Пряничні будиночки наша співрозмовниця почала створювати у 2015 році, коли її чоловік уже був на війні (тоді агресія росії проти України називалася АТО). Бувало, з ним не мали зв’язку багато днів. Звісно, для дружини це постійна тривога, нерви, стрес. «І от в інтернеті я натрапила на фото пряничних будиночків, і мене вони зацікавили, відволікали. Можна сказати, це була втеча від реальності», – розповідає пані Олена.

Важливо уточнити, що самі пряники не були їй цікаві, одразу захотіла виготовляти пряничні будиночки. Спочатку дарувала свої вироби, а коли почало добре виходити, виготовляла на замовлення. Її захопило «будівництво». Створила власну сторінку в інстаграмі, креативно її оформила, щоб виглядала не такою, як у всіх, і почала швидко набирати аудиторію. Щоправда, це було до повномасштабного вторгнення.

– Сторінка була російськомовною, а після 24 лютого я почала переходити на українську мову, – розповідає майстриня. – Тож хтось сам пішов зі сторінки, декого я забанила, бо війна різко поділила людей на «своїх» і «чужих». Мені писали навіть таке: «Фашисти, вам так і треба». А деякі підписники з інших країн пропонували прихисток, запрошували до себе з дітьми. Коли я перейшла на українську, це трохи звузило коло моїх прихильників, серед яких було багато російськомовних читачів.

Ще одним кроком у розвитку своєї справи було навчання за проєктом «Україна – Норвегія», який запрошував колишніх військових і членів їхніх родин здобути нову спеціальність, аби бути більш затребуваним і почуватися впевненіше на ринку праці. Пані Олена пройшла навчання, успішно захистила бізнес-план, пов’язаний саме з пряничними будинками. І вже тоді зрозуміла, що це може приносити прибуток.

– Під час навчання ми готували різні страви, я почала їх фотографувати, покращувала ще й ці навички. І якось воно само пішло. І поступово десь у жовтні 2021 року я дозріла до того, щоб зробити відеоуроки, бо було вже дуже багато запитів на будиночки. Щиро кажучи, я вже не встигала, – продовжує розповідь майстриня.

Від створення будиночків – до запису відеоуроків

Записати ті перші майстер-класи, усе змонтувати й озвучити допомагали діти та наречений старшої доньки. Продажі відбувалися переважно через сторінку в інстаграмі. Нині майстриня розмірковує, чи варто вкладати гроші в рекламу для подальшої розкрутки сторінки. Діти вважають: так, треба. А вона має сумніви, чи це на часі. Хоча багато хто з підписників її підтримує, запевняє, що готовий сприймати матеріали українською (це люди не з України, а переважно з пострадянських країн).

– Нещодавно дівчина прислала повідомлення, що хоче купити відеоурок. Я відповідаю: «У мене на сторінці є умови, як це зробити, куди перерахувати донат на підтримку ЗСУ», – ділиться цією історію наша співрозмовниця. – А вона пише: «Я не можу відправити донат, бо я в окупації. Можуть перевірити мій телефон». Я пропоную їй знижку та даю іншу картку. Вона перераховує всю суму та пише: «Ми тримаємося, ми чекаємо!»

Особисто мене вражають вироби чернігівської майстрині. Особливо оцей – пряничний будинок у вигляді історичної пам’ятки – бібліотеки для юнацтва біля стадіону в Чернігові, що була сильно пошкоджена російською авіабомбою. Цей будиночок Олена Зіберт зробила ще навесні, до річниці бомбардування. Для неї та її близьких той день, 11 березня 2022 року, має особливе значення.

– У Чернігові ми живемо в мікрорайоні «Нива». І під час облоги Чернігова, коли обстріли посилювалися, мали виїжджати 9 березня. Нам запропонував допомогу начальник мого чоловіка, котрий вивозив свою родину. Але напередодні він повідомив, що треба почекати, наразі їхати небезпечно, – ділиться особистим Олена Зіберт. – Наступного дня нам дивом додзвонилися, сказали, що заїдуть за 15 хвилин. Так ми з молодшою донькою змогли виїхали. А наступного дня, 11 березня, був отой авіаналіт, коли одна з бомб впала на стадіон…

Слідом за два дні змогла виїхати старша донька зі своїм коханим. На деякий час чернігівці зупинилися в Черкасах, але надовго там не затрималися. Дуже хотіли повернутися та повернулися 10 травня, коли зрозуміли, що і продуктів, і води в місті вже вистачає, що не будуть забирати необхідне в тих, хто залишився в Чернігові.

Найдорожчий виріб купили за 25 тис. грн

Після повернення майстриня відчула, що хоче зробити щось вагоме, щось, пов’язане з історією Чернігова. «А цей мальовничий червоний будиночок просто сам просився», – розповідає про своє рішення. Дуже важливо було зберегти пропорції будівлі. Для цього майстрині знадобилося багато-багато різних фото, вона зробила свої креслення, розрахунки. А щоб вирахувати колір стін, приходила в різний час, змішувала фарби, прагнула досягти максимальної точності.

Яка доля цього виробу? За словами нашої героїні, були бажаючі його придбати та надходили пропозиції розіграти на благодійній лотереї. Але майстриня відмовилася. Він стоїть у неї вдома в боксі. Так, термін придатності до споживання вже закінчився (це пів року). Але такі пряничні будиночки висихають і можуть стояти роками.

А скільки часу витрачає майстриня на свій виріб? Відповідає, що на простий – декілька годин з перервами, адже тісто має полежати, коли ти його замісив. Пряник має полежати, коли ти розписав його глазур’ю. Будинок треба склеїти, а поки клей не застиг, не можна йти далі. Це значить, що ти будеш зайнятий цим процесом день або два. Деякі будиночки майстриня створює кілька днів, деякі – кілька тижнів. Найдовше – місяць.

Щодо вартості, то відносно простий будиночок висотою десь 20 см перед війною коштував приблизно 1200 грн. Але зараз майстриня не виготовляє їх на продаж. Тільки дарує друзям або діткам, у кого загинув батько. Або розігрує на благодійній лотереї.

Найдорожчий будинок був проданий за 25 тис. грн. Але він насправді дуже великий за розміром, із панорамними вікнами, зі світлом у кожній кімнаті. Для цього майстриня використовує світлодіодні малесенькі ліхтарики на батарейках. «Щоб продавати уроки, мені треба бути експерткою. А щоб бути експертом, треба постійно вдосконалюватися. Якщо ти стоїш на місці – ти вже позаду, тебе обженуть», – пояснює вона.

«Чи можна назвати вас найкращою майстринею з пряничних будиночків в Україні?» – запитала я нашу співрозмовницю. «Таких майстринь у Чернігові двоє – це я та Ірис Новакова, яка створює з пряників усе, що завгодно: сумочки, черевички, годинники, складні тематичні композиції. А якщо говоримо саме про будиночки з пряників, то майстрів такого рівня всього чотири-п’ять у світі. Це ті, хто сам придумує та створює вироби, і за цими зразками працюють інші», – підсумовує пані Зіберт.

Вікторія Сидорова
фото надані Оленою Зіберт